13 найбільш легендарних спортсменів літніх Олімпійських ігор
Абсолютна велич у кожному прізвищі.
Вже ввечері у столиці Франції Парижі офіційно відкриється 33-тя у новітній історії літня Олімпіада. Але нагадування про те, наскільки це величне, унікальне і не схоже на будь-яке інше змагання, ми вже встигли отримати – у першому ж індивідуальному старті Ігор був встановлений новий світовий рекорд.
Олімпіада – місце, де пишеться історія і створюються легенди на цілі покоління. Тож перед початком нової доречно згадати тих, хто став справжніми іконами спорту на попередніх.
Не претендуючи на вичерпність, Tribuna.com пропонує свій список найбільш легендарних атлетів за всю історію літніх Ігор. Не згодні з ним? Обговорюйте, критикуйте і пропонуйте свої варіанти у коментарях.
Хто вони: п’ятиразові олімпійські чемпіонки у баскетболі
Для усіх ігрових видів, за винятком чоловічого футболу, олімпійський турнір – престижніший та вищий в ієрархії за чемпіонати світу, континентів та будь-які інші змагання. І в усіх ігрових видах немає більш домінантної команди, ніж жіноча збірна США з баскетболу. Лише три поразки в 70 матчах фінальних частин за всю історію, взагалі жодної – з 1992 року (в Барселоні у півфіналі програли об’єднаній команді пострадянських держав з українками Оленою Жирко та Мариною Ткаченко у складі), і сім золотих нагород поспіль.
До п’яти останніх з них долучились Берд та Тауразі – справжні суперзірки та живі легенди жіночого баскетболу, які підняли гру на новий рівень як безпосередньо в Америці, так і загалом у світі. Але знак рівності між ними тимчасовий: якщо Сью ще у 2022-му оголосила про завершення кар’єри гравчині і зосередилась на менеджерській роботі, то 42-річна Даяна зіграє у Парижі на своїй шостій Олімпіаді. І має відмінні шанси взяти шосте золото Ігор – досягнення, яке навряд чи коли-небудь буде бодай повторене в ігрових видах навіть її співвітчизницями. Бо пробитись у фінальну заявку збірної США насправді набагато складніше, ніж виграти з нею Олімпіаду. А зробити це шість разів поспіль...
Але якщо ви вже встигли подумати, що Тауразі взяли в Париж за старі здобутки, то це неправда – захисниця все ще у відмінній формі. У поточному сезоні жіночої НБА (там грають з весни по осінь) вона набирає понад 16 очок в середньому за матч, а її «Фінікс», який делегував на Олімпіаду трьох гравчинь – одна з базових команд американської збірної.
Хто він: восьмиразовий олімпійський чемпіон у легкій атлетиці, володар світових рекордів у бігу на 100 та 200 метрів
Найкращий спринтер усіх часів та народів. Легендарний ямаєць не програв жодного зі своїх дев’яти олімпійських фіналів, а співвласником рекорду за кількістю золотих нагород Олімпійських ігор у легкій атлетиці перестав бути не зі своєї вини – через дев’ять років після Олімпіади-2008 в Ямайки забрали золото в естафеті 4х100 метрів через позитивний допінг-тест Нести Картера.
Але втрата статусу найбільш титулованого легкоатлета в олімпійській історії ніяк не вплинула на спортивну спадщину Болта. Для того, щоб назавжди залишитись легендою, йому, насправді, вистачило б однієї пекінської Олімпіади – з інтервалом у чотири дні він побив світові рекорди на обох своїх коронних дистанціях, показавши один з найбільш домінантних виступів за всю історію Ігор. Не лише у легкій атлетиці, а й взагалі.
Хто вона: триразова олімпійська чемпіонка у легкій атлетиці, володарка світових рекордів у бігу на 100 та 200 метрів
Фло-Джо – найшвидша жінка, що коли-небудь жила на планеті, але її унікальний статус спричинений не цим, а зовсім іншими речами. Перш за все, незліченною кількістю сумнівних деталей у біографії і теорій змови навколо них. Американка раптово завершила кар’єру на абсолютному піку, вигравши три золота на сеульській Олімпіаді, її ніколи не ловили на вживанні заборонених препаратів, але постійно у цьому підозрювали (те, що вона пішла зі спорту за рік до введення позазмагального тестування на допінг, тільки підливало масла у вогонь), і навіть її світовий рекорд на стометрівці, ніким не побитий досі, пов’язують із технічною помилкою – вказаною у протоколі нульовою швидкістю вітру, який, за купою свідчень, в історичний день був занадто сильним, щоб відповідати існуючим нормам фіксації рекордів IAAF.
А ще Гріффіт-Джойнер стала іконою легкоатлетичного стилю – принаймні, у Сполучених Штатах. Епатажні образи нинішньої лідерки американського спринту Шакеррі Річардсон з дивовижними зачісками, провокативними топами та довжелезними нігтями, пофарбованими у кричуще яскраві кольори – це теж частина спадщини світової рекордсменки, яка робила все, щоб запам’ятатися вболівальникам не лише своїми результатами, а й зовнішністю також.
З життя Флоренс пішла ще наприкінці 1990-х – у всього лиш 38-річному віці. Але встигла зробити достатньо, щоб не просто увійти в історію, а й залишатися контроверсійною і обговорюваною досі – через більш ніж чверть сторіччя після смерті.
Хто вона: п'ятиразова олімпійська чемпіонка у спортивній гімнастиці
Мультичемпіонів в історії одного з найбільш медалемістких видів у програмі Олімпіади (у Парижі-2024 розіграють вісім комплектів нагород у чоловіків і шість – у жінок) більш ніж достатньо, але якщо обирати когось одного – то це, напевно, має бути легендарна румунка, що спричинила справжній фурор на Олімпіаді-1976 у Монреалі. У 14-річному віці вона стала першою, хто отримав на Іграх максимальну оцінку у 10 балів, яка за тогочасними правилами суддівства вважалась недосяжною – причому настільки, що навіть не була передбачена технікою, що демонструвала бали атлетам та глядачам.
Після успіху в Канаді, де Коменеч взяла три золота (зокрема й найцінніше – у багатоборстві), два срібла та бронзу, в її житті трапилось чимало драми. Кульмінація настала у 1981-му: весь штаб румунської збірної втік під час турне по Сполучених Штатах і не повернувся на батьківщину, де панував комуністичний режим, а саму дівчину вдома зробили невиїзною. Доки вирішувалось питання, чи візьме взагалі Румунія участь в Іграх-1984 у Лос-Анджелесі, які соцтабір бойкотував, колишній тренер Наді Бела Каройї підготував до виступів на домашній Олімпіаді американку Мері Лу Реттон. Подивившись, як та перемагає у багатоборстві, Коменеч оголосила про завершення кар'єри – вона обмежилась лише двома виступами на Іграх.
Втім, цього виявилось достатньо, щоб румунку почали вважати однією з найбільш впливових гімнасток в історії – і загалом атлетів, що кардинально змінили сприйняття власної дисципліни.
Хто він: дев’ятиразовий олімпійський чемпіон у легкій атлетиці
Десятьох олімпійських нагород, дев’ять з яких – золоті (з фіналів програв лише забіг на 200 метрів на сеульській Олімпіаді), цілком достатньо для місця у пантеоні – якщо йдеться, звісно, не про гімнастику чи плавання, де співставну кількість можна вибороти за одні-єдині Ігри, а за кар’єру перекрити цей показник у декілька разів. Втім, унікальність шляху Льюїса – ще й у тому, що він був не лише топовим спринтером свого покоління, а й переміг на чотирьох Олімпіадах поспіль у секторі стрибків у довжину. Не виключний в історії світового спорту, але все одно цікавий універсалізм. Причому продемонстрований не на початку 20-го сторіччя, коли спеціалізація не була настільки критично важливою, як зараз, а в цілком професійні часи.
Як і в Гріффіт-Джойнер, головним періодом кар’єри Льюїса стали 1980-ті – тож допінгові скандали його також не оминули. В усіх можливих контекстах. Спочатку Карл публічно звинуватив канадця Бена Джонсона, який демонстрував просто нереальні результати (наприклад, першим в історії вибіг з 9,8 на стометрівці на Олімпіаді у Сеулі), у вживанні стероїдів – і виявився правим, бо після перемоги на корейських Іграх головний конкурент американця провалив допінг-тест, втративши золоту нагороду разом зі світовим рекордом. А потім вже самому Льюїсу довелося відбиватися від не менш серйозних проблем – стосовно того, що в його пікові часи у збірній США існувала грандіозна система вживання заборонених препаратів, до якої були причетні понад 100 осіб, а видатний легкоатлет нібито був одним з головних її бенефіціарів.
У підсумку від головних звинувачень Карл разом з адвокатами відбився – і завершив кар’єру після Атланти-1996, не втративши жодної зі своїх ключових нагород (окрім десяти олімпійських, в Льюїса є ще десять з легкоатлетичних ЧС – вісім золотих, срібна і бронзова). Зараз, після невдалої спроби розпочати політичну кар’єру, він тренує легкоатлетичну команду університету Х’юстона в NCAA, періодично з’являється на телебаченні і має власний бізнес, й на сьомому десятку продовжуючи жити максимально активне життя.
Хто він: дев’ятиразовий олімпійський чемпіон у легкій атлетиці
Перший справжній домінатор сучасних Олімпійських ігор, досі найкращий спортсмен в історії Фінляндії і людина, чиє досягнення у вигляді дев’яти золотих медалей у легкій атлетиці ще ніким не побите – лише повторене Льюїсом. Якого, за легендою, тренерським рішенням не поставили в естафету 4х100 в Атланті-1996, попри очевидний шанс переписати історію – який навряд чи випаде комусь у нинішньому поколінні.
Свої найкращі Ігри Нурмі провів рівно 100 років тому – став п’ятиразовим чемпіоном Парижа-1924 у бігу на довгі дистанції (1500, 3000 та 5000 метрів) і кросі. Напевно, найбільш дивовижна з усіх історій про фіна, які були зафіксовані його сучасниками, полягає у тому, що дві з цих золотих нагород, на 1500 та 5000 метрах, він виграв з інтервалом у всього лиш півтори години.
Хто він: чотириразовий олімпійський чемпіон у легкій атлетиці
Історія американського спринтера настільки добре відома, що переповідати її немає жодного сенсу – востаннє колеги згадували її кілька тижнів тому в літопису берлінського Олімпійського стадіону, який приймав фінал Євро-2024. Але без Оуенса жоден топ олімпійських атлетів буде неповним – бо достатньо поширена думка, що він взагалі є найбільш видатним в історії. Не суто через досягнення (хоча вони й значні), а через те, що, будучи афроамериканцем, Джессі поїхав на змагання у столицю нацистської Німеччини і наочно розбив теорію переваги білої раси – один з ідейних стовпів рейху.
Проте насправді Оуенс – персона більше трагічна. Він став світовою спортивною суперзіркою після берлінської Олімпіади, однак особливо нікому не був потрібен у рідній Америці в епоху між грандіозною економічною кризою та світовою війною, помноженими на расову сегрегацію. На життя Джессі заробляв на низькокваліфікованих роботах, а коли справи йшли зовсім погано – брав участь у забігах проти коней. Фраза «у мене були чотири золоті медалі, але ти не можеш з’їсти чотири золоті медалі», сказана в одному з інтерв’ю, кілька десятиріч була суворою реальністю видатного атлета, і лише у другій половині 1950-х до нього почало приходити бодай мінімальне визнання у США.
Втім, на державному рівні його заслуги вперше відзначили лише у 1976-му – за чотири роки до смерті атлета (її Оуенс, який багато палив після фактичного завершення спортивної кар’єри, зустрів від раку легенів). А актуальний образ – борця проти расової нерівності у спорті і однієї з найбільш видатних особистостей в історії олімпійського руху, – сформувався ще пізніше. Багато в чому – завдяки біографічним кінострічкам про Джессі, що вигравали навіть серйозні нагороди типу «Еммі».
Хто вони: триразові олімпійські чемпіони у боксі
Ось вам хороший приклад того, наскільки сильно відрізняється вага олімпійських нагород у різних видах спорту. Якщо для легкої атлетики чотири і навіть п’ять золотих медалей лише за одні Ігри – реальність, доведена на практиці, то за всю історію олімпійського боксу є лише троє триразових чемпіонів. Двоє з них представляють Кубу – і їхній шлях настільки схожий, що несправедливо було б включити в топ лише когось одного.
І Савон, і Стівенсон тричі поспіль тріумфували на Іграх у хевівейті. Обидва втратили шанс поборотись за четверте золото – Куба бойкотувала не лише Олімпіаду-1984 у Лос-Анджелесі разом з іншими представниками соцтабору (там міг би битись Теофіло), а й Ігри-1988 у Сеулі, підтримавши КНДР (тут фаворитом вже мав би бути Фелікс). Обидва так і залишились аматорами, категорично відмовившись переходити у профі – саме Стівенсону належить відоме висловлювання «навіщо мені мільйон доларів, якщо мене люблять вісім мільйонів кубинців?». Кожен відхилив пропозицію провести бій усього свого життя за легендарний статус не лише в олімпійському, а й загалом у боксі: Теофіло хотіли бачити у ринзі з Мохаммедом Алі, Фелікса – з Майком Тайсоном, але обидва супершоу так і залишились на рівні ідеї.
І, звісно, перемоги Савона зі Стівенсоном закріпили за кубинською школою аматорського боксу статус однієї з сильніших на планеті. Успіхів на олімпійському ринзі досягали не лише вони (загалом у Куби – 78 нагород у боксі, 41 з яких золота, обидва ці показники – другі в історії після американців), але титуловані важковаговики були хедлайнерами програми впродовж трьох десятиріч.
Хто він: 23-разовий олімпійський чемпіон у плаванні, володар світових рекордів в естафетах 4х100 та 4х200 метрів вільним стилем
На відміну від героїв затертих років на кшталт Нурмі чи Оуенса, домінування Фелпса ми мали змогу бачити на власні очі – свої останні у кар’єрі п’ять золотих нагород він виборов лише вісім років тому, на Іграх у Ріо. Але ці цифри досі неможливо осягнути. Майкл – єдиний спортсмен в історії, хто ставав олімпійським чемпіоном двозначну кількість разів. Єдиний, хто подолав позначку у 20 здобутих медалей. Володар 39 світових рекордів, два з яких залишаються актуальними досі. І загалом найбільш успішний олімпієць усіх часів – принаймні зараз дуже схоже на те, що цей статус залишиться із американцем назавжди.
Спортивну кар’єру Фелпс розпочинав в тіні досягнень іншої легенди плавання – американця Марка Спітца, що чимало перемагав у 1970-х. Але у підсумку Майклу вдалося побити навіть найбільш неймовірні його рекорди, головний з яких – вісім золотих медалей на одній Олімпіаді, у Пекіні-2008 (Спітц взяв сім у Мюнхені-1972). Впродовж двох десятирічь він уособлював плавання як вид спорту – не лише тому, що Фелпса практично нереально було перемогти, а й завдяки стрімкому розвитку медіа, телебачення і соціальних мереж, які вивели успіхи Кулі з Балтимора далеко за межі олімпійських басейнів.
Але якщо Фелпс, якого ESPN нещодавно визнав найкращим атлетом 21 сторіччя, зараз живе своє найкраще життя, виховує разом з дружиною чотирьох синів, грає в гольф та займається благодійністю, його тренер Боб Боумен продовжує працювати. І у Парижі презентує свій новий великий проект, 22-річного француза Леона Маршана – вже п’ятиразового чемпіона світу, який має здійснити прорив на домашній Олімпіаді.
Хто вона: семиразова олімпійська чемпіонка у легкій атлетиці
Сукупні 12 олімпійських нагород Нурмі залишаються рекордом всіх часів на треку, а на другому місці з 11 достатньо несподівано розташувалась Фелікс – американська атлетка, що спеціалізувалась у бігу на 200 та 400 метрів. Несподівано тому, що особистих нагород в Еллісон не захмарно багато за стандартами власної дисципліни – п’ять, лише одна з яких – золота (виграла двухсотметрівку на лондонській Олімпіаді). Але вона була невід’ємною частиною переможних американських естафет на чотирьох Іграх поспіль – і у Токіо, вигравши разом з Далілою Мухаммад, Сідні Маклафлін та Атін Му естафету 4х400 метрів, перевершила загальний медальний доробок Льюїса.
Напевно, Фелікс могла б поїхати й на п’яті свої Ігри – ще два роки тому американка не найгіршим чином виступала на домашньому чемпіонаті світу у Юджині, довівши загальну кількість своїх нагород на цьому рівні до 20 (14 золотих, 3 срібних, 3 бронзових). Але вирішила, що в житті є речі цікавіші – оголосила про завершення кар’єри, а у квітні 2024-го народила другу дитину від колишнього бар’єриста Кеннета Фергюсона. Який, втім, перемагав лише на юніорському рівні.
Хто він: шестиразовий олімпійський чемпіон у велоспорті на треку
Одна з найкрасивіших олімпійських історій 21 сторіччя. Британці дуже серйозно підійшли не лише до організації, а й до промотування Олімпіади-2012 у Лондоні, і Хою у цьому була відведена величезна роль. Не в останню чергу тому, що на домашніх Іграх британець мав стати найтитулованішим олімпійцем королевства, побивши рекорд веслувальника Стіва Редгрейва – наскільки це було важливо для приймаючої сторони, можна зрозуміти хоча б з того, що Крісу довірили нести прапор на церемонії відкриття (тоді це була одна людина, а не дві, як зараз).
Хой не просто впорався, здобувши два золота, яких йому не вистачало для історії – у командному спринті британці в кваліфікації побили олімпійський, а потім двічі поспіль (в основному раунді та фіналі) світовий рекорд. Були в господарів на Іграх-2012 й інші зірки – легкоатлет Мо Фара і зовсім ще юний Ентоні Джошуа, який взяв достатньо-таки суддівське золото у хевівейті, – але Кріс був найбільшою з них. І пішов зі спорту не лише з сімома олімпійськими нагородами, шість з яких – золоті (обидва рекорди у Токіо поб’є інший трековик, Джейсон Кенні), а й з лицарським титулом.
Після завершення кар’єри Хой пробував себе в автоспорті і навіть проїхав легендарні «24 години Ле Мана», але цю історію довелося поставити на паузу – зараз видатний британець бореться з онкологічним захворюванням.
***
Фото: Meng Yongmin/XinHua, imago sportfotodienst, Steven E Sutton/DUOMO/PCN, Scherl, Lukas Schulze/dpa, Daisuke Asauchi/AFLO, Panoramic/ZUMAPRESS.com
Інші пости блогу
