«Перед каждою ігрою!» Правила життя Михайла Кополовця

 "Таке чувство, що Бог десь наказує нас за щось. І мені кажеться, я знаю за що, но я не можу вам сказати. Ми в церкву ходимо перед каждою ігрою! Перед каждою, перед каждою ігрою ходим в церкву! Перед каждою ігрою ходим в церкву! Кому вже молитися, кому молитися? Перед каждою ігрою наша команда ходить в церкву. Перед каждою!"                                                                                                          

"Раз випадково зайшов у гей-клуб на дискотеку й не зрозумів, що робиться, я ледь не ригав. Мені було огидно, а німцям - нормально. Два мужика йдуть, тримаються за ручки, цілуються. Було би це в Ужгороді - вже би обоє отримали по голові. Чесно признаюсь: я питав у наших пацанів, чи нема в Айнгайті геїв. Кажуть - нема. Адже в душ ходимо всім колективом. Я спершу так приглядався - думаю, може комусь сподобався."

"Если ви не замітили, судді кажду ігру предвзято нам судять, кажду. У нас 6-7 ігр с удалєніями. Кажда ігра - удалєніє, пенальті, подивіться. Єслі ми вам так не нужні в висшій лізі... Шо робиться с Закарпаттям? Беруть просто пенальті на рівному місці. Це просто бєспрєдел судєйський, просто бєспрєдєл! Тут тоже самоє, рука в первому таймі, чого точку не ставить? В наші ворота каждий раз пенальті, удалєніє. Єслі ми вам не нужни в висшєй лігє - іграйте Металіст, Дніпро, Дінамо. іграйте самі без нас. Ми не будем, іграйте свій регіон 5-6 команд. Просто немає смисла, в Металіст їхати нема смисла."

"Я вобщє не понімаю футболістів, які не общаються з журналістами, тем болєе когда в якійсь команді як Дінамо Кієв. Вони там ходять всі напєдікюрєні, їх ждуть журналісти шось чому так, чому так, вони ходять - нє-нє-нє. Я би вообщє за то штрафував би."

"Мені до задниці, хто, я його всьо равно, хай би хтось позвонив, попробував со мной поговорити. Я говорю: "послухай, ти". Я би разобрався дві секунди. Коноплянка питався мені позвонити. А єслі ще я злий буду... Ну там він не зможе со мной говорити, потому шо я буду говорити."

"У Німеччині важко психологічно. Все розмірено, спокійно. Якось залип на світлофорі - вже зелений, а я стою. І ніхто хоч би раз мені посигналив! Зате приїхав в Ужгород, ледве жовтий - уже сигналять, давай рухайся! Відчуваю, що я - вдома, ось це мені й потрібно."

Сподіваюсь, шо ви вдоволь насолодились перлами Мішані і вам було цікаво їх пригадати. Пишіть у камєнтах, чого зможе добитись клуб, назву якого не пам'ятає Євген Коноплянка, під чуткім керівництвом ще одного великого гравця Закарпатщини - Васі Кобіна. І дякую за увагу :)