Дар'я Блашко: «Коли бачиш на власні очі, що гинуть мирні люди, руйнується інфраструктура, то розумієш, що це не «спецоперація»

- Я не згодна. Звичайна людина може виїхати в будь-яке місце, а спортсмен прив'язаний до команди, фінансів. Одного бажання змінити країну недостатньо.

Атлет виступатиме там, де його візьмуть. Можна, звичайно, переїхати самому, але треба буде пройти дуже довгий шлях без жодних гарантій. Так що, як правило, працює перший варіант.

- Совість, принципи не впливають на пріоритети?

- Українці вмирають за країну, бо прийшли до їхнього дому. А для білорусів війна все-таки поки що проходить осторонь. Виїхати за моральними принципами – на таке здатні одиниці.

- Мовчання може стати виходом із ситуації?

- Частково. Бути чесним із собою – важливо. Як і з оточуючими людьми. Але якщо не можеш з тієї чи іншої причини сказати правду, то краще промовчати.

- А назвати війну війною?

- Називати очевидні речі своїми іменами – у цьому немає героїзму. Плюс, правда, ніколи не може бути однобокою. Але коли бачиш на власні очі, що гинуть мирні люди, руйнується інфраструктура, то, звичайно, розумієш, що це не «спецоперація».

- Чи шкодували хоч раз про переїзд з Білорусі до України?

- Ні. Нехай поки що не все складається так, як хотіла б у плані кар'єри, але я отримала просто колосальний досвід. Мене оточують цікаві люди. І в Україні я бачу більші можливостей для реалізації.

- Хто вас сьогодні підтримує?

- Намагаюсь знайти опору всередині себе. Час уже навчитися не сподіватися на когось.

- Що ви робите, якщо добряче накриває?

- Можна поплакати чи піти покричати до лісу. Мені допомагало. Не слід тримати всередині емоції. Кричала — і легшало. Голос тільки був потім хриплуватим, - сказала Блашко.