«Динамо» залишилось тим самим – але не тим самим
Що означають перші за пару років прагматичні збори.
В останні декілька років склалася традиція, що зимові збори «Динамо» – це завжди цікавий контент з огляду на намагання внести глобальні зміни чи перебудуватися.
То з Мірчею Луческу шукали шляхи зупинити стрімке падіння, переглядаючи по 30+ гравців внутрішнього резерву, то з призначенням Олександра Шовковського імплементували нову ігрову модель та схему, то ще раніше перед повномасштабним вторгненням РФ готували точкові кадрові рішення під боротьбу з «Шахтарем» Роберто Де Дзербі.
Однак зима 2025-го – унікальна в цьому плані, оскільки ніяк не покидає відчуття, що кияни підійшли до зборів максимально прагматично. Тому підґрунтя та зачіпок для детального аналізу – обмаль, а отже цього року обмежимося лише думкою, що це взагалі означає.
У клубі неначе вирішили допрацювати те, що вже працює (принаймні в УПЛ), а не витрачати час/ресурси на велику кількість експериментів. Є одразу пару головних індикаторів, які про це свідчать – повна відсутність нових трансферів, рішення не відпускати Володимира Бражка у «Вулвз», мінімум нестандартних кадрових заготовок.
З одного боку, це можна легко сприйняти за негатив – мовляв, команда тупцюється на місці, коли вкрай необхідне підсилення чи нові ідеї. З іншого боку, це водночас можна вважати позитивом – бо виглядає так, неначе «Динамо» дуже серйозно налаштоване зачепитися за шанс стати чемпіоном. Якого, напевно, може не бути потім багато років поспіль через різницю в інвестиціях з тим же «Шахтарем». Тому кияни не ризикують ламати напрацьований механізм – як-не-як, а в УПЛ команда не програла жодного разу за 17 турів.
Такий фокус – можливо, й виправдана стратегія на короткострокову перспективу.
Нехай доводиться вживати термін «відсутність підсилення», але воно насправді є – з внутрішніх резервів, як би іронічно не звучало. По-перше, повернувся Андрій Ярмоленко. Матчі Ліги Європи та спаринги показали, що при уникненні травм він досі здатен робити різницю на рівні сучасної УПЛ. По-друге, Шовковський нарешті отримав час повноцінно попрацювати з літніми новачками та адаптувати їх. Нагадаємо, що влітку частина з них долучилась до команди доволі пізно з різних причин, а в умовах осіннього графіка вікон для додаткової роботи особливо не було.
Звідси виникала епізодична критика Валентина Рубчинського, Максима Брагару, Миколи Михайленка та Едуардо Герреро. Рубчинський та Михайленко, наприклад, взимку отримали у спарингах куди більше хвилин, ніж навіть основні Бражко, Шапаренко, Буяльський та Піхальонок (усі четверо вилітали через пошкодження). Тож теоретично непогана за іменами глибина складу тепер стає непоганою за розумінням вимог штабу – і, відповідно, за якістю перформансів? Якщо так, це точно варто вважати за підсилення. Саме за обставин, коли потрібно не наздоганяти «Шахтар», а навпаки просто втримати перевагу у 7 очок.
Так, негатив теж є – і важко не кричати про чергове трансферне вікно без підписання нового центрбека. З Богданом Слюбиком не зійшлись у поглядах на перспективи, з Іме Оконом – тричі змінювали рішення, а кінцевому результаті начебто не зійшлись по умовах. Тепер якщо хтось до кінця вікна й з‘явиться, то навряд під основу – теж знадобиться адаптація, це стосується також ймовірної оренди вінгера «Сантуса» Мігеля Терсероса.
Частково зрозуміло, на що розраховують тренери та чому не панікують (якби робили це, їм на цю позицію привезли б хоч кого-небудь) – бо Денис Попов та Тарас Михавко у внутрішньому чемпіонаті виглядають класно і впевнено, на відміну від провальних єврокубків. Але ж скільки буде розмов, коли хтось з цієї пари знову випаде через травму? І якими будуть наслідки?
Багато хто вважає проблемною ще воротарську позицію після відходу Георгія Бущана та зміни статусу Руслана Нещерета на «першого номера». Частково аргументи проти подібного скептицизму ми нещодавно наводили, коли додавали 23-річного воротаря до списку недооцінених:
Головна теза – Нещерета потрібно оцінювати на дистанції, а не за помилками в поодиноких іграх без стабільної практики. Однак є ще один важливий фактор – хто-хто, а Шовковський занадто добре розбирається у голкіперах, щоб завчасно критикувати його за довіру до Руслана. До речі, є вірогідність побачити у заявці В‘ячеслава Суркіса – була інформація про травму іншого бекапа Валентина Моргуна.
Напевно, останнє, що потрібно згадати – єдиний експеримент, який простежувався на зборах. Йдеться про використання Ярмоленка на позиції «десятки» (фактично колишня роль Буяльського). Досить цікавий хід, враховуючи сьогоднішні плюси та мінуси Андрія, а також акцент на швидкість Назара Волошина на правому фланзі. Втім, далеко не факт, що часто бачитимемо схожу комбінацію в офіційних матчах, бо у центрі й так перебір виконавців на три позиції.
***
Тож констатуємо парадокс – «Динамо» залишилось тим самим, але не тим самим. І це водночас як погано, так і добре.
А неправильні варіанти у цих реченнях закреслимо після 30-го туру, коли побачимо результат обраної взимку стратегії.
Фото: «Динамо»
Інші пости блогу
