“Манчестер Сіті”. Народжений Повзати...

Чи може він перебороти те, що здавалося б є нічим іншим, як покликанням? Чи може піднятися до вершин? Нинішній “Манчестер Сіті” робить чергову спробу довести, що вершина не така недосяжна, як здається...

Вся історія манчестерської команди немов натякає на її походження та місце в футбольній ієрархії: скромний клуб, нечисленні трофеї якого залишилися за межами далеких сімдесятих, був звичайним середняком, що час від часу мандрував різними англійськими дивізіонами. Лише 2008 рік разом з новими власниками приніс новий курс та нові виклики.

Мова йде не про чемпіонат та кубок, очікування яких розтягнулося на довгі десятиліття. Вони важливі та необхідні. Але це все було раніше. Не підкорюється найбажаніше - Ліга Чемпіонів. Вона мов справжній футбольний олімп великих команд, до яких прагне приєднатися манчестерський клуб.

Здається, що звикаючи та починаючи насолоджуватися новою роллю в англійському футболі, в Європі “Сіті” почуває себе зовсім некомфортно та скуто. Два виходи в плей-офф лише другого за значенням єврокубка і виліт в 1/8 фіналу від суперників з меншими спортивними амбіціями та слабшими фінасовими можливостями - аж ніяк не те, на що очікували в Манчестері. Один з найдорожчих і найсильніших складів у світі немов змінюється у найголовнішому європейському турнірі, десь лякаючись імен, а десь граючи боязко і з острахом. Маючи неймовірний підбір атакуючих виконавців, Роберто Манчіні не зумів повною мірою розпорядитися їхніми можливостями.

В цій ситуації прихід Мануеля Пеллегріні здається тим випадком, про який кажуть, що вони знайшли один одного. Не багато таких тренерів, як Пеллегріні, які добре знають як боротися з різними комплексами, в тому числі і меншовартості. Маючи зовсім скромні можливості та ресурси, його “Вільярреал” та “Малага” зуміли не просто гідно виступити у найголовнішому клубному турнірі, а дістатися там вирішальних стадій. При цьому маленькі колективи нікого не боялися, не зважали на імена, вони, що головне для нинішнього клубу Пеллегріні, самі намагалися грати, показували хороший футбол, який не залишає місця для байдужості. Саме такий тренер потрібен в “Ман Сіті” - гнучкий, тактично різноманітний, готовий дати результат і зробити це красиво. Він повинен ефективно використати велечезний атакуючий потенціал манчестерського клубу.

Для самого Мануеля “Сіті” є другим шансом довести, що він здатний працювати не лише з невеликими командами, не просто витискати максимум при мінімумі можливостей, а шансом довести, що він може працювати у команді з великими амбіціями та можливостями. Його попередній досвід роботи з європейський грандом закінчився нічим. Але рік проведений в Мадриді не повинен увести в оману - не один тренер обпікся на королівській величі “Реалу” і був звільнений, так і не ставши своїм в мадридській галактиці. Він не виграв чемпіонат (там була фантастична Барселона), він зупинився на добре знайомій для мадридців 1/8 ЛЧ, він не вписувався в мадридську концепцію всесвітньої величі та зверхності, будучи занадто стриманим, скромним та мовчазним.

Проте нинішньому “Манчестеру” потрібен саме такий тренер - тихий, спокійний та врівноважений. Він зможе заспокоїти ситуацію і сконцентрувати всю увагу на футбольний складовій. Адже “Сіті” Роберто Манчіні мав багато конфліктів і скандалів між тренером та гравцями, що не могло не позначатися на успішності результатів.

Пеллегріні чудово вписується в обраний шлях манчестерської команди: клуб почав відмовлятися від бездумних грошових витрат, починає  крок за кроком здійснювати вдумливі змінити, намагається вибудувати нову ефективну структуру управління. Недаремно сюди запросили із “Барселони” Соріано та Бегірістайна. Вони повинні вибудувати структуру на кшталт каталонської - починаючи від виховання гравців і закінчуючи головною командою. Саме тому атакуючий футбол спокійного Пеллегріні так підходить для обраного курсу “Ман Сіті”.

В Манчестері у нього не повинно виникнути мадридських проблем, де дон Флорентіно, за словами Мануеля, не зважав на думку тренера і купував гравців, яких сам бажав. Навіть не зважаючи на те, що Роберто не може спокійно піти і наголошує на його ініціативі в придбанні Фернандіньо, всерівно виглядає так, ніби Пеллегріні отримав бажаних гравців. Два новачки зі знайомої “Ла Ліги” та “італієць” Йоветіч повинні допомогти втілити на футбольному полі думки та бачення “Інженера”.

Головне щоб Мануель не загрався як попередник, адже бездонні кишені і необмежені трансферні можливості можуть легко запаморочити голову. Йому необхідно зуміти знайти місце на полі для всіх гравців. Висококласних виконавців влітку не поменшало, але стартовий склад не гумовий. Саме тут знадобиться його спокій, переконливість та тактична гнучкість, які допомужуть дати ігровий час кожному.

Схоже, що тренер і команда зачекалися нових по справжньому складних викликів. Тому союз Пеллегріні та Сіті виглядає вірним і багатообіцяючим рішенням. І лише час покаже чи насправді це так. Адже власники другого манчестерського клубу одразу наголосили на необхідності встати в один ряд з великими. Внутрішня арена не може повністю задовольнити цього. Їм потрібна європейська вершина. Попередні спроби підкорити її увінчувалися лиш невдачами, які окрім сорому і безпорадності нічого не приносили. Новий європейський сезон повинен показати чи зможе насправді “Сіті” побороти свою невпевненість і рухатися вгору. Саме він, сезон, та час покажуть чи може народжений повзати змінити своє покликання і піднятися вгору.