Дмитро Підручний: «Були моменти, коли говорив батькам, що йду на боротьбу, але розвертався та йшов на лижну базу»

Український біатлоніст Дмитро Підручний розповів, що в дитинстві займався греко-римською боротьбою, а згодом перейшов до лижних перегонів.

- Мама не дуже хотіла, навіть була проти того, щоб я займався лижними гонками, бо вважала, що це дуже важкий вид спорту. Насправді так і є.

Тому мене відправили займатися греко-римською боротьбою.

- Легший спорт?

- Щось таке. До того ж говорили, що треба обов’язково займатися якимось спортом. Сусід ходив на боротьбу, і мама вирішила відправити мене туди.

Я три роки ходив, але скажу чесно: успіхів у мене не було, це просто не мій вид спорту.

- Як батьки ставилися до твоїх спортивних результатів?

- У греко-римській боротьбі у мене взагалі не було результатів.

- А чемпіонат району?

- Навіть на чемпіонаті району у мене не було якихось результатів. Як такого чемпіонату району я взагалі не пам’ятаю, бо на всю область була лише одна секція.

- Тоді, мабуть, одразу був чемпіонат області.

- Чемпіонат області якийсь був, але у мене не було результатів. Це не мій вид спорту взагалі. Мені не вистачало гнучкості, сили теж бракувало для нього. Я займався 1,5-2 роки. Їздив на українські змагання у Львів. Я точно не знаю, що це були за змагання.

Проте було цікаво ходити, було багато знайомих, друзів, з якими ми разом займалися. Ми познайомилися там, і загалом це був цікавий досвід.

- Як ти перейшов у біатлон? Це було твоє власне рішення чи щось спонтанне?

- Спочатку я перейшов у лижні гонки. Це сталося взимку, під час зимових канікул. Був січень, було багато снігу, я щось робив біля дому – ліпив сніжки чи щось таке. Раптом побачив, як мої друзі, трохи старші за мене, йшли з лижами у напрямку лижної бази, яка була в нашому селі. Ця дорога проходила біля батьківського будинку.

Я помітив, що вони були з якимось чоловіком. Мені стало цікаво, хто він, що відбувається. Вони сказали, що лижна база відновила свою роботу. Я знав, що батьки там займалися, але вона не функціонувала на той момент, була закрита.

Вони сказали: «Вона відновила свою роботу, ми йдемо на тренування, кататися на лижах. Приходь теж».

Я подумав: «Ну окей, прийду». Сказав мамі, що піду спробувати. Зробив це. Але вона сказала: «Ти продовжуй займатися боротьбою, лижні гонки тобі не потрібні».

Дійшло до того, що лижні гонки мені стали більше подобатися, набагато більше, ніж боротьба. Свіже повітря, лижі, якісь трампліни зробили. Було цікавіше, також було більше друзів, з якими я ріс, ходили до однієї школи в один клас.

Я почав більше ходити на лижні гонки, ніж на боротьбу. Були моменти, коли я говорив (батькам - прим.), що йду на боротьбу, але розвертався та йшов на лижну базу, а потім повертався додому.

Дійшло до того, що тренер з греко-римської боротьби подзвонив батькам: «А що це ваш Дмитро вже місяць не приходить на тренування? Що з ним сталося?»

Якось пізніше воно почало мене все більше засмоктувати, батьки теж почали більше цікавитися. Батько дістав свої старі лижі з горища й дав мені покататися. Мій зріст був 160 см, а лижі — класичні 210 см, величезні. Навіть є фотографії, де я з ними беру участь у змаганнях. Спочатку я пробував кататися, потім батьки купили мені інвентар.

А коли виграєш перші районні змагання, це так затягує, що ти хочеш знову і знову відчувати цей смак перемоги. Починаєш займатися серйозніше, тренуватися частіше. Якщо ти комусь програв, хто краще стоїть на лижах, має кращу техніку, то починаєш аналізувати: «Ага, він так робить, так штовхається, уже їздить інакше». Дивишся лижні гонки й біатлон по телевізору, слідкуєш, вивчаєш.

І так, крок за кроком, непомітно для себе розумієш: «Я вже цим займаюся, живу цим, їду на міжнародні змагання», - сказав Підручний.