Суддівські помилки. Або засудили по повній

Як всі знають у футбол грають 22 людей, але на полі окрім них є ще 5 осіб, які повинні як мінімум не заважати, а в ідеалі виконувати своє основне завдання: вирішувати спірні моменти, не дозволяти перейти спортсменам із гри у футбол – в регбі.

Суддівство – тема, яка не повинна підніматись ледь не після кожного матчу, адже футбол є футболом і ці люди не мають права переломити хід того чи іншого протистояння. Бо як у спорті, так і в суспільному житті повинні бути особи з гідність та честю.

Ми часто чуємо про договірні  матчі, по – простому «договірняки» , де хід гри йде за чітко спланованим сценарієм. Мовляв, хто більше заплатить, у того й перемога «у кишені». І це обурює, бо хочеться бачити справжню боротьбу, стремління до перемоги, а не опущені донизу голови через те, що арбітр однобоко судить і просто «топить» ту чи іншу команду. До прикладу, це проявляється при «врученні» так би мовити,  зовсім необґрунтованих жовтих і червоних карток, часто через спірні епізоди, які не тягнуть на  надто суворе покарання. Такі нескромні рішення ламають гру, підбурюють вболівальників до нецензурних вигуків. Загалом, коли стадіон «заведений», то це може призвести до непередбачуваних наслідків.

До теми про картки. Не так давно «Динамо Київ» грало з луцькою «Волинню», де Андрія Ярмоленка нібито за симуляцію суддя винагородив попередженням (сезон 2015/2016 рр.). А попереду ще був матч із «Шахтарем», і в інтересах киян було те, щоб крайній півзахисник збірної України зіграв у цьому принциповому протистоянні. І КДК таки відмінив картку. Але це рано чи пізно повинно було статись, і суддя визнав, що помилився. До речі, після цього інциденту й інші футбольні клуби надіслали апеляцію щодо відміни карток.

Продовжуючи цю тему, напрошується просте запитання : навіщо вітчизняні арбітри здобувають категорію FIFA?; якщо й надалі будуть судити як заманеться.

Якщо звертатись до головного рефері України П'єрлуїджі Колліни, то слід зазначити, що він завжди опікає своїх підлеглих, в деякій мірі «пригортає їх під своє авторитетне крило». Це проявляється в тих моментах, коли він трактує помилки суддів на свою манеру – і часто просто вигороджує їх.

Кілька років назад за арбітраж говорили небагато. Але в наш час про це дискутують не лише вболівальники, а й авторитетні тренери, які свого часу попрацювали в Європі. Зокрема, Мірча Луческу ледь не на кожній прес – конференції говорить про суддів. Можна помітити, що його це не на жарт дратує. Також Хуанде Рамос у роки роботи в дніпропетровському «Дніпрі» говорив багато «компліментів» на адресу суддівської колегії.

Підсумовуючи, вище сказане, можна стверджувати, що світла в кінці тунелю, на жаль, ще не видно, бо теперішнім рефері довіряти не надто хочеться, через помилки одних людей любителі гри мільйонів не довіряють їхнім колегам.І як сказав свого часу В. Лобановський : «Футбол  - це вам не шахи! Тут думати треба» і думати не лише тренерам, футболістам, а й арбітрам, бо хтозна яка буде відповідальність за свої дії. Прикладом, є випадок Абдули, коли вболівальники чекали його після гри біля виходу зі стадіону в Луцьку. Бо люди намагались зрозуміти чому арбітр так судив, хотіли з ним поспілкуватись «тет -а- тет»…