Мхітарян, Мораєс та ще 8 крутих гравців, яких відкрив для українського футболу донецький «Металург»
Сторінка ностальгії.
Донецький «Металург» – один із найбільш самобутніх клубів в історії нашого футболу. Команда декілька разів брала «бронзу», виходила у фінали Кубка України, запрошувала та вирощувала зірок.
Власниками команди були бізнесмени Сергій Тарута та Олег Мкртчан, яким належала компанія «Індустріальний союз Донбасу». Тарута зараз є народним депутатом України, членом фракції «Батьківщина». А от його компаньйон Мкртчан перебуває у в'язниці у РФ за звинуваченнями у розкраданні кредитів.
У «Металурзі» в різний час грали справжні європейські зірки: Яя Туре, Генріх Мхітарян, Айлтон, Жорді Кройф та менш відомі фігури, на кшталт Андреса Мендоси. Окрім того, в клубі були відомі тренери: Семен Альтман, Ко Адріансе, Йос Дарден, Ніколай Костов, Юрій Максимов.
Команда грала на затишному стадіоні «Металург», але багато років планувала побудувати нову арену в Макіївці. Також клуб мав сучасну базу, що обійшлась у понад 10 млн доларів.
Відзначимо, що вболівальники «Металурга» займали патріотичну та проукраїнську позицію навіть у найважчі часи, коли на Донбас почали проникати російські війська. Офіційно клуб припинив своє існування у 2015 році.
Сьогодні ми зібрали 10 гравців, яких розкрив для українського футболу «Металург» та які змусили нас полюбити цю команду.
10. Константінос Макрідіс (2008-2009, 2012-2015)
Українські футболісти частенько їздили грати на Кіпр, а от випадків, коли відбувалося навпаки, майже не було. Макрідіс був першим кіпріотом в УПЛ, але зумів стати не просто основним гравцем «Металурга», але й одним з його лідерів. Ще у 2016-му році він називав Україну другою батьківщиною: «Я справді бачу Україну як свою другу батьківщину. І дуже переживаю щодо того, що відбувається в цій країні. Від щирого серця бажаю Україні, щоб люди знову об'єдналися, як це було тут завжди».
Гравець приходив до «Металурга» двічі. Спочатку провів тут сильний сезон 2008/2009, забивши три голи. До України його запросив тренер Ніколай Костов, який чудово знав футболіста за чемпіонатом Кіпру. Але через рік Константінос повернувся на батьківщину виступати за «Омонію». З 2012 по 2015 роки Макрідіс знову грав за «Металург», цього разу ставши незамінною фігурою у півзахисті.
Останній сезон видався найрезультативнішим – в УПЛ 2014/2015 кіпрський півзахисник забив два голи та віддав три асисти. Також на його рахунку 77 матчів у складі збірної, а у 5 матчах він був капітаном. Зараз колишній гравець тренує збірну Кіпру U-21.
9. Владімір Дишленкович (2005-2009)
У 2005 році «Металург» очолював серб Славолюб Муслін, тому вектор трансферної політики очікувано став балканським. Взимку він запросив одного із найталановитіших сербських голкіперів, Владіміра Дишлинековича. Гравець за п'ять років зумів стати одним із найпомітніших голкіперів ліги, викликався у національну збірну Сербії. Перші два роки голкіпер тільки боровся за місце в основі – основним залишався Юрій Вірт. Зате згодом став лідером команди, з якою виходив у фінал Кубка України.
Через ліміт на легіонерів він вирішив у 2009 році взяти українське громадянство. Для цього треба було відмовитись від сербського – відтак, шансів поїхати навіть запасним голкіпером на ЧС-2010 в нього не стало. Потім Дишленкович зізнавався, що, навіть маючи сербський паспорт, він би не поїхав через конфлікт з Радомиром Античем. У 2013 році в нього виник скандал із громадянством у «Металісті», коли ФФУ знову почала рахувати Дишленковича легіонером, а сам гравець звертався в суд.
Дишленкович відіграв за донеччан 107 матчів, з яких 33 були «сухими».
8. Гоча Джамараулі (2002-2005)
Гоча – один із тих гравців-творців, яких вже немає у сучасному силовому футболі. Ходили чутки, що в 1996 році сам Арсен Венгер їздив на один з матчів збірної Грузії, аби переглянути Гочу. Грузин приїхав у Донецьк в 32 роки – щоб підсилити «Металург» перед першим в історії стартом у єврокубках. Семен Альтман одразу оцінив талант гравця, вже за кілька тижнів віддавши йому капітанську пов'язку. На щастя для Гочі, він не брав участь у поразці 0:8 від «Вердера», зате в наступному сезоні зробив гольову передачу проти «Парми» на Сергія Шищенка.
Особливо у Джамараулі виходило взаємодіяти із Георгієм Деметрадзе, якому він віддав чотири асисти, а Демі двічі асистував Гочі. З капітаном Джамараулі команда двічі брала бронзу. Попри свій вік, плеймейкер був основним в Альтмана, Фреша та Каанена, але прихід Славолюба Мусліна змусив задуматися про зміну команди, хоча і роки давали своє.
Гоча довгий час працює у федерації футболу Грузії та навіть балотувався від керівної партії «Грузинська мрія» у 2016-му році.
7. Андрес Мендоса (2004-2007)
Перуанець приходив у «Металург» в якості дворазового чемпіона Бельгії та основного гравця збірної. В останньому сезоні у Бельгії він забив 14 м'ячів та вважався одним із найкращих форвардів чемпіонату. Для тодішнього української ліги це був топовий і дуже рідісний трансфер, який відбувся не у «Шахтар» чи «Динамо». Агент Дмитро Селюк вихвалявся, що зумів привести його за 500 тисяч, хоча у «Брюгге» хотіли 4 млн.
У середині 2000-х нічне життя Донецька було куди веселішим, ніж у Брюгге, тому іноді хлопця доводилось заспокоювати. Цю місію на себе брав ще один відомий легіонер – Жорді Кройф. Вже у першому сезоні Мендоса забив 12 м'ячів за 23 матчі. Влітку перуанець перейшов в оренду у «Марсель», але у Франції в нього не пішло. Потім була оренда в московське «Динамо» і повернення в Донецьк. Попри неоднозначну репутацію він знову почав забивати. В сезоні 2006/2007 перуанець поклав 7 голів.
Колишній гравець команди Ситник розповідав, що Мендоса дуже своєрідно ставився до тренувань: «На тренуванні Мендоса нерідко зневажливо ставився до партнерів. Доходило до того, що з тренером конфліктував. На моїй пам’яті Дарден зробив зауваження Мендосі, а той щось гукнув у відповідь, розвернувся і пішов».
Македонський легіонер Ігор Гюзелов теж відзначав характер гравця: «Не хоче тренуватися – значить не буде. Минула половина заняття, а Мендоса каже: «Все, я поїхав». Дивний характер. Хоча потенціал мав чудовий».
6. Жуніор Мораєс (2012-2015)
Жуніор засяяв у румунській «Глорії», забивши 16 голів. Його агент Аркадій Запорожану одразу розпочав своєрідний аукціон, в якому брали участь російські клуби та донецький «Шахтар». Врешті гравець підписав контракт із донецьким клубом, але не з «Шахтарем». Через юридичні проблеми за пів року форвард так і не зіграв за металургів і поїхав у Болгарію. Там він став найкращим бомбардиром чемпіонату. «Металург» вирішив повернути гравця – і не помилився.
Бразилець став третім бомбардиром в історії клуба. Більше забили тільки Деметрадзе та Шищенко, які вигравали перегони бомбардирів ЧУ. Але у Мораеса найкраща статистика – 0,53 гола за матч. У сезоні 2013/2014 Жуніор забив 19 мячів – на один менше, ніж Луїс Адріано. Але жоден форвард команди ніколи за сезон стільки не забивав.
Цікаво, що до самого кінця існування «Металург» був винен румунській «Глорії» 700 тисяч євро за нападника. Власне через це команда й отримала трансферний бан.
5. Георгій Деметрадзе (2002-2005, 2006-2007)
Хоч першим українським клубом грузина було й «Динамо», за яке він провів солідний сезон 1999/2000, але по-справжньому для українського футболу форварда відкрив саме «Металург», в який той перейшов у 2002-му після невдалого періоду в «Сосьєдаді» та оренд в російські «Локомотив» та «Аланію».
У сезоні 2003/2004 Деметрадзе став найкращим бомбардиром ЧУ, забивши 18 голів. Саме тут грузин отримував найвищу зарплату в кар'єрі та потоваришував з одіозним агентом Дмитром Селюком, діяльність якого нерозривно пов'язана з історією «Металурга».
«Для мене «Металург» був рідним домом. Там я відчував себе дійсно як удома, добре грав», – згадував гравець.
Щоправда, одного разу ледь не дійшло до поножовщини із захисником Яксманицьким: «На сніданку перед грою пішли до їдальні. У команді виступали два грузини: Деметрадзе та Гоча Джамараулі. Коли Гоча був один – золотий хлопець і на полі, і в побуті. Це як з африканцями: один – добре, два – вже угруповання.
На сніданку Деметрадзе почав: чи то яєчня не така, то ще якісь претензії. Шищенко висловив подив і спитав, що їм не подобається. Деметрадзе відповів.
Я заступився за Сергія: «Рот прикрий». Георгій хотів щось показати, не знаю. Взяв у руки столовий ніж, типу, гарячий хлопець, хотів налякати. Кажу йому: «Заспокойся. Якщо треба, йдемо надвір – переговоримо».
Поговорили, Жора вибачився. Інцидент вичерпав. Спілкувалися потім нормально. У будь-якому колективі трапляються і сварки, і бійки. Ворожнечі ми не мали», – згадував колишній гравець «Металурга», а нині колаборант.
4. Сергій Шищенко (1999-2005, 2008-2009)
Шищенко не є вихованцем «Металурга», але саме тут він заробив собі ім'я та авторитет в українському футболі, відігравши 6 років.
Найкращий бомбардир в історії клубу та гравець, який примудрився стати найкращим бомбардиром чемпіонату, забивши лише 12 голів. «У той час я грав на позиції півзахисника, а серед конкурентів були Віталій Пушкуца та Андрій Воробей. Навіть не знаю, чому вони забили менше за мене. Це були їх проблеми», – згадував гравець.
Всього за команду він провів 190 матчів. Сам гравець зізнавався, що спочатку в нього не було бажання переходити у «Металург», проте з часом він змінив свою думку. За словами гравця, на початку 2000-х за команду місцеві навіть більше вболівали, ніж за «Шахтар», адже в «Металурзі» тоді було мало легіонерів, в той час як «Шахтар» у більшості складався з іноземних гравців.
Цікаво, що Шищенко досі залишається єдиним гравцем, який робив два хет-трики поспіль в чемпіонатах України. У 2005 році він забив тричі харківському «Металісту», а в наступному матчі зробив хет-трик у ворота «Чорноморця».
3. Генріх Мхітарян (2009-2010)
Генріхом цікавився донецький «Шахтар», проте у 2009-му, завдяки зв'язкам у Вірменії, гравця вдалося підписати «Металругу». 20-літній півзахисник одразу став лідером команди, вже у першому колі забивши 7 м'ячів. Ніколай Костов, працюючи у вірменському «Бананці», бачив молодого гравця, тому одразу почав йому довіряти.
З Генріхом команда дійшла до фіналу Кубка України, він навіть забив гол, зрівнявши рахунок, але все ж «Таврія» перемогла донеччан. Мхітарян завжди відзначався самовіддачею, навіть в день, коли «Шахтар» оголосив про його перехід, він віддав гольову передачу за «Металург» в матчі з «Дніпром». При тому, що за рік він зумів стати капітаном команди. Увесь час в клубі він жив на базі «Металурга», зосередившись лише на футболі.
Через рік він став чемпіоном із «Шахтарем», але зізнавався, що дуже не хотів оформляти титул в матчі проти колишньої команди. Коли Мхітарян встановив бомбардирський рекорд чемпіонатів України, забивши 23-й гол за сезон, то не міг не відзначити символізму. Гол у ворота «Таврїі» був сатисфакцією за програний фінал Кубка із «Металургом».
2. Яя Туре (2003-2005)
У 2003 році «Металург» виклав за івуарійця 2 млн євро. Його брат Коло вже був зіркою, але те, що молодший брат перевершить старшого, тоді мало хто думав. Яя Туре, Ігор Лоло, Арсен Не – таким був бельгійський десант Дмитра Селюка.
«Яя Туре вже мав пропозицію від «Парі Сен-Жермен», але я переконав його поїхати в Україну. Він послухався моєї поради, і ви самі знаєте, що було далі. Але коли він грав тут, усі ці експерти про нього нічого доброго не говорили. То він тягучий, то повільний. А зараз, після «Барселони», вони починають розповідати: так, ми ще тоді бачили в ньому талант, те і се. Але єдиним, хто справді визнав свою помилку, був Рінат Ахметов. Щоправда, «Шахтар» тоді мав інший вектор розвитку, і саме тому вони відмовилися від Туре», – писав Селюк у 2013 році.
Футболіст відіграв 33 матчі, забив 3 голи: «Яя приїхав у Донецьк з «Беверена» – своєрідної філії для африканських гравців у Бельгії. Пригадую перше тренування Туре в Донецьку. Ми грали тоді 5 на 5. В одному з єдиноборств я з усієї сили влітаю у цього хлопця – тільки «бум»! Людина навіть не посунулася на сантиметр. Якщо інший відлетів би на 5 метрів, то Яя не зрушився з місця. Я ще подумав собі: «Трясця, що ж за футболіст з нього виросте, коли він набереться міці ще більше». Так і сталося – невдовзі Яя поїхав у Барселону», – згадував македонський легіонер Ігор Гюзелов.
У 2019 році Яя раптово повернувся в Україну, був у «Динамо». Дмитро Селюк говорив, що він може стати другим тренером клубу. Через два роки Туре вже був в «Олімпіку», де увійшов до тренерського штабу.
1. В'ячеслав Чечер (2002-2015)
Чечер – символ клубу. уродженець Миколаєва провів у «Металурзі» 13 років та відіграв 370 матчів. Всього у захисника 410 матчів в чемпіонатах України – це третій показник в історії після Шовковського та Олега Шелаєва. Також він один з лідерів за вилученнями – 7 червоних карток У цьому сезоні за «Верес» виступає його 20-річний син Даниїл.
Саме Чечер подарував українському футболу відомий мем, походження якого розкриває Юірй Вірт: «Фраза «Добрий вечір, Слава Чечер» була сказана на тренувальній базі «Металурга». В ресторані, коли ми приходили вечеряти, офіціантка із хорошим почуттям гумору вперше її промовила. Згодом фразу підхопили й українські коментатори».
Можливо, Чечер став би ще більше легендарним гравцем для нашого футболу, якби не інцидент в збірній, коли за порушення режиму відрахували трьох «металургів»: Зотова, Закарлюку і Чечера. Покійний нині Сергій Закарлюка так це згадував: «Наш номер, де ми жили з Чечером, було закрито. Не варто забувати, що у тренерському штабі Блохіна тоді працював Семен Альтман. Його при нас звільнили з «Металурга» і, можливо, він образу якусь причаїв, думав, що ми його «плавили»... Не знаю. Одним словом, наш номер закритий, і ключів у дверях немає. Пацани здивовані: де ж ключі?
Пішли донизу до адміністратора попросити запасні ключі, але нам сказали, що їх забрав Баль. У результаті пішли спати у номер до Зотова. Вранці прокинулися, виміряли тиск – начебто все в нормі. Пішли на збори, а нам кажуть: не треба, мовляв, вільні. Я пішов складати речі. Зотов та Чечер не могли зрозуміти, в чому справа. Я їм пояснив, що треба збиратися та їхати – нас вигнали. Єдине, що шкодую, що через цю ситуацію в збірній зламалася кар'єра у Чечера. Вважаю його на голову сильнішим за тих захисників, хто був на той час».
Фото: «Металург» Д; Денис Руденко; інстаграм збірної Грузії.
Інші пости блогу
