Довге мовчання Леброна та літаки «за Камалу» на матчах НФЛ: як спорт США готується до виборів
Хто робитиме Америку величною знову?
Вибори нового президента Сполучених Штатів – без перебільшення, головна подія осені в світі, яку найближчі декілька тижнів не обговорюватиме лише лінивий. Передісторію ви напевне знаєте: Дональд Трамп, який досі впевнений, що перемогу в 2020-му, а разом з нею і другий поспіль президентський термін, у нього вкрали, протистоятиме Камалі Гарріс – кризовій кандидатці від демократів, висунутій після того, як чинний президент Джо Байден з тріском провалився на червневих дебатах.
Прямо зараз інтрига просто-таки шалена. Фавориткою найсвіжіших соціальних опитувань є Камала, проте її перевага над конкурентом менша за розмір статистичної похибки – тобто, 5 листопада може трапитись буквально що завгодно. А може й не тільки наступного вівторка: попередні вибори наочно продемонстрували, що спокійно приймати поразки Трамп не вміє. Тож не виключені ані публічні скандали, ані перерахунки голосів, ані гучні суди з публічними заворушеннями, як це було чотири роки тому.
Враховуючи масштаб та значимість цих конкретних президентських виборів, не дивно, що по дотичній вони чіпляють і північноамериканський спорт. А деколи і не по дотичній: Трамп та Гарріс активно б’ються за найбільшу та найзаможнішу у світі вболівальницьку аудиторію. Особливо в штатах, які, як вважається, ще не визначились щодо свого переможця.
Найпомітніше протистояння кандидатів – в американському футболі. Камала хоче «вкрасти» собі шмат консервативної аудиторії
Американський футбол – безальтернативний номер один серед усіх видів спорту в Сполучених Штатах, який збирає десятки тисяч вболівальників на трибунах на матчах студентських та навіть шкільних команд і понад 100 мільйонів глядачів на Супербоулі, фінальному поєдинку плей-оф НФЛ. Тож свої найкращі сили та найбільші ресурси кандидати в президенти США логічно кинули саме сюди.
Хронологічно цю битву ніби як розпочав Трамп – він особисто прийшов на матч NCAA між командами університетів Алабами та Джорджії, що мають топові не лише футбольні (але футбольні – особливо), а й загалом спортивні програми:
Проте тривалою та помітною її зробив саме передвиборчий штаб Гарріс, що вирішив зіграти на полі суперника.
Справа в тім, що сам по собі американський футбол – штука доволі консервативна, і середньостатистичний його прихильник – також. Через свої жорстокість та дуже високий рівень травматизму це суто чоловічий вид спорту, вболівальник якого, на думку команди Гарріс, не надто охоче голосуватиме за кандидата-жінку за наявності альтернативного варіанту. Тому обсяг політичної реклами під час трансляцій матчів на NFL Network (вони для України, до речі, безкоштовні – тож можете зареєструватись і переконатись самі) просто-таки величезний. І часто-густо вона має незвичний для України формат: акцентує увагу не на перевагах кандидата-замовника, а на недоліках програми та публічних заяв конкурента.
Ось, наприклад, типовий ролик на підтримку Гарріс, у якому наголошується, що Трамп планує зробити багатіїв ще заможнішими за рахунок звичайних платників податків:
А ось так підтримки консервативної аудиторії НФЛ намагається добитись вже Дональд, висміюючи ідею бюджетного фінансування операцій по зміні статі для ув’язнених:
Але штаб Камали пішов значно далі, ніж прояви під час телевізійних та онлайн-трансляцій. У штатах, де, як вважається, буде найзапекліша боротьба за голоси, він пробує працювати безпосередньо на стадіонах у дні матчів. Найпомітніша з усіх подібних акцій відбулась 13 жовтня, коли команда Гарріс витратила шестизначну суму в доларах на скайрайтинг – передавала агітаційні меседжі з неба за допомогою літака.
Обрані для цього були домашні матчі чотирьох команд НФЛ – «Грін-Бей Пекерс» (штат Вісконсин), «Лас-Вегас Рейдерс» (Невада), «Кароліна Пантерс» (Північна Кароліна) та «Філадельфія Іглз» (Філадельфія). Меседжі транслювались різні – від простого «Голосуй за Камалу» до «До біса «Проект 2025» Трампа»:
«Наша мета – знайти людей там, де вони є, і це лише шмат електорату, який досі не визначився, кого саме підтримати на виборах. Головне, що ми знаємо про таких людей – більшість з них не любить читати політичні статті у ЗМІ. Вони не знаходяться у світі політики в режимі 24/7, тож ми намагаємось достукатись до них іншими шляхами», – так обґрунтовував акцію з літаками на поєдинках НФЛ речник виборчого штабу демократів Абі Рахман в коментарі NY Times.
Сама ліга від публічної агітації за будь-якого з кандидатів логічно утримується – натомість просто закликає вболівальників приходити на вибори. Але без кумедних відсилок не обійшлося: проморолик кампанії NFL Votes, серед іншого, підколює Техас – штат з другою найбільшою кількістю електоральних голосів у США (40, більше тільки в Каліфорнії – 54), але історично не дуже високою повагою до такого явища, як президентські вибори, серед населення.
Вибори 2020-го стали взагалі першими в історії, коли явка в Техасі перевищила позначку в 50% населення із правом голосу – перемогу в штаті, як і у 2016-му, тоді відсвяткував Трамп:
Найдивніший спортивний сюжет виборів – дуже довге мовчання Леброна. Раніше він був потужним критиком Трампа
Найбільш медійний американський атлет сучасності ніколи не соромився висловлюватись на значущі суспільні теми – зокрема, і стосовно виборів. Іноді голос Леброна лунав настільки гучно, що складалося враження, ніби він сам планує робити політичну кар’єру після завершення спортивної – а, може, коли-небудь вирішить і собі балотуватись у президенти.
Піком політичної активності Джеймса стали вибори 2016 року – тоді зірковий баскетболіст публічно підтримував Хілларі Клінтон (аж до безпосередньої участі в її зустрічах із виборцями), фінансував її електоральну кампанію і за допомогою свого давнього товариша Кріса Пола, який на той момент очолював профспілку гравців НБА, зробив найсильнішу баскетбольну лігу світу однією з найбільших сил, що підтримували кандидатку від демократів:
А ще у Короля був довгий та тривалий конфлікт із Трампом – серед іншого, Леброн публічно називав його «віслюком» у власному твіттері, де він має 53 мільйони підписників. Під час каденції Дональда команди-чемпіони НБА не відвідували Білий дім (це щорічна традиція для всіх переможців північноамериканських спортивних ліг, що базуються у США), а більш ніж третина клубів ліги – зокрема, й «Клівленд», за який Джеймс виступав на той момент, – тривалий час бойкотувала готелі з бізнес-імперії 45-го президента.
Зараз же Леброн мовчить – і це мовчання помітне більше, ніж будь-які інші голоси на підтримку того чи іншого кандидата. Все виглядає так, ніби його взагалі не цікавить, хто стане наступним президентом: у власних соцмережах (на додачу до 53 мільйонів підписників в твіттері Король має ще майже 160 мільйонів в інстаграмі) він просуває баскетбольну кар’єру сина Бронні, який грає разом з батьком за «Лейкерс», публікує найрізноманітніші рекламні колаборації, вболіває за «Лос-Анджелес Ремс» (це така команда НФЛ) та навіть питає поради з приводу того, де в Каліфорнії можна знайти гарні магазини коміксів – коротше, робить що завгодно, окрім втручання у передвиборчий процес.
З чим це пов’язано, ніхто не знає. Можливо, Джеймс, якому в грудні виповниться 40, просто хоче насолодитись останніми роками своєї великої кар’єри – і записати на власний рахунок ще декілька рекордів, які ніхто ніколи не поб’є. Можливо, тішиться роллю унікального батька, який вперше в історії НБА виходить на майданчик разом з сином – це навряд чи триватиме довго, тож вибори точно почекають. Можливо, Король досі переживає поразку Клінтон у 2016-му, яка трапилась у рік його найбільшого спортивного тріумфу – за пів року до виборів Леброн виграв історичне перше чемпіонство для «Клівленда», єдиної професійної баскетбольної команди з його рідного штату Огайо.
Можливо, колись Джеймс про це розповість. Факт в іншому – зараз він відкрито не протиставляє себе, НБА і загалом баскетбол Трампу та не надає активної підтримки Гарріс. І навіть Дональд, схоже, не тримає на Короля образ: минулого тижня кандидат в президенти сказав, що хоча Леброн йому загалом не дуже подобається, він все ж є класним баскетболістом.
UPD: вже після того, як цей текст був підготовлений до публікації, Король все ж висловився щодо того, за кого він голосуватиме, логічно обравши Камалу Гарріс. Втім, його залученість у передвиборчу кампанію демократів залишається практично нульовою – жодних паралелей з 2016-м і бути не може.
Звісно, в американському баскетболі є й інші голоси – традиційним критиком Трампа був і залишається головний тренер «Сан-Антоніо» Грегг Попович, а голова профспілки гравчинь жіночої НБА Ннека Огвуміке навіть заснувала свій рух проти ідеї Дональда заборонити аборти на державному рівні. Проте вони недостатньо гучні для того, щоб реально впливати на електорат – лідера, за яким тягнулись би інші, в баскетболі немає.
Гарріс та демократам закидають «вбивство» спорту в Окленді. За п’ять років місто втратило аж три клуби – і найбільшу зірку в особі Каррі
Багатошаровий сюжет, який став політичним і передвиборчим через дуже невдалий для Камали таймінг. Наприкінці вересня бейсбольні «Атлетікс» зіграли свій останній офіційний матч в Окленді перед переїздом франшизи до Сакраменто (для північноамериканського спорту це не дуже часта, але загалом звична справа) – і стали третім професійним клубом, який залишив місто в пошуках кращої долі за останні п’ять років.
Річ у тім, що Камала Гарріс народилась саме в Окленді – і висування її як кандидатки на посаду віцепрезидента принесло Байдену вражаючу навіть для традиційно продемократичної Каліфорнії перемогу в окрузі Аламеда (в ньому проживають більш ніж півтора мільйони людей) на попередніх виборах із майже 80% голосів. У 2020-му її публічно підтримував Стеф Каррі – Камала, своєю чергою, «світилася» на домашніх матчах «Голден Стейт» і навіть отримала невеличку урочисту церемонію від клубу як перша жінка, що здобула другу найвищу посаду в управлінській ієрархії Сполучених Штатів:
Але на той момент «Ворріорз», які майже півсторіччя (з 1971-го по 2019-й) відіграли в Окленді, вже базувалися в іншому каліфорнійському місті. Один з найбільш успішних баскетбольних клубів 21 сторіччя збудував собі нову 18-тисячну арену «Чейз Сентер» у Сан-Франциско і перед початком сезону-2019/20 переїхав туди. Суто технічно два міста розділяють лише залив Сан-Франциско и семикілометровий міст через нього, але втрата була болючою – на момент релокації «Голден Стейт» не просто не був кризовим клубом (це найбільш поширений сценарій переїзду у північноамериканських лігах, часто пов’язаний також і зі зміною власника франшизи), а зіграв у п’яти фінальних серіях плей-оф НБА поспіль, у трьох з яких переміг.
Паралельно з «Ворріорз» з Окленда забиралися футбольні «Рейдерс», які взагалі перебазувалися у сусідній штат, Неваду, і грають зараз на новісінькому 65-тисячнику в передмісті Вегаса, який приймав останній Супербоул. Тож вийшло так, що місто, яке на момент обрання Трампа президентом мало представництво у трьох з чотирьох головних спортивних ліг США (єдине виключення – хокей), за півтора місяці до нових виборів втратило його остаточно і повністю.
Сумнівно, щоб в цьому була винна особисто Гарріс, яка до того, як стати віцепрезиденткою, була сенаторкою від Каліфорнії – але претензії до місцевої влади цілком мають право на життя. Бо головною причиною від’їзду усіх трьох клубів з Окленда стали потреба у новій арені і неможливість домовитись про її побудову з містом. «Окленд Колізеум», де грали «Атлетікс» та «Рейдерс», був відкритий ще у середині 1960-х (більше того, це взагалі був останній на всі Сполучені Штати кейс, щоб футбольна та бейсбольна команди на постійній основі ділили один стадіон, що було проблемою і для НФЛ, і для МЛБ), баскетбольна арена – так само, обидві давно морально застаріли і не були зручними для вболівальників.
Але у соціальних мережах, як це трапляється майже завжди, ніхто в ситуації не розбирався – після останнього матчу «Атлетікс» в Окленді, який закрив епоху топового спорту в місті, було написано десятки тисяч коментарів із нищівною критикою Байдена, Гарріс та демократів в цілому із загальним посилом «накерували». Ну і, звісно, закликами голосувати за Трампа, за якого точно було краще – хоча насправді менеджмент тих же «Рейдерс» почав розглядати варіанти з переїздом ще у 2015-му (спочатку в якесь інше каліфорнійське місто, фінальний варіант з Вегасом вималювався пізніше).
Глобально ця історія навряд чи вплине на результати виборів у Каліфорнії – останнім республіканцем, який там перемагав, був ще Джордж Буш-старший у 1988-му, після чого електоральні голоси від найбільшого за населенням штату США (майже 40 мільйонів людей) діставались виключно представникам Демократичної партії. Але в дрібнішому масштабі – міста чи виборчого округу, – це сюжет, за яким варто постежити.
Трамп любить UFC і має повну підтримку Дейни Вайта – та загалом нерідко висловлюється на тему єдиноборств
Тут все зрозуміло без зайвих пояснень: кандидат у президенти США від республіканців та лідер головного промоушну змішаних єдиноборств у світі схожі за манерою ведення справ, бачать один в одному споріднену душу і висловлюють підтримку – зокрема, й на рівні публічних заяв. Трамп вже пообіцяв відвідати шоу UFC 309 у Нью-Йорку 16 листопада, якщо виграє вибори, а Вайт якось називав Дональда «номером один у рейтингу найвидатніших бійців усіх часів» – бо більш стійких людей Дейна, за його словами, у житті не зустрічав.
Цікаво інше – Трамп загалом регулярно висловлюється стосовно змішаних єдиноборств і очевидно ставить саме цей спорт вище за інші. Через особисті вподобання чи бажання здобути більше електоральних балів у його прихильників в США, сказати складно, але напередодні виборів Дональд навіть сходив у подкаст до Джо Рогана, напевно, найбільш відомого коментатора UFC у світі (випуск, до речі, зібрав понад 40 мільйонів переглядів на ютубі менш ніж за тиждень). Роган, якщо що, раніше неодноразово був помічений у підтримці республіканських політиків, але на цих виборах волів бачити від партії іншого кандидата – чинного губернатора Флориди Рона Десанктіса:
А от що точно мало суто політичний підтекст, так це критика Трампом Олімпійських ігор у Парижі. Він був одним з тих, хто найгучніше висловлювався проти допуску представниці Алжиру Іман Хеліф до боксерського турніру – де вона здобула золоту нагороду на фоні підозр у трансгендерності. Боротьба за те, що пересічний українець назвав би «скрєпамі», є одним з помітних акцентів передвиборчої команди Дональда. І, враховуючи загалом величезну складність та неоднозначність питання допуску трансгендерних атлетів у жіночий спорт, він може знайти відгук і у Сполучених Штатах – прямо зараз там, зокрема, є напруга у жіночому студентському волейболі, де вже п’ять коледжів відмовились грати проти університету Сан-Хосе Стейт (теж з Каліфорнії, до речі) просто через підозру, що в його команді є трансгендерна спортсменка, не підкріплену якимись реальними фактами чи доказами.
Проте, попри періодичні агресивні заяви Трампа (здається, він просто не може, не вміє та не хоче поводитись інакше) та декількох його заклятих хейтерів, вибори-2024 у всьому, що пов’язано зі спортом, зараз виглядають найменш радикалізованими за останні роки. До того ж 2016-го їм неймовірно далеко, хоча хто знає – можливо, це лише затишшя перед справжнім штормом.
Зірки спорту активно долучаються до передвиборчої кампанії обох кандидатів. За Трампа «тягнуть» бійці та футболісти, баскетбол – на стороні Камали
Попри відсутність потужного руху та очевидного лідера, зірки північноамериканського (і не тільки спорту) впродовж останніх місяців найрізноманітнішими способами підтримують одного з кандидатів. Хтось просто висловлюється стосовно виборів у соціальних мережах, а дехто – як, наприклад, колишні зірки «Піттсбург Стілерз» з НФЛ Левеон Белл та Антоніо Браун, – навіть беруть участь в агітаційних зустрічах із виборцями.
Найбільш помітна тенденція тут – у Трампа майже немає публічної підтримки у баскетболі. На його користь висловились хіба що одіозні Енес Кантер Фрідом (позбавлений громадянства і заочно засуджений у рідній Туреччині за публічну критику режиму Реджепа Ердогана) та Ройс Вайт (колишній пік першого раунду, який майже нічого не зіграв в НБА через страх пересуватись літаками, і розпочав політичну кар’єру як член Республіканської партії). А от в інших видах все куди більш конкурентно.
Найбільш помітні серед прихильників Трампа:
🔸 гравці НФЛ Нік Боса, Макс Кросбі, Гарднер Міншью, Гаррісон Баткер;
🔸 легенди американського футболу Бретт Фавр, Антоніо Браун, Браян Урлахер, Оттіс Андерсон;
🔸 квотербек команди техаського університету Арч Меннінг – представник вже третього покоління видатної футбольної династії, дід та двоє дядьків якого були суперзірками НФЛ;
🔸 боксери Раян Гарсія, Дерек Чісора, Майк Тайсон, Джейк Пол та легендарний промоутер Дон Кінг;
🔸 зірковий центр хокейних «Вегас Голден Найтс» Джек Айкел;
🔸 бійці ММА Джастін Гейтжі, Генрі Сехудо, Хорхе Масвідаль, Шон Стрікленд, Колбі Ковінгтон, Конор Макгрегор, Бенейл Даріуш та Хамзат Чімаєв;
🔸 найуспішніша жінка в історії автомобільного спорту Даніка Патрік;
🔸 тенісист Джон Існер;
🔸 низка легенд реслінгу на чолі з Андертейкером та Халком Хоганом;
🔸 олімпійська чемпіонка з десятиборства та медійна суперзірка Кейтлін Дженнер.
Найвідоміші прихильники Гарріс:
🔹 зірки НБА Стеф Каррі, Дреймонд Грін, Кріс Пол, Кріс Міддлтон, тренери Стів Керр та Док Ріверс;
🔹 легенди баскетболу Карім Абдул-Джаббар, Меджик Джонсон, Ленні Вілкенс, Рон Артест;
🔹 зірки жіночого баскетболу Брієнна Стюарт, Ейджа Вілсон, Геббі Вільямс, Сью Бьорд, Кейтлін Кларк;
🔹 колишній чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров;
🔹 легенди жіночого соккеру Еббі Вомбах та Меган Рапіно;
🔹 чинні та колишні тенісисти Коко Гофф, Енді Роддік, Мартіна Навратілова, Біллі Джин Кінг;
🔹 дев’ятиразовий олімпійський чемпіон з легкої атлетики Карл Льюїс.
Фото: democrats.org, tuscaloosanews.com, Cleveland Plain Dealer, NBA.com, TMZ, NBC News, Jeremy Hogan/Keystone Press Agency/Globallookpress.com
Інші пости блогу
