Яким був останній топовий розіграш чемпіонату України

26 травня. 2013 рік. Рівно 9 років тому. Неділя, проходять заключні матчі сезону в українській Прем’єр-лізі. У Львові радіють нічиїй зі срібними призерами, якими неочікувано стали харків’яни. У Донецьку святкують чергове чемпіонство та вихід «білої» частини міста в єврокубки, а у Києві… перемогу над Запоріжжям, яке спромоглося забити лише 12 голів впродовж року. В тоді ще Дніпропетровську спостерігають за гольовою феєрією в ворота Маріуполя. В Одесі, Полтаві та Луганську проходять дружні зустрічі зі Сімферополем та Ужгородом, а в Луцьку відпочивають від футболу, бо Кривий Ріг не приїхав.

Присутні в той день глядачі на трибунах навіть не здогадувалися, що вони стали свідками останнього топового розіграшу чемпіонату України з футболу. Вже майже через рік набридливий сусід зламає не лише спортивне середовище країни, але й спокійне життя всієї нації.

Початок кінця та кінець початку

Це – підсумок сезону, якому судилося увійти в історію. Останній, чи, сподіваємося, крайній чемпіонат України в мирний час. Ностальгію впіймали?

Напевне, ніхто не сперечатиметься, що на початку 10-х український футбол дійсно виходив на новий рівень. Був конкурентоспроможний чемпіонат, було вдосталь команд з амбіціями, клуби з легкістю запрошували першосортних легіонерів, а зацікавленість до найбільш популярного виду спорту лише зростала. Люди відходили від проведеного на полях України та Польщі Євро, а функціонери надалі розганяли ажіотаж.

Нових обертів набирала боротьба за чемпіонство країни. Перед сезоном очікувалося, що на авансцені знову будуть місцеві флагмани – «Динамо» та «Шахтар». Обидва гранди підсилились влітку, обидва готувалися до нової інтригуючої дуелі.

Втрачене дербі

Киян тоді очолював Юрій Сьомін, це була його друга каденція (🤨) на посаді. В міжсезоння клуб провів активну роботу на ринку. По-перше, «біло-сині» позбавилися баласту, якого назбиралось досить багато. Нарешті динамівці відмовилися від бразильського вектора розвитку, відпустивши вічних талантів а-ля Андре та Бертольо, а також розпрощалися з невмотивованими ветеранами. По-друге, на їх місце Сьоміну купили Велозу, Кранчара, Раффаеля, Рубена та Тайво. Вражає, хоча на той час це здавалося звичним ділом.

«Шахтар» свою кампанію провів менш активно. Якщо в Києві проект лише починав перебудовуватися, то в стані гірників вже давно налагоджувався механізм роботи з Мірчою Луческу. На той час румун мав у своєму розпорядженні готовий до звитяг колектив, який літом підсилився лише Девичем та Майконом. Як підсумок, 15 перемог з 15 в першому колі. Історичне досягнення.

Попри всі сподівання київських вболівальників, переломити переможну ходу «Шахтаря» в Україні їм знову не вдалося. Донецькі футболісти домінували впродовж всього сезону, а в очних зустрічах «Динамо» жодного разу не зуміло хоча б нав’язати запеклому ворогу конкуренцію. Сьоміна звільнили саме після поразки 1:4 в Кубку, а його наступником осінню став Олег Блохін. Як ми пам’ятаємо, до нічого хорошого це не призвело. Зимою під Блохіна взяли Віду, Безуса, карпатівця Лукаса, Сєліна та Сидорчука, але прижитися в команді змогли лише двоє.

Взагалі, історію «Динамо» завжди можна ділити на два періоди – коли суперники бояться киян та коли навпаки, виходять грати на перемогу.

А так тоді виглядали протистояння «Динамо» та «Шахтаря» в чемпіонаті. Ловимо другі хвилі ностальгії.

Сезон для киян видався настільки провальним, що в сутичку втрутився «Металіст», потіснивши «Динамо» з 2-го місця.

Довгоочікуване срібло Харкова та провальний сезон Рамоса в Дніпрі

Проект «Металіста» також тоді знаходився на завершальному етапі. Легіонери звикли до брутальних умов УПЛ та давали результат, а Мирон Маркевич своєю роботою почав привертати увагу європейських функціонерів.

Літом клуб не вимагав значних підсилень. Пішов Девич, який повернувся через 6 місяців (про це згадаємо пізніше), а з трансферів на вхід можна відзначити хіба Ребенка. Зимою в «Шахтар» відправився Тайсон.

Гадалося, що головним конкурентом харків’ян повинен стати «Дніпро» Хуанде Рамоса. Але, дніпрянам вгнатися за медалями не дозволили постійні форс-мажори. Чи то Рамос видався не фартовим, чи то команду насправді так переважали прогресивний «Металіст» та навіть кризове «Динамо». Хоча підсилення іспанський фахівець отримав солідні – в дедлайн літнього трансферного вікна з «Шахтаря» були підписані майбутній «майже-рекордсмен» УПЛ Селезньов та основний правий захисник збірної Федецький.

Очні зустрічі з командою Маркевича склалися для «Дніпра» не так вже й погано, але втрати очок в матчах з аутсайдерами були занадто суттєвими. Такий собі український Робін Гуд. Цікаво, що срібло та потрапляння в Лігу чемпіонів «Металіст» гарантував собі саме в протистоянні з дніпрянами у 29-му турі.

«Металіст» та «Дніпро» - не єдині команди,  які вже тоді могли підтримувати «Динамо» й «Шахтар», гідно представляючи Україну на євроарені. В УПЛ з’явилися два самобутніх конкурентоспроможних колективи.

Миттєвий зліт «Металурга» Д та «Чорноморця»

Так-так, вже тоді чемпіонат можна було ділити на топ-6, як в АПЛ. В Одесі свій шлях розпочинав харизматичний Роман Григорчук на чолі «Чорноморця», а на посаді керманича донецького «Металурга» перші серйозні досягнення в тренерській діяльності підкорилися Юрію Максимову.

Шлях «Металурга» був складніший, нехай він і фінішував вище «Чорноморця». Про ніякого Максимова ми б, ймовірно, і не дізналися, якби старт першості повністю не провалив Володимир П’ятенко. Команда тоді паралельно намагалася пробитися в Лігу Європи, значно підсиливши склад якісними легіонерами. Очікування не виправдали себе, а Максимов взявся рятувати потопаючий корабель. Добре, що «Металург» не повторив долю одного сумнозвісного (чи навпаки) крейсера.

«Чорноморець» сезон проводив стабільно, але час від часу оступався в найпростіших ситуаціях. Григорчук поступово розкривав новачків команди, які невдовзі стануть улюбленцями одеської публіки.

Так виглядали головні відкриття того сезону:

 «Моряки» опинилися в топ-6 завдяки тому, що на свій останній матч не приїхав «Кривбас». Правда, тоді ще діяло правило, згідно з яким на міжнародну арену міг потрапити фіналіст Кубка. Григорчук та КО це завдання виконали ще раніше, розбивши «Дніпро» в півфіналі.

Однак, майбутнє «Кривбаса» не залежало від потрапляння в єврокубки. Клуб з Кривого Рогу було вже не врятувати.

Останній аккорд «Кривбаса»

Матч 30-го туру між «Волиню» та «Кривбасом» не відбувся. Клуб оголосив про проблеми з фінансуванням, а вже через місяць не отримав атестацію на наступний сезон. Згодом команда взагалі пропала з футбольної карти України.

Чи був шанс уникнути цього? Важко відповісти навіть сьогодні. Кажуть, в цьому був замішаний Ігор Коломойський, але кого це зараз цікавить?

Найбільше в цій ситуації шкода Олега Тарана, який провів неймовірну роботу. Більшість його вихованців в майбутньому знайшли собі місце в українській футбольній еліті, за що повинні віддячити своєму екс-наставнику. Таран тричі працював з «Кривбасом», а найбільшого успіху (7-ме місце) досяг з цими хлопцями: Штанько (Боровик) – Пашаєв (Лобжанідзе), Петров (Гітченко), Лисицький, Сердюк – Бабатунде (Льопа), Дедечко, Матич (Федорчук), Бартулович – Антонов, Прийомов.

Втім, проблеми «Кривбаса» посприяли черговому «чуду» в нашому чемпіонаті. Від авторів «таке можливе лише в Україні» та «правила є для того, щоб їх порушувати», представляємо – «Говерла» та «Металург» Запоріжжя.

Як вилетіти, але залишитися

Ситуація з «Говерлою» та «Металургом» - не перша та не остання подібна в історії чемпіонату. З іншої сторони, випадок, коли дві команди, що зайняли останні місця, зберігають прописку в еліті – унікальний. Як вдалося уникнути вильоту? Все просто.

По-перше, потрібна була заміна «Кривбасу». По-друге, практично ніхто з представників Першої ліги не мав наміру підвищуватися в класі. Фактично, з Першої ліги піднявся лише чемпіон, «Севастополь». Друге місце тоді зайняла алчевська «Сталь». Команда отримала атестат, але вирішила відмовитися від участі через фінансові проблеми. «Олександрія», яка фінішувала третьою, в свою чергу представила дивні аргументи відмови. Клуб заявив, що не хоче порушувати спортивний принцип, а також назвав неможливим миттєво перелаштовуватися від підготовки до Першої ліги на підготовку до УПЛ. «Пасти задніх ми теж не хочемо», - додав тодішній прес-аташе Біланюк.

В еліту рвалася «Буковина» (4-те місце), але їй також не видали атестат. Зрештою було прийнято рішення залишити «Говерлу» та «Металург». В Ужгород після цього сезону на місце Олександра Севідова приїхав В’ячеслав Грозний та зумів стабілізувати ситуацію в наступні роки, а от запорозький клуб став 15-м у розіграші 2013/14 й… знову не вилетів. «Арсенал» знявся після 14 турів, «Таврія» та «Севастополь» припинили виступати в УПЛ через окупацію Криму рашистами.

Навіть в складах явних аутсайдерів першості тоді грали досить цікаві виконавці. Кольори «Говерли», наприклад, в тому сезоні захищав Одонкор, який числився в заявці збірної Німеччини на ЧС-2006. Щоправда, Давід… зник на початку весни. Поїхав за кордон лікувати пошкодження та не повернувся :) Також за ужгородців в оренді виступав молодий Макаренко, якому судилося вже в наступному сезоні вибити зіркових конкурентів зі складу «Динамо» та стати ледь не ключовою фігурою в схемах Блохіна. Ех, якби не та травма... Українські вболівальники точно пам’ятають ще Косиріна та Міщенка, а французький форвард Ле Таллек після «Говерли» встиг пограти в «Монпельє».

Підбір футболістів в «Металурзі» також був багатим на таланти. Сидорчук та Цуріков засвітились під час першого кола, а зимою опинилися в «Динамо». Один через 10 років носить капітанську пов’язку, а інший загубився в дублі киян, але виріс в солідного гравця вищого дивізіону. Те саме можна сказати про Опанасенка, а серед легіонерів виділявся Тейку. В Запоріжжі за цей рік встигло побувати 5 тренерів. Сергій Ковалець пропрацював в клубі 2 місяці влітку, Віталій Кварцяний протримався з вересня по грудень, а чемпіонат команда догравала під керівництвом Сергія Зайцева.

Вистачало добротних гравців й в складі іншого аутсайдера. Цей статус клуб отримав несподівано, не змігши виправити провальний сезон 2011/12, а потім і зовсім закріпившись на дні українського футболу. Мова, звісно, про «Карпати».

Стрімкий шлях униз

Ті часи в «Карпатах» взагалі заслуговують окремого об’ємного аналізу. Вже тоді структура клубу розвалювалася на частини, але про це ще ніхто толком не знав. Головній львівській команді вистачило буквально декілька років роботи різних функціонерів, щоб змінити приписку ФК (футбольний клуб) на БП (бізнес-проект). В майбутньому «Карпати» не врятують ні кіпріоти, ні патріоти.

Сезон для левів проходив вкрай невдало, незважаючи на постійні оптимістичні прес-конференції болгарського тренера Ніколая Костова. Свій пост він покинув за 3 тури до кінця чемпіонату, випереджаючи «Говерлу» всього на 5 очок. Юрій Дячук-Ставицький в останніх матчах набрав лише 1 пункт, але таким самим показником могли похвалитись й ужгородці.

Єдиний яскравий момент «Карпат» у розіграші 2012/13 – перемога 6:0 на над «Кривбасом», який боровся за єврокубки. Але навіть ця подія не викликали особливої радості, згадуючи умовні 1:5 від «Маріуполя» у 2-му турі.

Як динамівська школа тренерів дала збій

У сезоні хватало й залаштункових інтриг. Свої перші серйозні кроки в тренерській кар’єрі робили динамівці, учні Валерія Лобановського. Вдалими ці потуги навряд чи назвеш. Анатолій Дем’яненко влітку очолив «Волинь», Вадим Євтушенко став наступником Миколи Павлова в «Ворсклі», про скандальний відхід якого ще піде мова, а Олег Лужний взявся працювати з «Таврією». Всі три клуби за підсумками футбольного календарного року опинилися в другій половині турнірної таблиці. Динамівці згодом покинули свої посади.

Дем’яненко в Луцьку протримався 26 турів, опинившись з «Карпатами»в зоні боротьби за виживання. Дійшло до того, що місцеві функціонери зрозуміли – немає кращої людини для розвитку цієї команди, аніж Віталій Кварцяний. Після майже річної перерви та демаршу до Запоріжжя «батя» повернувся в «Волинь». Ба більше, став президентом клубу, а в листопаді 2013-го – головою федерації футболу області. Місце в еліті зрештою вдалося зберегти, а віддячували вболівальники в першу чергу капітану Сімініну, плеймейкеру Бікфалві та форварду Майкону – лідерам того колективу.

Євтушенко ж побив рекорд. «Ворскла» провалила старт сезону, а про звільнення тренера динамівської школи оголосили вже в середині серпня. До кінця сезону виконувачем обов’язків коуча призначили Сергія Свистуна. Взимку клуб втратив своїх лідерів Безуса та Сєліна, а назад з «Металіста» повернувся Ребенок. Проте, сплав молодості та досвіду не допоміг полтавчанам. Долганський, Даллку та легенда «Іллічівця» Кривошеєнко почали здавати позиції, а наявності Громова та Чеснакова було замало, аби «латати діри».

Якщо в «Ворсклі» підростало нове покоління, на яке можна буде покластися в майбутньому, то в «Таврії» Лужний працював переважно з ветеранами. Тільки вдумайтесь, в тому сезоні свої кар’єри підводили до кінця Єзерський, Назаренко, Калініченко, Фещук. Були й гравці, які знаходилися у самому розквіті сил – чудово зарекомендував себе Гуменюк, продовжував забивати Шиндер, місце першого номера зайняв Погорілий, а також фанати можуть пам’ятати легіонера Любічича. 11-та підсумкова позиція – не найгірший показник, враховуючи, що Лужний весь сезон більше сперечався з пресою та скаржився на команду, ніж активно працював над підготовкою та тактикою.

Мало того, «Таврія» могла фінішувати в топ-10, якби контрольно-дисциплінарний комітет не зняв к клубу 3 залікових пункти. Це рішення було прийнято через невиконання умов мирного договору з… агентом Вадимом Шаблієм. Так, вже тоді він виходив на авансцену українського футболу. В двох словах, Шаблію не сподобалося, що йому не заплатили гонорар за перехід футболіста Гаджієва – цей пункт обговорювався безпосередньо з кримським клубом.

Ні туди ні сюди

«Ні риба ні м'ясо» - фраза, яка в нашому футболі є занадто вживаною. В 2013 році, правда, її можна було використовувати лише стосовно двох команд. Перший подібним колективом став київський «Арсенал». Статус міцного середняка керівництво не влаштовувало, тому по ходу сезону Леоніда Кучука на посаді керманича змінив Юрій Бакалов. Рокірування до нічого суттєвого не привело, а «каноніри» зайняли заслужене 8-ме місце, не змігши вгнатися за «Кривбасом» та «Чорноморцем». Тоді в «Арсеналі» закінчували Рева (пів сезону провів у «Кривбасі»), Шацьких та Обрадовіч, а жорсткі реалії УПЛ на собі ледь не вперше випробовували орендовані в «Дніпра» Шахов та Кобахідзе. До підростаючих лідерів можна віднести Ковпака, Гоменюка, Аржанова, Богданова, Польового.

Другим клубом з цієї категорії стала «Зоря». Але, між луганчанами та «Арсеналом» є одна відмінність – в «Зорі» тоді зароджувався проект, якому через пару років судилося гордо носити звання «третьої футбольної сили країни». Нехай сезон 2012/13 команда закінчила 10-ю, але подальший прогрес був помітний неозброєним оком – у 2014-му колектив гарантував собі 7-ме місце, у 2015-му – четверте, ну а далі «Зоря» закріпилася в трійці.

Це був вже другий сезон Юрія Вернидуба в команді. Український фахівець не цурався влаштовувати масштабну перебудову. Спочатку він ще розраховував на досвідчених Ліпартію, Ярмаша та Лакі Ідахора, проте потім почав передавати статус лідерів Каменюці та Хомченовському – майбутнім ключовим футболістам тріумфальної «Зорі».

«Іллічівець» мирного Маріуполя

Окремої уваги в сьогоднішніх умовах вартий найголовніший футбольний клуб в історії Маріуполя – команда, яка до вильоту в Першу Лігу у 2016 році мала назву «Іллічівець». На той час пройшло 2 роки з моменту легендарного камбеку проти «Динамо» в останньому турі сезону 2010/11, після якого колектив позбувся статусу аутсайдера та закріпився в середині турнірної таблиці. Продовжувати справу Ігоря Леонова взявся Микола Павлов – легендарний керманич маріупольського «Металурга» 1997-2004 та творець успіху «Ворскли», звідки фахівець пішов із скандалом.

У «Ворсклі» тренер пропрацював 5 років, вивів полтавчан в єврокубки та створив боєздатну команду. Повернення в Маріуполь видалося не таким приємним, як того можна було очікувати. Всю першу половину сезону Павлов провів на трибунах, тому що… досі діяв його чинний контракт з «Ворсклою», яку вже очолював Євтушенко. Як казав сам Микола Петрович, він «втомився та хотів змінити середовище». Однак, трудову книгу тодішні власники полтавчан Костянтин Жеваго та Олег Бабаєв йому не віддали, а в кінцевому результаті Палата з врегулювання конфліктів взагалі зобов’язала Павлова виплатити 200 тисяч доларів впродовж 5 місяців за одностороннє розірвання контракту.

«Іллічівець» сезон провів досить успішно, подарувавши українському футболу вдосталь талановитих гравців. В атаці разом із досвідченим Фоміним запалювали грузини Таргамадзе та Окріашвілі, в центрі поля найяскравішою ланкою був Віценець, в обороні підростав правий захисник для збірної Бутко, а ворота захищав, сподіваємося, майбутній президент УАФ Худжамов. Іщенко, Мандзюк, Путівцев, Гречишкін, Чижов, Ярошевський, Пуканич, Ордець (прости Господи) – також вважалися досить солідними виконавцями на рівні УПЛ.

Не футболом єдиним

Окрім безпосередньо футбольних аспектів, вистачало й інших подій, що викликали позитивні або негативні емоції. Наприклад, в Україні завжди були, є та будуть проблеми з арбітрами. Сезон 2012/13 не став виключенням у плані постійних скандалів, а «ватного» Вакса ще тоді хотіли позбавити ліцензії. Ех, шкода, що не вдалося, може б до роботи в чемпіонаті Криму не допустили. Зате в 2016 році він подарував чудовий мем з голкіпером «Чорноморця» Євгеном Боровиком.

З позитивних новин – це, звісно, відвідуваність. Просто гляньте на ці цифри…

Найяскравіші моменти сезону

Перший тур розіграшу чемпіонату вже став унікальним. В матчі між «Ворсклою» та «Кривбасом» після видалення Долганського в воротах догравав Безус. Вийшло не надто вдало, Роман пропустив вирішальний гол на 87-й хвилині.

Сага Мілевського того року лише починалася. Суркіс перед сезоном попередив одного з «кентів», що його поведінка може призвести до проблем. Тьома настільки дослухався до порад, що на представлення Блохіна новим головним тренером прийшов у халаті. Історична ху… подія, яка ніколи не втратить свою актуальність.

Перший матч «Шахтаря» та «Динамо» в сезоні в рамках чемпіонату – Ярмоленко зрівнює рахунок на «Донбас-Арені», а Гармаш демонструє жест, що в майбутньому стане культовим.

Тренерський геній Хуанде Рамоса ще ніколи так не помилявся. Система дала збій, а «Дніпро» отримав технічну поразку проти «Зорі» за те, що замінами в другому таймі перевищив дозволений ліміт легіонерів у складі.

Круто, коли декілька видів спорту поєднуються в один. Не круто, коли бокс втручається в перебіг футбольного матчу. Розборки Погорілого та Громова:

Проблема арбітрів була настільки серйозною, що деякі клуби навіть використовували це як пояснення своїх провальних виступів. Йдеться про «Говерлу», яка погрожувала керівництву УПЛ знятися з чемпіонату. Маніпуляції не спрацювали, а вивести з себе пана Колліну не вдалося. Італійського фахівця, до речі, запросили саме у 2012 році.

Продаж «Металіста» - мабуть, найгучніша офісна справа сезону 2012/13. З футбольної точки зору – це була величезна втрата. Як казав сам Олександр Ярославський: «Мене заставили продати клуб». Всі ми знаємо, як правильно називати Сергій Курченка, наступного власника команди, але й діяльність Ярославського після того інциденту викликає безліч питань. Деякі факти навіть зовсім недавно вийшли на поверхню.

Ситуацію з трансфером Вілліана – історія про «пташку в клітці». Бразилець дуже сильно хотів піти в «Челсі» влітку, але завдяки впертості керівництва «Шахтаря» в Лондоні він опиниться транзитом через Махачкалу та «Анжі». Не найкраще місце, куди можна було переїхати взимку.

Українцям, правда, погодні умови не заважали. Ось, наприклад, кадри з матчу між «Волиню» та «Динамо» в Луцьку.

З «Динамо» доля тоді взагалі грала в злий жарт. Немало для цього постарався Блохін – найефектніші ситуації при участі тренера киян припали вже на наступний сезон, але у 2013-му запам’яталося його ставлення до зимового новачка команди. «Подзвоніть Лукасу і запитайте, чому він не хоче грати за дубль. Хто це такий? Я не маю поняття», - відповідав на питання журналістів Блохін. А форвард то потім встиг пограти в Англії та Іспанії, а також стати лідером «Алавеса».

До речі, Лігу чемпіонів Блохін де-юре програв в принциповому протистоянні з «Металістом» за декілька турів до фінішу першості. Цей матч – одна з прикрас сезону 2012/13.

Один з двох голів на рахунку... «Забивает много и играет ярко, первый после Бога – это Девич Марко». Форвард літом пішов на підвищення в «Шахтар», але вже взимку повернувся в команду в статусі «блудного сина». Пізніше міг навіть виводити Харків у Лігу чемпіонів, якби не скандал з договірними матчами та зрив дуелі з «Шальке» в плей-оф кваліфікації.

У підсумки сезону можна також включити індивідуальні досягнення. Саме в тому розіграші УПЛ був встановлений бомбардирський рекорд – Мхітарян забив 25 голів, один лише з яких з пенальті. Цей показник міг підкоритися Тейшейрі в 2018-му, але після 22 точних ударів в першому колі чемпіонату бразилець взимку поїхав в Китай за 50 мільйонів євро. Що стосується Мхітаряна, то він став абсолютно недосяжним ні для Ідеє, ні для Шав'єра, чиї показники також були винятковими.

Серед асистентів виділялися Срна та Марлос. Проте, Трухін, Соса та Тайсон намагалися не відставати.

І куди ж без голів? Рейтинг доволі суб’єктивний, тому в коментарях можете згадувати й інші моменти, які Вам запам'яталися. Чи, можливо, прізвища футболістів, про яких не було вказано. Ностальгія – приємна річ, як не крути.

5. Гол Шав'єра з центра поля:

4. Гол Бакая («Чорноморець»):

3. Гол Ротаня зі штрафного:

2. Дальній удар Кравченка:

1. Гол карпатівця Лукаса в ворота «Кривбаса»:

Таким був останній топовий розіграш чемпіонату України. Люди з задоволенням ходили на стадіон, клуби пропонували один одному мільйони євро за трансфери гравців, футбол розвивався в усіх сферах, а рівень гри відверто тішив глядачів. Все, що сталося потім – історія. Не надто приємна, навіть жахлива, але історія.

Фото: архіви УПЛ