Дмитро Забірченко: «Сліпенчук – мій друг. Я його не засуджую»
Головний тренер «Київ-Баскета» Дмитро Забірченко поділився думками про ситуацію з неповерненням баскетболістів в Україну після виїзду за кордон.
Про це він розповів в інтерв’ю USPORT.
– На початку повномасштабної війни дуже багато баскетболістів виїхало за кордон і не повернулося. Я дивився списки Міністерства спорту – там третина точно була баскетболістів, прям дуже багато. І це не заважало їм грати – деякі і зараз навіть грають – за збірну України. Дуже багато топових баскетболістів – думаю, майже всі, які були в Україні, виїхали так чи інакше. Наскільки це чесно по відношенню до інших баскетболістів, які залишилися в Україні?
– Розумієш, багато гравців національної збірної вже грало за кордоном. Хтось був в НБА, Герун був уже в Японії, мені здається. Плюс національна збірна грала якраз у вікно. Плюс «Прометей» вивіз своїх гравців на збори за тиждень до повномасштабного вторгнення.
Ніхто не знав, як воно буде. Але вони подумали і вивезли гравців. Тобто всі гравці, які тоді були в збірній і які грали в «Прометеї» – дуже багато збірників також – вони виїхали до повномасштабного вторгнення.
Я знаю приклад Влада Коренюка, який виїхав, вивіз сім’ю. Було 2-3 вихідних, він каже: «Я не знаю, що буде – вивезу сім’ю в Молдову». Вивіз, і коли повертався назад почалася війна. І він залишився в Молдові, тому що кордони були вже закриті.
Я не знаю, як виїжджали ті хлопці, які виїхали. Якщо вони мали законне право перетину кордону, то як ми можемо їх засуджувати за те, що вони вибрали собі іншу долю – розвивати себе, захистити свою сім’ю, грати або працювати в іншій країні з сім’єю під боком, без обстрілів, сирен і так далі?
Я нікого не можу засуджувати. Навіть якщо людина прийняла для себе рішення перейти кордон у якийсь незаконний спосіб – ми не можемо засуджувати. Ще раз кажу: я не живу їхнє життя і ми не живемо.
З моральної точки зору – це, мабуть, не найкращий спосіб. Зараз наша держава потребує максимального єднання і максимальної самовіддачі кожного в своїй справі. Ще раз: я нікого не засуджую, у кожного своє життя. Я не на їхньому місці, я на своєму місці.
Я тут, я працюю, для мене було принципово залишитися та допомагати розвивати український баскетбол. Плюс у мене мама в Дружківці, і якщо що – вона знає, що я поруч, що я не за кордоном.
– Сліпенчук поїхав і не повернувся зі зборів.
– Так, він один з моїх найкращих друзів.
– Тому й питаю.
– Він прийняв рішення те, яке було в той момент для його сім’ї найбільш правильним, скажемо так. Чи засуджую? Знову ж таки, ні. Не живу його життя, знаю його дуже давно і не маю права його засуджувати. В одному фільмі було: «Ти мій друг, і не мені тебе засуджувати». Тому я в такій самій позиції.
Я не засуджую людей, які виїжджають і не повертаються. Але я дуже вдячний людям, які залишилися в країні та працюють, намагаюся розвиватися самі, розвивати молодь і розвивати взагалі спорт.
Я їм дуже вдячний і дуже респектую, але не маю права засуджувати тих, хто прийняв для себе інше рішення щодо продовження своєї кар’єри, продовження свого життя і так далі, – сказав Забірченко.
У серпні минулого року Федерація баскетболу України довічно дискваліфікувала колишнього тренера «Черкаських Мавп» Артема Сліпенчука та гравця молодіжної збірної України й «Запоріжжя» Артема Покоєнка через те, що вони не повернулись до України після зборів у визначені терміни.
