Вихований спортротою Закарлюка, легенда «Динамо» та ще 13 гравців, яких відкрили нам ЦСКА та «Арсенал» Київ
Ностальгуємо.
Tribuna.com продовжує ностальгічний серіал про гравців, яких відкрили українському футболу наші знакові клуби.
Перші п'ять частин:
Тепер настала черга київського клубу. ЦСКА-Борисфен, «Арсенал» та «Арсенал-Київ» колись брали на себе місію бути другою столичною командою. В різний час клуби повʼязували із мером Олександром Омельченком, одіозними депутатами Вадимом Рабиновичем та Вадимом Онищенком, а також Ігорем Коломойським. Ми об'єднали все в один матеріал.
15. Домінік Адія (2012-2013)
Ганський нападник прийшов до «Арсенала» із самого «Мілана», хоча до того вже тинявся по орендах в «Реджину», «Партизан» та турецьку «Каршияку». За плечима гравця вже був шалений бекграунд – Адія був найкращим бомбардиром та гравцем на молодіжному чемпіонаті світу 2009 року. У фіналі його команда переграла Бразилію із Тейшейрою, Джуліано та Дугласом Костою. Після того Домінік поїхав на дорослий ЧС, де мав стати легендою. Так, саме його удар на останніх хвилинах рукою відбив Луїс Суарес у чвертьфіналі ЧС-2010 року. Потім Домінік ще й не забив післяматчевий удар Муслері.
В Києві гравець потрапив в період, коли команда не отримувала грошей – заборгованість Домініку становила пів року. «Якби зарплату не платили б і далі, то, очевидно, довелося б щось радикально вигадувати. А тоді мені довелося знімати свої заощадження у банках Гани та жити на них», – згадував гравець.
Зате «Арсенал» – перша європейська команда, де йому довіряли. Хоча тренерів гравець розумів далеко не завжди: «На передматчевій установці коуч розповідає, пояснює, а я потім виходжу на поле і покладаюсь більше на інтуїцію, тому що практично нічого не розумію. Зараз, щоправда, із цим уже краще: зі ста відсотків установки до мене доходить відсотків 30. Іноді прошу хлопців, які розуміють краще, щоби загалом донесли мені суть».
Зрештою, свої сім голів за «Арсенал» він таки забив.
14. Івиця Пирич (2003-2007)
Хорватський півзахисник із досвідом гри за «Ульм» приїхав до Києва у 2003-му році. Як виявилося, це були благодатні часи, адже окрім понад 70 матчів за «Арсенал» гравець зустрів тут велику балканську діаспору серед гравців «Динамо» та з часом навіть став своєрідним центром тяжіння балканців. Після завершення карʼєри це вилилось у те, що Пирич став почесним консулом України в Хорватії.
У 2007 році в центрі Києва Пирич навіть відкрив спільно із Даріо Срною кафе. «У Нінковича улюблена страва – похані, – розповідає Пирич. – Срна і Чигринський, коли були тут, з'їли по чотири млинці – це взагалі рекорд закладу. А Чигринський ще й піцу замовив із собою. Каноніри Селезньов і Закарлюка частенько заходять, але беруть різні млинці – і з солодкою та несолодкою начинкою», – розповідав хорват про свій бізнес.
Щоправда, коли вже через рік Івиця продавав кафе, ресторатору довелось віддати частину грошей рекетирам. За словами гравця, його навіть погрожували вбити. Зі складу «канонірів» він теж пішов зі скандалом, вимагаючи грошей, яких йому недоплатили.
Однак любов до України та бізнесова жилка не минулася дарма. Спочатку він став агентом та займався трансферами хорватів до України, зокрема організував перехід Ніколи Калинича в «Дніпро». Також займався благодійністю, організовував реабілітацію воїнам АТО в Хорватії. У 2018 році Пирич взагалі став президентом «Арсеналу» та привіз у Київ Фабріціо Раванеллі, що очолив клуб, але його менеджерський період на цій посаді тривав недовго. Перед тим, як вилетіли з УПЛ, за «Арсенал» встиг дебютувати Михайло Мудрик.
13. Йонуц Мазілу (2009-2013)
Форвард із досить суперечливим для нападника прізвищем переходив у «Дніпро» як зірка румунського чемпіонату. В нього вже було звання найкращого бомбардира першості, а 4 мільйони від дніпропетровців зробили його найдорожчим гравцем із чемпіонату Румунії. Проте в складі дніпрян не пішло: 9 матчів та 1 гол.
Здавалося, це закінчиться гучним трансферним провалом, проте Ігор Коломойський віддав гравця в афілійований з «Дніпром» «Арсенал», де він почав багато забивати. Йонуц навіть став третім бомбардиром в історії «канонірів» в УПЛ.
У Мазілу 92 матчі та 30 голів, проте травми не дали форварду завершити карʼєру на мажорній ноті. «Арсенал» став останнім клубом румуна.
12. Шалва Апхазава (2002-2004)
У «Арсенал» талановитого грузина запросив Вʼячеслав Грозний. Перед цим він не підійшов донецькому «Металургу», але в Києві талант гравця оцінили. Вже в третьому матчі ексгравець батумсього «Динамо» зробив хет-трик у ворота «Волині». Командна Кварцяного зазнала розгрому з рахунком 8:1.
Симпатична команда Грозного навіть якийсь час йшла третьою, але закінчила чемпіонат на пʼятій позиції. А грузинський нападник забив 14 голів – четвертий результат в лізі. Враховуючи, що йому було всього 22 роки, вважалося, що в «канонірів» зʼявився справжній діамант.
В наступному сезоні стало важче: пішли травми, голів було вже менше, часом навіть програвав конкуренцію за місце в основі. У ніч із 6 на 7 січня 2004 року Апхазава помер від раптової зупинки серця. Перед цим гравець проходив медогляд, а команда мала відправлятися в Туреччину на збори.
«Це шок. Ще перед сном він багато жартував і був навіть більш бадьорим, ніж зазвичай», – розповідав Гела Шекіладзе, сусід Апхазави по кімнаті. За місяць на зборах в Криму помер 17-річний гравець «Арсенала»-2 Андрій Павицький. Він знепритомнів під час контрольного матчу і більше не приходив до тями. Так за кілька місяців команда двічі збиралася на похорони.
11. Саулюс Міколюнас (2009-2013)
Один із найвизначніших футболістів в історії литовського футболу (101 матч за збірну) прийшов в «Арсенал» із Шотландії. Разом із «Гартсом», який належав литовському бізнесмену, він вигравав кубок країни. В УПЛ у нього теж непогана спадщина – футболіст зіграв 87 матчів та забив 6 голів.
Окрім «Арсенала» гравець виступав за «Севастополь». Особливо йому вдався сезон 2011/2012, коли Саулюс зробив 5 асистів в УПЛ. Хоча в «Арсеналі» він застав часи, коли фінансове становище вже було катастрофічним:
«В Україні було весело. Кучук – класний дядько. Я після нього хоч щось розуміти в тактиці став. Леонід Станіславович включив мені голову. У Шотландії ніхто так не розкладав гру. Як захищатися, як позицію займати – в «Арсеналі» все пояснювалося.
Мені й людські моменти запам'яталися. Коли в клубі було важко з грошима, Кучук сам оплачував лазню для нашого відновлення. У якийсь момент команду відмовилися годувати через великий борг: «Хлопці, звичайно, вибачте, але ви в такий мінус залізли, що ми відмовляємося». Так Кучук дав свої гроші, щоб ми поїли. Для команди він міг зробити все, що завгодно», – розповідав Саулюс.
А ще гравець згадує про найважчий момент своєї карʼєри – дискваліфікацію «Арсенала» з єврокубків через те, що за киян зіграв (і забив) камерунець Ерік Матуку:
«Як мені говорили, що Матуку сам нічого не сказав. Може, забув, що колись грав за «Генк» і одержав червону. Надіслали факс до «Арсенала», що цей гравець не може грати, але жінка, яка читає та приймає ці факси, була у відпустці. Кажу, ось така тупа ситуація вийшла – вона у відпустці, і ніхто не прочитав факс і не повідомив тренера, що Матуку не може грати. Команда у підсумку 5:0 обігрує суперника та вилітає».
10. Джаба Канкава (2006-2007)
Гравець збірної Грузії приїхав до «Арсенала» із Північної Осетії, де виступав за «Аланію». Перший контракт був на 7 тисяч доларів і діяв лише пів року. Проте Канкава зумів довести Заварову, що він гідний продовження, а вже наприкінці сезону пішов на підвищення у «Дніпро».
«Джабу привезли до «Арсенала», і один із футболістів узяв його за руку і привів до моєї кімнати. Говорить, Джаба нічого не розуміє, хоч поговори з ним. Він реально нічого не розумів! У перші дні купив йому розмовник, щоб він почав вчитися. Джаба дуже скромна і сором'язлива людина. Дуже комплексує з приводу того, що може щось не сказати і над ним потім сміятимуться.
Раз Сергій Мізін йому «торбу напхав», Джаба не витримав і дав «відповідь». У результаті любовна історія вийшла. Мізін побачив, що хлопець із характером, і вирішив конфлікт не розпалювати. Грузини ніколи ні до кого просто так не лізуть. Мізін, до речі, якщо на тренуванні пхав, то одразу після того, як з поля виходили, підходив і вибачався. Просив не ображатись, хоча «напхати» любив», – згадував його партнер по команді Леван Гулордава.
Вже у «Дніпрі» він перетвориться на одного з лідерів, а також врятує життя Олегу Гусєву на полі.
9. Андрій Богданов (2008-2012, 2013)
Уродженець Троєщини намагався закріпитися у складі «Динамо», але все ж перейшов до «Арсенала», де став одним з лідерів. «Я тоді виступав за «Динамо»-3 в Другій лізі, тому не думаю, що вони сильно засмутилися моїм відходом. Хоча пропонували контракт на два роки», – говорив Богданов в інтервʼю для «УФ».
Дальні удари Богданова точно памʼятає не один голкіпер УПЛ, але одразу заграти в «Арсеналі» йому не вдалося, Андрій навіть сходив в оренду до «Олександрії». «Грали такі футболісти, як Сергій Закарлюка, царство небесне, Сергій Симоненко. Також доєднався десант з «Дніпра». Це і Богдан Шершун, царство небесне, і Олександр Грицай, і ще багато хлопців.
Потрапити до першої команди молодому футболісту було дуже важко, якщо не мав довіри головного тренера. Заваров тоді, наскільки я розумію, робив ставку на досвідчених хлопців. Я зробив правильний крок, коли попросився в оренду до «Олександрії», – говорив Богданов.
Повернувся, вже коли команду тренував Вячеслав Грозний. Успішна гра футболіста приваблювала навіть потенційних покупців з Європи: «Був варіант з «Ганновером». Це ще коли я грав в «Арсеналі». Потім ще дізнався, що до «Арсенала» зверталися з «Сент-Етьєна». Тоді ще там Обамеянг грав», – розповідав Богданов.
З початком повномасштабного вторгнення футболіст пішов служити в територіальну оборону, а згодом приєднався до ЗСУ. Останній його клуб – ФСК «Маріуполь».
8. Еммануель Окодува (2002-2006)
На лаври відкриття цього гравця для нашого футболу можуть однаково претендувати «Ворскла» та «Арсенал». Саме полтавчани привезли Емму до України разом з Патріком Ібандою, тут він забив свої перші голи, але вже за пів року опинився в Києві. У складі столичної команди він не просто багато забивав, але й разом із Брандао став найкращим бомбардиром чемпіонату у сезоні 2005/2006.
«Хотів всім показати, на що я здатний. Якщо дійсно хотів перейти у топову команду, то мені потрібно було показати, що я можу. Я забивав голи, щоб допомогти моїй команді.
Нам потрібні були голи, щоб залишитися в Прем’єр-лізі. За допомогою тренерів та одноклубників мені вдалося забити стільки голів і стати найкращим бомбардиром.
В той час президентом «Арсенала» був мер Києва Олександр Омельченко. Він був хорошим хлопцем і був близьким до команди. У нас не було проблем з фінансами, він запрошував нас до себе в адміністрацію, коли в нас були гарні ігри.
Коли у нас були невдалі ігри, то він намагався підбадьорити нас. Думаю, що він був добрим президентом», – пригадував Окодува.
А ще в нього цікаві спогади повʼязані з Вʼячеславом Грозним: «Дуже прикольно бути його гравцем, бо він дуже цікавий тренер. Ми з Патріком (Ібандою) пригадували, як Грозний вимагав від нас не сміятися на тренуваннях. Він цього не любив та завжди хотів, щоб усі були дуже серйозними. Всі мали бути налаштовані на тренуванні, неначе це гра. Ніхто в команді не хотів програвати, бо знали, що в роздягальні буде п#####ь. Грозний дійсно дуже цікавий тренер».
Окодува встиг пограти за «Шахтар» та «Динамо», а також залишався в Україні до початку повномасштабної війни та навіть зроби тату у вигляді тризуба. Його син Веслі виступає за «Вулвергемптон», де вже у віці 16 років дебютував за дорослу команду.
«Українська мова – дуже сексуальна»: Окодува – перший легіонер, який був і в «Динамо», і в «Шахтарі»
7. Руслан Костишин (1996-2002)
Вихованець хмельницького «Поділля» вже у 19 років опинився в київському ЦСКА. Входить у «клуб Олександра Чижевського» – гравців, що зіграли понад 300 матчів в УПЛ. Зараз за загальним показником матчів знаходиться на 9 місці, маючи 359 ігор в еліті. Також він рекордсмен за кількістю матчів у Кубку України – 63. У дорослу збірну гравець не викликався, але має три матчі за команду U-21.
Костишин програв два фінали Кубка України з ЦСКА (потім ще один з «Дніпром»), але найбільш памятним був матч проти «Шахтаря» у фіналі 2001 року. Саме зарядки голу Руслана Костишина «армійці» лідирували більшу частину матчу, але спочатку Ателькін зрівняв рахунок, а потім на 119-й забив переможний гол.
«Знаючи Віталія Реву, той «наколдкував» би перемогу», – згадує Костишин, жаліючи, що команда не дотерпіла до серії пенальті. Але команда Фоменка трофей не взяла.
За Русланом навіть слідкував Валерій Лобановський та ставив його працелюбність у приклад своїм футболістам, але до запрошення в «Динамо» справа не дійшла. Зате у Костишина був шанс проявити себе у «Дніпрі» Кучеревського, де він також став основним гравцем.
6. Едуард Цихмейструк (1994-1995, 1995-2000)
Атакувальний півзахисник народився в Макіївці та встиг пограти за цілу купу команд Донеччини, аж поки не опинився в команді «ЦСКА-Борисфен». У той час це був симбіоз армійського керівництва та грошей молодого бізнесмена Дмитра Злобенка. В команду приходили як молоді таланти, на кшталт Цихмейструка або Віталія Реви, так і биті воїни: Віктор Чанов, Сергій Кузнєцов, Геннадій Литовченко. Тренував Михайло Фоменко, а згодом німець Бренд Штанге, який прийшов із «Дніпра». Фоменко навіть відправляв гравця в оренду у вінницьку «Ниву», але той все ж повернувся.
Цихмейструк закріпився в команді і навіть після зміни власника продовжував виступати за киян, провівши понад 100 матчів із капітанською повʼязкою. Успіхи ЦСКА нерозривно повязані із Цихмейструком. Команда дійшла до фіналу Кубка України-1998, де єдиний гол забив Василь Новохацький, що захищає Україну із часів АТО.
Едуард забивав у ворота «Корк Сіті» в першому раунді Кубка Кубків, коли кияни поступились ірландцям на виїзді, зате вдома змогли перемогти. Домашня арена ЦСКА не відповідала вимогам УЄФА, тому приймали суперника на стадіоні «Динамо»:
«У Києві ірландці стали зовсім іншою командою. Без підтримки трибун вони виглядали розібраними, і ми, будучи на голову вище за них, перемогли з рахунком 2:0. Я відкрив рахунок наприкінці першого тайму, а потім Вітя Леоненко його подвоїв. Не можу назвати себе бомбардиром, тому вирішальні голи зазвичай відкладалися в пам’яті. А тим більше перше взяття воріт у єврокубках. Після того поєдинку мені і Леоненко, як найкращим гравцям матчу, подарували дорогий годинник. Я їх у свій час навіть носив, але тепер вони лежать як сувенір», – згадував Цихмейструк.
Найуспішнішим був сезон 1999/2000, коли півзахисник забив 5 мячів та віддав 5 асистів, після чого відправився у болгарський «Левські».
5. Тарас Михалик (2002-2005)
Історія потрапляння Михалика у футбол дійсно неординарна, адже він фактично оминув шлях футбольних академій: «Зазвичай люди закінчують ДЮСШ або якісь інтернати й цілеспрямовано йдуть у футбол. У мене нічого такого не було. Я в кращому разі двічі на тиждень бігав у футбол. Інтернату в Любешеві не було. Навчався в школі, потім вступив до ПТУ на будівельника.
Коли батьки будинок будували, ми з братом багато їм допомагали: тинькували, плитку клали, шпалери клеїли. Їздили і на заробітки. Коли вступив до інституту фізкультури, потрапив у команду. Точніше завдяки футболу я і вступив до інституту, оскільки команду футбольну тільки створювали. У Любешеві грав за команду «Прип'ять», за яку ще колись виступав мій батько на першість області. Потім став виступати за університет. І на одній з ігор мене помітив Орест Баль. Так я й опинився в ЦСКА. Ну а далі ви знаєте», – розповідав Михалик.
Орест Баль – брат того самого Андрія Баля. Сам селекціонер про свою знахідку говорив буденно: «Коли я працював у ЦСКА, то поїхав на Волинь переглядати студентські турніри на першість області. Там побачив футболіста Тараса Михалика, який навчався в Луцькому педінституті. Я запросив його до ЦСКА, і за якийсь час він став гравцем київського «Динамо» та збірної України. Також на першість району в Рівненській області грав Володимир Гуменюк. За 13 матчів він забив 28 м’ячів!»
Михалик виступав саме за ЦСКА, а не «Арсенал», який грав у Вищій лізі. Коли дізнався про інтерес «Динамо», то не одразу хотів йти, адже далеко не факт, що мав би ігрову практику, але все склалося найкраще для гравця. Всього за ЦСКА провів 96 матчів і забив 13 мʼячів, граючи у Першій лізі.
4. Віталій Рева (1995-2001, 2007-2011, 2013)
На рубежі 1990-х та 2000-х цей голкіпер запамʼятався тим, що виходив на поле у кепці, ставши одним із символів ЦСКА та «Арсенала». За великим рахунком Віталій Рева розкрився ще у «Поліграфтехніці», де виступав у Першій лізі, проте вся Україна дізналася про нього саме у Києві.
З 2001 по 2003 рік, за часів виступів у «Динамо», воротар навіть зіграв 9 матчів за національну збірну. Цікаво, що у 2021 році він зіграв за «Лівий берег» через 8 років після останньої гри на професійному рівні.
У 2001 році, граючи за «армійців», Віталій Рева приніс чемпіонство «Динамо», зігравши «сухий» матч проти «Шахтаря». Ходили чутки, що увесь другий тайм за воротами Реви стояв чоловік із Донецька і пропонував різні суми за пропущений гол, голкіпер розповідав про це сам:
«Я чув якісь цифри, як хтось кликав мене, але не скажу, яка саме сума звучала. Можливо, це не лише мені, а й судді Валерію Онуферу кричали. Знаю точно, що Євген Канана (на той момент адміністратор «Шахтаря», – прим.) там був. Але не можу сказати, що він прийшов із валізою чи сіткою грошей і кричав: «Віталик, візьми!»
Для мене ця гра була важливою, тому що до цього ми програли «Шахтарю» у фіналі Кубка і тому що була можливість додаткового заробітку. І в результаті ми чудово заробили. Але навколо матчу така була напруженість, що хотілося про нього швидше забути.
До нас на ЦСКА чи не з автоматами приїжджали високопосадовці з «Динамо» зі словами: «Щоб у жодному разі ніхто не здав гру». А в мене була інформація, що наш президент уже здав матч, не спитавши гравців. Я відповідаю динамівцям: «А що ж ви нас тут ганяєте, якщо гру вже здали, ми до чого?». Такі розбірки були, жахлива ситуація».
За свою карʼєру Рева відбив 19 пенальті – це рекорд в українській Вищій лізі.
3. Євген Селезньов (2007-2008)
Гравець із Макіївки довгий час грав за «Шахтар»-2 та третю команду гірників, а йому тим часом вже було за 20. Проявити себе на дорослому рівні вдалося у «Арсеналі», де він поруч із досвідченими партнерами почав багато забивати. Разом з Артемом Федецьким вони прийшли взимку 2007 року, але якщо Артем зіграв лише 12 матчів за «канонірів», то Селезньов залишився на наступний сезон та став одним з лідерів команди. За 39 матчів у нападника 19 голів – гарна статистика.
«Була гра з Полтавою за «Арсенал», ми програвали, а потім я випадково забиваю і роблю рахунок 2:2, а на 93-й ставлять пенальті. Мав бити Сергій Закарлюка, але він приносить мені м'яч. А мене до цього Мізін вчив як бити пенальті по воротареві, перед цим не забив таким ударом. Кажу: «Сєрий, я не буду, я у вас премію заберу. Хвилина залишилася, він мені кидає м'яч і каже: «Я тобі ї***о наб'ю прямо тут. Ти що, обісраний? Як ти хочеш грати далі? Не вдариш – наб'ю прямо тут на полі». Я підходжу, б'ю вперше по воротареві і забиваю – 3:2», – згадував Селезньов про те, як його вчили старші товариші.
У Києві Євген також знайшов нових друзів поза «Арсеналом». З Олександром Алієвим вони навіть стали кумами: «Він грав тоді за київський «Арсенал», а я за «Динамо». Так вийшло, що побачились. Він каже: «Привіт». А я кажу: «Ти хто, друже?». Він каже: «Я Селезньов Жека». Ну і всі так і познайомилися», – розповідав Мілевський.
«Подивились, як він виглядає. Раніше казали, що Алієв та Мілевський п'ють. Так, випивали. Подивилися – п'є непогано. Значить, одразу до нас», – це вже спогади майбутнього кума Олександра Алієва.
Гра Селезньова змусила Луческу задуматися про повернення в гравця у Донецьк.
2. Сергій Закарлюка (1996-2001, 2006-2011)
Уродженець Полтавщини дебютував в елітному дивізіоні за «Дніпро» у 1994 році, але тоді конкуренція була високою, тому півзахисник поїхав у першоліговий «Металург» із Нікополя до Павла Яковенка. Проте той самий Сергій Закарлюка, якого ми всі памʼятаємо, сформувався у київському ЦСКА.
Закарлюка прийшов у 1996 році, коли клуби «ЦСКА» та «Борисфен» розділилися, але завдяки запасу міцності у попередні роки в команди був дуже непоганий склад. Попри всі зміни власників і мутні схеми із залученням ЗСУ та Київської мерії, саме Закарлюка був людиною-епохою для тієї команди.
Його товариш по команді Костянтин Бабич згадував, як Олександр Безсонов одного разу відправив гравця у спортроту, замість туру в Китай: «Вже у київському ЦСКА головний тренер Володимир Безсонов вирішив виховувати його. У нас був тур до Китаю, а Безсонов не повірив, що у Сергія травма, і відправив його до спортроти. А у нього реально травма була, він ніколи не симулював такі речі. Щоправда, для Васильовича могла бути одна травма – перелом.
І ось команда поїхала на два тижні до Китаю, а він увесь цей час у спортроті. Потім він розповів мені, що взяв із собою у частину 50 доларів. На той час це були серйозні гроші. І першого дня у нього з тумбочки вкрали гроші та цигарки. Він це зрозумів рано-вранці, до підйому. І тут о 5 ранку він як закричить на всю казарму: «Підйом! Якщо хтось ще раз підійде до мого ліжка, то матиме справу зі мною!» Уявіть, там хлопці у роті були служиві.
Як він мені потім розповів, то до його тумбочки більше не підходили. І хлопці ще й цигарки потім давали, із цим теж проблем не було. Після Китаю, за відмашкою Безсонова, ми поїхали його забирати. Приїхали, а він виходить у військовій формі, чоботях. І нікуди їхати не збирається, каже, що йому і тут добре, чудове харчування. Ледве вмовили».
Хоч у Закарлюки й бували проблеми з режимом, в тому числі й відрахування зі збірної України Блохіна із Зотовим та Чечером, але на полі він творив магію. Він є найкращим бомбардиром в історії армійців, а також входить у топ-5 за кількістю матчів. Йому належить низка важливих голів, в тому числі й вирішальний гол у Києві в ворота «Црвени Звезди».
У 2014-му році футболіст загинув в автотрощі, за кермом автомобіля був інший футболіст, Руслан Левига.
1. Олег Гусєв (2002-2003)
Уродженець Сумщини та легенда «Динамо» з молодих років виділявся талантом, але хотів багато забивати. За сумський «Фрунзенець» наколотив понад 10 голів у Другій лізі, аж поки його не побачив Вʼячеслав Грозний. На юнака поклали оком «Сталь» з Алчевська, «Металург» Запоріжжя та болотяний «Шиннік». Київські «каноніри» були найбільш настирливими, а сам Грозний бачив у хлопцеві потенціал.
Олегу вистачило одного сезону за «каштанчиків», аби перейти в «Динамо», а шлях від Другої ліги до національної збірної зайняв всього півтора року. В Києві Грозний спочатку опустив гравця з нападу у півзахист, а потім визначив для нього місце правого хавбека, яким Гусєва знаємо тепер.
Кар`єра легенди «Динамо» могла піти й зовсім іншим шляхом, якби Грозний залишився працювати у «Спартаку»: «Коли я вперше побачив Гусєва, взяв його із собою до московського «Спартака». Адже ніхто цього не знає. Я його вже забрав. Але Омельченко мене запросив сюди, до Києва, і Гусєва я забрав із собою. Він би грав у московському «Спартаку».
Також тренер відзначав працелюбність сумчанина: «Я його взяв 18-річним хлопчаком і бачив, як він працював. Я його з поля вигнати не міг. Він залишався, просив: «Вікторич, можна я ще у тенісбол? А можна по воротах поб’ю?», – згадував коуч. Свій єдиний гол за «Арсенал» в еліті Гусєва забив у ворота «Поліграфтехніки».
«Найпотрібнішою людиною на моєму шляху виявився В'ячеслав Грозний. Не знаю, що саме розгледів у мені тодішній наставник «Арсенала», але довіряв практично безмежно, одразу зробивши мене постійним гравцем стартового складу», – це вже спогади Гусєва.
Фото: «Арсенал», ЦСКА
Інші пости блогу
