Tribuna/Легка атлетика/Блоги/Crazy=genius/Магучіх – про золото ЧЄ: «Їздили в лікарню, до останнього не знала, чи буду стрибати»

Магучіх – про золото ЧЄ: «Їздили в лікарню, до останнього не знала, чи буду стрибати»

Остання велика розмова Ярослави з медіа перед Олімпіадою.

Блог — Crazy=genius
11 червня, 13:35
1
Магучіх – про золото ЧЄ: «Їздили в лікарню, до останнього не знала, чи буду стрибати»

Українки дуже круто виступили у стрибках у висоту на чемпіонаті Європи з легкої атлетики в Римі. Ярослава Магучіх вдруге поспіль виграла золото ЧЄ, а у Ірини Геращенко – бронза.

Кілька фактів, які демонструють яскравість цього досягнення:

📌 Україна вперше в історії завоювала подвійний подіум ЧЄ у стрибках у висоту;

📌 Магучіх стала третьою в історії стрибункою у висоту, яка здобула понад 2 нагороди на ЧЄ;

📌 Ярослава показала найкращий результат в історії України у стрибках у висоту на ЧЄ з легкої атлетики (2,01 м).

Ярослава Магучіх поспілкувалася з українськими журналістами після золотого виступу в Римі – про травму напередодні ЧЄ, плани на Олімпіаду, головних суперниць, допуск росіянки під прапором Кіпру до змагань. Tribuna.com наводить слова української стрибунки.

Про травму напередодні ЧЄ: «До останнього не знала, чи буду стрибати»

Чесно, хотілося б мені визначити, чому так трапилося. Можливо, коли я розбігалася, щось дуже різко зробила. Слава богу, що з м'язами все було добре. Але нам сказали, що проблема зі зв'язкою, що це може буде набагато складнішим, ніж [травма] м'язу, насправді.

І лікарі казали, що не треба пробувати бігати, треба відпочити. Але я відчувала, що готова стрибати. Були процедури відновлення і, насправді, найголовніше, – це позитивний настрій. Я вважаю, треба налаштовувати свій мозок на позитив, посилати сигнали в космос, і тоді все буде добре.

Перед етапом «Діамантової ліги» у Стокгольмі, звичайно, були плани стрибати вище за 2,01 м, але після Швеції 4 дні були важкими. Тому що ми їздили в лікарню, на фізпроцедури, відновлення. Задача була просто не відчувати біль, коли стрибаю.

Тобто я до останнього перед кваліфікацією не знала, чи буду стрибати. Вже всі підтримали мене, але сказали, що все на твоїх відчуттях. Якщо погано – закінчуємо. Тому що найголовніший старт – Олімпійські ігри. Але я почала стрибати та нічого не відчувала. Це добре, але я була затейпована, плюс бинт – і в голові спокійніше, і нозі легше.

Через це ми вирішили не стрибати вище, тому що все ж таки треба берегти себе, повністю відновитися, пройти цикл. Щоб на Олімпійських іграх вийти здоровою, сильною і готовою до нових рекордів.

Далі будуть маленькі тренування, будемо виходити з того, що я можу зробити. Але, в принципі, змагання показали, що я можу нормально тренуватись.

Ми приїдемо в Естонію, будемо їздити на фізпроцедури, до лікарів, щоб повністю відновитися, щоб це не відчувати [дискомфорт] і щоб це не перейшло в хронічний біль. Буду берегти себе.

Про те, як була амбасадоркою чемпіонату Європи в Римі: «Це дуже приємна місія»

Мене запросили, і відповіла: «Звичайно, я буду! Тому що, по-перше, я українська спортсменка, представляю свою країну. По-друге, це крутий проєкт від європейської федерації, щоб люди цікавилися легкою атлетикою, приходили на змагання. Хочеться залучати більше людей.

В мене з'явилися обов'язки: записати подкаст для European Athletics, підготувати квізи для соцмереж – була велика відповідальність на мені. Але це дуже приємна місія, тому що не завжди спеціалістів запрошують, щоб бути амбасадорами.

Про увагу іноземних медіа та підтримку України: «Всі знають, в яких умовах ми боремося»

Ми дуже пізно закінчили [жіночий фінал стрибків у висоту на ЧЄ], потім було нагородження, а згодом я вирішила одразу здати допінг-контроль, бо я вже не витримувала.

Ми його пройшли і потім вже поверталися до журналістів, тих, хто дочекалися. Я дуже вдячна їм. Дуже приємно, тому що були журналісти з Литви, які втрьох чекали. І вони дійсно так підтримують нас: щоб здати всі матеріали, не спали до пів на четверту ранку.

Зараз дуже багато уваги до наших українських атлетів, тому що всі знають, в яких умовах ми боремося: не тренуємося та майже не буваємо вдома. Але ми маємо впоратися психологічно з цим, виходити в старт і представляти нашу країну.

Звичайно, тут у Римі була підтримка на трибунах, диктори озвучували, що ми із України і постійно про це казали. І це означає, що ми робимо все правильно, бо про нас говорять і продовжують говорити.

Про український медальний дубль на ЧЄ разом з Іриною Геращенко: «Разом відсвяткували наші нагороди»

Ми не підказуємо одна одній під час змагань, тому що кожна працює на своїх відчуттях. Я взагалі не дивлюсь, як стрибають дівчата. Дивлюсь на табло вже. Або розумію це, коли аплодують глядачі, або ні. Тобто, я розумію, чи взяла наша дівчина планку.

Але все одно намагаюся підтримувати їх, тому що все ж таки ми одна команда. Це дуже важливо особливо у такі важкі часи.

Першими після перемоги на ЧЄ мене привітали вболівальники на трибунах і моя тренерка, тому що це контакт, вони завжди на стадіоні. Потім журналісти, коли я йшла мікстзоною.

І вже потім в мене з'явився телефон – змогла побачити привітання від батьків та близьких. Разом із Ірою Геращенко їхали в готель, там трішки посиділи, відсвяткували наші нагороди. Дві медалі – це дуже круто. І дуже хочеться, щоб було і три нагороди, щоб три українки стояли на п'єдесталі. Тому віримо, що в один день це обов'язково трапиться.

Також дуже хочеться успішного виступу від наших чоловіків, тому що на ЧЄ будуть стрибати два наші хлопці: Олег Дорошук і Владислав Лавський вийшли у фінал.

Теж дуже хочеться дві новогороди, звичайно. На жаль, я вже не буду в Римі, бо полечу на тренувальний збір, але будемо онлайн вболівати за наших.

Про розмову зі Стефкою Костадиновою: «Я її вперше побачила ось так наживо»

Стефка Костадинова нагороджувала мене, це було дуже приємно. Я її вперше побачила ось так наживо, раніше це було тільки через інтерв'ю, фотографії, інтернет.

Вона підійшла до нас та привітала. Дивлюся – ось стрибунка, яка вже багато років тримає рекорд. Треба стрибати, наближатися до цієї планки.

Перед нагородженням вона трішки познайомила нас зі своїм чоловіком, представила нам олімпійських діячів Болгарії. Трішки поспілкувалася і вже на нагородженні декілька слів сказала кожній дівчині.

Про бажання побити світовий рекорд: «Ми працюємо над цим, є в планах»

Я вже не думаю про 2.09 м, повторення рекорду. Звичайно хочеться 2.10 м. Тренуюся для цього – така ціль.

І коли ще дивлюся на рекорди, які встановлюють спортсмени з моєї команди, Puma Family, Арман Дюплантіс, наприклад. Звичайно теж хочеться бути частиною рекордсменів.

Хочеться вписати ім'я в історію легкої атлетики. Ми працюємо над цим. Є в планах.

Чому рідко бере участь у розважальних шоу в Україні: «Чекаю пропозицій вже восени»

Я дуже радію, що люди зараз цікавляться українським контентом. І зараз дуже багато нових українських шоу. Але, на жаль, вони знімаються в цей період, коли я не вдома.

І я не можу поїхати в Україну, тому що в мене триває тренувальний процес. Не можу повернутися. Бо це випаде один тиждень, грубо кажучи. І знову треба буде повертати, наганяти цю форму. Тому чекаю пропозицій вже восени.

Чи заспіває в Парижі, якщо візьме золото ОІ: «Треба ще повернутися до уроків вокалу»

Щоб у Парижі співати, то треба ще повернутися до уроків вокалу. Але, можливо, після повернення в Україну, то вже можна буде подумати над цим. Тому що в мене були такі думки – просто для душі, щоб відволіктися від спорту. Коли я була в Україні, то мені ще сестра подарувала гру на барабанах.

Тому що коли я прийшла в музичну школу, хотіла грати на барабанах, але мені не пощастило з вчителем. Він звільнився. Але сестра мені зараз подарувала тренажер. Може і час спробувати нарешті.

Про зміну техніки розбігу перед стрибками: «Хто не ризикує, той не п'є шампанського»

В моєму розбігу додавалося два кроки: було 9, зараз – 11. Це залежало від того, що я додала в швидкості, стала сильнішою. І ми, насправді, хотіли змінювати розбіг ще два роки тому, але я не була фізично готова до цього. Зараз два старти показали, що це зміни на краще.

Це був певний ризик перед Олімпіадою, але хто не ризикує, той не п'є шампанського, не святкує нагороди. Але насправді в нас просто був час, два місяці, і ми готувалися до цього: змінювали, тренувалися. І зараз після ЧЄ та перед Олімпійськими іграми в мене немає стартів, є час підготуватися. Щоб мозок все запам'ятав.

Про підказки тренерки Тетяни Степонової та налаштування під час змагань: «Ми відчуваємо одна в одну»

Коли готуюся до змагань, іноді люблю просто послухати музику, роблю макіяж, заплітаюся – це все приблизно година. Тоді я вмикаю українську попмузику, буває таке, що я заходжу в Ютуб і вмикаю шоу типу «Я люблю Україну».

Під час виступів чую тільки слова тренера. Особливо, коли не беру стартову висоту з перших спроб. Це окрема емоція: «Так, Ярославо, я не зрозуміла, просто зроби, бо я знаю, що ти можеш!» І я вже йду налаштовуюся після цього.

Ми відчуваємо одна в одну. Все ж таки більше десяти років ми працюємо разом і, тобто, робимо це вже на відчуттях. Вона іноді показує мені, що треба зробити, але я сама це вже відчуваю і теж можу показати, що треба швидше десь набігти.

Також навчилася за свою спортивну кар'єру, що не треба виплескувати емоції зарано на змаганнях. Тому що попереду ще спроби, дівчата ще стрибають. Тому після кожного спроби роблю такий серйозний фейс.

Але іноді зараз дивлюсь на свої стрибкові відео і думаю, чому я така зла? Треба щось посміхатися, чи що.

Про ментальну готовність до Олімпіади-2024: «Я хочу просто кайфанути»

Це все приходить з досвідом, якщо подивитися на мене навіть 6 років тому на «Діамантовій лінії» в Римі, то я була у шоковому стані, з очима розміром з 5 копійок.

Я хвилююся, але зараз зрозуміла, що це дійсно було хорошим досвідом. Я вже була на Олімпійських іграх, знаю ці відчуття. Зараз сприймаю це святом спорту: святкують раз на 4 роки, всі олімпійські види живуть в олімпійському селищі, все це дуже круто.

Я хочу просто кайфанути, особливо від людей, які будуть нас підтримувати на цій Олімпіаді.

Чи займається зі психологом перед змаганнями: «В мене немає психолога, тому що для мене тренер – це і психологія, підтримка»

Психологічна підготовка – це теж дуже важливий чинник в підготовці професійного спортсмена. В мене немає психолога, тому що для мене тренер – це і психологія, підтримка. Мені так набагато легше.

А також моя сестра закінчила з черговим дипломом факультет психології. Тому в мене два в одному все – безкоштовно, рекомендую.

Про можливі контакти з росіянкою Куліченко, яка виступає за Кіпр: «Скоріше там патли повириваю»

Я дуже рада, що представників РФ та Білорусі не буде на Олімпіаді в легкій атлетиці. Але ми вже змагалися з цією Оленою Куліченко (російська стрибунка, що зараз виступає за Кіпр – прим. Tribuna.com) на ЧС – це було дуже жахливо. І насправді це було дуже складно, тому що вона така проросійська.

Я її пам’ятаю ще з чемпіонату Європи, коли ще їм було дозволено юнацтво (виступати на юніорських турнірах – прим.), тому це звичайно дуже складно.

Ми намагаємось донести це до міжнародних ЗМІ, що це неможливо, щоб їх допускали навіть за інші країни. Вони нічого не сказали… За правилами МОК вони мають підписати лист, що вони не підтримують війну в Україні, що їх нема у збройних силах РФ.

Але, як ми бачимо, у багатьох видах це не працює, на жаль. І в дзюдо було, і у фігурному катанні. Можливо, десь ми не допрацювали, але я розумію, що Росія має дуже багато грошей, на жаль, і все крутиться навколо цього.

А якби Куліченко йшла на контакт, то я з нею не піду на контакт – скоріше там патли повириваю.

Про головних суперниць на Олімпіаді: «Намагаюсь про це не думати, тому що я змагаюсь сама з собою»

Звичайно, Нікола Оліслагерс починала раніше сезон в Австралії з результатом у 2,03 м. В принципі, в неї були хороші спроби на 2,06 м, вона пробувала, я дивилась.

Звичайно, слідкую, тому що неможливо не слідкувати, абстрагуватись, нічого не бачити. Але ми все ж таки змагаємось разом на «Діамантових лігах», це теж досвід для мене, але насправді усі журналісти, всі кажуть: «Ось в тебе основні конкурентки – це австралійки, ти повинна їх виграти».

Але я намагаюсь про це не думати, тому що я змагаюсь сама з собою. Мені головніше себе перестрибнути і, в принципі, мені здається, багато топових атлетів змагаються самі з собою. Те, що вони напрацювали – вони повинні перейти через себе і стати кращими, ніж вони були вчора

Я вітаю суперниць, коли вони змагаються. І тренер Оліслагерс теж вітає мою тренерку. І він навіть писав нам, що якщо вам треба, то у нас є лікар в Римі – звертайтеся, ми допоможемо.

(На питання, чи знає Магучіх, що пише в блокноті після стрибків Оліслагерс). Вона спочатку писала свої мрії та цілі. Зараз вона пише відчуття після стрибків – одразу після спроби. Я думаю, потім вони з тренером це обговорюють. Дискутують і вирішують, що їм треба змінити та напрацювати.

Про свій улюблений стадіон в Дніпрі: «Він мені допоміг, тому що ми там тренувалися завжди проти вітру»

У 2022 році у Парижі я «Діамантову лігу» виграла. Були там старти не один раз. Сподіваюся, Париж – щасливе місто для мене. Але я не ділю міста, де добре стрибаю, а де погано. І тут в Римі в мене не дуже був початок. Але все одно зараз є нагорода і гарні стрибки.

А взагалі мій улюблений стадіон знаходиться в Дніпрі – «Олімпійські резерви». І, до речі, вони мені допомогли, тому що ми там тренувалися завжди проти вітру. Тому я виховувала у собі цю стійкість, щоб потім на змаганнях, коли буде вітер, стрибати добре, незважаючи на нього.

Фото: Ulf Schiller/athletix.ch, НОК України, The Sydney Morning Herald, інстаграм Ярослави Магучіх

Інші пости блогу

Всі пости