Легіонери: вони тут не зайві?
Рахуємо і оцінюємо легіонерів в УПЛ.
Після вчорашнього провалу Ворскли говорити про якісних легіонерів в УПЛ якось навіть незручно… Але ми оберемо іншу тактику: порівнювати будемо не зі страшним КуПСом, а з минулими сезонами Прем’єр-ліги. На створення матеріалу спровокував перегляд перших 3 матчів стартового туру УПЛ. В п’ятницю приємно вразив Ернест, в суботу на заміну за Колос та Інгулець вийшли легіонери Дієго та Гопей відповідно – ледве не допомогли своїм командам здобути результат.
Підписники мого телеграм-каналу знають, що в цей момент в мене народилася думка: в нашому чемпіонаті з’являється все більше цікавих легіонерів. Наступна думка: в нашому чемпіонаті в принципі стає більше легіонерів. Але у другому випадку покладатися на візуальні враження – погана ідея. Вирішив рахувати…
Загалом, порахував (дані за вечір середи, 28.07, з порталу transfermarkt), скільки легіонерів грало в УПЛ кожного сезону, починаючи з розіграшу 2013/14, перевів цифри у відсотки від загальної кількості футболістів у лізі. Далі вже спробував систематизувати свої думки, виокремити певні тенденції. Спойлер: легіонери в УПЛ – добре, команди з великою їхньою кількістю – погано.
Висновок №1. Легіонерів насправді стало більше
Події 14 року спричинили відтік неукраїнських футболістів з чемпіонату. А ще кризу в клубах – їхня кількість в УПЛ одразу ж скоротилася до 14 на сезон 14/15, за два роки – до 12. Протягом цього 3-річного відрізку відсоток легіонерів в Прем’єр-лізі лише зменшувався: з 35,71% поступово відкотився до 16.63%. Іншими словами, в кожній команді стало наполовину менше бразильців, аргентинців, європейців… Футбол потроху здавав позиції та ставав менш цікавим для вболівальників.
А ось далі – знову вгору. Протягом наступних 3 років відсоток легіонерів не опускався нижче 20, у 2 з 3 випадків збільшувався між сезонами. Цілком логічно, що він впав після приходу вірусу: клуби теж стикнулися з кризою, а отже не могли ані втримати своїх легіонерів (їхня зарплатня зазвичай вища), ані підписати нових. Суттєво негативно вплинуло на статистику збільшення кількості команд в УПЛ: в сезоні 20/21вони дотягнули загальний відсоток легіонерів до 19,42% ( в таблиці вказані дані без новачків – 20,09%), в нинішньому – до 19.16% (без них – 21,95%).
Якщо порівнювати цифри, то в новому сезоні в нас +2.53% легіонерів. Але це статистика без Металіста, Вереса та Чорноморця: в них на трьох 6 неукраїнців лише. Ретельніше розглянемо тему новачків трохи пізніше. А поки що констатуємо: український футбол з кожним роком усе більше готовий платити все більше грошей легіонерам (інакше їх не ставало б більше). Якщо так, то місцевий футбол нарешті стає на ноги. Поступово, дуже повільно, але стає. Передмови для подальшого покращення є.
Висновок №2. Легіонери більше не гарантують результат
З іншого боку, існує погана тенденція: легіонери в УПЛ самі по собі не гарантують результат своїм командам-власникам. Вирішив підрахувати, який % легіонерів грав у колективах, що займали 1-6 місця (без урахування Шахтаря та Динамо: вони тягнули б статистику вгору) кожного з розглянутих сезонів, та порівняти з загальним % легіонерів у лізі. Тобто, механізм простий: якщо він, відсоток, більший у топ-6 – легіонери давали результат, менший – не давали.
Міг розглянути 8 сезонів (цей ще не зіграли). Перші 4, включно з розіграшем 13/14, містили в топі більше легіонерів (зелений колір у таблиці). Отже, в Європі Україну представляли ті клуби, які були здатні втримувати в своїй команді неукраїнців високого рівня. А ось потім мала місце зовсім інша тенденція. На авансцену УПЛ почали виходити Десна, Олександрія, Колос, які ніколи не робили ставку на гравців з-за кордону – % легіонерів у командах топ-6 просів на останні 4 роки.
Найнижча точка – сезон 19/20. Тоді місця з 2 по 6 зайняли Зоря, Десна, Колос та Олександрія, а їхній середній % легіонерів склав 9.72% – аномально мало. Отже, гравці не з України не дали результату ані в той рік, ані в сусідні (червоний колір в таблиці). Простий висновок: в УПЛ все ще грають неякісні легіонери, а само по собі утримання великої кількості футболістів без українського паспорту – далеко не гарантія успіху.
Але не всі легіонери в УПЛ неякісні. Є приклад Зарі, яка не відмовляється від допомоги іноземців і досягає потужних результатів. А минулого року в топ-10 кращих бомбардирів дивізіону було 4 неукраїнці, сезоном раніше – 3+2 (2 – Мораєс та Марлос). Тобто, легіонери гарантують своїй команді якісне підсилення та голи, але команди, як роблять велику ставку на іноземців, останніми роками лише провалюються. Український гравець зараз зазвичай якісніше іноземного, а якщо ні – значно дешевший (для когось це синонім до слова «кращий»). Ліпший варіант для власників наразі – вкраплення легіонерів в команді.
Так, є виключення. Наприклад, Сталь, Олімпік та Львів, які в різні роки опинялися в топ-6 з насиченими легіонерами складами. Але це лише підтверджує правило: за останні 7 років таких колективів було тільки 3. До речі, усі розвалювалися майже одразу в наступному сезоні. В сучасних українських реаліях робити велику ставку на легіонерів – великий ризик. А хтось назвав би це навіть гарантією провалу.
Висновок №3. УПЛ не готова до розширення з точки зору фінансів команд другої половини таблиці та подальшої їхньої конкурентоздатності
Вже 6 сезонів поспіль в УПЛ рівно 4-5 клубів, в яких грають по 5+ легіонерів. Цього року таких колективів поки що 8! Тобто, одразу 8 команд не хочуть або не здатні платити більше та ризикувати. Серед колективів-новачків нарахував лише 6 неукраїнців. А чому? Тому що Чорноморець – бідний клуб, якщо порівнювати з, наприклад, Дніпром-1 чи Зорею, Верес та Металіст 1925 – також проблемні колективи.
Кожен рік новачки УПЛ тягнуть статистику легіонерів униз. Але інколи в вищу лігу входить Дніпро-1, який здатний підсилюватися одразу, інколи – Верес. І Вересів, говорячи про перспективи, в Першій лізі більше. Кожного року в УПЛ будуть залітати новачки без крутих українців (ті грають або на великих зарплатах за кордоном, або в топах) та без можливості підсилитися іноземцями. А далі команди-ліфти і рух туди-сюди між дивізіонами. УПЛ не готова розширюватися до 16 команд, адже новачки не здатні підписувати легіонерів – це не обов’язкова умова для хорошої гри, але якісний маркер-показник.
Надалі може мати місце величезний розрив між групою лідерів та аутсайдерів. В стані перших будуть грати легіонери та українці високого рівня, в стані других – лише українці сумнівного класу. Сформуються 2 табори: табір бідних та табір богатих. Маркерувати їх буде зручно за тим, чи здатні вони підписувати легіонерів. В цьому є логіка. Є гроші – береш якісних гравців з-за кордону (стільки українців високого рівня, скільки потрібно, нема!), нема грошей – втратиш в перспективі і кращих українців також. І далі в табір бідних.
Приклад команди, яка зараз переходить до останнього, – Десна. Влітку її залишив Тамм – кількість легіонерів впала до 0. Чи це вирок? Ні. Але це говорить про те, що в команді нема грошей – вона втратить і українців-лідерів також. Взимку піде Тотовицький, вже залишив команду Гуцуляк. Десна потроху опиняється у таборі бідних. Хто там ще? Всі новачки, Минай. Та й взагалі ледве не всі 8 клубів, в яких наразі менше 5 легіонерів. Маріуполь таких не має зовсім – це логічно, адже то фарм-клуб.
Перший табір буде вести боротьбу за топ-5, другий – за збереження прописки. І кожен рік наверху будуть одні й ті самі, внизу – також. Це сумно. Чітка ієрархія – погано для українського футболу хоча б з точки зору інтриги. В умовах 16 команд виокремити 8 кращих через 1-2 роки буде дуже легко ще перед стартом сезону. Багаті зверху, бідні – нижче. Все не через легіонерів, ні. Вони не вирішують – вони маркерують ситуацію.
Висновок №4. В середньому, якість легіонерів збільшується
Тут все просто. Маленькі клуби легіонерів не беруть: не можуть. Отже, їх беруть лише ті, які ставлять перед собою серйозні задачі – беруть кращих легіонерів. Якщо декілька років тому, умовно, 10 клубів УПЛ мали по одному легіонеру, то 8-9 з них виявлялися слабкими: команди не могли собі дозволити кращих, адже не мали гарантій прибутку та того, що опиняться високо в таблиці. Тепер з цих 10 клубів легіонерів будуть мати лише 3-4 (інші – бідняки з завданням не вилетіти), але в кількості 2-3 та якісних: ці повинні їх приводити до медалей чи зони єврокубків. Як підсумок, легіонерів плюс-мінус стільки ж, їхня якість – вища, в середньому.
Навіть візуально помітно, що в більшості команд УПЛ наразі є цікаві легіонери. В Зорі таких декілька, головний актив – Шахаб. В Колосі з’явився Дієго (не беремо Нурієва), за Олександрію відтепер грає Спінеллі, в Інгульці – Гопей. Ворскла ще раніше підписала Якубу та Кане, Дніпро-1 – Чуже. Потроху розкривається в складі Львова Ернест. За Чорноморець зараз Ванат гратиме. За всіма цікаво послідкувати, дізнатися, чи справді вони здатні виступати на високому рівні. Останніми роками такої кількості інтриг, пов’язаних з неукраїнцями, не було.
Отже, УПЛ стає цікавішою – це найпозитивніший, а отже й найголовніший сьогоднішній підсумок. Хоча б завдяки притоку цікавих та, сподіваюсь, талановитих, легіонерів. Хіба не круто? Чи і є це такий очікуваний рух у правильному напрямку для УПЛ? Щиро вірю, що так. Теперішні та майбутні легіонери можуть зробити Прем’єр-лігу крутішою та стати флагманами ренесансу місцевого футболу. В цьому сумнівів особисто в мене нема.
