Obrigado, Каштру

Один з найнеоднозначніших тренерів у сучасній історії донецького клубу, який, попри все, заслуговує на респект

Перші слова керівництва клубу про призначення Каштру:

"У нього філософія гри така сама, що й у клубу - атакувальний, видовищний футбол". Але ключовою фразою було наступне: "Він має досвід роботи з молодими гравцями".

То був дуже важливий фактор. І як підсумок, при ньому дуже велика кількість футболістів дебютувала, здобула досвід ігор не лише в УПЛ, а й у єврокубках. Але все по порядку. Але головний підсумок: уболівальникам Шахтаря (і навіть простим фанам українського футболу) є за що сказати: Obrigado, mister Kastro.

1. Прогрес молодих гравців

Маркос Антоніо, Тете, Соломон, Додо, Корнієнко, Бондар, Трубін. Це ми беремо лише тих футболістів, які з приходом Каштру почали поступово поступатися ключовими гравцями. Ми не беремо пару сотень хвилин, які тренер давав Мудріку, Вьюнніку, Фернандо, Вітао, Судакову.

На жаль, клуб і тренер (або тренер і клуб, тут теж питання, хто все-таки більше має вплив на те, чи проводити зміну поколінь у той чи інший момент), трохи пізно почали перебудову, ще за рік до провалу я передбачав: якщо зараз не почнуть, далі буде гірше. І навіть сенсація у матчі-відкриття проти Реала, по суті, вийшла завдяки колапсу ім. ковіда, і згодом почали грати ті, хто зараз є ключовими гравцями клубу.

Тайсон, Марлос, П'ятов, Кривцов, Мораєс, Ісмаїлі - у когось вік, в кого - тяжка травма, дехто просто вкотре натякає на своє бажання повернутися на батьківщину, але підсумок один - зміна поколінь потрібна. Ці футболісти показали свій максимум, швидше за все, у Лізі Чемпіонів сезону 2017-2018, після цього вони вже грали не так яскраво, десь на півсили, хтось просто не тягнув матчі рівня ЛЧ.

Каштру молодець у тому, що зміг налаштувати молодих, вселити віру в те, що вони можуть перемагати Реал, грати на пристойному рівні(наскільки це можливо) з однієї з найскладніших команд Європи, тактично ідеально навченого Інтера. Ті ж Вілліан, Тейшейра, Адріано, Тайсон (навіть він), Феррейра, Бернард, Ферна – їм потрібно було 2-3 роки, комусь навіть більше часу для адаптації. Ще кращим є приклад - Алан Патрік, скільки років він був в орендах, але саме зараз він показує те, що від нього очікували. Ні, він,звісно, не Фред або Ферна, але теж непогано. 100% краще за того самого Фернандо (який центральний півзахисник, купленийбув у 2013 році).

Підсумовуючи, прогрес молодих легіонерів(і деяких "старожилів") за досить короткий проміжок часу видно неозброєним оком. Каштру зумів, наскільки це можливо, дати віру у свої сили тим, хто ще півтора роки тому дивився матчі ЛЧ найчастіше з лави запасних. Змусів надихнути гравців на перемоги над 13-разовим володарем Ліги Чемпіонів.

2. Тактика

4-1-4-1 це не "та сама 4-2-3-1, тільки з маленькими змінами" як це часто я чув від деяких уболівальників,. Це тактичне розсташування, яке має свої нюанси, де можна по-різному експериментувати і воно має свої особливості, як і в будь-якій тактичній схемі. Але гра Шахтаря за часів Луческу, Фонсеки і Каштру - це три різні команди. Так, стиль той самий - атака, гарна видовищна гра, але те, яким шляхом до цього йти, цього кожен тренер намагався досягти власноруч, виходячи зі своїх задумів та ідей. Каштру почав поступово вводити 4-1-4-1. Свій перший матч він почав з 4-2-3-1, на відміну від Фонсекі, в якого улюблене тактичне розташування - 4-4-2, але воно не дало результату( виліт у плей-офф кваліфікації ЛЧ), і він повернувся до традицій гри ім. Луческу, але зі своїми деякими змінами (наприклад, зональна оборона за стандартами).

Використання іншої тактики для Шахтаря - це чомусь якась страшна річ, але коли це вимагали обставини, тренер не соромився грати проти топ клубу Європи Інтера за схемою з трьома захисниками і побудувати свою стратегію гри "від оборони". Рідкісність навіть не тільки для Шахтаря, а й для українського футболу загалом використання цієї тактичної побудови.

3.Непоганий рівень гри та результати у Європі

Перший сезон Каштру, і одразу група з Сіті, Аталантою (в тому році ще ніхто не думав, що вона, згодом, стане одним із грандів Італії), і міцне загребське Динамо - гідний виступ, при тому, що могли вийти і в плей-офф ЛЧ, якби не програли вдома Аталанте (поразка була всуху, без шансів).

Після останнього матчу в групі ЛЧ багато хто подумав, що, все-таки, Шахтар знову проведе сезон у єврокубках "середньо", а зрештою - третій в історії півфінал ЛЄ, і єдина пляма - 0:5 у півфіналі проти Інтера.

Наступний сезон - один із найскладніших в історії клубу. Це ж стосується рівня суперників у групі: Боруссія Менхенгладбах, Реал, Інтер. Як результат, єдиний клуб, який двічі обіграв "мадридців", та клуб, який двічі не пропустив проти того самого міланського Інтера.

Підсумовуючи, суперники у Каштру були далеко не найслабші за ці 2 сезони ( хіба що ізарїльський Маккабі). Знову ж таки, як мінімум, відразу ж після невдалого матчу тренер робив висновки (0:3 від Ман Сіті – 1:1 у Манчестері, 0:5 від Інтера – два матчі на 0:0 у групі ЛЧ), чого не скажеш про те ж порівнянні з Фонсекою. Виліт від скромного Янг ​​Бойз (маючи більш ніж впевнену за грою перемогу вдома 2:0), виліт від скромної Сельти в 1/16 ЛЄ, і при тому, що два роки поспіль грали проти Ман Сіті, відмовлявся від аналізу гри, і як наслідок , тільки одна перемога з 4 матчів у тріумфальному сезоні 2017/2018 (хоча, і тоді Гвардіола випустив ротаційний склад). Ще не забуваємо про "букет проблем": ковід, зміна поколінь.

4. Поведінка

Те, як тренер завжди брав на себе відповідальність, навіть після найскладніших поразок у кар'єрі тренера та в історії клубу загалом(від Борусії М.), маючи усі непередбачувано-нагальні проблеми з фізчиною формою футболістів після минулого сезону, за колосальній кількості травм Коноплянки, Марлоа, Кривцова, Степаненка, Ісмаїлі, Бондаря, Мораєса(всі вони вилітали в різний час, але для клубу - у найважливіші відрізки сезону, хтось - на весь сезон).

За форс-мажору "ім. ковіда" тренер завжди! брав відповідальність на себе, не перекидаючи її на поганий стан газону, рівень суддівства або просто "не наш день". Це ніколи не було використано як відмовка, як можливість згадати про це, що це мало місце - так, але те, що це було визначальним фактором у будь-якому матчі – ні разу.

Навіть позавчора, коли Каштру сказав, що "єдиний, хто десь, можливо, помилився протягом сезону - це був я"(хоча тут я зовсім не згоден з ним) - такі люди в нашому футболі велика рідкість, а в Шахтарі , на мою думку, взагалі, вперше.

-----

1 трофей з 6 можливих (навіть при рекордному відриві в першому сезоні в +23 від другого місця), вперше за 10+ років сезон, завершений без трофеїв (навіть при виході з "групи смерті" ЛЧ та пристойної гри), конфліктні ситуації між футболістами і тренером (тут якраз "фак-ап" і керівництва, яке раніше не допускало, аби будь-які "проблеми" виходили за рамки клубу) - це все фактори, які визначили долю Каштру, а саме - розставання після закінчення сезону. Змінювати, будувати щось нове – справа завжди неблагородна, особливо коли в клубі є футболісти, які грають тут по 10 і більше років. Боротися із зоною комфорту, а точніше, з тими, хто в ній вже не перший рік - важка доля.

Він спробував. Десь вийшло, десь керівництво недопрацювало. Але ніхто, і я в тому числі, не виніс для себе однозначної думки, а чи правильно вчинив клуб, припинивши співпрацю з потругальцем? Чи це помилка - ми зможемо побачити вже в майбутньому, а зараз констатуємо - Каштру йде з українського футболу. Людина, яка внесла щось своє, щось нове, як в історію клубу, так і в український чемпіонат вцілому. Певен, що сеньору Луїшу точно не соромно за ці 2 роки.

Спасибі, містере Каштру, ви на це "Дякую/Obrigado" заслужили цілком і повністю.

фото: UEFA.com, Трибуна, Еспресо.TV, iSport.ua.