20 найкращих гравців «Мілана» у XXI столітті
Шевченко не на першому місці.
Днями Андрія Шевченка ввели у Зал Слави «Мілана», де він приєднався до інших легенд клубу, тож ми вирішили скласти свій рейтинг найкращих футболістів «россонері» у XXI столітті.
А кого б ви сюди додали?
20. Давіде Калабрія (2015 – 2025)
Давіде – вихованець «Мілана», який завжди мріяв виступати тільки за «россонері». Його досить сумний відхід з команди зі сльозами на очах багато про що говорить. За 10 років у «Мілані» він встиг зіграти 272 матчі та став капітаном. «Ця футболка була пришита до моєї шкіри», — говорив він перед тим від'їзду з Міланелло.
Цього сезону правий захисник перестав бути важливою фігурою у грі команди, хоча у чемпіонському «Мілані» Піолі був основним. 10 голів та 21 асист – такий доробок гравця в атаці за всі роки у клубі.
19. Роналдінью (2008 – 2011)
Період Ронні в «Мілані» прийнято вважати ледь не провалом, хоча бразилець чимало забивав, а у сезоні 2009/10 навіть став найкращим асистентом Серії А, причому йому вдалося забити понад 10 голів та віддати понад 10 асистів. А всього у нього 26 голів та 29 асистів в 95 матчах за клуб. Звісно, це не рівень «Золотого мʼяча», але статистика дуже непогана.
За цей час він забивав у дербі та проти «Ювентуса», робив геніальні передачі і, звісно, гульбанив у міланських закладах. Із приходом Аллегрі це мало припинитися, тому бразилець поїхав додому, залишився свій слід на «Сан-Сіро».
18. Тео Ернандес (2019 – н.ч)
Француз, хоч і має славу людини із дуже непростим характером, але для «Мілана» останніх сезонів є однією з головних зірок. Майже одразу після переходу з «Реала» Тео став ключовим гравцем команди, а його підключення в атаку стали справжнім чіткодом «россонері».
Вже зараз француз є одним із найкращий асистентів клубу в новітній історії, маючи на своєму рахунку 44 гольові передачі. Це вдвічі більше, ніж мав за «Мілан» легендарний бразилець Кафу.
17. Алешандре Пату (2008 – 2013)
Бразилець дуже різко увірвався у великий футбол, коли йому було лише 17 років. Перейшовши в «Мілан», здавалося, що це як мінімум новий Кака. У 2009-му Пату став найкращим молодим гравцем Італії, а також отримав приз «Golden Boy», випередивши Азара, Крооса та Бейла.
«Мілан» в ті часи вже йшов на спад, могутності 2000-х залишалося все менше, але своє чемпіонство у 2011-му Пату усе ж виграв, а його гол у ворота «Барселони» досі вважається одним із найкрасивіших в історії ЛЧ.
16. Діда (2000 – 2010)
Про бразильця можна було почути всяке: що з такою лінією оборони навіть сам Анчелотті міг би стояти у воротах, що часто помиляється, що нестабільний, але саме він був тим, хто виграв серію пенальті у Манчестері в фіналі ЛЧ-2003. Вже цього мало б бути достатньо для історії.
В «Мілані» в нього було два прізвиська: «Адмірал» (натякаючи, що Нельсон Діда такий же герой, як адмірал Нельсон) та Didastro («катастрофа»). А за беземоційність його могли назвати «льодяною людиною».
15. Крістіан Абб`яті (1998 – 2016)
Історія Крістіана – це вічна боротьба за місце в основі «Мілана». У збірній йому не пощастило – грав в період, коли там правили великі, відтак лише 4 матчі за «Скуадру». Натомість за «россонері» були періоди оренд («Юве», «Атлетіко»), складних травм та конкуренції, але Крістіан завжди повертався.
В 2011-му він отримав свою заслужену порцію визнання, коли «Мілан» виграв Скудетто, а Крістіан пропустив найменше голів в Серії А. У Крістіана 380 матчів за «россонері», більше із голкіперів клубу не зіграв ніхто.
14. Кафу (2003 – 2008)
Бразилець приходив у «Мілан» вже після 30 років, латераль розглядався радше як підміна основним гравцям та ще один досвідчений гравець у роздягальні, але він став одним із лідерів колективу та відіграв майже всі свої сезони від дзвінка до дзвінка.
«Анчелотті хотів, щоб я зіграв лише 12 матчів за сезон, але я продовжував грати у всіх матчах до 38 років. Я ніколи не прагнув відпочивати, і ми разом здобули всі можливі трофеї. Секрет нашого успіху полягав у чудовій фізичній підготовці команди», – казав Кафу.
У 2004 і 2005 роках навіть увійшов у символічні збірні сезону від УЄФА, а на додачу до цього виграв одне Скудетто та дві ЛЧ.
13. Джанлуїджі Доннарумма (2015 – 2021)
Джіджі лише 25 років, він уже понад три роки не грає за «Мілан», при цьому у нього більше 200 матчів за клуб. Один з найталановитіших випускників школи «Мілана». Зараз Доннарумма у багатьох асоціюється зі зрадою та купюрами, які летіли на нього з трибун «Сан-Сіро», проте він однозначно залишив свій слід в історії клубу.
Доннарумма побив рекорд Буффона, ставши наймолодшим голкіпером Серії А. Двічі поспіль він ставав найкращим воротарем італійської ліги (2020, 2021), а також у 2021-му був визнаний найкращим голкіпером світу. Навіть, якщо він більше ніколи не зіграє за «Мілан», цього досить, щоб увійти в історію.
12. Массімо Амброзіні (1995 – 2013)
Ще один непомітний герой «Мілана», який завжди зʼявлявся там, де був найбільше потрібен. Опинившись вперше на базі Міланелло, він сказав друзям, що стане капітаном клуба. Так і сталося, саме йому Паоло Мальдіні залишив капітанську повʼязку, коли пішов, а Массімо з честю її носив, хоча у своїй карʼєрі далеко не завжди був основним гравцем команди та часто боровся з травмами.
Із сезону 1997/98 по сезон 2011/12 він неодмінно забивав бодай один гол в Серії А. Загалом провів за «Мілан» 488 матчів.
11. Тіагу Сілва (2009 – 2012)
Бразилець приїхав у «Мілан» взимку 2009 року, але перші пів року не грав, через велику кількість легіонерів не з ЄС. Зате коли почав грати, всі одразу зрозуміли, що заміна Мальдіні знайдена. Трохи заважала травматичність, але Тіагу двічі поспіль потрапив до команди року Серії А, а також став ключовим гравцем у чемпіонській команді 2011-го. Можливо, «россонері» виграли б Скудетто і через рік, якби не травма бразильця.
Тіагу Сілва зовсім не хотів переходити в «ПСЖ», але гроші є гроші: «Я знав, що «Мілан» зазнає фінансових труднощів і моє подальше перебування в італійському клубі буде складно організувати. Якби не це, я й далі грав би за «Мілан». Я ж не найманець якийсь, мій дім – Мілан», – говорив він італійській пресі.
10. Алессандро Костакурта (1986 – 2007)
Сандро завжди був трохи в тіні більш зіркових партнерів по захисту – Барезі, Галлі, Мальдіні, Нести. Саме їм діставалося більше слави. В той же час Біллі, як його називали партнери, був зразком надійності та впевненості у захисті. Сандро Неста згадував, що перед матчем на «Бернабеу» йому було достатньо поглянути в очі Костакурті та Мальдіні, щоб заспокоїтись.
До Ібри саме Костакурті належав рекорд найстаршого автора гола в «Мілані»: «Я розлютився, коли Златан побив мій рекорд найстаршого бомбардира в Серії А. Я хотів залишитись в історії «Мілана» за цим параметром, а він вкрав у мене рекорд. Я грав до 41 року, мені пощастило, я ніколи не отримував серйозних травм, за винятком травми коліна. Я був дуже уважний до того, що їв, що пив і як спав»
А ще він був одним із сенаторів у роздягальні, його боявся навіть Гаттузо: «Якось у 20 років я зістриг бороду прямо в роздягальні, але не прибрав за собою. Костакурта дав мені за це потиличник і сказав: «Ти не в себе вдома, приберись за собою!». У нас у команді були якісь правила, і ми їх дотримувалися. Нинішньому «Мілану» цього не вистачає», – згадував Ріно.
9. Златан Ібрагімович (2010 – 2012, 2020 – 2023)
«Мілан» повернув Златан до життя після невдалого періоду в «Барселоні», а потім Златан повернув «Мілану» Скудетто. Це була дуже справедлива угода, адже швед знайшов тут свій дім. Однак, коли покликав «ПСЖ», Ібрагімовіча особливо не запитували, він поїхав у Париж.
«Я завжди казав, що це мій дім, і нарешті я повернувся. Пам'ятаю, як перебував на цьому місці багато років тому. Чекайте на мене на «Сан-Сіро», і ми знову його підірвемо», – сказав Ібрагімович перед поверненням.
Після МЛС Златан знову довів, що він все ще може бути топом у Європі саме у «Мілані», а також надихнув команду на нове Скудетто. Зараз Златан вирішує справи у клубі та став босом не лише в роздягальні, але й на базі.
8. Алессандро Неста (2002 – 2012)
Римлянин Неста мав би залишитись іконою «Лаціо», але проблеми клуба та бажання Берлусконі були більшими. У 26 років Сандро перейшов на «Сан-Сіро», провів там видатні 10 років. Навіть попри травми він зберігав свій рівень гри, у 36 років зупиняючи праймового Лео Мессі.
Центр оборони Неста-Мальдіні вважався найкращим в Європі. Карло Анчелотті зізнавався, що він майже нічого не пояснював своїм центрбекам, адже Неста та Мальдіні самі могли навчити оборонятися.
7. Філіппо Індзагі (2001 – 2012)
СуперПіппо мав свій особливий стиль, який не сплутаєш ні з ким. «Погляньте на нього, насправді він взагалі не вміє грати у футбол. Він просто завжди знаходиться у потрібному місці», – говорив про Піппо Йохан Кройф.
Індзагі хоч і був «народжений в офсайді», але вмів забивати вирішальні голи, як у фіналі ЛЧ-2007 року. «Дивно, але я був важливішим для команди 2003-го, ніж 2007-го», – казав форвард.
Серед найкращих бомбардирів «Мілана» в історії Філіппо займає шосте місце, маючи на один гол більше, ніж легендарний Марко ван Бастена. Із тих, хто грав у XXI столітті, він поступається лише Шеві.
6. Дженнаро Гаттузо (1999 – 2012)
Кожен, хто дивився футбол у 2000-х, міг сказати «Він грає, як Гаттузо», маючи на увазі жорсткість та самовідданість. Але Ріно був не лише костоломом, але й надзвичайно розумним опорним півзахисником, якого цінували тренери і партнери. Його роль полягала в тому, щоб Пірло, Зеєедорф та Кака могли творити, а для цього хтось має відбирати мʼяч і бути поганим хлопцем.
А ще він дуже любить «россонері»: «Мілан» – спадщина ЮНЕСКО. На відміну від «Ман Сіті»» та «ПСЖ», які не мають історії», – говорив Дженнаро.
Він точно знає собі ціну: «Я хотів би клонувати себе. Якби 11 Гаттузо зіграли проти 11 Монтелл, вони б точно не програли».
5. Кларенс Зеєдорф (2002 – 2012)
Нідерландець – один з тих ексгравців «Інтера», яких обожнюють в «Мілані». Тут він не просто став своїм, але й здобув статус легенди. Тут він став першим гравцем, який виграв ЛЧ із трьома різними клубами. А в 2007 році Кларенс навіть став найкращим півзахисником Ліги Чемпіонів.
Кларенса часто називають недооціненим гравцем, «сірим кардиналом», хоча куди більше йому пасувало прізвисько «професор», враховуючи те, як він розумів гру. Тим паче, що грати доводилося поруч із ще одним професором – Андреа Пірло. Не дивно, що саме їм довірили очолювати гранди Серії А, коли вони почали тренувати.
Зеєдорфа якось дуже добре охарактеризував Бруно Демічеліс – спортивний психолог «Мілана»: «10% часу він говорить як гравець, 70% як тренер і 20% як генеральний менеджер. Але я впевнений, що він має добрі наміри. За багато років роботи у клубі мені не доводилося зустрічати таку сильну особистість».
4. Андреа Пірло (2001 – 2011)
Багатьом досі незрозуміло, як «Мілан» міг відпустити 32-річного Пірло у «Ювентус», підсиливши головного конкурента. Андреа багато років був мозковим центром «россонері».
В «Мілані» Пірло під керівництвом Анчелотті переосмислив позицію опорного півзахисника, став глибинним плеймейкером. «Поки Анчелотті не поставив мене трохи попереду оборони, цю позицію в Італії займали лише оборонні півзахисники, які думали більше про руйнування, ніж про створення. Я почав діяти як опорний хавбек, і це змінило тенденції в італійському футболі», – згадує Пірло. Два чемпіонства та дві перемоги в ЛЧ говорять самі за себе.
3. Кака (2003 – 2009, 2013 – 2014)
Бразилець фактично одразу став відкриттям для «Мілана», адже його талант був безмежним, найкраще про нього сказав Андрій Шевченко у своїй автобіографії: «З першого тренування він залишив нас із відкритими ротами. 21-річний бразильський хлопець, який усе зробив правильно. Ми дивилися на нього, не могли повірити своїм очам. Він жодного разу не схибив. Він мав натхнення, клас, силу і бачення.
Для мого стилю гри це був неймовірний подарунок – я міг розраховувати на «десятку» з його характеристиками. Він ловив м'яч між лініями і на високій швидкості ніс його на 20-30 метрів, аж до штрафного майданчика. Потім він зупинявся і дивився на мене , поки захисники команди суперника підбиралися до нього. У цей момент він передавав мені м'яч, і я досить легко виходив віч-на-віч з голкіпером. Він бачив футбол, як ніхто інший, умів читати його ритми та повертати їх на нашу користь».
Залишається додати, що Кака – останній із представників Серії А, хто зумів взяти «Золотий мʼяч».
2. Андрій Шевченко (1999 – 2006, 2008 – 2009)
Український форвард став другим бомбардиром «Мілана» після Гуннара Нордаля, який забивав в середині минулого століття. Хоч перехід в «Челсі» дещо зіпсував його спадщину, але в «Мілані» його все ще дуже люблять, а пенальті у ворота Буффона у Манчестері стало частиною місцевого фольклору, як і погляд Шеви.
«У Шевченка не було різкого дриблінгу, але він дуже добре керував тілом. Можливо, такому захиснику, як я, було легше мати справу зі швидкими, але передбачуваними гравцями. Такі футболісти, як Андрій, створювали більше труднощів своїми несподіваними рухами», – говорив про нього Мальдіні.
«Одного разу, на свято Феррагосто я дав команді вихідний, але Андрій хотів тренуватися. Він сказав, що звик так у Лобановського. Я наказав працівникам бази не видавати йому форму, щоб перешкодити заняттю. Але коли я прокинувся в Міланелло, я побачив, як в звичайному спортивному костюмі Шевченко здійснював пробіжки. У цьому весь він – видатний профі», – а це вже Альберто Дзаккероні, який свого часу переглядав Шевченка у матчі проти «Арсенала» і був його першим тренером в «Мілані».
1. Паоло Мальдіні (1984 – 2009)
Дивно, що у Вікіпедії досі поруч зі словом «Мілан» немає фото Мальдіні. Рекорсдмен за матчами в складі «россонері», рекордсмен за титулами, забивав у фіналі ЛЧ, у 39 років ставав найкращим захисником світу, при цьому з кожним роком ніяк не зменшуючи свій рівень.
«Насамперед, справа в генах моїх батьків. Особиста відданість також важлива. До того ж, мені пощастило обійтися без серйозних травм протягом усієї кар'єри. Завдяки всьому цьому мені вдалося провести в «Мілані» цілих 25 років», – пояснював Мальдіні.
А ще Мальдіні був великим лідером і капітаном навіть у найважчі часи: «Пам'ятаю повернення зі Стамбула, коли ми хоч і програли, але провели чудовий матч, ми грали краще за «Ліверпуль». В аеропорту на нас почалися нападки: «Ви повинні попросити пробачення!». Я, який уже багато років грав за клуб, мав вибачатися перед 20-річним хлопцем? Пробачення за що? За те, що програв матч, у якому ми грали чудово? До речі, тоді фанати «Ліверпуля» співали набагато краще за наших. А в аеропорту нас ображали по-чорному, майже до бійки доходило.
Не можна заперечувати, що я справжній міланіст і що я багато зробив для «Мілана». Попри це мене не раз ображали. Це допомагало мені ставати ще сильнішим».
Фото: AC Milan, Milan Sempre
Інші пости блогу
