Шалений ажіотаж в Житомирі, кричалки російською, танці – з трибун фінал Кубка виглядав зовсім по-іншому
Дарина Калінчук наживо побачила матч «Динамо» та «Шахтаря».
Так, «Шахтар» все ж зміг виграти принаймні один трофей цього сезону – донеччани перемогли «Динамо» в Кубку України. Якщо бути максимально відвертою, то за атмосферою цей матч хоч ненадовго повернув відчуття мирних часів (іронічно, що після того, як написала це речення, в Україні оголосили повітряну тривогу).
Наші автори розповідали, як фінал Кубка України виглядав у телетрансляції:
Але з трибун враження були зовсім іншими – вистачало цікавого навколо футболу та подій на полі. Класичне є Класичне, градус напруги був шалений, а до кінця матчу вже навіть у самої незрозуміле хвилювання зʼявилось. Але про все по черзі – бо без негативних вражень виїзд не обійшовся.
Ажіотаж в Житомирі, знову проблеми з організацією матчу, заборона на алкоголь
Коли їхала в Житомир, багато жартувала з друзями, що їду переконатись в тому, що це місто взагалі існує. Якось не вдавалось до цього приїхати сюди. Так-от, Житомир існує і вчора там було справжнє футбольне свято. Що стосується міста, буду максимально лаконічною. Маленьке, затишне, на перший погляд нагадало навіть не обласний, а районний центр.
За добу друзі звідси попередили, що в місті очікується шалений ажіотаж – і так воно й було. До стадіону тягнулась просто величезна черга з автомобілів та людей. Фан факт: за чотири години до матчу на вулицях, прилеглих до стадіону, заборонили продаж алкоголю. Але навіть це не завадило людям в гарному (навіть дуже) настрої йти на матч.
Минулого року також була на фіналі Кубка – і тодішня організація добряче розлютила. Цього року на це також нарікали. Почнемо з того, що преса заходила через загальний вхід для вболівальників. У чому тут проблема? У тому, що там тягнулась десятиметрова черга на один вхід, а потім ще така ж перед самим стадіоном. Окей, обійшли черги з акредитаціями та власною хитрістю, але що по місцях на трибунах для медіа? Спочатку сіли на одні, потім прийшли вболівальники і сказали, що вони придбали на ці місця квитки. Пішли на інші місця – така ж історія. Ніби й нічого страшного, але УАФ організовує в Україні один матч на рік і хочеться, щоб все проходило без зайвого хаосу і справді організовано.
Якщо вже почали говорити про вболівальників, то по візуальних відчуттях Центральний стадіон був заповнений на відсотків 95%. Але глядачі, які не придбали квитки, також викрутились – цілий натовп дивився футбол за огорожею з сітки, ще деякі люди – прям з балконів своїх квартир.
Цікаво, що у фан-зоні перед стадіоном організували перегляд фіналу на великому екрані для людей, які не змогли придбати для себе квитки. До речі, це також було завданням із зірочкою. Право пріоритетної купівлі було у вболівальників, які відвідали 5 матчів «Динамо» або «Шахтаря» цього сезону. Колеги на трибунах розповіли, що були унікуми, які мали пріоритетність і за 100-200 гривень пропонували на ОЛХ придбати комусь квитки на футбол.
Повернемось до фан-зони Play City перед стадіоном – тут організували активності для вболівальників. З Києва також привезли Кубок Кубків, з яким могли зробити фото охочі.
Відчувався настрій справжньої футбольної тусовки. Під час матчу також була заборона на продаж алкоголю на стадіоні, тож можна тільки здогадуватись, де вболівальники придбали пиво (або то був Живчик).
Російські кричалки, емоційний Станич та ТНМК в перерві
Символічний перший удар в матчі виконав Валентин Осовський, один з переможців весняної Ліги дужих. Як і раніше анонсували в УАФ, гімн перед матчем виконали ТНМК, пізніше гурт також виступив у перерві матчу.
Свисток – і матч нарешті розпочато. Пройшло до 10 хвилин, а президент НОК Вадим Гутцайт ще продовжував шукати собі місце на трибунах.
До речі, трибуни як дали шуму на початку матчу, так і не затихли аж до кінця. Ультрас обох команд вивісили на своїх секторах важливі плакати про захисників «Азовсталі».
Упродовж всього матчу активно заряджали, співали, кидали піротехніку (через це організатори робили їм декілька зауважень).
Зізнаюсь чесно, «Вишел в стєпь донєцкую» та інші пісні російською мовою від фанатів донецького «Шахтаря» добряче різали вухо. Заради справедливості, вболівальники «Динамо» також не відставали і від їхнього сектору теж було чути російські кричали. На секторі донеччан був ще один показовий момент – фанати спалили там прапор росії та ДНР.
А от звичайні вболівальники вже за класикою коментували кожну дію футболістів. Там було мало цензурного, тому з цією метою не писатиму про перли, які вони сипали в сторону суддів та гравців. Маленька дитина, яка сиділа поруч біля мене, під впливом дорослих дядьків теж підняла пальчика з характерним «Но-но-но».
Насправді на матчі було дуже багато дітей і чомусь багато історій запамʼяталось саме з ними. Два юні вболівальники «Шахтаря» проходили повз центральну трибуну в той момент, коли всі кричали «ДИНАМО». Ті довго не думали і почали вдвох відповідати «Фу» сотням дорослих. Багато хлопчиків стояли з плакатами в надії отримати футболки від своїх кумирів. На жаль, їм вдалося тільки декілька разів отримати на горіхи від стюардів.
Але до однієї групи дітей з плакатами Траоре та Кевіна після матчу підійшов Пятов. Можливо, пообіцяв їм, що приведе гравців «Шахтаря» до них.
Вболівальники скаженіли після голу Ярмоленка. Трибуни гучно кричали, ні, не Андрій Миколайович, а саме «Ярмола». Після заміни у другому таймі Андрія проводили з поля гучними оплесками.
Маріо Станич, здається, був навіть більш емоційним, ніж Пушич. Він часто апелював до судді, а одного разу навіть з усієї сили вдарив по мішку з футбольними мʼячами.
Наприкінці матчу переможці та переможені по-різному відгукувались про суддівство. Марино Пушич сказав, що претензій до суддівства немає, а от Шовковський підсумував все такою цитатою: «Найкращий той арбітр, якого не видно на футбольному полі».
Сльози Караваєва, танці бразильців, декілька гравців «Динамо» проігнорували коридор
Ще перед фіналом було несвідоме бажання, щоб доля цього матчу вирішилась в серії пенальті – власне, так і сталось. Ще з цікавого – прямо перед початком додаткового часу над стадіоном пролетів гелікоптер. Уявіть собі кількість «ох» в той момент.
Минуло 10 років з легендарної серії, яку виграв Шовковський – і от знову, пенальті в Кубку. Тільки цього разу пощастило не «Динамо».
Цікаво було спостерігати за реакцією людей на серію пенальті, оскільки весь стадіон буквально був на ногах. І ось той самий момент – Різник відбиває удар Караваєва і гравці «Шахтаря» починають шалено святкувати.
Лише Микола Матвієнко спочатку підійшов втішити Караваєва, який заплакав після епізоду. Класичне Класичним, але повага понад усе. Гравці «Шахтаря» на церемонії нагородження створили коридор для «Динамо», але Буяльський, Біловар та Попов проігнорували його та пройшли повз.
Найцікавіше було спостерігати, як кайфують від всього бразильці – вони одягли окуляри, танцювали і весь час усміхались. Судаков відсвяткував чемпіонство з сімʼєю і одразу віддав медаль донечці. Бондар буквально запалив на секторі з ультрас.
Але і Кевін почував тут себе вже своїм.
Шовковський та Ярмоленко зайшли на післяматчеві коментарі добряче засмученими. «Вболівальники мали отримати задоволення від фіналу – від самої гри, від напруги, від боротьби, яка була на футбольному полі». Судячи з реакцій, яка була в людей, коли вони покидали стадіон, – вони його отримали.
Можливо, це був останній Кубок, який проводили за таких правил – з додатковим часом після основних 90 хвилин. «Не знаю, як на початкових стадіях, але, думаю, саме в фіналі краще 120 хвилин грати», – відреагував на потенційні зміни Андрій Ярмоленко.
Пушич вийшов до преси щасливий. «Насправді у 120-хвилинному протистоянні багато важать фізична форма й концентрація. Вважаю, що сьогодні ці фактори були на нашу користь», – підсумував він виступ своєї команди.
У цьому фіналі було все – драма до останніх хвилин та справжні емоції, за які ми й любимо футбол. Якщо це був останній Кубок в старому форматі, то прощання, здається, було гідним. З напругою, сльозами і танцями – все як має бути.
Фото: Tribuna.com
Інші пости блогу
