Смерть у Флоренції. Пам'яті Давіде Асторі

На смерть капітана "Фіорентини".

Коли люди, що не дуже добре розуміються у футболі, невдоволено висловлюють подив від того, чому гравці, що просто буцають ногами м'яч, отримуюють таку велику зарплату, вони праві лише в тому сенсі, що цілком може статися так, що ці гроші їм не знадобляться.

Такі речі ніби не повинні відбуватися в сучасному світі, але час від часу ми змушені читати подібні новини: 8 серпня 2009-го року, Флоренція, перед товариським матчем з "Болоньєю" в готельному номері від серцевого нападу раптово помер захисник каталонського "Еспаньйолу" Даніель Харке. Через рік його ім'я побачив весь світ на майці Андреса Іньєсти під час святкування тим переможного голу у фіналі чемпіонату світу.

4 березня 2018-го року, Удіне. Перед матчем з місцевим "Удінезе" в готельному номері від серцевого нападу раптово помер захисник флорентійської "Фіорентини" Давіде Асторі. Між цими подіями немає зв'язку окрім збігу декількох вже, на жаль, "незмінних": готель, серцевий напад, смерть. В обох випадках герой - харизматичний капітан об'єктивно середнього, але амбіційного клубу, про якого ніхто не сказав поганого слова ні за його життя, ні тим паче після. І Флоренція, до якої один приїхав, щоб зіграти свій останній матч, і з якої виїхав інший назустріч неочікуваному фіналу.

Італійський футбол переживає не кращі часи. Коли у травні минулого року завершувала кар'єру передостання легенда кальчо Франческо Тотті, сльози були на очах кожного з шістдесяти тисяч людей на римскому "Олімпіко", хоча ніби ні в кого з них в той день не померла близька людина. Але так вмирав зв'язок із великим минулим у кожного, хто застав хоча б невелику частку кар'єри римського генія. Коли в листопаді збірна Італії 90 хвилин мучилась на міланському "Сан-Сіро" зі шведами для того, щоб вперше за 60 років не поїхати на чемпіонат світу, в неї зникла мета сьогодення. Тоді здавалось, що це - трагедія.

Давіде Асторі не був майбутнім італійської збірної. Його шлях в ній розпочався, до речі, тут, у Києві, в товариському матчі проти збірної України перед Євро-2012, коли він вперше вийшов на поле у небесно блакитній футболці. А завершився на лавці для запасних у тому самому триклятому матчі у Мілані зі шведами. Йому був 31 рік, він зіграв за неї 14 матчів, забив 1 гол. Ніби й невелика кар'єра. Але хтозна, можливо, через певний час у фіналі наступного нормального чемпіонату світу ми побачимо, як нині ще юний Федеріко К'єза біжить, розрізаючи руками повітря, в обійми до партнерів. Він ще не вірить у те, що тільки-но зробив, як не вірив Фабіо Ґроссо у 2006-му. Він зриває з себе футболку, як Андрес Іньєста у 2010-му. Під футболкою - майка із написом. Це ім`я його першого Капітана у дорослому футболі. Давіде Асторі.