Гладіаторки. Усе найцікавіше про жіночий чемпіонат України та його переможниць — полтавську «Ворсклу»

На прикладі полтавської «Ворскли» та її футболісток, які цього сезону вибороли чемпіонство, розповідаємо про жіночий футбол в Україні та Полтаві.

Цей текст був опублікований у газеті «Спортклуб» і публікується на сайті з дозволу редакції. Усі подальші передруки — з посиланням на першоджерело й авторство.

19 квітня цього року, стадіон у Щасливому під Києвом. 62-га хвилина гри між жіночими командами донецького «Шахтаря» й полтавської «Ворскли». Гравчиня донеччанок Марія Викалюк випереджає захисницю полтавок Аліну Савку й забиває у ворота «Ворскли». Це була 15-та гра нового чемпіонату країни — чергового під час війни — і перший пропущений у ньому матч полтавської «Ворскли». За 15 ігор. З цієї статистики вже можна зрозуміти, що «Ворскла» — чинні чемпіонки країни, які захищають свій титул — є лідерками й цього сезону.

Але не лише цим лідерством і зрештою здобутим чемпонством «Ворскли» (здобутим у домашній грі з тим же «Шахтарем) прикметний поточний чемпіонат. Наприклад, тій же Викалюк — 22 роки, з 19 — вона у «Шахтарі», перейшла туди з «ЕМС-Поділля». Савці — взагалі тільки 16, і вона лише торік почала свою кар’єру на професійному рівні. Цього року вже має капітанську пов’язку збірної до 17 років. Аліна — вихованка тернопільського клубу «Чемпіон» (з третього класу займалася у свого першого тренера Володимира Левчука) та донька гравця «Ниви» й «Тернополя» Сергія Савки.

«Я була вдома. Зателефонував Володимир Левчук і повідомив, що мене запрошують на перегляд у кращу команду України — полтавську «Ворсклу». На той момент команда мала назву “Житлобуд-2”, яка у Буську на Львівщині проводила тренувальний збір. На відбір приїхала я разом з іншими вихованками тернопільського футболу — Катериною Юзвою та Настею Гримак… На початках мене трішки “травили” за вік, адже на той момент мені було лише 13 років. Натомість головна тренерка команди Наталія Зінченко сказала, що вона теж у такому віці почала у футбол грати й залишила мене на тиждень. Було важко, адже це команда топ-рівня, де були зібрані дуже досвідчені дівчата, а я вперше відчула, що таке дворазові тренування на день. На контрольну гру проти рівненського “Вереса” я вийшла на поле в другому таймі, під час якого добре себе зарекомендувала. Після матчу Наталія Миколаївна зустрілася з батьками, які приїхали до Рівного, щоби забрати мене додому, і запропонувала підписати з клубом контракт на два роки», — так в інтерв’ю Віталію Поповичу з видання «Перший онлайн» описує свій переїзд до Полтави Аліна Савка.

Загалом у Тернополі перший набір дівчат був ще 2013 року. Якраз тоді, коли інший уродженець Тернопільщини й капітан чоловічої «Ворскли» Ігор Пердута завойовував місце в основі команди Сергія Свистуна, а потім — Василя Сачка.

Звісно, це не єдине місто України, де тренуються дівчата, є школи в багатьох обласних центрах і містечках, які поповнюють своїми вихованками клуби вищої та першої ліг, де нині тривають змагання. Наприклад, Савка в цій грі замінила Марину Шайнюк, яка починала свою кар’єру в команді «Ладомир» із Володимира Волинської області. А партнеркою Аліни по центру захисту, коли вона там грає, є основна центральна захисниця команди та збірної Яна Котик. Їй усього 21 рік і починала вона свою кар’єру в іншій команді — «Родина-Ліцей» із міста Костопіль на Рівненщині, де працює обласний спортивний ліцей.

А Полтавщину в першій лізі представляє команда «Лідер», де теж грає чимало вихованок Кобеляцької ДЮСШ. У сезоні 2022/23 ця команда фінішувала першою у другому за рангом дивізіоні та завоювала право грати у вищій лізі. Більша частина гравчинь були основою першої «Ворскли» у сезоні 2021/22, коли команда грала у першій лізі. Були сподівання, що ФК «Ворскла» укладе угоду з «Лідером», навіть почалися тренування й були призначені тренери, однак потім полтавський клуб обрав співпрацю з харківським «Житлобудом-2», який і став називатися «Ворсклою», а «Лідер» був змушений відмовитися від вищої ліги. Ще того сезону найкращою бомбардиркою змагань стала Ангеліна Федоренко, яка навчалася в «Полтавській політехніці», а зараз перейшла в ковалівський «Колос» і вже має шість забитих м’ячів у 21 поєдинку.

Це показує дві виразні тенденції в українському жіночому футболі. З одного боку, жіночий футбол в Україні має своє підґрунтя з вихованок футбольних шкіл і традиції у вигляді сильних команд — і не завжди вони пов’язані з великими клубами. Деякі команди навіть вищої ліги складаються переважно з дівчат до 20 років, декому — 15—16. А з іншого, більшість команд не має достатнього фінансового підґрунтя, щоб самостійно виступати в найвищих дивізіонах. Тому допомогою тут є ініціатива УЄФА, щоб чоловічі клуби мали свої жіночі команди або укладені угоди про співпрацю. Так харківський «Житлобуд-2» став «Ворсклою», а «Лідер» у жовтні минулого року уклав угоду про співпрацю з київським «Лівим берегом».

Нині кобеляцька команда продовжує виступи в першій лізі, йде на четвертій позиції у своїй групі. А у вищій лізі змагання тривали вже в другому етапі — коли після першого кола й ігор кожна з кожною команди розділилися на дві підгрупи: чемпіонську та вибування. Ця схема дозволила уникнути хоча б частково ще однієї проблеми українського чемпіонату — значної різниці за класом між командами. Наприклад, у позаминулому чемпіонаті «Ворскла» перемогла київський «Атекс» 30:0 — це не надто радісний рекорд змагань. А нині за чемпіонство боролися три команди, й протистояння, наприклад, між «Ворсклою» та «Металістом-1925» тричі закінчувалося внічию 0:0.

В тому, останньому перед чемпіонським, матчі з «Шахтарем», згадана вище Аліна Савка вийшла на заміну в другому таймі, а її «Ворскла» перемогла 3:1. Це була 13-та перемога полтавської команди у 15 іграх, ще дві нічиї — з харківським «Металістом-1925», який на той момент був другий і фінішував у підсумку зі «сріблом». Харків’яни зібрали потужний склад із лінією півзахисту з п’ятьох (!) збірниць і спробують цього сезону гідно виступити в Лізі чемпіонів. За п’ять турів до кінця чемпіонату відстань між командами була п’ять очок.

Харків і Полтава в плані жіночого футболу пов’язані. По-перше, саме з «Ворскли» до Харкова перебралися Дарина Бондарчук і Анна Петрик минулого сезону. Остання виступала за збірну ще тоді, коли грали в Полтаві, й ще раніше. Анна встигла ще й пограти в Ісландії, в клубі «Брейдаблік». Її запросили туди після виступів у «Житлобуді-1» у Лізі чемпіонів. У лютому 2022 року Анна перебувала на зборах у Туреччині, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, через що довелося шукати прихистку за кордоном.

«Чемпіонат кожної країни чимось відрізняється, але для мене все було по-новому — і швидкості, на яких вони грають, і сила, яку вони застосовують. На кожну гру ми виходили з датчиками, які показували навіть показники єдиноборств у грі. Ти мусиш бути зосередженим та сконцентрованим всі 90 хвилин. Якщо ні — все, програєш», — розповідала Анна Петрик в інтерв’ю Дарині Каленчук для сайту Tribuna.com.

«У мене нічого не було з собою. Добре, що мала хоча б бутси й могла грати у футбол. Клуб купив мені одяг, годував, надав можливість купувати все необхідне в супермаркеті, бо в мене на старті ще ж не було зарплати. Вони кожного дня запитували, як в мене справи, як мої рідні. Коли розпочалась війна, мої батьки були в Маріуполі. Під час першої вечері я дізналась, що вони нарешті доїхали до Києва. Я поговорила з ними телефоном — і почала плакати. Дівчинка, яка була поряд зі мною, Інгібйорк, дуже підтримала. Вона нічого не запитувала, просто тримала за руку, обіймала і заспокоювала мене», — згадувала ще Анна.

У країні з населенням трохи більшим за Полтаву у вищій лізі виступає десять команд — на дві менше, ніж в Україні. Попри суворий клімат, там проводять регулярний чемпіонат, переможцем якого у 2024 році стала колишня команда Анни — «Брейдаблік».

«Переважно — це штучні поля, але вони дуже хорошої якості. Є з натуральним покриттям, але їх не так багато. Кожен ісландський клуб має свою базу. Якщо він виходить у вищу лігу і в них немає одного президента або спонсорів, то команду фінансує місто, з якого вона є. Вони можуть побудувати стадіон для клубу і навіть домовитися про співпрацю з різними брендами. Мені дуже сподобалось, що в кожної команди є свій хороший стадіон з класними умовами — є як відкрите поле, так і закрите», — розповідала Анна у згадуваному інтерв’ю.

До речі, Петрик і Савка до «Ворскли» грали одна проти одної — на турнірі в Новояворівську, коли Аліні було 12 років, а Аня — на дев’ять років старша та вже грала за «Житлобуд-1». Певний час вони виступали разом за «Ворсклу», тепер же Петрик представляє Харків.

І «Металіст-1925», і «Ворскла» до повномасштабної війни представляли саме східну столицю і називалися «Житлобуд-2» та «Житлобуд-1» відповідно. Це були флагмани українського футболу в другій половині 2010-х, у «перших» — 10 чемпіонств (уже 11) і 11 кубків (і може бути 12, бо «Ворскла» і «Металіст-1925» цього року теж гратимуть у фіналі), у «других» — три чемпіонства та два кубки.

Обидві команди тепер змінили свої назви. Що стосується жіночої «Ворскли», то правонаступницею «Житлобуду-2», як ми розповідали, вона стала з сезону 2022/23, коли команда вже виступала в жіночій Лізі чемпіонів.

«Коли (після початку повномасштабного вторгнення) “Ворскла” дала добро, ми назбирали склад, майже вся команда повернулася з-за кордону, куди ми відправили майже всіх дівчат, і ми успішно пройшли перший раунд Ліги чемпіонів. Так команда і залишилася, але вже як “Ворскла”… Ми й до цього співпрацювали два чи три роки. І вже коли нікуди було діватися, залишилися у “Ворсклі”», — так тодішня тренерка «Ворскли» й «Житлобуду-2» Наталія Зінченко в інтерв’ю програмі «Feminitive» на ютуб-каналі одеського клубу «Seasters» описала ті події..

Наталія Зінченко ще з радянських часів була гравчинею, сама вона є уродженкою Чернігівщини, довго виступала за команду «Легенда» — теж одну з найтитулованіших в Україні, серед досягнень якої — 6 чемпіонських титулів, чотири національні Кубки та Відкритий Кубок Італії — неофіційний жіночий аналог Ліги Європи УЄФА. Як капітанка у 2009 році, в травні, Зінченко та ще чотири українки взяли участь у фінальних іграх Ліги чемпіонів за російську команду «Зірка» (Перм) проти німецького «Дуйсбурга». Тоді у двох матчах рахунок був 1:7. Показово, до речі, що після «бронзи» сезону 2017/18 чернігівська «Легенда» не заявилася на новий чемпіонат через фінансові труднощі. Так зник другий за титулами жіночий клуб України.

На той момент Зінченко вже кілька років очолювала «Житлобуд-2» і готувалася очолити збірну України. У Харкові вона працювала зі ще однією знаковою для теперішньої «Ворскли» гравчинею — нападницею, багаторазовою найкращою бомбардиркою турніру Яною Калініною. Яна народилася в Охтирці, грала за сумську команду, а з 2012 року виступала за «Житлобуд-2»/«Ворсклу». Вже у Полтаві стала першою, хто перетнув позначку у 200 забитих м’ячів у чемпіонаті — це сталося у матчі з «Дніпром-1» у вересні 2023 року, і автор цієї статті теж був присутній при цьому рекорді. А в останньому на сьогодні домашньому поєдинку «Ворскли» Яна забила одеській команді «Сістерс» тисячний гол клубу. Недарма Яна зараз носить капітанську пов’язку та виступає за збірну.

Після відходу з тренерського містка Наталії Зінченко, яка продовжує мешкати в Полтаві й нещодавно стала тренеркою в одній із юнацьких збірних, Яна залишилася капітаном і при новому тренері — Володимирі Єфімако, який перейшов до Полтави після розформування жіночої команди київського «Динамо».

«У кожного тренера є своє бачення футболу. Хтось хоче грати довгими передачами, хтось — короткими. Хтось хоче пресингувати, хтось, навпаки, захищатися більше. Не сказати, що для нас щось кардинально змінилося, але все одно деякий час був потрібен, щоб зрозуміти бачення тренера й робити все на автоматі. Трохи тактика в нас змінилася. Раніше ми майже завжди грали у дві нападниці — зараз більше в одну, більше насичуємо центр.

З Наталією Зінченко мені довелося попрацювати тривалий час. Багато чому ця тренерка мене навчила, і я їй дуже вдячна. Ми всі дорослі, і всі розуміємо, що рано чи пізно це мало статися (і вона мала піти). Не скажу, що я була рада цьому, але така ситуація склалася, і ми мали якнайскоріше спрацюватися з новим тренером і рухатися далі», — розповідала Яна Калініна про ці зміни в інтерв’ю “Суспільному” наприкінці минулого року.

Цього сезону вона забиває трохи менше, порівняно з попередніми чемпіонатами, але зате є другою найкращою асистенткою турніру, що характеризує її нову роль у команді. Яка не змінилася й із приходом нової тренерки — Ії Андрущак. Ія Рафаелівна є чемпіонкою та володаркою Кубка України, ексгравчинею збірної, починала, як і Зінченко, в Чернігові у 2003 році, багато років грала за обидва «Житлобуди» й за «Ворсклу», а після закінчення кар’єри стала першою тренеркою, яка працювала в чоловічій команді — очолювала «Ворсклу-2» та команду 19-річних юнаків. А з цього міжсезоння перейшла до роботи з жіночою командою «Ворскли».

«Відверто кажучи, хлопці швидші. Я все життя у жіночому футболі, звикла до одних швидкостей у грі, тренувальному процесі. А з хлопцями мені треба більше часу, щоб помилки побачити, бо рух швидший. Я вже на першому тренуванні ледве встигала за ними, ― казала Ія Андрущак в одному з перших своїх інтерв’ю після переходу в чоловічий футбол. — Потім уже, звичайно, не те, що страх, але якісь такі думки з’являлися: а може я не зможу, як хлопці сприймуть це. Тобто були такі сумніви, але я думаю — спробую, а вже потім результат, гра і все інше покаже, чи вдалий це був експеримент, чи ні».

Цьогоріч, як і торік, від України в жіночу Лігу чемпіонів вийшли дві перші команди. Плюс третя зможе взяти участь у новому єврокубку, який запроваджують на континенті. На третій позиції — ковалівський «Колос», який минулого чемпіонату лише в останньому турі виборов «срібло», залишивши позаду і «Кривбас», і харківську команду, яка взагалі опинилася без нагород. Команду з Київщини тренує Людмила Покотило — і саме в цю команду якраз і перейшла колишня півзахисниця «Ворскли» Вероніка Андрухів, теж збірниця. Таким чином «Ворскла» втратила чотирьох футболісток із минулого складу, які натомість посилили прямих конкурентів, що додає чемпіонату інтересу. Але, звісно, свої корективи в розвиток (а зараз ми говоримо саме про нього, а не лише про виживання) жіночого футболу вносить війна.

«Найбільша проблема, яка існує, — це війна. Для розвитку будь-якої справи необхідні кошти. Зараз більшість жіночих команд виживають лише завдяки чоловічим. З іншого боку, це і на краще, що жіночі команди увійшли до структури чоловічих, відповідно до стратегічного плану розвитку. Афіша “Верес” — “Ворскла” зацікавить більше людей, ніж  “Родина” — “Житлобуд-2”. Також із початком повномасштабного вторгнення стало менше легіонерів, адже мало охочих ризикувати своїм життям і їхати в країну, де йде війна. Також дуже важко грати, коли матчі зупиняють через повітряні тривоги й команди в кращому випадку сидять у сховищах 30—40 хвилин, іноді гра може тривати і 5 годин. Це все також впливає і на поєдинки збірних, на виступи в Лізі чемпіонів. Довгі та виснажливі переїзди, відсутність по-справжньому домашніх матчів…», — пояснювала якось Катерина Самсон, ще одна знакова для полтавської команди гравчиня.

Самсон є голкіперкою команди та збірної, має за плечима 207 матчів на професійному рівні, починала у Сумах, звідки сама родом, пограла в Калуші, Чернігові, Харкові й Полтаві. Вона знає точно, про що говорить, бо в поточному чемпіонаті пропустила вперше лише у грі з «Шахтарем», із якої ми почали розповідь. А в Лізі чемпіонів, приміром, у жовтні 2023 року, їй довелося за два матчі дев’ять разів діставати м’яч із сітки власних воріт у поєдинках з італійською «Ромою» (0:3 й 1:6). Великі рахунки в жіночому футболі зустрічаються часто, бо все ж рівень команд у Європі поки що дуже різний. 

Полтавки подолали перед тим естонську «Флору» й хорватський «Осієк». Однак саме «Рому» серед інших команд Катерина вважає як взірець, а на той момент римлянки громили суперниць і у внутрішньому чемпіонаті. Але з групи «Рома» того сезону так і не вийшла…

«Ворскла» грала в Лізі чемпіонів і минулого сезону, коли зустрічалася у другій кваліфікації (першу подолали) з «Селтіком» двічі в Шотландії — 0:1 і 0:2. Автор тоді коментував ці поєдинки для каналу XSport — і в жодному полтавки вже не виглядали набагато гіршими чи слабшими від суперниць. Наприклад, за ударами тоді  було 13 (4) — 17 (6) та 11 (6) — 6 (3). Багато моментів українки просто не втілили в голи. Забракло досвіду та витривалості боротися з опонентками. Бракує саме таких напружених ігор поки що у внутрішньому чемпіонаті.

До речі, саме до Шотландії, в клуб «Глазго Сіті» переїхала грати ще одна футболістка «Ворскли» та збірної — Ніколь Козлова. Вона народилася в Канаді, куди переїхали її батьки з України в 1990-ті, навчалася та грала в США, виступала в Данії.

«Я хочу змінювати футбол в Україні. Для мене важливо, щоби молодь дивилася, що я роблю на полі й поза полем. Хочу показувати приклад. Я грала в різних країнах і багато речей бачила. Америка — дуже крута країна у футболі, Данія — також. Це видно з того, як вони на чемпіонаті світу виступають. Відчуваю, що зараз було правильним рішенням переїхати в Україну... Мене всі запитують, чи не боюся грати в Україні. Відповідаю їм: “А ви не боїтеся?”. Вони завжди кажуть: “Ні”. Ми, українці, сильні. Я теж українка. Навіть якщо тут довго не жила, я, як усі, не боюся», — говорила тоді Ніколь Козлова в інтерв’ю “Суспільному”.

Зараз у неї 13 м’ячів у чемпіонаті Шотландії, вона сьома в списку кращих бомбардирів. Забивала і «Селтіку» в лютому цього року. Це той «Селтік», який у цій Лізі чемпіонів завдяки двом перемогам якраз над «Ворсклою» потрапив до групи, але з неї вийти не зміг. У півфіналах цього турніру грали «Арсенал», «Ліон», «Барселона» й «Челсі». Разом із «Баварією», «Вольфсбургом», «Манчестер Сіті», ПСЖ, «Ювентусом» і «Реалом» ці команди входять до провідної десятки команд Європи за рейтингом УЄФА. Це клуби, на які варто рівнятися і «Ворсклі», й усім іншим клубам. Аби тільки переможно скінчилася ця війна…

«Ворскла» перед грою з одеською командою «Сістерс» 14 квітня в Полтаві. Верхній ряд зліва направо: Яна Калініна, Катерина Корсун, Катерина Самсон, Яна Котик, Тетяна Левицька, Роксолана Кравчук. Нижній ряд зліва направо: Ольга Осіпян, Ірина Подольська, Вікторія Радіонова, Аня Давиденко, Марина Шайнюк. Фото ФК «Ворскла»