Tribuna/вид спорта не определен/Блоги/Обгазон/Курс на зближення. Європейський футбол вже давно йде шляхом все більшої американізації

Курс на зближення. Європейський футбол вже давно йде шляхом все більшої американізації

Блог — Обгазон
Автор — Daggetkin
10 червня, 23:12
13
Курс на зближення. Європейський футбол вже давно йде шляхом все більшої американізації

Історично склалось, що термін «американська спортивна система» для пересічного європейського футбольного вболівальника частіше за все сприймається із негативною конотацією. Мовляв, американців взагалі не цікавить спорт, як такий, їм потрібні лише цифри у фінансових звітах про прибутки. Європейський же футбол, на думку пересічного місцевого вболівальника – це в першу чергу виключно про справжнє олдскульне змагання, де противники вирішують хто найкращий лише полі.

Та останнім часом ми все частіше можемо бачити, що спорт Старого Світу все більше наближається до північноамериканської системи. Інколи - це вимушені кроки. Інколи – цілеспрямована робота. І дуже часто це сприймається із нерозумінням від вболівальників, які звикли до того, як було раніше.

Але тут виникає питання, а чи погано це взагалі? Тому у цьому невеликому розслідуванні намагатимось з'ясувати це.

Що ж взагалі таке «американська спортивна система» та які її основні ознаки? 

Якщо дуже спростити, то увесь американський спорт можна поділити на два види: студентський та професійний. Головна відмінність між ними – гроші. Професійним вважається той спортсмен, який отримує грошову винагороду за заняття спортом. Донедавна більшості студентів було заборонено отримувати гроші за участь у студентській команді. Тому навіть умовний Майкл Джордан грав за університет Північної Кароліни задарма.

Професійні ж ліги характеризуються приватністю та закритою структурою. Якщо говорити про приватність, то будь-яка спортивна організація в США є добровільними зборами власників команд, які не підпорядковуються жодним федераціям чи державним інституціям, накшталт Міністерства спорту, бо у США відсутнє будь-яке фінансування спорту. Саме приватність у більшості зумовила те, що американські ліги здебільшого закриті. Тобто кількість учасників суворо регламентована. І це є головною претензією від європейців, бо тут начебто відсутній спортивний принцип, адже ніхто не вилітає і ніхто новий не приходить замість найгірших команд.

Крім того, така система може викликати ситуації, коли в одному і тому ж виді спорту є декілька паралельних організацій, які засновують свої окремі Ліги, які не перетинаються між собою. Найбільш яскравим прикладом є одночасне існування у 70-х роках НБА та АБА.

Оскільки, як вже було зазначено, американський спорт завжди був приватним без будь-якого зовнішнього фінансування, то власники команд для того, щоб забезпечити їх існування, завжди ставили головним саме фінансовий успіх, а не спортивні досягнення. Інакше просто неможливо забезпечити, щоб клуб протримався на плаву більше декількох років. Тому дуже частими є ситуації, коли клуб може просто взяти та переїхати в інше місто, де можна заробити більше.

Що ж до гравців, то американський спорт характеризується кардинально іншим підходом. В першу чергу це стосується взаємовідносин між спортсменами та організаціями. Найбільше це виражається у наявності профспілок гравців, які реально захищають їх права. Інколи це призводило до так званих “локаутів”, коли сезони повінстю призупинялись через нестиковки при заключенні колективного договору між профспілкою та лігою. На противагу, згадується футбольний приклад, коли Златан Ібрагімовіч публічно дивувався, що є якась організація FIFPro, яка без його дозволу дозволяє використовувати його ім’я.

При цьому зазвичай в Америці гравців не продають, як у Європі. Контракт одного гравця можуть обміняти на контракт іншого. Або ж спортсмен може підписатись із іншою командою після завершення контракту із попередньою. А для того, щоб унеможливити дуже довгу домінацію певної команди, було введено стелю зарплат, а також систему драфту – процедуру відбору студентів у професійні команди, згідно якої найгірші клуби попереднього сезону мають більші шанси обрати першими найперспективніших гравців.

Ці основоположні характеристики часто викликають багато критики від європейців, але якщо подивитись ближче, то Європа вже давно бере звідти приклад.

Перший варіант «Суперліги» Флорентіно Переса – класична американська ліга. Вболівальники одразу її захейтили, але раціональне зерно там було

Коли у 2021 році вперше було анонсовано про створення «Європейської Суперліги» це викликало просто шквал емоцій. Буквально жодна людина, причетна до футболу, не могла її оминути. Дійсно, перший варіант «Суперліги» повністю ламав стереотипи щодо європейського футбольного змагання. Це і повністю закрита структура, і відсутність вильоту із змагання. Та й підбір команд викликав питання, оскільки туди увійшли не найсильніші клуби Європи, а найбагатші.

Звичайно, ці радикальні зміни були сприйняті дуже негативно, як такі, що підривають усі основи європейського спорту. Тому дуже швидко цей варіант закрили, а більшість учасників, перепросивши у фанатів, «вийшли» із організації змагання.

Та чи настільки погана ідея Флорентіно Переса в принципі? Я твердо переконаний, що ні. За останні роки прірва між багатими та бідними клубами лише збільшується. Існуюча система, коли багатий клуб може купити собі будь-якого гравця, лише поглиблює цей розрив. З іншої сторони, для того, щоб багатим клубам продовжувати залишатись багатими, їм треба заробляти більше грошей. А умовний матч «Реал Мадрид – Ювентус» є набагато більш привабливим для глядачів, ніж «Реал Мадрид – Русенборг». Тому це було лише питанням часу, коли команди із великою фанатською базою захочуть зробити турнір для себе.

Крім того, «Суперліга» - це ще й відповідь футбольних клубів європейській футбольній бюрократії. УЄФА та ФІФА вже давно загрузли у корупційних скандалах. Хоча вони й пропагують «розвиток футболу усюди», але у багатьох клубів були небезпідставні претензії щодо відкритості фінансової звітності та розподілу доходів. Логічно, що клуби, які найбільше генерують дохід, мали б і отримувати найбільше. І, як виявилось, ці претензії були небезпідставними, оскільки та ж УЄФА все ж змінила формат Ліги Чемпіонів.

АПЛ була першою «американізованою» лігою з європейським обличчям. Це допомогло їй стати найсильнішою футбольною лігою у світі    

Звичайно, можна зауважити, що Англійська Прем'єр-Ліга пасе задніх після Ла-Ліги, якщо взяти результати європейських клубних змагань. Але ніхто не заперечить, що АПЛ є найбільш багатою футбольною лігою Європи.

Все це сталось не в останню чергу завдяки тому, що у 1992 році клуби вирішили, що вони самі будуть організовувати змагання та розподіляти усі прибутки між собою. По суті, це був легкий перехід до американської економічної системи, коли ліга керується її учасниками, а не окремою організацією, яка їм не підпорядковується. При цьому АПЛ залишила «європейське обличчя» - команди із другого по силі дивізіону можуть піднятися, а найгірші команди Прем'єр-ліги — вилетіти.

Хоч формування АПЛ і допомогло зробити лігу багатою та успішною, але, парадоксально, це жодним чином не допомогло спортивній складовій. Сильні та багаті команди залишались такими, а бідні або бовтались внизу таблиці, або вилітали. Простий приклад: за увесь час існування АПЛ у змаганнях взяла участь 51 команда, 7 з яких ставало чемпіонами. Це лише 14% від загальної кількості клубів. І тільки 3 команди вигравали чемпіонство АПЛ один раз. У НБА ж за той самий час було аж 13 різних чемпіонів із 30 команд. А це 43% від загальної кількості. І це при тому, що тоді були легендарні «Буллс» Майкла Джордана, «Лейкерс» Кобі та Шака і «Голден Стейт» Стефа Каррі.

Знову ж таки, це свідчить про колосальний розрив між багатими та бідними. Так, можуть траплятись унікальні випадки на кшталт казки «Лестера», але це буквально одиничні випадки. Тому ми і маємо випадки непрацюючого фінансового фейр-плей та 115 обвинувачень у одного клуба. Можливо це притягнуто за вуха, але є аргумент, який свідчить про протилежне. Керівництво АПЛ хоче піти далі та ще більше взяти у американців. Вже цього літа клуби можуть проголосувати за введення стелі заробітної плати. Такий хід трішки обмежить неконтрольований ріст заробітних плат від команд з власниками із Близького Сходу, які зможуть просто перебивати будь-які пропозиції конкурентів. Особливо це буде важливо в світлі іншої зміни у європейсьому футболі – трансферах гравців.

Трансферний ринок теж чекає зміна в американському стилі. Зірки почнуть переходити лише в якості вільних агентів 

Будемо чесні, це колись мало статись у будь-якому разі. І вже цього року на прикладі переходу Кіліана Мбаппе у «Реал» чітко можна побачити, що майбутні переходи футбольних зірок будуть здійснюватись у якості вільних агентів. А все це трапилось через те, що ринок занадто роздули. Реальна вартість гравців зовсім не відповідає тим сумам, які за них платять. Це в свою чергу призводить до того, що невеликі команди, бажаючи заробити, виставляють космічні цінники навіть на посередніх гравців (привіт «МЮ» та «Челсі»).

А оскільки загальноєвропейський ринок спільний, то це дуже сильно впливає на бідніші ліги. Наприклад, в італійській Серії А вже дуже багато трансферів вільних агентів. Серед найбільш відомих можна згадати переходи: Ремзі в «Ювентус», Дієго Годіна і Чалханоглу в «Інтер», Паоло Дібали в «Рому», Луки Йовіча в «Мілан». І якщо раніше клуби могли загнати гравця, що відмовляється підписувати контракт та йти за гроші, у далекий дубль, то зараз вони майже цього не роблять, оскільки ландшафт змінився.

Іншим прикладом є трансферна вартість суперзірок. Такі гравці є штучними екземплярами і команда, що бажає щось вигравати, не відпустить їх за жодні гроші. Чи продасть «Реал» Джуда Белінгема чи Вінісуса Жуніора за 500 млн за кожного? Я думаю, що ні, бо ці гравці створють бренд цього клубу. Тому єдиним способом перейти куди-небудь є закінчення контракту та перехід в якості вільного агента.

Тому у майбутньому ми зможемо стати свідками, коли трансферний ринок повінстю модифікується у ринок вільних агентів, або ж, у разі введення загальноєвропейської стелі заробітних плат, ми також побачимо не купівлю гравців, а обмін їх контрактами, як зараз це є в американському спорті.

Європа також здійснює експансію у штати. Це взаємний процес

Також варто зазначити, що не лише американська система захоплює Європу, а й навпаки. Ще після Чемпіонату світу 1994 року у США, футбол отримав бум популярності там. І зараз він лише збільшується.

У першу чергу це пов'язно із тим, що американський бізнес активно скуповував футбольні клуби. Це звичайно, піднімало інтерес до цих команд у Штатах. Так зараз дуже багато великих європейських команд здійснюють літні американські турне. Також були чутки, що деякі ліги навіть обговорювали проводити деякі матчі чемпіонату у якості виїзних матчів у Штатах, не кажучи вже про те, що там вже грались кубкові матчі.

Ну і як тут не забути про медіа. Європейські ведучі та експерти вже давно розірвали американське спортивне телебачення та із легкістю можуть конкурувати із шоу на TNT та ESPN.

***

Незважаючи на те, що американська спортивна система і досі сприймається у Європі дуже негативно, це природній процес, що Старий світ все більше переймає різні практики із Нового світу. Звичайно, європейський футбол ніколи не стане таким, як у спорт у Штатах, але це все одно допоможе йому розвиватись та досягати но

Інші пости блогу

Всі пости