Максим Фещук: «Бандерівцем у Криму мене не називали»
Екснападник «Таврії» згадує період виступів у Криму до анексії.
Крим під російською анексією перебуває уже 10 років. За стільки часу уже забувається, в якому стані був спорт на півострові до захоплення росіянами й наскільки якісно вирізнявся на фоні нинішньої стагнації. Насамперед це стосується футболу.
Tribuna.com попросила освіжити спогади Максима Фещука — колишнього футболіста сімферопольської «Таврії». У 2009 році вихованець «Карпат» Фещук перейшов у кримський клуб, хоча до цього ніколи не грав за клуби не з Львівщини. В Сімферополі він пограв пʼять років, в якій вмістилась знаменита перемога в Кубку України у 2010 році, та покинув півострів якраз перед анексією. Так би мовити, закарбував своєю карʼєрою той знаковий період.
Далі — спогади Максима з його уст.
Про футбол в Криму до анексії
Футбол був на дуже високому рівні, регіон у футбольному плані розвивався. Була стабільна сімферопольська «Таврія» — лице кримського футболу, перший чемпіон України, володар Кубка України, твердий середняк Прем'єр-ліги.
В «Севастополі» була хороша команда, особливо період при Кононові. Там навіть такі гравці як Левандовський і Дуляй закінчували карʼєру. У них все було чітко з фінансуванням — коли приїжджав туди в гості до Сергія Кузнєцова чи Дениса Кожанова, то бачив, в яких суперапартаментах вони жили, в яких комфортних умовах.
В «Таврії» також було комфортно. Була своя старенька база за містом, але було комфортно — тренувальні поля, харчування. Я в Криму провів пʼять років, то в перші два ми ще були на старій базі, а потім, коли прийшов Альтман, ми переїхали на базу «Скіф». Це була сучасна суто футбольна база, туди заїжджали багато команд, хто грав виїзні матчі. В тому числі «Карпати».
Це був футбольний регіон, де в цьому плані все було на досить високому рівні. Згадати ще «Кримтеплицю», яка була середняком першої ліги. У них теж була своя добротна база. Ми навіть, коли я виступав за молодіжну збірну України, заїжджали туди на збори. Було «Динамо-Ігросервіс», яке потім зникло. Все було на хорошому рівні.
Але якщо порівнювати зараз, то я абсолютно не маю з чим порівняти. Бо зараз це є нуль, це ніщо для мене, воно мертве. Навіть не знаю, чи є там футбол. Не слідкую за цими районними чемпіонатами, ніким не визнаними. Тому порівнювати навіть нема з чим. Якщо колись все було велике і конкурентоспроможне, то зараз там нуль.
От вони там зараз грають у третій чи другій російській лізі, то хай там між собою й грають. І більше ніде. Якщо пробʼються в єврокубки азійські, то я їх привітаю. Оце спортивна мотивація. Ну ходіть там, кричіть: «Гу! Га!». Вас немає на європейській арені, ніякого розвитку. Варіться у своєму котлі.
Ми ж, памʼятаю, привозили єврокубки в Крим. Правда, попали на леверкузенcький «Баєр» з Баллаком, Кіслінгом, Відалем, то єврокубки одразу для нас закінчились. В Сімферополі, здається, 1:2 зіграли (насправді 1:3 - Tribuna.com), Лакі Ідахор з пенальті забив. Правда, то вже була формальність, бо ми перед тим на виїзді 0:3 програли. Але яка була атмосфера, повний стадіон! Вболівальники завжди топово вболівали у Сімферополі, підтримка відчувалась, фанатський сектор сильний був.
Памʼятаю, парашутисти навіть на стадіон приземлялись в перерві. Було таке, не потрапив у стартовий склад, розминаєшся, то можеш в парашутистів влучати. Теж починаю вже згадувати детальніше такі епізоди. Ми думали, що це якесь шоу, а то, може, було тренування десантників. Ми не знаємо. Це ще запитання, хто тоді на парашутах літав. Але таке, здається, чи не перед кожною домашньою грою було.
А зараз я навіть ні з ким звідти звʼязок не підтримую, бо нема з ким. Так, там залишаються, здається, футболісти, з якими я грав. Монахов, Голайдо, Руслан Платон переїхав туди. Але я взагалі не бачу змісту [з ними говорити]. Не цікаво.
Так, в кожного свої погляди, але з моєї відповіді, думаю, ви зрозуміли моє ставлення. Мені навіть не хочеться підтримувати звʼязок. Нема про що говорити. Крим в нинішньому стані мене не цікавить. Дуже хочу, щоб все повернулось, як колись. До кордонів 1991 року. От тоді я можу з радістю говорити про Крим. Бо у мене там були теплі часи.
Про своє життя в Криму і реакцію на анексію
Розумієте, коли я пішов з «Карпат», то як на волю вирвався, блін. Чесно вам скажу, вже не міг тут просто існувати, бути з цим президентом, з цим керівництвом, з цим відношенням до своїх. Тому для мене перехід в «Таврію» був настільки кроком вперед — як ковток свіжого повітря.
Я ні про що не думав, насолоджувався грою, періодом там, колективом, побутом. Море неподалік, сімʼя задоволена, контракт хороший, багато яскравих ігор. Той же Кубок, я забив у фіналі, відкрив рахунок. Чи домашня гра з «Дніпром», коли вийшов за рахунку 0:1 і зробив дві результативні дії по суті — гол і автоголу посприяв. І тебе потім на руках носять. Приємно.
Повірте, в мене ніколи в Криму не було проблем. Мене там добре сприймали, я чесно кажу. Один позитив, одні хороші й теплі спогади про проведений там період. Хоча були історії, як я уже розповідав — коли розмовляв з дружиною телефоном українською, а мені якісь бабки, які збоку сиділи, кажуть: «А вы откуда приехали?».
Але чесно, за всі пʼять років у Криму я не відчував, що мене десь утискають чи мені щось не подобається. Все було дуже приязно, абсолютно без проблем, як у футбольному плані, так і в побутовому. Бандерівцем мене не називали.
От я покинув «Таврію» перед анексією, взимку 2013 року, то взагалі не відчував перед цим якісь настрої, що може до такого дійти. Абсолютно не підозрював. Для мене було шоком, коли почув, що відбувається. Не міг повірити.
Спілкувався з тими, хто на той час був там, то вони всі згодом звідти чухнули. Фінансування пропало, футболістам перестали платити, вони почали тікати. Ніхто не розумів, що буде далі. Останні тури того чемпіонату [2013/14], здається, навіть не відбулись в Криму. Та ж «Говерла» мала їхати на останню гру в Севастополь, здається, але не поїхала зрештою.
Було нерозуміння ситуації в першу чергу. В державі була підвішена ситуація, в Криму зелені чоловічки ці. Люди думали, як звідти виїхати безпечно, не втративши майно. В кого була нерухомість, то взагалі плачевно. Хто на авто виїжджав, то щоб десь не забрали. Людей шманали. Якби я на той час теж був там, то також би переживав, відчував страх. Особливо, коли на львівських номерах.
Але я пʼятьма роками в «Таврії» сильно задоволений. Блін, ну це були класні роки в моїй кар'єрі. Той же виграшний кубок, багато ігор, великий досвід, робота з багатьма тренерами. Ну взагалі все було на дуже високому рівні.
Про керівництво «Таврії» й колаборантів навколо клубу
Куніцин — це настільки проукраїнська людина… Він також з дуже великими проблемами покинув Крим. Сьогодні є депутатом в Києві. Повірте, він такий по характеру, що чекає і хоче повернення Криму. Він би заїхав у Крим і мав би всі карти на руках, щоб знову стати керівною людиною. Зараз він нев'їзний, його син нев'їзний. Його позиція зрозуміла.
На жаль, позиція тих людей, які керували «Таврією» перед анексією… Це вже були проросійські люди. В тому числі ті, хто нагороджували нас за перемогу в Кубку. Говорю про Аксьонова і про того другого, вже не згадаю його імʼя.
Був ще, пригадую, в роки перед анексією почесним президентом «Таврії» Могильов, поставлений в Криму від «Партії регіонів». Але вони не мали до футболу взагалі ніякого відношення по факту. Фінансуванням «Таврії» займався Дмитро Фірташ і його людина в Києві, до якої їздили по гроші. Тільки Олег Романович Лужний мав прямий контакт з Фірташем.
Такі люди як Аксьонов й зробили переворот в Криму на користь Росії. В них були власні інтереси, великі гроші. Але то вже запитання до нашої влади, як так сталось, що Крим забрали без єдиного пострілу. Це парадокс. Тут більше запитань, ніж відповідей. Але не хочу занурюватись в це, бо я в тих питаннях некомпетентний.
Фото: «Кизилташ»
