Сергій Ребров: «Прошу, щоб не ображали гравців та тренерський штаб. Усі працюють й роблять максимум»
Інтервʼю з головним тренером збірної України.
2024 рік для збірної України вийшов доволі карколомним. В нього вмістились багато змішаних емоцій.
Тут і драматичні матчі за вихід на Євро з вольовими перемогами над боснійцями та ісландцями та третім поспіль виходом на ЧЄ.
Тут і сам чемпіонат Європи, де синьо-жовті хоч і набрали рекордні для себе чотири бали в групі, але все ж вилетіли, перекресливши все стартовим розгромом від Румунії, який шокував усіх.
Тут і виступ в Лізі націй, теж з провальним стартом, який мало не призвів до гучного вильоту в третій дивізіон турніру. Хоча в підсумку свій рівень збірна все ж зберегла.
Все це накопичило чимало запитань до тренерського штабу збірної. Більшу частину з них нам вдалось поставити в особистій 40-хвилинній розмові з головним тренером команди Сергієм Ребровим.
«В історії не було такого тренера збірної України, який би пройшов весь шлях без поразок чи без критики»
– Ви вже півтора року очолюєте збірну – і це для вас перший досвід роботи головним тренером не в клубі. Як він вплинув на вас як тренера? Чи змінилися ви як тренер?
– Як тренер не змінився, але змінилась моя робота. Зараз ти не так багато часу проводиш з гравцями, а для мене це дуже важливо. На жаль, ще й обставини, в яких ми граємо, впливають на гравців та тренерів. Тому так, це зовсім інша робота, але я задоволений, що зараз працюю на Україну, мені подобається.
Знаєте, в історії не було такого тренера збірної України, який би пройшов весь шлях без поразок чи без критики. Так було й так буде. Але я задоволений, що повернувся в Україну. Я працюю для свого народу, працюю на Україну й буду все робити, як робив раніше.
– Тобто ваші підходи до роботи з командою не змінилися?
– Змінився стиль роботи, тому що зараз ти більше працюєш аналітично. Багато переглядаєш кандидатів, матчів суперників. У тебе багато часу. Навіть зараз ми зіграли Лігу націй, і наступний матч через чотири місяці. Це дуже велика перерва, тому робота зовсім інша.
Але коли ти зустрічаєшся з гравцями – те ж саме: в тебе є максимум три-чотири дні на підготовку. Однак всі в рівних умовах, і ми те ж саме робимо, що й інші збірні.
– Ви згадали, що ця робота важлива, тому що це представництво України в час війни. Чи відчуваєте у звʼязку з цим більший тиск, порівнюючи з роботою в клубах, у яких працювали раніше? В тому ж «Динамо».
– Якщо порівняти з «Динамо», то тиск той же. «Динамо» – це був мій перший досвід, і тиск уже був набагато більший. Якщо порівняти з іншими країнами – так, це зовсім інша справа.
Але навіть якщо абстрагуємося від критики взагалі, то робота в національній збірній України в будь-який час – це велика відповідальність для будь-якого тренера. І я теж це відчуваю, але це точно не заважає мені працювати.
Я сконцентрований на роботі, коли це потрібно, коли ми збираємося з гравцями. У мене немає ніяких сумнівів, ми робимо нашу справу і робимо максимум для нашої збірної.
– Тобто немає таких думок: «Ого, такого тиску раніше не відчував», коли лунає багато критики у ваш бік?
– Я працював в Угорщині, в Саудівській Аравії, в Еміратах. На жаль, я не розумів мови. В Угорщині дуже важка мова, я там працював три роки й знав тільки декілька слів. Теж саме арабська.
В Україні працювати набагато важче, тому що ти розумієш людей, розумієш, в якому вони стані. Люди потребують ці емоції. На жаль, у деяких матчах ми не додали позитиву, і вони виплескують все це на гравців, на тренерів.
Я все розумію, мені тільки шкода гравців, які приїжджають та віддаються по максимуму. На жаль, не всі гравці готові до такого тиску, коли йде війна, і на тобі дуже велика відповідальність.
Ми робимо максимум, але що є, то є. Завжди будуть важкі ігри, коли нам важко зламувати насичену оборону. Але всі гравці, які приїжджають до табору збірної, розуміють, для кого вони працюють, і роблять усе для нашої країни.
– Запитую про тиск в тому числі через приклад вашого попередника Олександра Петракова. Він прийшов у збірну зі своїм баченням гри, але з часом — найпевніше через критику — все одно повернувся до тієї моделі, яку будував ще Андрій Шевченко. Чи змінювали ви під цим тиском свій підхід до роботи, свої рішення, своє бачення того, як команда має грати?
– Взагалі ні. У мене є люди, з якими можу поговорити про гру. Наприклад, Микола Павлов – фахівець, якого дуже поважаю, багато з ним розмовляю. Є Леонід Буряк, з яким розмовляю. Це люди, які пройшли цей шлях, і вони можуть щось порадити.
Я поважаю вболівальників, але у кожного вболівальника свої ідеї. Вони розуміють, як грати, але ніколи не тренували. Розумію емоції, але іноді ці емоції переходять на образи – от тоді це не дуже правильно.
Зараз ми всі підтримуємо Збройні сили України, і я б хотів, щоб ми так само об'єдналися навколо збірної України. Впевнений, що у кожного є своя думка, як збірна України повинна грати, але я тільки прошу, щоб люди не ображали гравців, не ображали тренерський штаб. Тому що всі працюють, усі роблять максимум, і я думаю, що ми взагалі граємо на вищому рівні.
Всі команди, які зібрані в національних збірних, – це найкращі гравці. Якщо казати про збірну Албанії, наприклад, то сто відсотків цієї збірної грає в Європі. Може, 80 відсотків грає в Серії А. А ми кажемо про те, що повинні всіх виносити.
Бачу, що зараз гравці після групового етапу, відбіркового етапу вже розуміють, мають досвід й виходять на поле впевненішими – дивлюся по останніх двох матчах. Тому ми рухаємося вперед й робимо усе.
«Важливо закінчувати кожну атаку ударом, тому вимагаю грати швидко вперед, намагаюся більше сконцентруватися на обороні. Це сучасний футбол»
– Про рух уперед. Якою ви хочете бачити збірну України під вашим керівництвом в ідеалі? Якого малюнку гри прагнете?
– Важко казати про малюнок гри. Для мене дуже важливо, щоб футболісти розуміли, що нам потрібен баланс на полі. У нас немає гравців, які тільки обороняються чи тільки атакують.
Зараз для всіх команд, які хочуть досягти якогось результату, дуже важливо, щоб був баланс у команді, щоб кожен гравець розумів, що він не тільки гравець атаки, а наполовину гравець оборони та гравець атаки. Те ж саме можна казати про гравців оборони.
Зараз бачу, що гравці більше розуміють, що я вимагаю, більше розуміють, що в збірну не можна приїжджати й грати на 70-80 відсотків. Пам'ятаю наш матч проти Мальти на виїзді, коли ми пропустили, і була дуже важка гра. При тому, що Мальта не виграла жодного матчу у відбірковому циклі. Тому зараз важко грати з усіма й важливо сконцентруватися на своїй грі.
Зараз дуже швидкий футбол. Для нас важливо закінчувати кожну атаку ударом, тому вимагаю грати швидко вперед, намагаюся більше сконцентруватися на обороні. Це сучасний футбол.
Не хочу вдаватися в деталі, але кожен гравець на полі повинен розуміти свою роль, розуміти, що все залежить тільки від нього. Він може допомогти, але, по-перше, він повинен сконцентруватися на собі.
На жаль, у збірній ти не в клубі. Якщо ви бачили наші матчі в Лізі націй – було багато ігор, коли в нас навіть було по 7-8 травмованих, і ми не могли зібрати оптимальний склад. Багато гравців, особливо з чемпіонату України, приїжджають до табору збірної втомленими, з пошкодженнями.
Наприклад, останні матчі. Ніхто ж про це не знає, але в нас близько 10 гравців були травмовані, мали мікропошкодження. І я вдячний гравцям, що вони вийшли на поле. Вони грали, й грали на максимумі.
Зараз дуже щільний графік, особливо у «Динамо» та «Шахтаря». Гравці ніколи не були в таких умовах, коли ти дуже багато переїжджаєш. На жаль, зараз немає бажаних результатів в Європі, тому є проблеми психологічного характеру, коли гравці приїжджають втомленими від футболу. І наша задача – повернути їх, надати більше емоцій, щоб вони працювали на максимум.
– Впродовж цього року ви не раз говорили публічно про нестачу лідерських якостей у гравців збірної, про те, що вони не завжди демонструють належне бажання на полі. Це ваш спосіб якраз достукатися до них, мотивувати їх? Як це працює?
– Знаєте, іноді беруть інтерв'ю в тебе після гри, коли в тебе емоції зашкалюють, і ти щось кажеш – я навіть не пам'ятаю, що казав у цьому інтерв'ю. Але, напевно, міг сказати, що немає бажання.
Як я кажу, багато гравців приїжджають втомленими, бачу їхні очі. Так, я вважаю, що це гравці високого рівня і зараз ці гравці – найкращі на своїй позиції. Але бачу, що в них немає бажання, тому що вони дуже втомлені не тільки футболом, а й усією ситуацією.
І тому іноді ти приймаєш рішення надати шанс іншим гравцям. Може їхній рівень трішки нижчий, але я бачу в них бажання, бачу, що вони вийдуть й відпрацюють на сто відсотків.
Наведу приклад Калюжного. Коли він приїхав й дав цю гру зі збірною Грузії – це дійсно був приклад для всіх гравців. Не вважаю, що в Івана великі технічні якості, але він розуміє гру. Він дійсно віддає усе на полі – це приклад для всіх гравців. Як я казав після гри, він зробив, напевно, 50-60 відборів від усієї команди, тому що грав завдяки своєму бажанню.
Коли порівнюєш гру Івана та деяких гравців, у вболівальників може скластись думка: «Ці гравці менше працюють, менше віддаються національній збірній». Але є різний характер у гравців, різні здібності. Хтось дійсно боєць на полях, хтось віддається повністю в підкатах, у боротьбі, а хтось краще працює на команду технічно. Тому завжди кажу, що важливо для команди мати баланс.
Наприклад, Мессі, коли грав, взагалі не оборонявся. Як у нас був у свій час Вітя Леоненко. І Валерій Васильович йому казав: «Вітя, якщо ти виходиш, забиваєш два голи – уся команда буде на тебе працювати, нема питань. Але якщо ти не працюєш і не забиваєш ці два голи, то, Вітя, що ти робив на полі?»
І ми вчилися на цих підказках Метра. Це питання завжди актуальне – кожен гравець повинен розуміти, що він має працювати на команду і в обороні, і в атаці.
«В нас дуже молода команда. Але молодість – це не про стабільність»
– Перейдемо до конкретних ситуацій конкретних гравців. Артем Довбик — бачимо, що в збірній йому складно забивати, хоча це найкращий бомбардир Ла Ліги минулого сезону. Здається, що це вже якась сформована проблема – йому важко забивати в збірній і все. Чому так?
– По-перше, взагалі не пам'ятаю, щоб Артем приїхав у збірну, і в нього щось не боліло, не було якогось пошкодження. Він завжди лікується. Навіть коли в нього було дуже серйозне пошкодження, він приїхав у табір збірної, показав пошкодження й лікувався, хотів зіграти другу зустріч. Але те ж саме у нього в «Ромі». Він завжди грає не на своєму максимумі.
По-друге, протягом його найкращого сезону в «Жироні» команда гарно його використовувала. В команді були вінгери, які багато працювали на Артема. Багато було передач у штрафний майданчик, він багато завершував.
І зараз, наскільки бачив його перші матчі в «Ромі», вони взагалі грають по-іншому, навіть попри те, що Артем забивав достатньо – вже шість голів за «Рому» (розмова відбулась 18 грудня, ще до дубля у кубковому матчі з «Сампдорією» – Tribuna.com). Але для мене найголовніша проблема Артема в цьому сезоні – це пошкодження, травми, які він не доліковує.
Він приїжджає в табір національної збірної, він хоче грати, виходить, але сподіваюся… Я розмовляв з ним – зараз дуже важливо, щоб він повернув форму, щоб виходив на поле й нічого не відчував.
– Кілька разів ви пробували одночасно заграти на полі Судакова та Шапаренка. Це часто виливалось в ситуації, коли Георгій та Микола опинялись в одному місці, дублювали одне одного. Словом, виходило не дуже. Чому їм важко одночасно діяти на полі? Чи є це проблемою?
– Не вважаю, що їм важко одночасно грати на полі. Вони обидва вважають себе лідерами. Шапаренко – лідер в «Динамо», Судаков – лідер у «Шахтарі». І коли вони приїжджають до збірної, то повинні розуміти, що тут усі лідери.
Я вважаю Забарного лідером, вважаю Циганкова лідером. Тут усі лідери. І вони повинні розуміти свою роль на полі, поважати один одного. І для цього потрібен час.
Наприклад, Судаков – це молодий гравець. У нас дуже молода команда, нам не треба чекати швидко стабільної гри від молодих гравців. Вони можуть дати один-два яскравих матчі, а потім зіграти не на своєму рівні. Тому потрібен час.
Я вірю в усіх гравців збірної. Важливо, що в збірній зараз на цих позиціях є конкуренція, є гравці, які виходять й доводять, що можуть грати на рівні збірної. Той же Калюжний, той же Гуцуляк, які приїжджають до табору збірної вперше й не губляться, показують свій рівень.
Мені важливо, щоб гравці розуміли, що збірна – це не клуб, там у тебе не заброньовано місце в основному складі. Тим більше, що збірна грає через два дні на третій, і завжди в другому матчі ми робимо дві, три, чотири іноді пʼять змін. Всім потрібно розуміти свою роль й працювати.
Особливо останні матчі показують, що зараз ми краще розуміємо один одного. На все потрібен час.
– Тобто це питання побудови взаєморозуміння в команді, це маєте на увазі?
– Так. Ми всі кажемо, що в нас дуже молода команда. Але молодість – це не про стабільність. Дуже важливо, щоб у будь-якої команди – збірної чи клубу – був баланс між досвідченими та молодими гравцями, щоб досвідчені могли на полі допомогти молодим.
Зараз у нас іноді немає на полі ні Андрія Ярмоленка, ні Тараса Степаненка, ні Сергія Сидорчука – досвідчених гравців. Зараз є Микола Матвієнко. Але вони можуть допомогти, коли ти втратив впевненість. Коли ти один-два рази втрачаєш м'яч, губиш впевненість, потрібні такі гравці на полі, які можуть тобі допомогти.
– Водночас стоїть питання заміни цих досвідчених, але вікових гравців, яких ви назвали: Ярмоленка, Сидорчука, Степаненка. Як оціните роботу над їхньою заміною? Чи готові нові гравці, яких ви викликали на перегляд цієї осені – той же Калюжний, – замінити тих, які вже, вочевидь, не дотягують до рівня збірної чи відживають свою карʼєру в ній?
– По-перше, не вважаю, що вони не дотягують. Знаю дуже гарно Андрія Ярмоленка, Тараса Степаненка – це приклад для всіх гравців. Так, як вони працюють, коли отримують пошкодження, до чи після тренування, – жоден молодий гравець так не працює.
Зараз кажуть, що вони вже не помічники нам на чемпіонаті світу, якщо ми туди потрапимо. Ці гравці важливі для атмосфери всередині національної збірної, вони допомагають молодим гравцям. На жаль, багато пошкоджень, травм, але я ніколи не кажу, що ми зараз змінюємо покоління.
Я раніше заявляв, що Лігу націй ми використовуємо як турнір, у якому можемо подивитися кандидатів в збірну. Не знаю, чому журналісти почали це розцінювати, як якісь відмазки. Коли нам це робити? Це дуже важливий крок. Ніхто не казав, що нам нецікавий результат – результат завжди цікавий. Але це турнір, де ми можемо надати шанс гравцям, які дійсно на це заслуговують. І ми це робили.
На жаль, ми провалили перші дві гри. Вважаю, провалили по результату. Були різні тайми, але, як я кажу, зараз у нас молода команда, і ми намагаємося грати в футбол, намагаємося контролювати, закінчувати кожну атаку. В нас були великі проблеми в перехідній фазі, коли ми втрачали м'яч, не робили фол і отримували багато голів на контратаках. Ми працюємо над цим.
Але надати шанс гравцям, які зараз заслуговують це своєю грою в чемпіонаті України, також важливо. Чи той же Ярмолюк, який дійсно заслуговував на шанс потрапити в національну збірну. На жаль, ми не дали йому шанс [зіграти] – планував його випустити в останній грі, але через травми, через втому ми міняли інших гравців.
У відбірковому циклі вже не буде шансів на якісь експерименти. Треба вже викликати дійсно найкращих гравців й робити усе, щоб потрапити на чемпіонат світу.
– Тобто, від початку ви ставили собі завдання на Лігу націй не лише виконати турнірні задачі, але й подивитися можливий резерв, так?
– Так, так. Не знаю, чому журналісти казали, що мене взагалі не цікавить цей турнір. Навпаки, я завжди кажу, що кожна гра збірної України, яка б вона не була, – зараз це емоції для наших людей. На будь-яку гру ти виходиш – ти повинен грати на максимум, показувати міць України, показувати те, що показують наші бійці на передовій.
Завжди кажу це гравцям, але не завжди всі можуть із цим впоратися. Хоча у кожній грі збірної України, незалежно від того, товариська вона чи офіційна, – гравці дійсно виходять та грають на максимумі.
– Бо багатьох тригернули ці ваші слова після двох поразок на старті Ліги націй, що ви більше розглядаєте цей турнір як підготовку до кваліфікації ЧС…
– Тригернули, але навіть у першій зустрічі проти Албанії ми використовували [лише] Кабаєва. Він взагалі не був у таборі збірної [раніше], і він грав в основному складі. Не можна з першого матчу змінити 4-5 гравців.
Ще раз кажу: раніше це взагалі були товариські зустрічі, а зараз цей турнір надає додатковий шанс потрапити на чемпіонат світу. Але треба знаходити можливість дати шанс гравцям, які на це заслуговують.
«В збірній немає ніяких конфліктів, є вимоги до кожного гравця»
– Ситуація з позитивним допінг-тестом Михайла Мудрика. Чи спілкувалися ви вже з ним? Чи розумієте обставини, враховуючи, що цей тест він здав після матчів за збірну?
– Так, я спілкувався. Для нас кожен гравець дуже важливий, і Михайло дуже засмучений цим. Не хочу вдаватися в подробиці. зараз нічого немає офіційного.
Наша позиція: ми будемо підтримувати гравця, будемо боротися за нього. І я тільки бажаю Михайлу терпіння, щоб він дійсно розумів, що ми його підтримуємо і зробимо усе, щоб цей термін був якомога менший, тому що це дуже важливий гравець для збірної України.
– Який вплив тепер це матиме на збірну, якщо буде покарання?
– Ще раз кажу – для нас дуже важливий кожен гравець збірної України.
– За цей рік у пресі декілька разів з'являлася інформація про конфлікти всередині збірної. Згадаємо суперечку між Мудриком та Шапаренком за ігровий номер. Чи інсайд про напругу між вами та Олександром Зінченком. Як би ви охарактеризували мікроклімат у команді та те, як ви на нього впливаєте?
– А як я охарактеризую? Ви знаєте, журналісти, коли немає результату, який вони очікують, шукають якісь проблеми. То там десь не так, то проблема з номером. Я навіть не знав про цю проблему з номером, але коли запитав у гравців, вони відповіли: «Ми дорослі люди, ми все вирішили». Немає такої проблеми. У порівнянні з тим, що у нас коїться в країні, це взагалі ні про що.
Немає ніяких конфліктів, є вимоги до кожного гравця. У будь-якому разі на поле виходять 11 гравців. Гравці, які не виходять на поле, – ну, є якісь образи. Але завжди кажу гравцям: «Образи можуть бути, ти можеш сидіти й не розмовляти з тренером, але коли виходиш на тренування зі своїми партнерами чи на гру — на пʼять хвилин, на дві — у складі національної збірної, то усі забувають про все це».
Футбольна команда – це сім'я. Завжди буває, що хтось на щось образився. Але я не бачу взагалі такого, що гравці створюють якісь проблеми для існування національної збірної, чи що в колективі є якісь недомовки. Не бачу цього. Якщо журналісти це бачать – нехай розповідають, нехай беруть гравців, ведуть їх на детектор, нехай вони розповідають.
Я дуже задоволений усіма гравцями, які приїжджають у табір національної збірної. Збірна України, як будь-який організм, працює. Є якісь проблеми, але я задоволений тим мікрокліматом, який зараз є в команді.
«Повернемося до питання чемпіонату U-21 після війни. Це важливо для інституту збірних»
– Як ви поєднуєте посаду головного тренера збірної та роботу віцепрезидентом УАФ? Як опишете цей досвід?
– Коли Андрій Миколайович звернувся до мене з проханням бути віцепрезидентом, я так само запитав його: «Як ти це бачиш?». Тому що я взагалі не працював ніяким віцепрезидентом.
Він пояснив, що я буду робити те ж саме, що робив у «Динамо» – структуру національних збірних. Те, що я робив у «Динамо», з U-21, U-19, U-17. Займатися тільки цим та допомагати своїм досвідом у будь-яких питаннях, які будуть у федерації футболу.
Тому я погодився. Якщо Андрій Миколайович дав мені цю роботу – тут я відповідаю, я розумію, що коїться з національною збірною, молодіжною збірною. Ніколи не лізу туди, де я не розуміюсь.
Ми постійно в контакті з усіма тренерами. Постійно дивлюсь матчі U-21, U-19, U-17, на зв'язку з Унаї, з Дімою Михайленком, з Юрою Морозом, з усіма тренерами, які є. Мені це подобається. Думаю, з цим я точно впораюся. Відповідаю за це.
– А глобально який результат має бути? Над чим ви працюєте, куруючи всю цю структуру національних збірних?
– Дуже задоволений тим, що коли ми почали працювати, всі наші збірні потрапили на чемпіонат Європи, потрапили в еліт-раунди. Результат дуже важливий, але для нас навіть більш важливо, щоб коли гравець переходить, наприклад, з U-17 в U-19, у нього не було багато перешкод. Щоб команди приблизно так само грали, щоб вимоги до гравця на цій позиції були приблизно тими ж.
Може змінюватися стиль гри, навіть схема – два чи три центральні захисники, – але вимоги до позиції, вимоги в атаці, в обороні, колективна гра – дуже важливо, щоб усі працювали за однією структурою.
Як ми робили в «Динамо». Майже після кожного тренування ми всі були на базі, тренери збирались та ділилися враженнями після тренувань, ігор. Важливо те ж саме робити в національних збірних, тому що сьогодні гравець грає в U-17, а завтра перейде в U-19. І вже тренер буде знати набагато більше про цього гравця, якщо він буде розмовляти та ділитися емоціями, що було на тренуванні та у грі.
– Ви вже відчуваєте, що це працює? Наприклад, ви викликали в збірну з молодіжки Ярмолюка. Відчуваєте, що людина прийшла вже підготовленою до того, що ви від неї хочете?
– Так, по Ярмолюку я був дуже багато на зв'язку з Унаї. Після кожної гри ми розмовляємо, і коли в мене є якісь проблеми по позиціях, то запитую, що він думає: чи зможе цей кандидат тягнути рівень першої команди. Ми постійно на зв'язку.
Те ж саме U-19, U-21 зараз вже є збірна U-15. Тому важливо, щоб тренери спілкувалися та допомагали один одному у своїй роботі в національній збірній.
– З приходом на посаду віцепрезидента ви висловилися за відновлення чемпіонату України U-21, але його досі немає. Ви вже відмовились від цієї ідеї чи ще хочете його повернення?
– Ні, я абсолютно від цієї ідеї не відмовився. Але треба розмовляти з клубами. Зараз у дуже важкій ситуації важливо, щоб вони могли тягнути цю U-21. Впевнений, що ми повернемося до цього питання після війни, це важливо для інституту збірних. Зараз граємо так, як граємо.
Фото: Revierfoto/Keystone Press Agency, УАФ
Інші пости блогу
