Формати, телепули, підходи до трансферів: як нетопові ліги підвищують конкурентність у Європі
Кейси для УПЛ.
Український чемпіонат все далі втрачає позиції в Європі – вище нас у таблиці коефіцієнтів вже не лише Чехія з Грецією, а й Польща, Кіпр, Словаччина та навіть Румунія зі Словенією.
Tribuna.com дослідила деякі чемпіонати, які нас вже явно випереджають, але вважаються нетоповими на європейській арені, та їхні особливості, які допомагають їм розвиватися останніми роками.
Однак одразу зазначимо максимально очевидний, але впливовий нюанс: всі ці чемпіонати, звісно, проводяться не в умовах воєнного стану.
Чемпіонат Чехії та його європейський престиж тримається на трьох головних «китах»: «Спарті» Прага, «Славії» та «Вікторії», – і їхніх успіхах в єврокубках. Силу клуби здобули завдяки негласно вибудуваній системі трансферів усередині чеського футболу: багатші клуби (які заробляють і на єврокубках, і на продажі футболістів за кордон) скуповують найкращих футболістів у середняків, ті за отримані кошти – нижче, і так далі. І менші клуби не противляться продавати своїх замість того, щоб перепідписувати чи маринувати в дублі.
Клуби також розуміють свою роль у ширшому європейському контексті: з одного боку, вони – головна мета для найкращих гравців з менших чеських клубів, з іншого – для найкращих з них проміжна ланка на шляху до топчемпіонатів.
Детальніше про це розповідали в окремому матеріалі – радимо прочитати:
Головною проблемою австрійської Бундесліги, яка стояла на перепоні розвитку, була тотальна домінація «РБ Зальцбург» – така «баваризація» скромнішого за топліги чемпіонату турбувала керівництво турніру через ризики сповільнення розвитку інших клубів.
Для виправлення ситуації запросили компанію Hypercube, яка розробила зміни формату, запроваджені в сезоні 2018/19. Чемпіонат розширили з 10 до 12 команд, проводять тепер за двоетапною системою з поділом на дві групи (чемпіонську і за виживання) після двох кіл основного етапу. Далі очки ще й ділять навпіл.
Це зменшило розриви між «Зальцбургом» та іншими між першим етапом і другим (умовно кажучи, відрив «РБ» у 20 очок за підсумками перших 22 турів ставав відривом у 10 очок) – і дало сигнал іншим клубам, що можна боротися не лише за «задвірки» «Зальцбурга», а й безпосередньо за чемпіонство. Це вже призвело до того, що торік «РБ» вперше за 10 років програв титул, а прямо зараз за нього в межах двох очок борються «Штурм», «Аустрія» і «РБ».
Якісне посилення інших клубів – «Штурм», наприклад, вже встиг віднайти світовому футболу Расмуса Гойлунда та Міку Бірета – допомогло австрійцям кількісно бути краще представленими на вищих щаблях єврокубків. Вперше за довгі роки Австрія була представлена двома клубами в ЛЧ – тепер лишилося стати більш конкурентними.
Рецепт Туреччини наполовину відомий, і, на жаль для нас, навряд досяжний: складати команди із зірок, що завершують свою карʼєру. Принаймні, так про Суперлігу говорять стереотипи, що лиш частково мають рацію.
Адже турецькі клуби, гранди зокрема, вже давно орієнтуються також і на роль трампліна для молодших гравців, особливо уродженців країни. Можливість грати в єврокубках на найвищому рівні – точно плюс для того, щоб піти на підвищення, і умовний Арда Гюлер це підтвердить.
Гроші генерує просто-таки всенародний інтерес до футболу, до якого Україні як до неба рачки – лише у Стамбулі існує пʼять клубів рівня елітного чемпіонату, з яких три – буквально основні сили чемпіонату. І це впливає не лише на матчдей, прибутки з якого теж допомагають клубам розвиватися, а й на телеконтракт: beIN нині платить за право показувати чемпіонат в Туреччині 182 млн доларів за сезон!
Це числа нового контракту, що набув чинності торік, але він стабільно поступається лише домашнім угодам у топ-5 ліг – раніше суми взагалі досягали захмарних 500 млн доларів на сезон, однак похитнулися через, зокрема, фінансову нестабільність в країні.
Тож гранди спокійно можуть дозволити собі вже не лише передпенсійних зірок, а й умовних Осімхена з Моратою.
Грецький футбол підвищив свою конкурентність теж завдяки своєрідному формату: після основного сезону чемпіонат, що складається з 14 клубів, ділиться на три підгрупи.
Чемпіонська – 1-4 місця – зберігає всі очки і бореться за найвищий трофей у два кола, єврокубкова – 5-8 місця – ділить очки навпіл і бореться за останнє єврокубкове місце (яке стає доступним, якщо Кубок виграє хтось з топ-4), інші зберігають свої очки і грають за право не вилетіти.
Така динамічність – в першу чергу в чемпіонській групі – дозволяє чемпіонату значно підвищити увагу до своїх матчів. Наприклад, у нинішньому сезоні вона складається з «Олімпіакоса», «Панатінаїкоса», АЕК і ПАОК – у кожного клубу з кожним іншим в переліку є сформоване дербі. Це призводить, зокрема, і до того, що федерація регулярно призводить до того, що на матчі між топклубами залучають суддів з-за кордону. Важливість формату відзначав у травні минулого року і президент Суперліги Мінас Лісандру:
«Конкуренція, швидкість і потужність ліги, покращені умови дали командам додаткову силу та поштовх до успіху. Це призвело до кращих результатів і довшої участі в єврокубках».
Ще одним важливим кроком стало часткове формування телепулу – так, у Греції з цим проблеми, подібні до нещодавніх наших. Основні транслятори перед стартом цього сезону домовились про те, що показуватимуть канали одне одного (фактично зібравши «телепул без телепулу»), а на наступний сезон ліга вже продає права показу турніру як майже єдиного продукту – крім грандів, АЕК, «Аріса», «Олімпіакоса», «Панатінаїкос» та ПАОК. Тут вже й грекам в УПЛ ТБ повчитися можна.
Екстракляса зуміла розвинути успіх в тому числі завдяки Лізі конференцій – додатковий осінній єврокубок дозволив польським клубам, які були достатньо сильні, щоб іноді доходити до групового етапу ЛЄ, але недостатньо сильні, щоб там щось показувати, запалювати на євроарені.
«Нам трохи пощастило, що була заснована Ліга конференцій. Можливо, якби цього не було, польські команди все одно не досягли б хороших результатів у Європі. Однак завдяки цьому вони можуть заробляти гроші та отримувати очки для рейтингу європейської ліги», – пояснював ексфутболіст збірної Польщі, тренер і спортивний функціонер Мацей Муравський.
Не секрет, що допомагає полякам і власне виробництво лігою трансляцій – можливо, найякісніше в регіоні загалом. Чемпіонат має власний продакшн, Ekstraklasa Live Park, який ще й є додатковим джерелом доходу – його можна винайняти для організації трансляцій інших спортивних подій. І поляки запустили його давно – ще у 2012 році.
Транслятор Canal+ за право показувати Екстраклясу в Польщі ж платить 66,9 млн доларів на сезон – помітно менше, ніж колеги в Туреччині, але, наприклад, більше, ніж від домашніх трансляцій отримують австрійці (близько 40 млн за сезон).
Ключова фішка чемпіонату Кіпра – те, що видання Copa90 ще у 2018-му назвало «найбільш іноземною лігою світу». Тоді легіонерів у чемпіонаті було понад 80%, зараз менше – «всього» понад 60% від усіх гравців чемпіонату. І це не лише випадкові бразильці – тут можна знайти і доволі відомі імена: Гжегожа Криховяка в «Анортосісі», Макс Маєр в АПОЕЛ; все ще знаходиться тут Роман Безус; є й представництво екс-УПЛ в особі Анже-Фредді Плюмена та Франа Соля.
Формат, як і в частини інших згаданих тут чемпіонатів, двоетапний: 14 команд після двох кіл діляться на чемпіонську групу (6 команд) та групу за виживання, зберігаючи усі очки за собою.
Ще одним частковим «секретом» успіху ліги є російські гроші. Лідери таблиці зараз й учасники 1/8-ї ЛК, «Пафос», належать російському бізнесмену Роману Дубову, друге місце чемпіонату – білорусу Володимиру Федорову, все також йде до того, що наступного сезону в еліті Кіпру гратиме й «Красава» російського блогера Євгенія Савіна.
Про головну сторінку доходу і успіху ви, певне, знаєте і так – це ставка на молодь (переважно місцеву, але бувають і винятки типу Дані Ольмо) та ветеранів, які повертаються додому у місцевий футбол догравати. Лідером цієї історії стабільно є гегемон «Динамо» Загреб – клуб, який в найкращі роки встигав пошуміти і в ЛЧ, і на середньопізніх стадіях ЛЄ. Допомагає в цьому й федерація: більшість хорватської молоді розвивається не просто в академіях клубів, а через систему молодіжного розвитку Хорватського футбольного союзу.
І це хіба єдине, що український футбол може собі узяти: у чемпіонаті грає лиш 10 клубів, а вболівальників поза «Динамо» цікавить хіба «Хайдук». Не дивно, що лиш ці два клуби можуть собі дозволити більш-менш іменитих тренерів – їх очолюють Фабіо Каннаваро та Дженнаро Гаттузо відповідно. Хорватський тренер Дамир Скарич у своєму матеріалі рік тому взагалі стверджував, що клубний футбол дуже розділений і «нереалістично очікувати, що наш чемпіонат може змагатися з помітно сильнішими асоціаціями».
Фото: Daniel Scharinger, SeskimPhoto, Piotr Kucza/Global Look Press, «Славія», SKSturm, GVA, Super Sport FM, Tom Dubravec/CROPIX, «Зальцбург»
Інші пости блогу
