«Якщо спортсмен доросла людина, то про здоров’я він має дбати сам». Кардіолог Геннадій Кіржнер про серце та спорт

«Українська спортивна клініка» представляє спеціальний проект про силу духу і подолання - Sports Clinic Stories. Про нескінченну любов до спорту і мужність спортсменів. Про боротьбу з обставинами, генетикою, лінню і головну перемогу - над собою.

Черговим героєм нашого блогу став досвідчений лікар-кардіолог компанії «Докос-медікал» Геннадій Кіржнер. А це його відверта розповідь про серце, спортсменів, аматорів і дефібрилятори.

«В Україні перші дефібрилятори на стадіоні з’явилися на Євро-2012»

– Як ви почали працювати зі спортсменами?

– Умовно випадково - за фахом я лікар-кардіолог. В основному займався невідкладною кардіологією. Тобто, починав зі станції швидкої допомоги та з відділення реанімації. Розумієте, у мене достатньо часто траплялися смертельні випадки. І серед цих смертей, на жаль, була велика кількість молодих людей – у тому числі і спортсменів.

Це велика проблема, але нею не хотіли займатися. Мені стало цікаво - як, чому і що можна зробити. Я прийшов не з того боку, як бігти швидше і краще, а як бігти і не померти. А потім вже почали приєднуватися інші завдання – те що зазвичай цікавить спортсменів.  Бо все одно ти до цього приходиш.

Розумієте, спортивна медицина, крім роботи зі спортсменами, це також дуже непоганий полігон.

Мінімальні зміни в стані спортсмена, наприклад, підвищення тиску чи зміни в обміні холестерину , видно більш рафіновано, ніж у звичайної людини, і їх можна екстраполювати.

Дуже багато деталей, які тільки-тільки починають з’являтися. Це практично основи профілактичної медицини.

– Одна з головних подій 2021 року – порятунок Крістіана Еріксена, в якого зупинилося серце під час матчу на Євро. Як таке могло трапитися?

– Я абсолютно впевнений, що клуб, за який він грав, обстежував цього гравця правильно і грунтовно, коли купував його. У цьому навіть сумнівів немає. На жаль, є патології, які дебютують раптовою смертю. Тобто, ми нічого не можемо зробити заздалегідь для того, щоб цього не сталося.

Тому я абсолютно в захваті від того, як було організовано надання допомоги, і від того, що на полі був автоматичний дефібрилятор. Навіть без лікарів його товариші по команді почали реанімацію поки ті добігли. Успіх визначався тим, що від моменту, коли він втратив свідомість, до моменту проведення першої дефібриляції пройшло менше хвилини.

Якщо екстраполювати це на Україну, то можна підняти нашу статистику. У нас помирає достатньо людей, але вони помирають, не отримавши жодного розряду дефібрилятора.

В Україні перші дефібрилятори на стадіоні з’явилися на Євро-2012. І не через те, що наші такі розумні. Це була вимога УЄФА: якщо не буде дефібриляторів на стадіоні, то не буде Євро. Ось і все. І тоді з’явилися дефібрилятори на вокзалі в Києві, в аеропорту Бориспіль і на тих стадіонах, де проходили матчі. На решті стадіонів як не було, так і нема.

– На початку цього року дефібрилятори почали встановлювати на станціях метро в Києві.

– Це зробили, незважаючи на шалений опір керівництва метрополітену. Тобто, це виключно заслуга активістів, які кричали, тупали ногами, ходили в мерію, але вони домоглися свого. Метрополітен був проти.

Я так і не зміг домогтися, щоб в літаках наших авіакомпаній з’явилися дефібрилятори. Їх там нема. У «Люфтганзі» вже є. Я все чекаю, хто перший з наших причепить цю іграшку. Вона недорого коштує. Вартість дефібрилятора на ринку Америки тисяча доларів.

Курс, як робити штучне дихання, непрямий масаж серця і як стукнути дефібрилятором, має шість годин і цього достатньо. А то в нас лікарі на змаганнях чергують з ватою і зеленкою, а дефібрилятора нема. Це повна нісенітниця. Це ще хвости Радянського Союзу.

«Спортсмени бояться, що ми щось у них знайдемо, заборонимо займатися спортом і вони залишаться на вулиці»

– Наскільки українські спортсмени обстежені?

– Давайте розділимо спортсменів на дві великі когорти: професіонали, які заробляють гроші спортом, і аматори, які отримують задоволення від спорту, і витрачають на нього гроші.

Якщо говорити про професіоналів, то вони, зазвичай, тікають від лікарів якомога далі. Дуже бояться, що ми щось у них знайдемо, заборонимо займатися спортом і вони залишаться на вулиці. Грубо кажучи, окрім як ганяти м’яч чи шайбу вони більше нічого у цьому житті не вміють. Це їхня єдина навичка, якою вони намагаються заробити собі на життя.

До цього питання ретельніше підходить керівництво клубів в Європі та світі, адже нікому не хочеться купити гравця, а потім витрачати гроші на його лікування. І тому на старті їх обстежують дуже ретельно. Це правда. У нас не обстежують практично ніяк. Це також правда.

Дитячий та юнацький спорт – це практично професійні спортсмени, бо вони заробляють медалі. Але вони, в основному, нікого не цікавлять, бо в цій країні прийнято викидати спортсмена, якщо він зіпсувався, і брати наступного. Мовляв, їх там багато бігає. Тому обстежень нема.

Найбільш адекватна категорія - це аматори. Зазвичай, це люди віком 30+, в яких вже є голова, діти, дружини, бізнеси. Вони чогось досягли у своєму житті і не хочуть це втрачати. І от вони задають правильні питання: «Так, я хочу бігати, стрибати, пливти, ганяти на велосипеді, але вмерти я не хочу. Які в мене ризики? Що я маю зробити, щоб їх зменшити?» І лише потім вони питають, як їм швидше бігти.

Профіспортсмен все робить навпаки. Перше питання: «Як мені краще бігати, стрибати, пливти і так далі, тому що за це я отримаю призові?» І лише потім, коли вони підростають, і наближається кінець кар`єри, питають: «А що мені далі робити? Невже помирати у 28 років?» Ось така логіка. Тому ми, зазвичай, з професійними спортсменами мало працюємо. Вони нас уникають. І ми, чесно кажучи, не дуже охоче йдемо до них. Це правда.

Спортсмени приховують допінг, який вживають. Їм потрібно пальці у двері затиснути, щоб дістати з них цю інформацію. Вони приховують використання енергетичних напоїв перед стартами. Є ще багато чого, що вони з собою роблять. І про це не дізнаються ані  лікарі, ані навіть тренери. Хоча, якщо чесно, то саме тренери дуже часто їх і підгодовують.

Найцікавіше, що основою обстежень є база даних. Але в Україні немає єдиної бази медичної інформації. Наприклад, є хлопець, який грає у футбол. Він заходить у спорт і десь в хмаринці має бути створена його медична картка, де прописані всі його вихідні дані - кардіограма, ехо, всі аналізи, весь його анамнез, чим його лікували, які були травми. Там безліч інформації. Якщо футболіст переходить в інший клуб, то лікар відкриває цю карту, і там все буде. Він має туди лише дописувати, якщо щось нове з’являється.  

Якщо говорити про аматорів, то ми створили їм карточки у нашій базі даних. Поки їх небагато – десь 150-160 карточок. Ми в динаміці відстежуємо ехо, кардіограми, аналізи. Тоді ми можемо їм підказати, де вони перейшли ту межу, яку не треба переходити. Адже у кожного своя генетика і вихідні дані від тата з мамою.

Ми досліджуємо ці стартові дані і межі, в яких можна безпечно перебувати. Даємо спортсменам інформацію, а далі вони вже з тренерами самі вирішують, як побудувати свою роботу так, щоб за ці межі не вийти. Тоді у них все добре – їх вітають з успіхом, вручають медалі і квіти. А коли вони виходять за ці межі, то там починаються покарання. Все-таки, генетику ніхто змінити не може.

Цікаво, що найрозумніша публіка – велогонщики і триатлети. Це найбільший кайф з ними спілкуватися. Вони роблять те, що обіцяють. І питають, якщо в голову їм стукне якась геніальна ідея.

– Якою має бути профілактика хвороб серця?

– Все доволі просто – не мати зайвої ваги, підвищеного тиску, не лежати навіть, якщо захворів. Не дуже люблю Комаровського, але іноді він каже розумні речі. Наприклад, він говорив, що постільний режим дитина сама собі призначає. Якщо дитина стрибає, то не потрібно її вкладати. А якщо їй дійсно буде погано, то вона сама ляже.

З дорослими все так само. Якщо людина може ходити, то не треба заштовхувати її в ліжко. Там вона швидше знайде ускладнення. Навіть з коронавірусною інфекцією вийдіть і продихайтеся, якщо ви нормально себе почуваєте. Від того, що ви закриєтесь в кімнаті, не провітрите її і будете дихати спертим повітрям, вам легше не буде. Якщо ви на вулиці і до найближчої людини метрів 10, то ви нікого не заразите. Навіть, якщо сильно захочете.

В будь-якій ситуації не треба доходити до маразму. Знерухомленість сприяє смертям. Якщо стара людина лягає, то вона помирає. Молодому це теж не на користь. Якщо є сили рухатися, то треба це робити. Ніхто не каже бігти марафон, але варто прогулятися, провітрити хату і зробити вологе прибирання.

– Чи були у вас випадки, коли ви говорили спортсмену, що він більше не зможе займатися своїм видом спорту?

– Були. Київський баскетбольний клуб купував гравця. Вони привели його сюди, а ми побачили у нього ваду серця. Трансфер не відбувся. Якщо ви думаєте, що тільки у нас спортсменів не обстежують, то ви дуже помиляєтесь. Таке всюди є – навіть в Америці.

Цей спортсмен 15 років грав у баскетбол з вадою серця. Найцікавіше, що її важко було не побачити. Виходить, що його просто ніхто не дивився, і нічого крім електрокардіограми і не робили.

– Хто тоді має відповідати за здоров’я спортсмена – він сам, клуб, лікар, тренер?

– У кожного свій інтерес. Якщо спортсмен доросла людина, то про своє життя і здоров’я він у першу чергу має дбати сам. Якщо він профі, якщо хоче довго грати і довго заробляти гроші, то треба за собою доглядати. На жаль, спортсмени це не завжди розуміють.

У свою чергу, клубу потрібен гладіатор, який буде приносити гроші. Але з іншого боку, клуб зацікавлений у тому, щоб потім не заплатити силу-силенну грошей за лікування своїх гравців. Також ніхто не хоче шоу на полі чи майданчику – смерть не найкраща реклама для спорту.

– Часто говорять, що фізкультура лікує, а спорт калічить. Яка ваша думка?

– Спорт – це завжди не про здоров’я. Це абсолютна правда. Спорт – це про змагання та заробляння грошей. Фізкультура – це про отримання задоволення. За все життя не бачив здорових професійних спортсменів.

Це не обов’язково серце. Можуть бути зруйновані суглоби, переламані кістки в різних місцях, зруйнована через допінг печінка, безпліддя у дівчат після того, як тренери підгодовували їх стероїдними гормонами. Багато є різних речей. А все заради того, щоб заробити гроші.

Спорт – це завжди шоу. Люди, які вирішують бути спортсменами, знають на що вони йдуть. Вони ризикують, але мають шанс розбагатіти. Дехто з них справді заробить, а більшість будуть просто скалічені і викинуті.

– Які з видів спорту найбільш небезпечні для серця?

– Є міжнародна статистика. На першому місці і з великим відривом за летальністю стоїть футбол. На другій позиції – баскетбол. Ніякий марафон не дає такої сердечної смертності, як футбол.

«Треба не реформувати МОЗ, а зробити реформу фінансування»

– Що для вас серце?

– Для мене це звичайний насос – не більше того. Людину людиною робить не серце, а мозок та її інтелектуальна діяльність. Ми намагаємось співпрацювати з людьми, які мають голову. З імбіцилом працювати неможливо. Там вже буде не медицина, а ветеринарія. Не хочу нікого образити, але десь воно так і є.

Раніше аматори більше за все боялися, що ми щось у них знайдемо і заборонимо їм займатися спортом. Але люди, в яких вдало пролікована хвороба серця, не мають жодних протипоказань для цього. Наприклад, якщо я знайшов ішемічну хворобу серця в 40-річного аматора, вдало пролікував і у нього зникла стенокардія, то ніяких обмежень для занять спортом у нього не буде. Ось я для чого.

Тобто, те що ми робимо, – це не про заборону. Але якщо людина хоче самовбитися, то тут ми безсилі.

– Щоб ви порадили українським спортсменам?

– Порада не тільки тільки для спортсменів, але й для всіх. Потрібне запровадження медичного страхування. Можна вигадати все, що завгодно, але поки ти не знаєш, яким коштом це зробити, то це все порожні балачки.

Якщо людина хоче бігати марафон, займатися тріатлоном чи ще чимось, то має бути страховий поліс. Якщо щось станеться, то ми розуміємо, звідки взяти гроші і у нас є можливість все для цієї людини зробити. Це перше.

А по-друге, страхова компанія  може ліквідувати поліс. Так все і відбувається у світі.

Ви думаєте на Бостонському марафоні всі такі свідомі, тому йдуть на обстеження? Все регулюється вартістю страхового полісу. Люди просто економлять гроші.

Себе мало, хто береже, а свої фінанси будуть економити всі. Тому треба не реформувати МОЗ, а зробити реформу фінансування. Як тільки воно стане отаким, то всі побіжать самі, щоб зменшити вартість свого внеску.

Один мій товариш поїхав на Тур де Франс, щоб взяти участь в гонці для аматорів, але не оформив медичної страховки. На перевалі він потрапив у велосипедний завал. Там він зламав ногу і його евакуювали гелікоптером в лікарню. Він не найбідніша людина, але тепер добре знає, скільки коштує виклик медичного гелікоптера та евакуація.

Звісно, він не перестане ганяти на велосипеді, але точно перестане їздити без страховки. Такі ситуації виховують найкраще.