Матвій Бідний: «До кінця осені хочемо внести новий закон про спорт у Верховну Раду»
Інтервʼю з міністром молоді та спорту.
Олімпійські та Паралімпійські ігри в Парижі знову на якийсь короткий період звернули увагу суспільства до спорту в Україні. Як масового, так і професійного. А це доречна нагода поспілкуватись про стан галузі з її очільником, міністром молоді та спорту Матвієм Бідним.
Журналіст Tribuna.com Микола Решнюк поспілкувався з очільником мінспорту за день до його остаточного затвердження на посаді без приставки «т.в.о.» на початку вересня.
Нижче – розмова на три важливі теми:
- виступ України на Олімпіаді/Паралімпіаді в Парижі:
- протистояння Росії на міжнародній спортивній арені;
- реформа спорту, з якою Матвій Бідний прийшов на міністерську посаду майже рік тому.
«Лише вісім видів спорту принесли нашій країні олімпійську медаль. Запитання — а де всі інші?»
– Як держава оцінює виступ України на Олімпіаді та Паралімпіаді в Парижі, які були важливими для країни з кількох причин?
– Держава – команда міністерства та вище політичне керівництво – оцінює виступ позитивно. Як ви правильно зазначили, по кількох напрямках.
Яку функцію несе в собі спорт вищих досягнень? Це відчуття гордості за країну, а також можливість донести позицію через наших спортсменів до світової спільноти. Вважаю, що і в першому, і в другому випадках ці Олімпійські ігри були для нас вкрай вдалими.
Наші спортсмени молодці, показали неймовірний результат, поїхавши на Олімпіаду під час повномасштабного вторгнення. Маємо не забувати та не знецінювати прецедент — під час повномасштабної війни країна, перебуваючи під тиском величезної армії, яка чинить свій злочин сьогодні на території України, відправила велику конкурентоспроможну збірну. І вона посіла 22-ге місце серед 200 країн. Серед них багато країн, що перебувають в набагато кращих соціально-економічних умовах, аніж сьогодні Україна.
Однак, наші атлети показали дуже високий, гідний результат і змогли донести через низку проєктів на Олімпіаді в Парижі — зокрема реалізований нами Volia Space — свої історії підготовки до світової спільноти. Драматичні та іноді героїчні історії. Ми змогли ще раз на увесь світ прокричати про Україну. І певним чином здивувати.
Паралімпійці також дуже гідно виступили – 82 нагороди та входження у топ-10 найсильніших паралімпійських країн світу. Це дуже потужний результат. У загальному командному заліку Україна посіла 7 місце, а за кількістю медалей увійшла до топ-5.
🔥 Топовий виступ України на Паралімпіаді-2024: п'яті за кількістю медалей, сьомі у загальному заліку
Враховуючи все це, наш виступ був вкрай успішним.
– Виходить, згадуючи питання можливого бойкоту Україною Ігор в Парижі, яке висіло ще за кілька місяців до їхнього старту, добре, що поїхали, так?
– Зважаючи на ті умови, яких нам вдалося добитися… Бо сам виступ на Іграх — це ж тільки верхівка айсберга. До того була пророблена величезна робота, і звісно ми [тоді] не декларували, будемо брати участь чи ні. Бо умови могли бути зовсім іншими.
Те, як вдалося підготувати ґрунт для такого успішного виступу, — це частина комплексного результату. Він полягає не тільки в безпосередньо виступі спортсменів на Іграх, а й у тому, як вдалося відпрацювати напрямок відсторонення росіян, наприклад. Це дуже показово, це перша наша важлива перемога там.
Коли ми прийшли до розуміння, що будемо мати такі умови та позиції, то справедливим і зваженим рішенням було їхати на ці Ігри. Звісно, якби Міжнародний олімпійський комітет зайняв іншу позицію, якби сьогодні, не дай бог, бачили якісь настрої реваншизму, то й рішення ми мали б в інтересах держави приймати зовсім інше.
Але що про це вже говорити зараз? Ми радіємо успіхам наших спортсменів і задоволені виступом нашої команди, нашої країни на цих Іграх.
– Ви перелічили успіхи України на Олімпіаді. А що не вдалося?
– Якщо говорити про безпосередньо саму участь в Іграх, питання висвітлення нашої позиції, інформування світу про ситуацію в Україні, то вдалося майже все. Ну вкрай, вкрай успішною була ця комунікація побудована. В нас була дуже потужна медіакампанія.
Можливо ми трошки недооцінили обсяг інформації, інфоприводів, які були, трошки не допрацювали в контексті внутрішньої комунікації. Тому українці, можливо, навіть менше мали інформації про те, що відбувається у Volia Space, ніж міжнародні ЗМІ. Бо в нас щоденні охоплення по медіа були 5-7 млн переглядів і десь 100-150 оригінальних текстів, ⅔ з яких – це міжнародні медіа. Це видання рівня CNN, Associated Press та інших. Тому візьмемо на замітку й в наступних наших проєктах звернемо на це більше уваги.
Аналіз спортивної частини ще триває. Бачимо низку проблем системних, які треба вирішувати. Знову переконуємося в необхідності змін підходів у галузі. Бачимо, що лише вісім видів спорту принесли нашій країні медаль. Запитання — а де всі інші?
Бачимо проблеми з лавою запасних, тому що деякі спортсмени закінчують. Не бачимо поки, хто прийде їм на заміну. Знову ж, це тривалий аналіз, не хотів би попередньо [коментувати], щоб невірно було розставлено акценти. Але певна проблематика в системі підготовки національних збірних команд виявлена.
Вона й не є новою. Не думаю, що когось здивуємо результатами, але аналіз зараз триває, а за його результатами будемо робити системні кроки. Ми налаштовані не просто поміняти людей, когось звільнити, когось призначити. Зміни потрібні системні, внаслідок яких до управління процесами мають прийти кваліфіковані, вмотивовані люди, здатні ці процеси ефективно реалізувати.
– Пропоную розглянути тоді на прикладі. Маємо провал на Олімпіаді в плаванні, де вперше в історії не було представників від України у фіналах. Як це відобразиться на цьому виді збоку держави? Як держава на це відреагує? Дасть менше грошей на цей вид в порядку пріоритетності?
– З плаванням складніший приклад. Бо хвороба — це дійсно певний форс-мажор. Знаємо, що була епідемія в олімпійському селищі, спортсмени не тільки української збірної хворіли. І дійсно, якщо спортсмен захворів, то він не може показати результат. Можливо це через необережність, але зараз складно говорити про це.
Є набагато простіші приклади. Візьмемо веслування академічне. Тут хотів би продемонструвати різницю підходів, які сьогодні нам доступні важелі впливу, як теоретично ми маємо реагувати системно.
Коли ми розмовляли з дівчатами після їхнього виступу у Volia Space, то багато цікавого з'ясували. Наприклад, останнє функціональне дослідження наша команда проходила в грудні. А це веслування. Це такий вид спорту циклічний, який потребує постійного контролю функціонального стану спортсмена.
Хто займається спортивною підготовкою на високому рівні, той знає, наскільки важливе сьогодні розуміння показників функціонального стану спортсмена. Відомо, що з усіма провідними спортсменами сьогодні працюють цілі команди науковців, які постійно досліджують їхній функціональний стан та кінематику рухів, впроваджують нові методики та технології ефективного відновлення, підвищення працездатності. І от по більшості наших видів спорту ми бачимо сьогодні повне провалля, нехтування взагалі науково-методичними напрацюваннями, які сьогодні є у світі.
Як ми маємо діяти. Сьогодні міністерство призначає головних державних і старших тренерів, штатну збірну команду, яку міністерство вже утримує. Теоретично ми мали б сьогодні заслухати федерацію, визнати роботу тренерів задовільною чи незадовільною, звільнити їх та призначити когось нового. Мені цей підхід не імпонує, хоч я й розуміюсь на системі спортивної підготовки й можу теж зробити висновки з певних речей. Те, що функціональне дослідження не проводилось зовсім, для мене вже очевидне недопрацювання.
Але це насправді має робити фахова спільнота. Тобто тільки ті, хто займається професійно тим же веслуванням. Вони мають оцінити результати роботи, прийти, сказати, що не вийшло, запропонувати шляхи виходу, хто має бути, наприклад. Ми ж в принципі не маємо призначати тренерів, а натомість давати можливість федерації самій розв’язувати своє питання. Ми повинні бути фактично замовником якісного спортивного результату, причому зберігаючи всі критерії прозорості використання бюджетних коштів.
Тобто, зрозуміло, що сьогодні ми маємо переоцінити спільно з федерацією в чинних умовах законодавчих, оцінити недоліки, сісти разом, подивитися, чому так вийшло, чому такі недопрацювання, поставити ті запитання, які в нас виникають і ухвалити певні кадрові рішення. Але знову ж, ми орієнтуємось на системний підхід, тому сьогодні готуємо новий законопроєкт, яким змінимо підходи до цієї роботи.
Не хочу призначати тренерів по кожному виду спорту. Не можу бути фахівцем в кожному виді спорту, це не професіонально було б з мого боку – робити такі судження і казати, хто кого має тренувати, хто на які змагання має їхати та хто з якими підходами має готувати спортсменів.
«Сьогодні федерації позбавлені інструментів, щоб розвивати спорт масово. Комунальні ДЮСШ не під їхнім впливом»
– Про системний підхід та реформу, з баченням якої ви прийшли на посаду міністра. Наскільки вдається стимулювати наші федерації бути субʼєктнішими, брати на себе відповідальність за свій вид спорту, що якраз передбачають запропоновані вами системні зміни?
– Ми говоримо про інституційні зміни, а вони зазвичай найбільш складні. Особливо, коли маємо змінити щось у суспільному підході до процесів. І коли говоримо про підвищення інституційної спроможності наших федерацій, то маємо бути свідомими, що нам треба створити потужні стимули, під впливом яких й повинні змінитись федерації. Ми не можемо їх міняти самі руками.
Принаймні поки, на етапі проговорення нашого законопроєкту, я, на щастя, бачу розуміння від керівників більшості спортивних організацій. Вони розуміють, що час змін настав. Вони самі бачать брак інструментів, які їм потрібні, щоб розвиватися. Бачу, що в них є бажання, але не завжди бачу, на жаль, готовність іти на якісь зміни, які вони може поки не до кінця розуміють.
Ну абсолютно чітко зрозуміло, що сьогодні не може міністерство займатися розвитком всіх видів спорту. Я дуже люблю цей приклад – гарний і поганий менеджер. Гарний менеджер характеризується тим, що розподіляє і делегує завдання по напрямках кваліфікованим командам. І такою командою по кожному виду спорту є саме федерація.
А що таке федерація? Це громадська організація, основою якої є громадяни, які займаються цим видом спорту, які вболівають за нього, які ним живуть і роблять все, щоб він розвивався. Вони ведуть своїх дітей в клуби з цього виду спорту, вони роблять все для того, щоб з'являлися тренери, вони вкладають кошти, якщо ведуть якийсь бізнес. Переважно вони підтягують спонсорів на позабюджетне фінансування. Тобто, вони займаються розвитком цього виду спорту.
Цілком природно, що такій федерації можна делегувати виконання певних завдань. Наприклад, функцій розвитку цього виду спорту. Представлення на світовій арені задля задоволення потреб спорту вищих досягнень, це гордість і престиж. Зрозуміло, що має бути ефект на базовому рівні, коли федерація зацікавлена, щоб якнайбільша кількість людей, зокрема дітей, починали займатися цим видом спорту.
Сьогодні нам закидають, що ми будемо займатись масовим спортом, який так зневажливо називають «масовкою». Бо ми прийшли з «масовки», а спорт вищих досягнень занедбаємо. Це докорінно неправильне розуміння, бо саме масовий спорт є основою для успішного спорту вищих досягнень. Чим ширша й більша буде основа для залучення кадрів до занять цим видом спорту, тим більше в цьому виді спорту буде ресурсу. Тим більше буде спортсменів перспективних, які будуть виходити на вищий рівень. Чим більша буде основа цієї піраміди, тим вище вона буде підійматися.
Але сьогодні федерації позбавлені інструментів, щоб розвивати спорт масово. Бо комунальні заклади позашкільні ДЮСШ не перебувають під впливом спортивних федерацій. Вони виключно під управлінням місцевих чиновників. І федерація ніяким чином не може вплинути, хіба хтось відкриє за свої гроші якийсь невеличкий спортивний клубчик, де будуть займатися цим видом спорту. Але системно федерація ніяким чином не впливає на масовість.
Ми пропонуємо просту зміну насправді. На прикладі тих осередків розвитку видів спорту просто треба поміняти підхід. Не начальник місцевого управління має призначати директора цього закладу чи тренера, на якого немає ніякого абсолютно впливу в тих людей, які приводять дітей до цієї секції. Ініціатива має йти знизу. Тобто, саме батьки дітей, які займаються цим видом, мають приймати рішення, хто буде тренувати їхніх дітей, де буде тренувати, хто буде керувати цим спортивним клубом чи організацією.
І якщо, наприклад, вони зловлять керівника на тому, що він якось неефективно використовує кошти або банально краде, ну зрозуміло, що вони не будуть його тримати. Зрозуміло, що рішення буде одразу, якщо тренер прийде на підпитку або вдарить дитину.
Тобто, громада, громадяни, які є засновниками чи членами такого спортивного клубу, будуть швидко та ефективно приймати рішення, щоб цей клуб розвивався якнайкраще. Щоб в нього були якнайкращі результати, щоб в нього було якомога більше членів.
І саме таким організаціям й можна надавати фінансову підтримку. Звісно, на основі прозорих критеріїв та зрозумілих показників для виконання державних завдань із дотриманням повного контролю. Але не повинно бути повноважень у місцевого чиновника говорити, хто кого і як має тренувати. Це як мінімум неефективно. І в нього не буде можливостей зловживати своїм впливом і розподілом відповідних ресурсів.
Й коли утворюються такі осередки та спортивні клуби, які зацікавлені, щоб більше людей затягувати у свій спортивний клуб, тоді з'являться й інші спортивні клуби, які будуть конкурувати. Саме такі спортивні клуби, як громадські організації, і мають стати членами спортивної федерації. Вони мають висувати представника в склад керівних органів федерації, щоб впливати на рішення в ній.
Це спрощена модель, але вона демонструє наскрізну вертикаль, яка й забезпечить для федерації як громадської організації, яка розвиває спорт, потужну і спроможну основу людей, дійсно зацікавлених у розвитку цього виду спорту. Вони приносять гроші в цей вид спорту і не дозволять приймати неправильні рішення. Принаймні вони як ніхто зацікавлені в тому, щоб даний вид спорту розвивався.
А вже державі тоді лишається функція рішень, які завдання сьогодні можна ставити таким спроможним організаціям і який ресурс можна надати таким організаціям в реалізації державної політики.
– І для цього потрібен новий закон про спорт, про який ви вже згадали. На якому він етапі зараз? Коли його чекати?
– Сьогодні ми його обговорюємо частинами зі стейкхолдерами. Юридична команда займається його вичиткою вже. Сподіваюсь, що вже в жовтні ми його принаймні погодимо на рівні уряду, а до кінця осені хочемо внести його вже у Верховну Раду. Тобто, наразі ще важко прогнозувати, коли його приймуть. Якщо ти хочеш підготувати якісний юридичний продукт, то робити це треба ретельно.
Тим паче у нас сфера спорту і фізичної культури є наскрізною, має багато інших напрямків. Наприклад, спорт ветеранів війни, спорт осіб з інвалідністю, спорт в навчальних закладах. Тут у нас знову певне роз'єднання, бо фізичне виховання в школах – це компетенція міністерства освіти та науки сьогодні. І ми маємо дуже активно співпрацювати, щоб спільно доповнювати підходи один одного.
Треба деякий час. Загальну канву ми вже напрацювали, зараз відпрацьовуємо по певних окремих напрямках.
Зрозуміло, що ми потребуємо перехідного періоду. Сказати, що з нового року працюємо по-новому, й у нас тільки спортивні клуби, закриваємо ДЮСШ, то ні, такого не буде. Ми сьогодні працюємо з кількома громадами, підписуємо меморандуми з ними, запускаємо такі спортивні клуби, де є якраз осередки громадських організацій, які об'єдналися вже, й самі займаються своїми видами спорту, діти в них там займаються. І ми хочемо відкатати отакий принцип роботи.
Ми вже напрацювали типовий статут спортивного клубу. Розуміємо, що маємо дати інструменти, щоб ці клуби могли якомога швидше та ефективніше самоорганізуватися, дати всі юридичні документи, все пояснити, як все має працювати.
Також сьогодні ми працюємо з місцевими адміністраціями. Наші колеги на місцях іноді дуже обережно ставляться до всіх інновацій. Ми переконуємо їх, показуємо на прикладах, як це має працювати. Сьогодні навіть на базі чинного закону деякі елементи можна впроваджувати активно.
На той момент, коли буде проголосовано новий закон, ми хочемо, щоб в нас уже була напрацьована низка успішних кейсів.
– А що критично змінить новий закон у порівнянні з нинішнім, щоб от осередки на місцях та федерації самоорганізувались, вирішили брати на себе цю відповідальність?
– Це дасть їм додаткові можливості.
– Наприклад?
– Це дасть можливості громадянам утворювати громадські організації, ті ж спортивні клуби. Це дасть можливість залучати якомога більше людей, й цим дасть можливість впливати на велику організацію по розвитку цього виду спорту. На спортивну федерацію, яка таким чином перезавантажиться. Вона набуде нової крові знизу, нових кадрів, ідей, ініціатив, які будуть йти з базового рівня, з рівня спортивних клубів.
– Тобто, ви покладаєтесь на самоорганізацію на місцях, а не на роботу з федераціями в лоб?
– Це громадська організація, ініціатива тут завжди має йти від основи. Ми не відвертаємося від роботи з федераціями, ми їх переконуємо. Є спроможні, є не дуже. Але й ми всі маємо змінюватись Бо за час, коли прийняли чинний закон про спорт на початку 90-х, спорт змінився дуже сильно. І суспільство змінилося. А закон та система лишаються такими ж. І вже не працюють так.
– Ви раніше говорили про чотири роки, які потрібно вашій команді для перехідного періоду в зміні систему спорту. На сьогодні вписуєтесь в ці часові межі?
– Так. Це не дасть негайний результат. Звісно, ми свідомі того, що політична наша каденція обмежена кількома роками. Ми закладаємо підвалини, щоб система запрацювала вже по-новому. Щоб вона давала результати, хто б не був у моєму кріслі.
– Це важливо. Бо ця історія вже звична – кожен новий міністр приходить з новою стратегією, забуваючи про попередню.
– Ми маємо закласти й затвердити новий закон та підготувати всю нормативно-правову базу під те, щоб система запрацювала по-іншому. Підкреслю, бо це інтерв'ю буде багато хто читати серед працівників галузі – я не люблю слово «революція». Це така якісна еволюція процесу, не треба боятися цих змін. Не буде такого, що ми закриємо ДЮСШ, а тренери всі на вулицю. Ми маємо змінити вектор руху, змінити центр прийняття рішень
– Тобто, на вас не впливають регулярні чутки про те, що міністерство спорту можу розформувати в рамках перезапуску Кабміну?
– Ми робимо те, що робимо. Всі члени нашої команди прийшли зі спорту. Ми всі були на якихось посадах, й так само, коли звідси підемо, будемо працювати у сфері спорту. Тому поки в нас є можливість тут, ми робимо те, що можемо. Коли будемо в іншому місці, будемо робити там те, що ми можемо.
Зараз, поки в нас є можливість, ми зробимо максимально, щоб і там бути успішними в розвитку нашої улюбленої справи, справи нашого життя - спорту.
«Провели перший раунд навчання по спортивній дипломатії. Зараз активно працюємо – кожен у своїх міжнародних федераціях»
– Ви на початку згадали про Volia Space. Чи було щось подібне в рамках Паралімпіади в Парижі?
– Ні, проєкт Volia Space функціонував тільки в рамках Олімпійських ігор. Нам французька сторона надала таку можливість, надала приміщення і сплатила оренду тільки на час проведення Олімпіади. І треба зазначити, що Volia Space реалізували повністю за позабюджетні кошти.
Але вже зрозуміло, що цей формат нам треба поширювати. Щиро кажучи, зараз розумію, що нам бракувало там [на Паралімпіаді] такого майданчика. Тому що наші атлети, які виступали на Паралімпійських іграх, здобували велику кількість нагород, мають не менш героїчні та складні історії підготовки, життя. Вони б мусили мати майданчик задля того, щоб їх поширювати, і нам, звісно, треба над цим далі працювати, поширювати.
Сьогодні, доки триває війна, принаймні в такому форматі мають бути медійні майданчики в наших атлетів, бо на спортивній арені вони не можуть висловлювати свою позицію, робити заяви про те, що відбувається сьогодні в Україні.
Такої платформи в паралімпійців не було. Це фізично було просто недоступно для нас.
– Чому росіян та білорусів на Паралімпіаді було в рази більше, ніж на Олімпіаді?
– Є припущення. Мені здається, позиція Міжнародного паралімпійського комітету була більш м'якою, можливо навіть якимось чином простимульованою. Виникає дуже багато запитань, про які говорив президент нашого паралімпійського комітету Валерій Сушкевич. На них ми так й не отримали ніяких відповідей.
Є те, до чого нам треба зараз готуватися в ситуації з олімпійським спортом. Параатлети все ж не такі публічні переважно, як атлети з олімпійського спорту. Тому не такі запрошувані на пропагандистські заходи, бо диктаторський режим же ж прагне показувати [міць], а для них люди з інвалідністю - це не ті люди, якими вони хизуються. Вони менш медійно активні, менше законтрактовані силовими структурами, що є порушенням правил нейтральності. Тому й доказів таких великих то й не було.
Були деякі випадки, ми про них зверталися до Міжнародного паралімпійського комітету. Там була дуже квола реакція, але це те, до чого ми маємо готуватися зараз і в олімпійському спорті. [Російські та білоруські спортсмени] уже навчені, що ми слідкуємо за ними. Вони вже дуже обережно ставляться до своєї публічної активності, розуміючи, що будь-який прояв, будь-яке фото, будь-який лайк під постом може бути приводом для відсторонення від міжнародних змагань.
Тому нам треба вишукувати нові можливості задля здійснення цього тиску, щоб запобігти їхньому поверненню, доки триває цей воєнний злочин.
– Ви не разу вже говорили раніше, що у росіян просто сильніше лоббі в міжнародних спортивних структурах, і нам треба працювати в цьому напрямку, щоб якомога більше українців було в кожній міжнародній спортивній федерації. Якщо не помиляюсь, ви навіть говорили про ініціативу з навчанням таких спортивних дипломатів. Які тут зрушення?
– Поки я намагаюся подавати позитивний приклад. Нещодавно профільний комітет Ради Європи CAHAMA проголосував за моє висунення на посаду члена виконавчого комітету Всесвітнього антидопінгового агентства. Буде ще фактичне голосування в жовтні, потім остаточне затвердження складу виконавчого комітету. Але це вже формальність.
Дякую всій своїй команді та команді міністерства закордонних справ. Ми дуже ефективно попрацювали попередньо, і я єдиний кандидат, який висунувся, – після наших переговорів познімалися ті, хто збирався теж висувати свої кандидатури.
Зроблю все задля того, щоби на цій посаді утвердити статус України як держави, яка просуває чесний спорт у світі. Також, я впевнений, що наш акцент, як команди, на спортивній дипломатії має принести результат для всієї спільноти. Це створить додаткові можливості для наших федерацій, задля того, щоб вони були краще представлені в міжнародних організаціях.
Україну підтримують на всіх рівнях, і нам ця страшна війна дає певне вікно можливостей, щоби себе промотувати, наполягати, що ми маємо бути почутими, балотуватися в усі виборні органи, брати участь в усіх міжнародних подіях, наполягати на своєму праві голосу.
Ми провели вже перший раунд навчання по спортивній дипломатії. У нас є кілька людей, які пройшли його, ми з ними зараз активно працюємо – кожен з них у своїх міжнародних федераціях. Є план дій, як вони мають чинити. Ми виховуємо спортивних функціонерів, з якими буде легко працювати, тому що ми не маємо робити за федерації їхню роботу в частині міжнародних відносин. Але ми зацікавлені, щоб там були ефективні та кваліфіковані функціонери, які самі просувають інтереси України на рівні свого виду спорту.
– Хто ці люди, що пройшли таку підготовку?
– Ми запрошуємо представників федерацій. В нас довга дискусія та довгий діалог з федераціями – ми наполягаємо, стимулюємо їх, наприклад, в рамках роботи по протидії поверненню росіян та білорусів. Кажемо, що у них має бути людина, яка веде міжнародне листування, спілкується з міжнародною федерацією. Треба ж питання поставити на порядок денний в міжнародній спортивній федерації.
І от ми добилися від багатьох федерацій, що вони знайшли таких людей у себе. Переважно це молоді люди, які знають мову, вміють нормально писати, формулювати думку. А ми з ними працюємо. Тобто, це переважно представники спортивних федерацій українських.
– Хто і як проводив це навчання?
– Це були представники дипломатичної академії при МЗС, в нас також була дуже класна лекторка зі США Ешлі Хаффман, яка очолювала відділ спортивної дипломатії в державному департаменті Сполучених Штатів Америки. Тобто навіть в держдепі США настільки високо оцінюють важливість спорту і взаємин в спортивній галузі, що там створено окремий відділ по цьому напрямку.
От плануємо далі розширювати цей напрямок роботи. Хочемо робити це не просто так – прозвітували й забули. От є кілька людей, з якими продовжуємо працювати. Можливо в жовтні проведемо круглий стіл зі спортивної дипломатії зі залученням як наших федерацій, так і яскравих особистостей, функціонерів, які ефективно діють на міжнародній арені.
Не треба забувати, що професійний спортсмен – якщо він яскравий та успішний – є дуже потужним інфлюенсером. Тому я не припиню говорити, що в них важлива аудиторія, яка зазвичай не дивиться новини, з недовірою ставиться до політиків. Це молодь, в якої є кумир, і він визначає їхній світогляд. І коли твій кумир розповідає, що в Україні йде війна, і йому, можливо, доведеться піти зі спорту й захищати свою країну, то це дуже потужний сигнал для молодої людини. Що за цінності сьогодні іноді доводиться вмирати.
– Наостанок запитання про санкції з боку держави України проти російських спортсменів. Є приклад російських футболістів, які зараз їздять в Крим на матчі російського чемпіонату там, чим порушують закон. Чи ведеться збоку міністерства робота, щоб підштовхнути відповідні держоргани вводити санкції проти таких спортсменів? Бо востаннє такі рішення приймались ще торік, але претендентів все ще багато.
– Питання накладення санкцій – юридично врегульоване. Воно є багатоетапним й не може різнитися з нормами міжнародного права. Ми домовились сьогодні, що разом з Центром протидії дезінформації, який створено при РНБО, а також Службою безпеки України та міжвідомчою робочою групою, яка створена, щоб координувати ці питання, знову порушимо це питання. Щоб нашій спортивній дипломатії було простіше працювати, щоб створити потужні інструменти для впливу на міжнародні організації.
По суті сьогодні підтримку тим чи іншим способом збройної агресії – лайк під постом військового злочинця або того, хто його підтримує, – ми можемо трактувати як злочин. Це реально злочин, це підтримка терористичної діяльності. І ми маємо наполягати, щоб це трактувалося так само в міжнародному праві, щоб за це могли накласти санкції. І за це вимагати усунення від, наприклад, прийняття рішень на рівні міжнародних організацій або участі в міжнародних змаганнях.
Це складний юридичний процес, ми йдемо цим шляхом, ми відстоюємо нашу позицію.
Фото: Міністерство молоді та спорту
Інші пости блогу
