Трибуна

Довкола Україна-Словакія. Малофутбольний нарис

Похід на футбол у нефутбольний час

Авторgravitzapa
12 сентября 2014, 18:56
6

- Алло! Привіт! Чуєш, ходімо на збірну, в мене є пара вільних квитків. Подивимося на, я майже певен, нашу переможну гру.

- Чому це всі впевнені, що ми маємо перемогти словаків? З якого дива?

- ..?

- Ось дивись: хіба в нас зараз є хоча б у першому наближенні гравець рівня Гамшика?

- Не дратуй мене! Або ти йдеш, або ти йдеш - вибирай швидко.

- То я піду.

- За годину чекаю тебе під Планетарієм.

Зустрілися. Кум у картатій чи-то карпатівській, чи-то селтіківській футболці, його товариш з прапором України, пов'язаним навколо шиї, як у піонерські часи. Знімаю з себе синю, вже застарілу, версію футболки збірної і одягаю поверх кумових біло-зелених кольорів.  

- Це мені?! - сумне і втомлене обличчя кума (понеділок же!) веселішає.

- Тобі, тобі. На мені вона як на опудалі - ікс,ікс,ель мені не годиться.

До початку півтори години, йдемо у найближчу місцину, де є пиво, і замовляємо по сто п'ятдесят. П'ємо. У кума родич під Луганськом, тож він починає розповідати, що почув від нього. Його товариш підхоплює - брат в учебці, готується до відправки в зону АТО. Війна, сепаратисти, броніки, КримЇх, мать їх так і отак... Ще б хто рік назад сказав, що перед матчем збірної ми будемо вести розмови про таке - і близько не повірив би, і ще б сміявся! А тут не до сміху. П'ємо ще, повторюємо. Зрештою беремо і пива. Тости: "За наших", "За перемогу" - і все не про футбол.

Кум не пив із рік, я й того більше. На футболі востаннє були ще до революції. Дивно складаються слова у речення, а життя й того дивніше.

Рушаємо на трибуни, коли юрба перед стадіоном ясно вказує на те, що тисяч сорок буде. Перший кордон, другий... (А як там наші на кордоні?) Сп'яніння нема і близько, мозок працює, мов навіжений. Заходжу в твітер, дивлюсь новини. ЄС, РНБО, АТО, санкції, вбиті, полонені, стурбованість і клопіт. Якесь безглуздя. Мара. Прикладаю квитка до сканера - червоний хрестик перетворюється на зелену стрілочку. Один оберт турнікета, руки вгору, поворот - проходьте, будь ласка.

Ми на трибунах. Боярка з нами. Від Сяну до Дону. Ще прапори із написами "Севастополь" і "Сімферополь" на синьо-жовтому тлі. Проходить деякий час, нам забивають. Кум виглядає незворушним, його товариш сидить, обхопивши голову руками. Трибуни клянуть Ракицького, трохи згодом - війну і Путіна. Пару разів стадіоном неохоче прокочується хвиля. Хтось, двома-трьома рядами вище, пропонує випустити Гладкого. Один із стюардів, що стоїть поруч, розмірковує як зараз мають почуватися ті, хто сидить десь в окопі або на блок-пості, припавши до радіоприймача, і слухає трансляцію з Олімпійського. Чомусь ця картина не йде з голови до самого кінця зустрічі.

За голом П'ятова і тим, що відбувається після нього, спостерігаємо без емоцій. Я - тому що бачив жест арбітра, кум - тому що і нічиї йому замало. Трибуни за інерцією шаленіють ще секунд десять, потім все мовкне. Програли, та сумно не від того.

Йдемо до парку Шевченка, наче завтра не вівторок, і нікому не треба на роботу. Кум каже: "Я ж казав", ми спостерігаємо за тими, хто опівночі ходить парком. Навпроти нас на лавці сидять дві дівчини з гітарою у чохлі. Вони сумні, наче також з футболу чи з війни. До дівчат приєднується знайомий їм хлопчина, і  декілька хвилин потому гітара залишається без чохла. Лунає напрочуд знайома мелодія, яку хочеться відгадати, та все ніяк не вдається. Ми пізнаємо що це, але тільки тоді, коли одна з дівчат починає співати: "Ще не вмерли...". Точно - дівчата з футболу! Або з війни.

Богданище
досить говорить *гоп* ,поки не перескочиш
Ответить
1
gravitzapa
ответил на комментарий пользователя Богданище
Це правда.
Ответить
0
Виталий Старенький
я с такими же ощущениями шел на этот матч. тяжело сейчас.
Ответить
1
gravitzapa
ответил на комментарий пользователя Виталий Старенький
Ну... Було й важче.
Ответить
1
Алексей Симченко
еее, я тоже Хамшиком оперировал))) здорово рассказ получился
Ответить
1
gravitzapa
ответил на комментарий пользователя Алексей Симченко
Граціє!
Ответить
1

Другие посты блога

20 января 2014, 17:29
31 декабря 2013, 12:32
20 октября 2013, 15:31
29 сентября 2013, 18:09