20 найкращих футболістів «Ліверпуля» у XXI столітті
П’ятеро ще досі грають за «червоних».
Tribuna.com продовжує серію рейтингів найкращих гравців європейських клубів у XXI столітті – рубрику відкрили «Мілан» та «Реал»:
Тепер на черзі – «Ліверпуль». За останні 24 роки у клубі було одразу декілька епохальних команд, кожна з яких мала своїх лідерів та просто класних футболістів. Відібрати двадцятку було непросто і достатньо все ще знакових для «червоних» гравців залишилося поза списком.
Тому обов’язково пишіть в коментарях, кого б ви ще додали у такий рейтинг.
20. Філіппе Коутінью (2013 – 2018)
Бразилець, який майже п’ять років доводив всім вболівальникам «Ліверпуля», що магія на футбольному полі не вмерла. Святий дриблінг, класний дальній удар і вміння вирішувати моменти у надважливих матчах – перед очима досі та гра в Лізі Європи проти «Манчестер Юнайтед» у 2016-му, коли Коутінью зблизився з гострого кута з Де Геа і максимально елегантно перекинув іспанця.
Бразилець пройшов шлях від учасника веселої атаки майже чемпіонської команди Брендана Роджерса до ключового футболіста для Юргена Клоппа – і він легко увійшов би у список великих гравців клубу навіть за всю історію, якби затримався подовше.
Але прийшла «Барселона». Прощання вийшло не надто приємним, фанати з гіркотою сприйняли трансфер ще одного ключового гравця у Каталонію, але історично для «Ліверпуля» склалося все прекрасно – за гроші від Коутінью «червоні» придбали Аліссона і Ван Дейка. З роками смуток забувся, а вдячність Філіппе за ці спогади залишилася.
19. Дірк Кюйт (2006 – 2012)
Нідерландець був еталонним прикладом, коли справа стосувалася того, як треба відпрацьовувати на полі гравцям атаки.
Кюйт (Кяут, Кейт, Кайт – суперечки щодо правильної вимови його прізвища були іноді гарячішими і цікавішими за матчі «Ліверпуля» його періоду) не був видатним бомбардиром, не мав еталонної техніки чи вибухової швидкості. Але свій набір навичок він підсилював серцем та душею на полі, кожен матч був для нього наче останній.
А ще вміння опинитися у потрібному місці у потрібний час – хет-трик «МЮ» був, мабуть, найкоротшим за дистанцією між ударами і лінією воріт за всю історію турніру:
Такі футболісти стають улюбленцями публіки з першого ж погляду. Фанатам «Ліверпуля» ж пощастило зробити 285 таких поглядів за кар’єру Кюйта в Англії – 285 матчів, 71 гол. І абсолютно однаково, що він за ці шість років зміг взяти з клубом лише Кубок ліги у своєму останньому сезоні.
Ця розмова була не про трофеї, а про відданість та емоції.
18. Йон-Арне Ріїсе (2001 – 2008)
Щось було у повітрі у 1990-ті та на початку 2000-х, що у світовому футболі було мінімум два класних лівих захисники, головною зброєю яких стала сила удару.
Коли Йону-Арне Ріїсе показували різних футболістів різних епох, він визнав, що тільки у Роберто Карлоса був потужніший удар. І, знаєте, у нього є свої аргументи:
(Всі голи поки що у цьому матеріалі залетіли у ворота «МЮ»! Чисте співпадіння, ага)
Рудий норвежець був опорою «Ліверпуля» на лівому фланзі – міг відпрацювати як у захисті, так і півзахисті. У фіналі ЛЧ проти «Мілана» у 2005-му він взагалі на перший тайм вийшов майже вінгером, а у другому віддав ключову гольову на Джеррарда.
Шкода, що Рафаель Бенітес у 2008-му вирішив, що йому потрібен інший типаж захисника – Ріїсе міг би бути ще корисним тому «Ліверпулю».
17. Ендрю Робертсон (2017 – …)
Робертсону всього 30 років, а відчуття, наче в «Ліверпулі» він вже вічність. Це той самий трансфер, який виправдав вкладені кошти на 100/10 – за 8 мільйонів фунтів клуб отримав лівого захисника, який, ймовірно, на своїй позиції має бути у основній символічній збірній клубу за всю історію.
Шотландець зібрав у «Ліверпулі» всі трофеї, які тільки було можливо – і точно не був статистом. Один з найпродуктивніших захисників з точки зору гольових передач за всю історію ліги, Робертсон декілька сезонів був у прекрасній для фанатів «Ліверпуля» гонці з Трентом Александром-Арнольдом.
І це ми ще не згадували його шалену витривалість та пряму відповідність всім можливим принципам гегенпресингу Юргена Клоппа. Цей забіг проти «Сіті» – це Робертсон у всій красі:
Зараз Робертсон все ще основний гравець «Ліверпуля», хоча вже частіше чути голоси про те, що клубу потрібен новий лівий захисник. Мабуть так і є, але лідерські якості Ендрю, статус в роздягальні та справжній британський гумор – все це замінити буде надзвичайно важко.
16. Пепе Рейна (2005 – 2013)
Рейна прийшов в команду, щоб замінити Єжи Дудека в старті «Ліверпуля» вже за кілька місяців після легендарного перфомансу поляка у фіналі ЛЧ проти «Мілана». Задача, м’яко кажучи, не з простих – але іспанець впорався з нею майже ідеально.
Захист «Ліверпуля» другої половини 2000-х – це страждання для суперника, який губився в тактичних лісосмугах від Рафаеля Бенітеса. Рейна ж прекрасно керував партнерами на полі і був достатньо надійним, щоб користуватися вигодами від стилю гри – Пепе з 2005 до 2008 тричі поспіль брав «Золоту рукавицю АПЛ» як воротар, який пропустив найменше голів за сезон.
Після Рейни у воротах «Ліверпуля» був справжній бардак, що викликало ще більшу ностальгію за іспанцем – аж до того, як у «Роми» не викупили Аліссона.
Але у випадку з Рейною було б злочином не згадати гол, який він все ж пропустив. Сподіваємся, зараз він пригадує той момент з гумором, а тоді смішно було всім, крім «Ліверпуля». 2009 рік, «Сандерленд» – вболівальники зі стажем вже розуміють, про що йдеться:
15. Джеймс Мілнер (2015 – 2023)
Візьміть все, що ви прочитали про працьовитість Дірка Кюйта трохи вище і помножте це уп’ятеро, а гравця переведіть нижче – ось і отримаєте феномен Джеймса Мілнера.
В АПЛ з 16 років, ще у 2010-му отримував нагороду найкращому молодому гравцю АПЛ. У 2015-му прийшов в «Ліверпуль», бо в «Ман Сіті» було занадто багато грошей на інших футболістів. Що ж, для самого Джеймса та «червоних» все склалося якнайкраще – головний солдат Юргена Клоппа на полі не раз був рушійною силою. Будь-де, від атаки до флангів оборони.
Мілнер і «догравати момент до кінця» – це синоніми. Те, як Джеймс врятував команду проти «Борнмута» у 2020-му, можна записувати у підручники історії клубу:
А все завдяки величезному професіоналізму, який дозволяє Мілнеру грати у футбол навіть зараз, хоч останній сезон у «Брайтоні» через травми йде не дуже.
«Команда з 11 Мілнерів не виграє нічого і ніколи», – необережна цитата Грема Сунесса з роками ставала все смішнішою і смішнішою. Команда з 11 Мілнерів стала б живим жахом суперників.
14. Самі Гююпя (1999 - 2009)
Жерар Ульє у 1998-му прийшов не просто тренувати «Ліверпуль», він прийшов змінювати філософію клубу. Від нормальної дієти перед матчами до сенсу трансферів. З французом «Ліверпуль» почав звертати увагу на європейський ринок – і у ці роки через клуб пройшло багато унікальних футболістів. Хтось і зовсім не заграв (Абелю Шав’єру жодна з його зачісок не допомогла), а хтось навпаки – став легендою.
Як Самі Гююпя. Холоднокровний фінський захисник зі зростом 193 см став ключовим елементом в обороні і для Ульє, і для Бенітеса, які однаково цінували центрального захисника. А Гююпя, який вболівав за «Ліверпуль» ще у дитинстві, відповідав їм своєю грою на полі.
Самі був очевидним кандидатом на роль капітана, коли з команди пішли Реднапп та Фаулер – і так само Гююпя першим був впевненим, що пов’язку треба передати Джеррарду, коли Стівен подорослішав. А його підказки та менторство стали ключовими для іншого скаузера в команді – навряд би ми згадували про Джеймі Каррагера сьогодні, якби не допомога Гююпя, коли англійця перевели у центр захисту.
13. Трент Александер-Арнольд (2016 – …)
До вихованців власної школи у Ліверпулі завжди було особлива і дещо сліпа любов. І це навіть без того, що ще й своєю грою він змінює і робить унікальною свою позицію на футбольному полі – ховайся кожен, хто каже криве слово в сторону Трента.
«Квотербек», гравець, який має настільки важливі атакувальні таланти, що це перекриває майже всі його огріхи у захисті, якщо він дійсно віддає себе на полі. 64 асисти за кар’єру тільки в АПЛ – чи багато таких показників навіть у півзахисників топклубів? І, звісно, штрафні удари – кожен фол у близості до воріт стає вкрай небезпечним для суперників.
Трент Александер-Арнольд вже у 26 років має кар’єру, про яку багато хлопчаків в місті можуть мріяти. Що далі? З кожним днем сподівання, що він продовжить контракт, стають меншими і меншими – цей сезон виглядає прощальним для Трента, який має на столі прекрасну пропозицію від «Реала».
Спробувати себе у великому клубі за кордоном, стати справжнім послідовником Девіда Бекхема – багато б хто відмовив? Але що б не вирішив Александер-Арнольд, ніхто не відніме у нього і вболівальників епохальний момент з матчу з «Барселоною».
«Twelve minutes to go in normal time, Liverpool 3-0… Corner taken quickly!»
12. Джордан Гендерсон (2011 – 2023)
Єдиний капітан «Ліверпуля», який підняв над головою чемпіонський кубок в епоху АПЛ. Одного цього речення достатньо, щоб мати право потрапити у цю підбірку. Але у Гендерсона і без цього був шлях, який зацементував його у статусі легенд «Ліверпуля».
Сер Алекс Фергюсон забракував трансфер молодого Джордана з «Сандерленда», бо йому здалося, що смішна манера бігу не дозволить йому стати топовим футболістом. Колишній тренер «МЮ» згадав про це в своїй автобіографії, але потім через кілька років дзвонив Гендерсону з вибаченнями.
Англійський півзахисник не лише витримав важкий тягар капітанської пов’язки, а й дійсно прогресував від сезону до сезону, щоб у якийсь момент стати лідером півзахисту у складній системі пресингу Клоппа. 492 матчі за такий клуб, як «Ліверпуль» – це ого.
Гендерсон – тип футболіста, який заслужив на прощальний матч на «Енфілді». Навіть попри те, що фактичне прощання вийшло не найкращим, навіть попри дивні періоди у Саудівській Аравії та «Аяксі». Це все стає менш важливим, коли дивишся на його кар’єру у комплексі.
11. Роберто Фірміно (2015 – 2023)
Учасник одного з найгрізніших атакувальних тріо в європейському футболі наприкінці 2010-х. Салах і Мане більше відповідали за голи, а от Роберто Фірміно, хоч і був номінально «дев’яткою» на полі, виконував дуже багато підготовчої роботи і залишався дещо в тіні своїх зіркових партнерів.
Але ні, це зовсім не заважає повністю визнавати заслуги Фіріміно перед клубом та вболівальниками. Навпаки, будь-хто, хто розбирається у футболі, розуміє, наскільки бразилець у своїй найкращій формі був важливим для команди Юргена Клоппа.
Та й без чисто бразильської магії не обійшлося, маємо бути відвертими. Цей гол «Арсеналу» теж назавжди відбився у пам’яті:
Елегантність, передачі та пресинг і, звісно, no look голи – все це Боббі Фірміно. У нинішньому «Ліверпулі» форварда такого типажу і такої впевненості у собі критично не вистачає.
10. Фернандо Торрес (2007 – 2011)
Серед іспанців, яких привів Рафаель Бенітес в «Ліверпуль», Торрес займає знакове місце. Особисто улюблений форвард для мене – спогади юності переплітаються з тим, настільки важливим був Фернандо для того «Ліверпуля».
У своєму ж дебютному році за «червоних» Торрес забив 33 голи у всіх турнірах, з них 24 тільки в АПЛ – елітна статистика. А його зв’язка з Джеррардом у момент, коли Стівена зробили атакувальним півзахисником, була рушійною силою у майже вдалій спробі «Ліверпуля» кинути виклик «МЮ» Фергюсона.
Титул на Євро та переможний гол у фіналі тільки додали впевненості іспанцю, який загалом провів три класних сезони за «Ліверпуль» – а ось на четвертий все пішло не так. І травми, які потихеньку від’їдали швидкість Фернандо, і бажання постійно боротися за трофеї, що тоді було не дуже реальною задачею для клубу. Все дійшло до точки, коли і «Ліверпуль», і іспанець видихнули з полегшенням після 50-мільйонної пропозиції «Челсі».
Вболівальникам знадобилося трохи більше часу, щоб відійти (лікувальні методи для фанатів від Даніеля Аггера – не повторюйте у себе вдома), але на останньому матчі легенд «Ліверпуля» іспанця на «Енфілді» зустріли оваціями і співами. Все ж Торрес у червоній футболці – це найгрізніша версія футболіста у його кар’єрі.
9. Садіо Мане (2016 – 2022)
Коли Салах ловив сухі серії, а Роберто Фірміно традиційно був не таким ефективним у чужій штрафній, саме Мане ставав справжнім лідером команди, до якого тягнулися інші. У цьому була особливість цього тріо – кожен міг взяти відповідальність на себе і повести за собою.
Сезон 2021/22 можна з деякими умовностями назвати його бенефісом за впливом на гру «червоних». Лише його забрали з того складу, і після цього «Ліверпуль» з команди, яка була за крок від треблу, перетворився на команду, яка не потрапила в ЛЧ – і що призвело до перезавантаження всього клубу і відходу Клоппа, коли перебудова була завершена.
За 269 матчів Садіо забив 120 голів – це темп найкращих нападників клубу за історію, але з одним важливим уточненням. Він це зробив з позиції вінгера. І про це варто завжди пам’ятати, як і пам’ятати, якою класною людиною був Садіо і для клубу, і для вболівальників, і для власної країни.
8. Джеймі Каррагер (1996 – 2013)
Якщо не брати до уваги перемогу «Ліверпуля» в АПЛ у 2020-му, то останнім титулом для клубу у вищому дивізіоні Англії було чемпіонство у 1990-му – скаузер Джеймі Каррагер був у цей момент дуже нещасливим 12-річним вболівальником… «Евертона».
Іноді доля має унікальне почуття гумору, якщо ще й згадати, що у юності Карра грав за збірну Англії свого вікового цензу як чистий нападник і навіть забивав Буффону. І ось весь цей суповий набір перетворився на те, щоб Каррагер у майбутньому став видатним захисником «Ліверпуля».
737 матчів за «червоних» і всі трофеї, окрім того самого титулу АПЛ. Вболівальники суперників часто сміялися і зараз сміються з Каррагера і його футбольного таланту. Та й сам Джеймі визнає, що в нього були менші задатки, ніж, скажімо, у Ріо Фердінанда чи Джона Террі.
Вся справа знову і знову в тому, скільки душі вкладається у гру за клуб, який став для Карри найріднішим і єдиним у дорослій кар’єрі.
«7 автоголів за кар’єру? Дійсно, інколи я оглядаюся назад і бачу, як я хотів зупинити атаку суперника будь-якою ціною. Кидав себе у ці моменти на всю. Але ж інколи, насправді, коли йде подача з флангу, ти можеш пропустити цей м’яч на суперника і тобі за це нічого не буде. Забив і забив, що тут такого, правда ж?
Але що я вам скажу. Мене абсолютно не хвилює, коли люди згадують мої автоголи, сміються чи звинувачують мене у чомусь. Бо в Стамбулі у 2005-му я зіграв так само до кінця – і м’яч пролетів повз чортову стійку і ми виграли Лігу чемпіонів»
7. Аліссон (2018 – …)
Юрген Клопп на одній з перших пресконференцій в «Ліверпулі» пообіцяв фанатам: «Головне – вірити в себе. За чотири роки ми принесемо місту і вболівальникам титул».
Багато хто вважає цю цитату пророчою. Хоча «Ліверпуль» у 2019-му зупинився за крок від АПЛ, але натомість команда виграла Лігу чемпіонів, повернувшись у фінал за рік після фіаско у Києві. У Мадриді у «Тоттенгема» не було багато шансів, а якщо якісь удари і летіли в сторону воріт, то були миттєво зупинені Аліссоном, який випромінював абсолютну впевненість у собі. Величезний контраст з тим, що сталося з Лорісом Каріусом у 2018-му.
Аліссон – один з тих, хто зробив мрію Клоппа реальністю. У тій самій ЛЧ навіть і близько ніякого походу за трофеєм не сталося б, якби не сейв бразильця у заключному матчі групи проти «Наполі» на останніх секундах.
Що і як взагалі?
Йде вже сьомий сезон бразильця у «Ліверпулі», жодного року не було сумнівів у його статусі, як воротаря з топ-10, а іноді і топ-5 у світі. Навіть коли за спиною блискучий Келлехер, а влітку 2025-го прийде голодний до перемог після страждань у «Валенсії» Мамардашвілі – їм всім треба буде стрибнути на дві голови вище, щоб реально позбавити Аліссона місця в основі ще як мінімум кілька років.
6. Хабі Алонсо (2004 – 2009)
«Я не був виконавцем пенальті у тому сезоні, але перед фіналом Рафа на зібранні команди вказав на мене і сказав: «Ти пробиватимеш одинадцятиметровий у грі», – Хабі Алонсо тоді відчув шок, бо йшлося про ту саму гру з «Міланом» у Стамбулі.
І коли колесо фортуни запустило у процес той самий камбек, Алонсо підійшов виконувати пенальті за рахунку 2:3. Ймовірно, тиск на гравця був неймовірним, але все тоді було за «Ліверпуль» – Діда відбив, але прямо на ногу того ж Алонсо, який з полегшенням вгатив м’яч у сітку воріт.
Це лише одна з багатьох історій про Алонсо в «Ліверпулі», і весь цей масив фактів та легенд створює в наших очах універсального півзахисника, медіатора центру поля, без якого важко уявити «червоних» у другій половині 2000-х. І те, що після «Ліверпуля» Алонсо заграв ще навіть краще, лише підкреслює його величезний талант.
Серед усіх голів вище всіх стоїть, звісно, удар «Ньюкаслу» з центру поля – нічого навіть найменш випадкового тут не було:
І вибачте за особисту емоцію, але заміна Алонсо на Аквілані у 2009-му – це, можливо, найбільший даунгрейд в історії клубу (при всій повазі до таланту італійця, який все ж не заграв через травми). Цей іспанець буквально притягує до себе успіх.
5. Луїс Суарес (2011 – 2014)
Вся кар’єра уругвайця зіткана з постійних протиріч, але у «Ліверпулі» ці симптоми проявлялися найяскравіше. Перші пів року в команді Луїс взагалі був схожий на сьогоднішнього Дарвіна Нуньєса за реалізацією моментів, це вже потім він швидко почав прогресувати у рівні.
Красиві голи, расистський скандал з Евра, знову і знову красиві і важливі голи, вкусив Бранислава Івановича, а потім взагалі космічний рівень, коли він чи не наодинці тягнув «Ліверпуль» до титулу.
Не дотягнув, але фанати «червоних» досі під враженням – сезон 2013/14 був найяскравішим перфомансом одного окремого гравця за значну історію АПЛ.
І одразу ж після такого перфомансу Суарес знову укусив гравця на ЧС – це просто Луїс. Утримати такого гравця у тому «Ліверпулі» було завданням з двома зірочками. І клуб з ним не впорався, як і з підбором заміни для Луїса – коротка епоха трьох «Б» була жахливою (Боріні, Бентеке, Балотеллі). Ух, аж здригнувся.
4. Майкл Оуен (1996 – 2004)
«Чи вважаєте ви себе легендою «Ліверпуля»?»
Нервовий сміх. Пауза.
«В моїх очах… Так».
Історія Майкла Оуена вочевидь завжди буде болісною для вболівальників «Ліверпуля». Ніхто не звинувачував його, коли він у 2004-му пішов в «Реал» (бо це виклик всього життя). Перехід у «Ньюкасл» також не став фатальним, але коли Оуен опинився в «МЮ», то кришку відверто зірвали. І ніхто вже не слухав, що сам «Ліверпуль» тоді не був зацікавленим у поверненні гравця, бо фанати просто не могли зрозуміти на всіх рівнях, як гравець, якого вони так любили, грає за заклятих суперників і виграє з ними чемпіонство.
А любити було його за що. Навіть якщо взяти відлік тільки у XXI століття, у 2001-му Оуен був настільки яскравим форвардом, що отримав «Золотий м’яч» – останній англієць, який став володарем цієї нагороди.
У рік п’яти кубків для клубу він був повсюди і завжди готовим забивати голи. У найважливіші моменти – у фіналі Кубку проти «Арсенала» «Ліверпуль» майже весь матч виглядав розгублено, але потім Майкл увімкнув свою швидкість:
У першій половині 2000-х саме Оуен був основною причиною, чому «Ліверпуль» не перетворився на середняка ліги, був тим, заради кого ходили люди на футбол у місті. Якщо брати всю його кар’єру, його статус, як вихованця клубу, то, звісно, у списку найвидатніших гравців «Ліверпуля» він має бути. Але футбол – це не лише те, що на полі, це також і відповідальність за вчинки. Тому з Оуеном все складніше, ніж могло б бути – але у наш рейтинг найкращих він потрапляє.
3. Вірджил Ван Дейк (2018 – …)
Коли влітку 2017-го «Саутгемптон» навідріз відмовився продавати Ван Дейка в «Ліверпуль», здавалося, що Юрген Клопп занадто ризикував, коли не пішов на трансферний ринок за іншим центральним захисником. Клоппу був потрібен Ван Дейк, він був готовий потерпіти ще півроку хаосу у захисті, бо у нідерландцю бачив рятівника для «червоних».
І він ним став. Захист «Ліверпуля» до Ван Дейка і після Ван Дейка – це до біса різні субстанції. На всіх рівнях, адже Вірджил став ключовим і в роздягальні як справжній лідер, а команда на полі отримала захисника без слабких місць.
Роками Ван Дейка не могли обіграти один в один, а до своєї фатальної травми восени 2020-го почалися розмови про нього, як про одного з найкращих центральних захисників в історії АПЛ.
Останні пару сезонів Ван Дейк майже повернувся на свій піковий рівень. Так, помарок стало трохи більше, трохи бруднуватої гри, на яку звертають увагу суперники – але це пару відсотків від загального перфомансу. Знову ж, є питання щодо продовження контракту, який спливає влітку, але чомусь у випадку з Вірджилом є впевненість, що клуб з нідерландцем якось домовляться. Ще пару років футболу елітного рівня Ван Дейк точно потягне.
2. Мохамед Салах (2017 – …)
Тільки у листопаді тут на «Трибуні» вийшов матеріал «Мо Салах заслуговує, щоб його розглядали як топ-3 гравця в історії «Ліверпуля»
І з кожною грою, з кожним голом та асистом Салах тільки підтверджує свій максимальний вплив на гру «Ліверпуля». Навіть якщо все це не закінчиться чемпіонством в АПЛ та пізніми стадіями в ЛЧ, то однаково такий сезон Салаха можна називати його найкращим у футболці «Ліверпуля» за індивідуальним рівнем.
Салах змінив свій стиль гри, він більше не дуже покладається на власну швидкість, але водночас став дуже впливовим у своїх передачах і все так само забиває багато голів. Салах всього п’ятий гравець в історії АПЛ, який забив 15+ голів і зробив 15+ асистів за сезон – і це ще навіть лютий не закінчився!
І це все на фоні невирішеної контрактної ситуації, в яку вліз «Ліверпуль» і яка зводить з розуму вболівальників, які б були готові віддати все заради нового контракту Салаха.
«Ліверпуль» хоче підійти до теми раціонально, але в керівництві мають зрозуміти, що якщо Салах піде вільним агентом, то вони, найпевніше, отримають хвилю ненависті, співставну з тим, що відчули власники «Далласа» від вболівальників після обміну Луки Дончича – дуже свіжий і десь схожий приклад у іншому виді спорту.
Чи готові вони зіткнутися з таким несприйняттям?
1. Стівен Джеррард (1998 – 2015)
Але яким б не були важливими голи і асисти Салаха, йому очевидно треба залишитися в «Ліверпулі» на кілька додаткових сезонів зі стабільним рівнем гри, щоб все ж кинути виклик у боротьбі за перше місце.
Бо Стівен Джеррард – це і є «Ліверпуль». Його удари, його передачі, його підкати, його відданість клубу та поцілунки в камеру після голів «Манчестер Юнайтед». Складно пригадати такого капітана, який би дав більше, ніж Стівен дав «Ліверпулю».
Просто порівняйте два склади – «Ліверпуля» та «Мілана» у 2005-му. При всій моїй любові до «червоних», це навіть не серйозне порівняння, що робить той камбек ще знаковішим. І це все завдяки тому, що у «Ліверпулі» був такий гравець, як Стівен Джеррард. Дати імпульс, повести за собою команду у важкі часи – Стіві уособлював в собі багато слів з You`ll never walk alone, і він робив це із сезону в сезон.
Відсутність титулу АПЛ та те падіння у матчі з «Челсі» – це масна пляма кар’єри Джеррарда, але вона ніколи не має закривати собою факт, яким класним футболістом був Стівен.
Послухайте великих.
Тьєрі Анрі: «Це ганьба, що він не став найкращим футболістом Європи після Стамбула в 2005 році, і для мене він завжди буде вважатися одним з найвидатніших півзахисників усіх часів»
Зінедін Зідан: «Був момент, коли Джеррард був найкращим центральним півзахисником у світі. Це рідкість мати гравців півзахисту, які вміють робити все, але він був саме таким»
Франческо Тотті: «Джеррард був би капітаном моєї команди мрії. Стівен – універсальний гравець, тому що він може зіграти на будь-якій позиції і може робити з футбольним м’ячем все, що завгодно в будь-який момент гри»
Кака: «Для мене, і я завжди про це говорив, він буде вважатися одним з найкращих півзахисників усіх часів. Без сумніву»
Алекс Фергюсон: «Він був найвпливовішим гравцем в Англії і не мав собі рівних […] Де б не був м’яч, здається, що він там. У нього двигун замість серця, неймовірні бажання та рішучість. Будь-хто хотів би мати Джеррарда у своїй команді».
***
710 матчів, 186 голів та 145 асистів – і купа-купа-купа пам’ятних моментів за «Ліверпуль».
Фото: «Ліверпуль», УЄФА, Sky Sports, The Times, Liverpool Echo
Інші пости блогу
