Вибори президента МОК вже сьогодні – хто балотується, хто фаворити та наскільки все прозоро
Проти росіян, схоже, лише один кандидат.
2025 рік буде важливим для всього спортивного олімпійського руху: МОК отримає нового президента, якого оберуть на 144-й сесії МОК 20 березня.
Початок голосування – о 16.00.
Tribuna.com розповідає, хто балотується та чого чекати.
Кандидати
Принц Фейсал Аль-Хусейн, Йорданія. Молодший брат Короля Абдулли II, чинного керівника Йорданії, час від часу виконує обовʼязки короля за відсутності останнього. Освіту здобував у Великій Британії та США, служив воєнним пілотом, був головою Генерального штабу Збройних сил Йорданії.
У спорті з 2003-го, коли очолив Олімпійський комітет Йорданії. Членом МОК став у 2010-му, з 2019-го – член Виконкому МОК. У своїй діяльності концентрувався на питаннях рівності, зокрема гендерної, у спорті, запобігання харасменту, а також забезпеченню добробуту атлетів.
Лорд Себастьян Коу, Велика Британія. Колишній легкоатлет-бігун, двічі олімпійський чемпіон у бігу на 1500 м (на ОІ-1980 і 1984), по завершенню карʼєри – член британського парламенту (Палати громад) від Консервативної партії з 1992 по 1997 рік, з 2000 по 2022 рік – член Палати лордів парламенту.
Очолював організаційний комітет Олімпійських Ігор-2012 у Лондоні, з 2012 по 2016 рік керував Британською олімпійською асоціацією, з 2015 року й донині – президент World Athletics, міжнародної легкоатлетичної федерації.
Кірсті Ковентрі, Зімбабве. Колишня плавчиня, двічі олімпійська чемпіонка на дистанції 200 м на спині (на ОІ-2004 та 2008), у 2008-2012 роках також володіла світовим рекордом у цій категорії. З сімома олімпійськими медалями досі є найтитулованішою африканською спортсменкою в історії Олімпіад. Зімбабвійський диктатор Роберт Мугабе називав її «золотою дівчинкою» й особисто преміював її.
З 2018 року обіймає посаду міністра молоді, спорту, мистецтва та відпочинку Зімбабве в уряді Еммерсона Мнангагви, колишнього союзника Мугабе, який прийшов до влади внаслідок воєнного перевороту.
Юхан Еліаш, Швеція/Велика Британія. Шведсько-британський бізнесмен, колишній багаторічний керівник компанії Head, що виробляє продукцію для катання на лижах, сноуборді, плавання, а також ракетки для тенісу та інших видів спорту. Також займав чимало чиновницьких та дорадчих посад у британській політиці, зокрема, повʼязаних із боротьбою за збереження дощових лісів.
У спорті як чиновник з 2021-го, відколи очолив Міжнародну федерацію лижного спорту, завдяки чому й став членом МОК. У 2022-му його переобрали на строк до 2026 року без конкуренції (70 голосів за), 47 федерацій утрималися, деякі залишили залу під час конгресу через те, що на виборах не було можливості проголосувати проти його кандидатури.
Давид Лапартьєн, Франція. Французький політик та карʼєрний спортивний чиновник; у політиці з 2008 по 2021 рік був мером містечка Сарзо у Бретані, обирався також представником кантону Сене, до складу якого входить містечко, у регіональний аналог ради департаменту Морбіан, яку у 2021 році очолив. Протягом політичної карʼєри представляв партію Республіканців до 2021 року, після того – безпартійний, якого відносять до групи «різних правих».
У спорті ніша Лаппартьєна – велосипедний спорт: з 2009 по 2017 роки очолював Федерацію велоспорту Франції, з 2013 по 2017 роки – Європейський велосипедний союз, з 2018 року й донині – Міжнародний союз велосипедистів. Окрім того, з 2023 року очолює НОК Франції, у цій ролі долучався до організації ОІ-2024 у Парижі.
Хуан Антоніо Самаранч-молодший, Іспанія. Син президента МОК у 1980-2001 роках Хуана Антоніо Самаранча, у міжнародний спорт проклав дорогу через Міжнародну федерацію сучасного пʼятиборства (UIPM), де був віцепрезидентом. З 2016 року – віцепрезидент МОК. Також очолює, зокрема, правління сервісу Olympic Channel – відповідає за трансляції ОІ.
Заснував у Китаї благодійну організацію імені свого батька, спрямовану на встановлення товариських стосунків між Китаєм та Іспанією, яку переважно фінансували сама родина Самаранча-молодшого, уряд Іспанії, МОК та НОК Китаю.
Морінарі Ватанабе, Японія. Японський бізнесмен, нині обіймає позицію президента Міжнародної федерації гімнастики, обрався на посаду в жовтні 2016-го. До того з 2009 року був Генеральним секретарем Федерації гімнастики Японії.
У 1992 році заснував Федерацію художньої гімнастики Японії, фактично «привіз» вид спорту в країну після того, як студентом зʼїздив за програмою обміну в Болгарію, де цей вид спорту був розвинений, і захопився ним.
Що обіцяють
МОК оприлюднив програми усіх семи кандидатів на своєму сайті – вони різні за якістю та змістом.
Принц Фейсал з цікавого обіцяє зосередитися на зростанні комерційної привабливості й перегляду календаря та наслідках цього, зокрема, фінансову «справедливу оцінку» участі атлетів (призові?) та максимально ділитися доходами з федераціями та НОКами. Окрім того, згадує про необхідність зробити Олімпійський рух більш екологічним, інклюзивним, зокрема, забезпечити те, щоб позиції усіх атлетів були почуті, а також глибшу співпрацю з Міжнародним паралімпійським комітетом. Також каже про необхідність використання потенціалу штучного інтелекту – почав з ілюстрацій з дитиною з чотирма пальцями та випадаючим коліном у своїй програмі:
Призові – одна з головних обіцянок і Себастьяна Коу, який вже впровадив їх для призерів ОІ у своєму виді спорту. Окрім того, однією з найперших у його програмі обіцянок є «відстоювання чіткої, науково обґрунтованої політики, яка захищає жіночий спорт» – те, де нині в МОК, як показав Париж-2024, існує невизначеність і простір для маніпуляцій. Також він обіцяє більше дослухатися до вболівальників, надати реальну силу та простір для дискусій членам МОК і посилити співпрацю з НОКами.
Останнє – один з акцентів і програми Кірсті Ковентрі, яка загалом проходить основними положеннями без особливо цікавих обіцянок: діалог з атлетами, робота з вболівальниками, екологічний розвиток. Запамʼятати точно варто «нульову толерантність до корупції, допінгу та неетичної поведінки», а також збільшення прозорості МОК.
Юхан Еліаш щодо жіночого спорту зайняв ще більш радикальну, ніж Коу, позицію: прямо каже, що треба «повертатися до біологічних фактів». І протилежну щодо призових – питає, чи варто, адже атлети «отримують нагороди значно сильнішу, ніж гроші: національну гордість, особисту славу та повагу конкурентів». Також обіцяє керувати МОК подібно до бізнесу – з чіткими індикаторами успіху. З іншого – вже доволі подібний до конкурентів набір: прозорість, екологічність, штучний інтелект, рівність членів МОК.
Давид Лапартьєн, окрім звичної частини програми, виділився також тим, що розмістив там інтервʼю з собою та перелік з 30 обіцянок, які підсумовують його змістову частину програми. З найцікавіших – проведення Олімпійських Ігор в Африці, полегшення умов для проведення ОІ в усіх регіонах та забезпечення існування зимових ОІ в майбутньому. Також обіцяє скликати Олімпійський конгрес для складання стратегії до 2036 року – Конгресів МОК не скликав з 2009 року.
Програма Хуана Антоніо Самаранча-молодшого – найбільш обʼємна серед усіх кандидатів. У ній, зокрема, він пропонує бути більш гнучкими щодо дат ОІ для збільшення можливості проведення Ігор в різних регіонах світу; однозначне розмежування чоловічих і жіночих категорій у спорті; просувати спорт як інструмент громадського здоровʼя; більша взаємодія з МПК. З цікавого – пропонує правовласникам ще більше розширити дозволи для публікації контенту спортсменами у соцмережах, а також заснувати нову донорську програму, якою зібрати до мільярда доларів на Олімпійський музей та програму підтримки біженців.
Програма Морінарі Ватанабе натомість найкоротша – і починається з його життєвих принципів: «Не програвати дощу, не програвати вітру, не програвати снігу та літній спеці» (скриншот вище). Проте й найреволюційніша: пропонує проведення одночасних Олімпійських Ігор у пʼяти містах на пʼяти континентах (Євро-2020, давно не бачились), які транслюватимуться 24 години на добу; двопалатну систему прийняття рішень в МОК (нижня палата з президентів НОК та міжнародних федерацій, вища – з членів МОК) та зменшення строку президента МОК з 8 років до 4.
Окрім того, поза офіційною програмою, Ватанабе також пропонує перейменувати МОК у Всесвітню організацію спорту (World Sports Organisation).
Позиції щодо України, Росії, війни та «нейтральних» атлетів
Одразу зазначимо: всі кандидати у своїх програмах обійшли безпосередню згадку російських атлетів стороною.
Однак, наприклад, Ковентрі обіцяє «підтримку нейтральності у поляризованому світі», чому присвятила окрему сторінку. «Нещодавні конфлікти [у світі] та зміна альянсів підкреслили необхідність принципового, але адаптивного підходу до вирішення цих складнощів. Щоб пропагувати наші цінності досконалості, поваги та дружби, МОК повинен залишатися нейтральним і не бути причетним до політичного порядку денного», – пише кандидатка, схоже, погоджуючись із чинним геополітичним курсом МОК.
Політичну нейтральність серед своїх 30 обіцянок згадує і Давид Лапартьєн. «Найменше відхилення від нашого нейтралітету зашкодить МОК і нашому меседжу. Люди нас поважають і до нас прислухаються, бо ми політично нейтральні», – вважає французький політик.
UCI, яку він очолює, допустила нейтральних спортсменів – у Федерації велоспорту Норвегії скаржилися на «примус до одностайності». А нещодавно Лапартьєн взагалі заявив, що росіяни «покликані повернути собі місце у світі спорту». Ці слова довелося додатково пояснювати – сказав, що Росія «не повинна бути безстроково відсторонена», але визнав все ж анексію ОКР українських територій.
Юхан Еліаш – єдиний кандидат, який оприлюднив свою програму ще й російською мовою. Він також виступає за нейтральний статус російських та білоруських спортсменів.
Зокрема, на пресконференції 30 січня пообіцяв, що такий статус перед зимовими ОІ-2026 приймуть усі зимові спортивні федерації.
У своїй програмі Самаранч-молодший також згадував про політичну нейтральність МОК. Однак поза документом нейтральністю в нього і не пахне: він прямо заявив, що «хотів би якнайшвидше реінтегрувати Олімпійський комітет Росії», мотивуючи це тим, що не хоче «ставати на якийсь бік».
Нагадаємо, що ОКР виключили за включення до свого складу окупованих територій, що було порушенням Олімпійської Хартії – на заяву цього кандидата довелося реагувати із засудженням навіть МЗС із Мінспорту.
Подібним чином, але дещо обережніше, висловився і принц Фейсал:
«Питання про те, чому проти Росії були застосовані санкції, погоджуються з цим чи не погоджуються деякі люди, було через порушення Олімпійської хартії. Якщо є можливість, я вірю у приєднання, а не у виключення… тому зрештою я хотів би, щоб вони повернулися, але Олімпійська хартія – це те, що керує нами всіма в олімпійському русі.
Тож якщо Олімпійська хартія поважатиметься, а не порушуватиметься, чому я повинен їх карати? Незалежно від того, чи це стосується питань припинення вогню (в Україні) чи будь-якого іншого, це вже мають вирішити політики».
Морінарі Ватанабе натомість єдиний у програмі згадав слово «Україна» – у контексті частини щодо ролі МОК у побудові миру зазначив, що відвідував у 2023 році Київ. Тоді він, зокрема, зустрівся з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком.
Його позиція дуже двояка: так, він справді кілька разів відвідував Київ і привітав особисто 7-річну українську спортсменку Олександру Паскаль з перемогою на перших після ампутації ноги змаганнях, а з іншого боку – FIG не дозволяла Іллі Ковтуну виходити на тренування з написом «Stop War», допустила «нейтральних» атлетів, де часом допускають і тих, хто підтримує війну (раз, два).
З останніх відверто проросійських кроків – відвідав Москву, обійнявся привселюдно з підсанкційним і дуже провладним Нікітою Нагорним і розповідав українцям, щоб вони «утрималися від ненависті» і «прийняли нейтральних атлетів».
Чітку позицію проти Росії займає з кандидатів лише Себастьян Коу – його World Athletics лишилася однією з небагатьох федерацій з літніх видів спорту, які залишили повний бан російських і білоруських атлетів у силі. Втім, цього у програмі британця теж немає.
Коу також приїжджав до Києва – у червні 2024-го – і зустрівся з президентом Володимиром Зеленським.
Українські провідні легкоатлети теж відзначають його підтримку: світова рекордсменка у стрибках у висоту Ярослава Магучих каже, що «Коу солідарний з українським народом», її колега Ірина Геращенко – що «Коу сказав, що в найближчі роки їх не буде на міжнародній арені ні під яким прапором».
Які процедура та розклади
Процедура кампанії та виборів до абсурдного секретна: кандидатам не дозволяється дебатувати між собою, критикувати пропозиції одне одного, шукати публічної підтримки. 30 січня вони зібралися у Лозанні, щоб презентувати свої програми членам МОК (кожному дають по 15 хвилин) – однак будь-який інший член олімпійського руху цього не зміг побачити: зустріч було заборонено транслювати, на ній було заборонено бути присутнім журналістам. Члени МОК теж не мали нагоди поставити питання – така можливість просто не передбачена.
Єдине «віконце» відкритості на тій зустрічі – жорстко регламентовані 10-хвилинні зустрічі кандидатів із журналістами після презентацій, до яких можна було доєднатися лише очно.
Так і 20 березня – вибори пройдуть у закритому режимі. Кандидат, який набере найменшу кількість голосів у кожному турі, вибуватиме. Потрібно заручитися більшістю голосів серед 109 членів МОК (серед українців там Валерій Борзов та Сергій Бубка), щоб претендувати на перемогу.
Фавориткою чинного керівництва МОК, зокрема, президента МОК Томаса Баха, одразу декілька закордонних журналістів, що спеціалізуються на цій темі, називають саме Керсті Ковентрі. Тарік Панджа з New York Times називав її «надзвичайно близькою до нинішнього керівництва». Альтернативною ставкою МОК вважають Давида Лаппартьєна.
Найменш «улюблений» у нинішньої влади МОК кандидат – Себастьян Коу, конфлікт з яким у Баха і команди тривалий і почався ще з повного бану росіян за допінг в легкій атлетиці на ОІ-2016. Призові, які World Athletic давала легкоатлетам за досягнення на ОІ-2024 в Парижі – теж один з дуже великих каменів спотикання між Коу та Бахом.
Хто фаворити? Журналіст Шон Іґл з The Guardian 29 січня назвав основними кандидатами Коу та Самаранча-молодшого з перевагою останнього, трохи далі за ними – Ковентрі та Лаппартьєн, головні аутсайдери – Ватанабе та Еліаш.
Німецький журналіст Єнс Вайнрайх, який глибоко спеціалізується на спортивній політиці, у своєму виданні The Inquisitor регулярно складає рейтинг кандидатів у президенти МОК – і якщо наприкінці 2024-го був явним лідером Себастьян Коу, то зараз він віддає перевагу вже або Ковентрі, або Самаранчу.
Фото: скриншот програми принца Фейсала, Li Ming, Naoki Nishimura, Li Jing, JesÃÂ�S HellÃÂ�N, Wu Huiwo, Zhang Yuliang, Petter Arvidson, Claudio Thoma, Naoki Nishimura, Vincent Kalut/Global Look Press, Офіс президента України, Reuters
Інші пости блогу
