Блог Про український футбол

Як склались кар’єри гравців “Таврії” після перемоги в Кубку України

Перемога в Кубку України в сезоні 2009/10 стала піком досягнень сімферопольців в новітній історії України. Звісно, було ще чемпіонство в першому чемпіонаті України, але ті події для багатьох залишаються далекими та не настільки памятними через перехідний сезон після розпаду СРСР. Окупація Криму російськими військами в 2014-му перевернула життя багатьох людей, і власне футбол це теж не оминуло. Після забуття та занепаду відновлена “Таврія” зараз грає в Другій лізі, базуючись в Херсонській області, і від минулих досягнень залишилось лише ім’я. Але все ж відкинемо неоднозначне теперішнє та згадаємо про перемогу “Таврії” в Кубку України.

Цей фінал став найбільш сенсаційним за останні роки, звичні фаворити “Дніпро” та “Динамо” вилетіли ще в ¼ фіналу, а “Шахтар” сенсаційно поступився в ½ фіналу в дербі “Металургу”. Саме “Металург” був фаворитом, але той розіграш Кубка продовжив дивувати і у фіналі, що зробило перемогу “Таврії” ще більш вражаючою.

Фещук та Ковпак з пенальті вивели сімферопольців вперед, поперерві завдяки голам Мхітаряна та Маріу Сержіу “Металург” зрівняв рахунок. Перевівши гру в овертайм, перемогу “Таврії” приніс Лакі Ідахор, що вийшов на заміну в середині другого тайму. Попри гру в меншості “Таврія” зберегла перевагу та здобула сенсаційну перемогу.

Вже минуло десять років з того часу. Давайте згадаємо, як склались кар’єри гравців сімферопольців після перемоги в Кубку України.

Максим Старцев

Буквально за місяць після перемоги в Кубку Максим перейшов у “Металіст”, але закріпитись там не зміг, провівши за два сезони лише 12-ть матчів у чемпіонаті. Потім сезон відіграв у “Волині”, але часті травми дались взнаки, і він провів лише половину матчів за “хрестоносців”. Ще за сезон він перейшов до запорізького “Металургу”, за який грав до кінця 2015-го і покинув його після ліквідації клубу.

Слободан Маркович

Сербський універсал, що в Сергія Пучкова часто грав центрбека, хоча основними позиціями для нього були центр поля та правий фланг півзахисту. Гра за “Таврію” була піком його кар’єри. Відігравши ще сезон за сімферопольців він повернувся на Батьківщину, де й згодом завершив кар’єру.

Саша Джуричич

Для хорватського центрбека як і Марковича пік кар’єри приходить на “Таврію”. Але окрім гри за сімферопольців він до того відіграв три сезони з перемінним успіхом за “Ворсклу”. Відігравши в “Таврії” до 2011-го, Джуричич повернувся в свій рідний клуб “Ускок Кліс”. Саме в нижчих хорватських лігах він й закінчував кар’єру.

Антон Монахов

Вихованець запорізького “Металурга” був стовпом оборони “Таврії”. В 2012-му перейшов у “Севастополь”, але після зміни тренера втратив місце в основі і взимку 2013-го пристав на пропозицію колишнього тренера “Таврії” Сергія Пучкова та перейшов у друголіговий тоді “Славутич”. По завершенні сезону слідом за Пучковим перейшов до запорізького “Металургу”. Після цього відігравши кілька місяців за вірменський “Гандзасар”, Монахов повернувся в окупований Росією Крим, взяв російське громадянство та почав грати за ТСК – клуб, який було створено окупантами як аналог “Таврії”, де й грає до цього часу.

Ілля Галюза

Погравши в заштатних клубах ближнього зарубіжжя, взимку 2007-го перейшов у “Таврію”. Основна позиція Іллі правий фланг півзахисту. Відігравши за сімферопольців чотири сезони, пішов з клубу через конфлікт з Дмитром Селюком – тодішнім віцепрезидентом “Таврії”. Провівши сезон 2012/13 у Зорі, в 2014-му переїхав в Білорусь, де зіграв більше 100 матчів за солігорський “Шахтар”, “Бєлшину” та могильовський “Дніпро”.

Андрій Корнєв

Вічно молодий центрхав, таке враження, що буде грати до 50-ти. Як і більшість гравців цієї команду грав за “Таврію” до 2011-го. В 2012-му приєднався до “Оболоні” де й грає понині. Пройшов з “пивоварами” шлях від аматорів до поступового підйому в лідери Першої ліги.

Євген Луценко

Ще один гравець, що після “Таврії” ніде так толком й не грав. Відіграв за сімферопольців три сезони на позиції центрхава.

Денис Голайдо

Вихованець “Таврії”, який відіграв за рідний клуб вісім років (з двохрічною перервою на "Закарпаття"). “Людина з двома серцями”, що закривав лівий фланг, а відсутність техніки перекривав старанністю та швидкістю. З сезону 2010/11 гравець донецького “Металургу”, де відіграв три роки. Після недовгого вояжу в білоруський “Слуцьк”, повернувся в “Металург”. Нажаль другий захід вийшов невдалим, і він повернувся в Крим. Там взяв російське громадянство та у 2018-му увійшов до складу руху “Putin Team”, який виступав на підтримку Владіміра Путіна.

Желько Любенович

Справжній лідер тієї команди, що вів гру в центрі поля та виконував в команді більшість стандартів. У 2008-му був не проти грати за збірну України, але на відміну від іншого серба Марко Девича так й не був натуралізованим. Відігравши п’ять сеонів за “Таврію” (22 голи в 169-ти матчах) з піврічною зупинкою в “Олександрії” осів у “Зорі”, яка тоді лише починала власне сходження з низів УПЛ. Саме “Зоря” стала його останньою командою. Завершивши кар’єру в травні 2018-го Любенович почав працювати в селекційному відділі луганчан, відповідаючи за балканський вектор.

Максим Фещук

Вихованець “Карпат” відігравши за “Таврію” до кінця 2013-го перейшов у “Говерлу”. Провівши там сезон, Максим поїхав закордон, по сезону зігравши у Казахстані за “Шахтар” і “Тараз”, у Молдові за “Дачію”, і після невдалих півроку у київському “Арсеналі”, де зарплатні ніхто не бачив місяцями перейшов до білоруського “Вітебська”. На початку 2020-го Фещук повернувся в Україну. Спочатку грав за аматорський “Фенікс-Стефано” у чемпіонаті Львівської області, а з липня нападник грає за бучацький “Колос” у чемпіонаті Тернопільської області.

Олександр Ковпак

Цей вихованець чернігівського футболу зробив пристойну кар’єру. Після “Таврії” пограв за “Арсенал”, “Севастополь”, “Ворсклу”, “Черкаський Дніпро” та “Полтаву”. Після виходу полтавців в УПЛ та їх подальшого розформування ще трохи пограв за “Десну”, “Арсенал”, “Чорноморець”. Зараз дограє в аматорському чемпіонаті за “ЛНЗ-Лебедин” з Черкаської області. В 2013-му дебютував за збірну України, провівши в цілому за “синьо-жовтих” три матчі без забитих м’ячів. 

Лакі Ідахор

Культовий нападник для українського футболу. Приїхав в Україну ще 2000-му та крім “Таврії” ще пограв за “Динамо”, “Ворсклу”, “Карпати” та “Зорю”. В цілому за “Таврію” шість років, забивши 38 м’ячів у 122-ти матчах. Після двох сезонів у “Зорі” переїхав на Близький схід, де й завершив кар’єру.

Васіл Гігіадзе

Як й Ідахор приїхав в Україну ще у 2000-му. З річною перервою на російський “Уралан” Гігіадзе майже всю кар’єру відіграв Україні. Окрім сімферопольців грузинський нападник пограв у “Кривбасі” і “Нафтовику-Укрнафті”. Саме у “Таврії” він й завершив кар’єру у грудні 2011-го.

Іван Матяж

Ще один універсал, яких дуже любив мати у своїх командах Сергій Пучков. Вихованець “Шахтаря” шансів в першій команді не мав, тому погравши за “Шахтар-3” та “Шахтар-2” та спроби закріпитись у “Зорі” перейшов в “Олімпік”. Там Матяж провів продуктивний сезон, забивши 13 м’ячів у 27-ми матчах та перейшов до “Таврії”. Сергій Пучков використовував його в центрі полі і в нападі в якості гравця ротації. Згодом він пограв за запорізький “Металург” та двічі повертався до “Олімпіку”. Після невдалого вояжу до хорватської “Істри 1961” та такого ж невдалого періоду в “Чорноморці” перейшов у “Авангард”де йому вдалось реанімувати кар’єру. З цього сезону грає в “Оболоні”.

Сергій Пучков

Дуже колоритний тренер, який одним з перших почав грати в три захисники з активними фланговими гравцями та потужним нападом. Попри перемогу в Кубку України з “Таврією” його подальша тренерська кар’єра не додала жодного трофею. Що у Вірменії, що в Україні він майже скрізь провалювався. Після звільнення з “Гірника-Спорт” у січні 2019-го перебуває у творчій відпустці.

Минуло десять років, і можна скласти більш цілісне враження про цю команду. Це була дуже оригінальна команда, яка мала багато цікавих гравців та тренера, але в більшості вони поза клубом себе так й не реалізували.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...