Tribuna/Баскетбол/Блоги/Історія посереднього бейсболіста.

Історія посереднього бейсболіста.

25 травня, 07:44
13

Отже, в межах конкурсу « Травневе божевілля» збираються історії про Персони. Але ж ніхто не говорив, що Персона – то має обов’язково бути зірка НБА. Давайте я Вам краще розповім про одного посереднього бейсболіста. Оскільки беттерів такого рівня в дев’яностих було пару сотень, то давайте домовимося, що й імені його я називати в цій оповідці не буду. Навіщо Вам зайва інформація? Хай буде Гравець, ну, або «номер 45».

Рік 1994. В квітні місяці Гравець, якому вже 31 рік, і який до того грав в бейсбол лише в дитячих та університетських лігах, підписав контракт с фармом «Чикаго Уайт Сокс» - клубом «Бірмінгем Байронс», що виступав в Південній Лізі класу АА. Що таке оте АА? Ось дивіться, бейсбольна піраміда США – то три головних рівня. А – то МЛБ, головна ліга світу з її мільйонними контрактами, скандалами та постійною увагою ЗМІ, АА – то три ліги другого рівня, і, нарешті, ААА – третій рівень, місце для юних зірочок, що набираються досвіду та «списаних» невдах.

Чи міг Гравець підписати контракт в МЛБ? Впевнений, що саме так воно б і було, але в 1994 зарплатний конфлікт в головній лізі призвів до локауту, і сезон було скасовано. Поки суперзірки відпочивали, саме ліги рівня АА викликали головний інтерес записних фанатів бейсболу. Чи міг Гравець поїхати грати в ААА? Звичайно міг, і там би він був зіркою, але йому потрібен був Виклик, і ліга класу АА для того підходила найкраще. Чому йому був потрібен Виклик? В 1993 він втратив батька, великого авторитета в житті, після чого з’явилася бездонна внутрішня порожнеча, а, крім того, в справі, яку він знав краще всіх навколо, Гравець досяг майже всього. Щоб переступити дві невблаганні Тіні, Тінь Втрати і Тінь Ідеальності, йому треба було спробувати різко переключити атмосферу, оточення, сконцентруватися на зовсім іншій сфері. Так він повернувся до бейсболу після півтора десятків років поза грою.

Одного разу, у розпал того сезону дев’яносто четвертого року, Гравця запитали в інтерв’ю, який момент його кар’єри він сам вважає самим яскравим. Звичайно ж (тут має бути іронічний смайлик), він розповів про свою гру в бейсбол.

- Мій тато завжди привносив позитив в моє життя. Він говорив: «Оця ваша дитяча команда-банда колись доросте до того рівня, щоб грати в МЛБ». В той день ми поїхали в Джорджію, там було поле величезних розмірів. Тато сказав мені: «Якщо ти зробиш хоум-ран на цьому полі, я куплю тобі ввечері стейк!». І от, в четвертому іннінгу я вибиваю м’яч за дерев’яну огорожу і роблю рахунок 3-3. Так, в решті решт, ми той матч програли, 3-4, але ніколи більше в спорті я не відчував таких захопливих емоцій.

Знаєте, що? Якщо мене попросити назвати найбільш характерну рису Гравця, то я відповім, що це саме той факт, що у тридцять один рік в його очах світилося сяйво отого хлопчика, що зробив хоум-ран в Джорджії. От Ви, уявіть на хвилинку, в тридцять років стали класним бухгалтером, знаєте 1С «назубок», отримали роботу в престижній компанії, але прокидаєтесь зранку з думкою: «Навіщо це все? В дванадцять мені на новий рік подарували такі круті петарди, що згадка про них є самою яскравому в моєму житті. А я – бухгалтер. Може, кинути цю роботу, на яку я іду з нудьгою, та стати піротехніком?». Але ж, не кидаєте. І тому я пишу пост про Гравця, а не про Вас.

В 1994 році у Гравця була міцна сім’я. Він настільки обожнював свою дружину, Хуаніту, що чимало людей називали його підкаблучником. У нього було троє маленьких дітей, шести, чотирьох та двох років. А що таке бейсбольний сезон? Це півтори сотні матчів та переїзди з місця на місце ледь не кожного дня. Так, на рік він віддалився від сім’ї, і ніхто не знає чого йому коштувала та жертва, але Гравець отримав щось навзаєм. В тих незліченних поїздках він постійно спілкувався з тренером та партнерами по команді, він влився в той колектив, який в перші дні здавався таким далеким та незрозумілим.

В перші дні в Бірмінгемі він на виході з офісу зіткнувся з беттером, що втратив місце в складі після підписання сорок п’ятого номера. «Ти, вважаєш, що це справедливо?» - «Я вважаю, що таке життя, не завжди в ньому все буде складатися по-твоєму». А потім ЗМІ, які висвітлювали той сезон доволі активно – все ж, МЛБ відпочиває, Бірмінгем – чемпіони Південної ліги, тому до них прикута особлива увага (знову – іронічна посмішка), почали описувати моменти, що яскраво показували роль «сорок п’ятого» в команді. Ось Гравець під час шестигодинної поїздки в Техас обіграв в покер всіх картярів команди, включаючи менеджера, скаута та масажиста. Ось він пообіцяв юному Рожеріо Нуньесу, що страшенно нервував через незнання англійської, по сотні баксів за кожне вивчене слово, і той прийнявся за справу з небувалим ентузіазмом. Ось Гравець загубив під час тренування коштовного ланцюжка, і вся команда допомагала йому в пошуках в зеленій траві. Одного разу, на шляху в Флоріду, він підсів до перспективного юніора, якому було всього двадцять, і який впадав в ступор та «ковтав слова», коли діло доходило до інтерв’ю, та запропонував:

- Їхати нам довго. Давай я тобі розкажу, як спілкуватися з журналістами, у мене є деякий (третій іронічний смайлик, чи не забагато?) досвід, а ти мене навчиш, як відбивати оті кляті «кручені»?

Бейсбол – доволі складна гра, кажуть, що для беттера треба відбити м’яч з бази хоча б тисячу разів, щоб почати «відчувати м’яч», і більшість хлопчаків, які вирішили пробиватись в МЛБ, учаться реагувати на «флай-бол» з юнацьких змагань. Вони вибивають ще до сотні «хоум-ранів» в 15-16 років (певно, відчуваючи оргазм від тих ударів ще до того, як втратити цноту). Ігри ліг ААА саме для того й існують – новачок відіграє 140-150 битв з різними пітчерами за сезон, пристосовується до суперника (допоки суперник пристосовується до його стилю гри), і, якщо в нього є розуміння гри, прогресує. Але Гравець пірнув у вир отих складнощів гри вже в зрілому віці, і саме тому йому було складніше за всіх навколо впоратися з різноманіттям бейсбольних ударів (то ж вам не слем-данки забивати, клята іронічна посмішка). Саме в тому квітні дев’яносто четвертого він переграв, переміг, здолав отой Виклик бейсболу. Весною кращі пітчери ліги подавали (з трошки зневажливою посмішкою) на нього легкі, «прямі» м’ячі, з яких беттер Бірмінгему під номером 45 вибивав 20% (доволі сумнівна статистика для АА), але вже літом він пристосувався до тих кидків, і підняв свій рівень до 38%. Один з кращих показників в лізі. І тоді пітчери, розуміючи, що просто так цього хлопця не взяти, почали подавати «кручені», «різані», «фаст-боли», чим вбили статистику Гравця з 38% до 22%. До Гравця почали відноситись серйозно, його почали сприймати, як доволі хорошого беттера, який по ходу сезону показав серйозний прогрес. Як одного з основних беттерів «Бірмінгему», а не чоловіка, що випадково вийшов на базу.

Потім, з серпня, його статистичні показники почали рости вгору. Ви дійсно хочете знати причину? Тренер Майк Барнетт прокоментував той факт так:

- За багато років в бейсболі я, певно, не зустрічав гравця, який би так серйозно відносився до тренувань. Він виходив на місце беттера першим зі складу, та покидав останнім. Він не був створеним для бейсболу, але, навіть в зрілому віці робив все, щоб підлаштувати своє тіло під позицію беттера. Йому було 31, але він, жуючи гумку на боковій та спостерігаючи за відбиттям молодших партнерів, не соромився аплодувати після хорошого удару та підходити обговорити техніку того відбиття. Коли ми їхали в клубному автобусі, він сідав біля Террі (Террі Франкона тоді був менеджером Бірмінгему, а в подальшому двічі виграв приз кращому менеджеру МЛБ), та до світанку обговорював нюанси гри на точці беттера та вплив гравців на «командну хімію».

Статистика бейсболу – то достобіса складна штука. Ви можете витратити дві години, щоб пояснити новачку, який ніколи не бачив гри в футбол, що таке офсайд, кутовий і жовта картка, і того буде достатньо. За три години – що таке блок-шот, підбір та «клатч» в баскетболі, і того теж, певно, буде достатньо, щоб почати читати статистику. Але бейсбол – то ціла купа різнопланових статистичних даних, 28 малозрозумілих цифр, що оцінюють роботу беттера, та 22 – роботу пітчера. Але бейсбол – то щось складніше. Напевно, першим, хто навчився читати оті 50 показників гри в «діаманті», був менеджер Окленду Біллі Бін, якого в Голлівуді геніально зіграв Бред Пітт. Що ж, не будемо намагатися підстрибнути до рівня Біна, то все рівно, що намагатися дострибнути до рівня Джордана в конкурсі слем-данків, але проаналізуємо основні статистичні показники беттера під номером 45 в тому сезоні. Для чого? В вересні 1994 один журналіст з видання «Sport illustrated» спробував проаналізувати гру Гравця, та назвав його найгіршим аутфілдером ліги. Гравець заявив: «До дупи той «Sport illustrated» з його аналітикою», і до кінця кар’єри не давав інтерв’ю представникам того журналу. В ті ж вересневі дні Франкона говорив в розмові з іншим журналістом:

- Подивіться на його роботу на тренуваннях та на прогрес його статистики по ходу сезону. Я ніколи не бачив гравця, що був би наскільки відданим спорту, щоб намагатися знайти шлях до вдосконалення від світанку до заходу сонця. Я впевнений, що через два роки він виросте до рівня класного беттера/аутфілдера, наскільки класного, що половина команд МЛБ захоче його до свого ростеру. Якщо він, звісно, залишиться в бейсболі на ті два роки.

Отже, поглянемо на статистику Гравця в тому сезоні. 127 виходів на гру, 497 спроб відбиття – другий показник в команді. 46 пробіжок між базами – сьомий показник в ростері, вже непогано. 116 «виграних баз» - шостий показник. 30 «вкрадених баз» за сезон – і то один з кращих показників ліги. Три «хоум-рана» із 40 командних, більше – лише у чотирьох беттерів команди – ну, теж непоганий показник. При 497 підходах на базу він видав 114 страйк-аутів – 23% в сезоні, коли середній показник ліги склав 16,4%. Непогано для беттера, не знаходите?

Що ж, підсумовуючи статистику. Чи був він кращим беттером в команді? Однозначно, ні. Чи був він, як писали в «Sport illustrated», «ганьбою ліги»? Однозначно, ні, Гравець показував середні показники, а, враховуючи, що то був його перший сезон в лізі АА, ті показники перетворюються на достатньо перспективні. Якби уявити, що ті показники в 1994 належали 19-річному «ноу-нейму» з Пуерто-Ріко, думаю, «Уайт Сокс» дали б тому хлопцю шанс заграти навіть на рівні МЛБ.

Поглянемо на трибуни? В 1993 Бірмінгем виграв Південну лігу, але на половині домашніх ігор трибуни були напівпорожні. В 1994 всі матчі проходили при стовідсотковому заповненні, в маленький Бірмінгем приїжджали сотні «білих комірців» з Чикаго. В 1993 році часто на матчах був присутній один-єдиний місцевий журналіст, який встигав до восьмого іннінгу випити три банки «Будвайзеру», а в 1994 – на грі чергували 30-40 представників ЗМІ, тримаючи в руках фотокамери, щоб вхопити вдалий кадр.

Чим закінчився той сезон для Гравця? Він, однозначно став мудрішим, під час отих постійних поїздок в клубному автобусі навчившись значно краще розуміти молодших партнерів по команді, та зрозумівши філософію спортивного менеджменту. «До того сезону я не розумів Денніса (не будемо називати прізвищ, ми ж домовилися раніше). Думаю, його не розумів ніхто навколо (ага, бачив я того Денніса, і мені здається, що до кінця його не розумів ніхто, включаючи самого Денніса, набридливий іронічний смайлик). Він був мовби прибулець з іншого світу. Але після того сезону в бейсболі я й до нього підібрав ключик». Він прийняв Виклик, та довів самому собі, що назавжди змінився, переступивши всі тіні зі свого минулого. Восени 1994 він прийшов на прес-конференцію, де сказав всього одну фразу (ну, а Ви чекали більшого від шостого беттера Бірмінгему? – чергова іронічна посмішка):

« - I'm back».

І знаєте, що? То був мій самий улюблений момент в старому доброму НБА, той момент, який назавжди змінив цю лігу і роль Гравця в її історії.