Блог Интернет vs Бумага

«Газетам віддаю 15 хвилин увечері в туалеті». Коментатори українського телебачення про майбутнє спортивної преси

Моралес, Звєров, Малиновський, Бебех та Михайлюк — усі сподіваються на трансформацію паперу, а дехто навіть передає вітання Сергію Бондаренку…

Обійти у цьому блозі представників коментаторського цеху, мабуть, було би нелогічно, адже їхня робота в ефірі, погодьтеся, в значній мірі прив’язана до електронних та друкованих ЗМІ. Пригадайте, скільки разів за 90 хвилин матчу ви чуєте щось на кшталт «гравець А в інтерв’ю сказав те й те, і додав ще й таке». Досі не второпати лише одного: чому інформацію з-за кордону коментатори «підписують» джерелом (тобто, не соромляться вимовляти назви газет, телеканалів, сайтів), а плоди роботи вітчизняних медіа у більшості (тут би написати «в абсолютній більшості», однак це буде помилкою зі стилістичної точки зору) випадків залишають без авторизації, вважаючи її, мабуть, за рекламу… Може, то така наша особливість: вимовити в ефірі «гравець А в інтерв’ю «Спорт-Експресу»… Football.ua… «Команді»… Hotsport.ua… «Українському футболу»…», не престижно? Ну, остання теза радше творча імпровізація автора, а як воно насправді — знати лише їм, коментаторами.

Цього разу я не ставив за мету будувати якийсь конфлікт, оскільки їхня робота так само дискусійна, як і майбутнє паперу, рівень інтернет-журналістики, заангажованості-незаангажованості вітчизняних ЗМІ. А ось дізнатися погляд на ситуацію, так би мовити, зсередини кухні, думаю, цікаво. Тим паче, ці люди як ніхто мають досвід роботи з іноземними джерелами інформації. Зрештою, усе окреслилося тезово.

Роберто Моралес, ТК «Футбол», ведучий конференції Tribuna.com

— Завтра теж буде журналістика, зміниться лише технічна база. Може, з’явиться більше специфічних напрямків, вузька спеціалізація…

— Газети я нині не читаю, або роблю це ситуативно, зрідка. Їхній час минає. Незабаром залишиться мінімум видань, адже тактильні відчуття та звичка до паперу відмирає, залишиться вони хіба заради екзотики і для закорінілих традиціоналістів з класу буржуа.

— Інтернет — не ЗМІ, це інформаційний простір, у ньому є багато різного. Ресурси у неті розвиваються значно швидше, гнучкіше і менш заангажовано, ніж друковані та ТБ. Інша річ, що створити простенький ресурс в неті дешево, це навіть значно дешевше, ніж у райцентрі скооперувати газету, тому в мережі є і геть низькоякісні речі. В цілому, нет дає більше можливостей у порівнянні з традиційними ресурсами. ТБ і мережа вже пов’язані, а далі зіллються в єдине ціле. Приміром, нині я чимало поєдинків дивлюсь на комп’ютері, а ще більше – оглядів і фрагментів ігор.

Володимир Звєров, телеканал «2+2»

— Журналістика молодшатиме. Маю на увазі середній вік осіб, які нею займатимуться. Нині у багатьох молодих журналістів амбіції виходять за межі їхньої професії, вони часто розцінюють цю сферу, як трамплін для подальших кар’єрних звершень. Це якщо говорити про журналістику в цілому.

Журналіст — це не чудак з дипломом про отримання відповідної освіти. Хоча у мене є такий. Є такий і у сорока моїх однокурсників. Із них з десяток працюють за спеціальністю. Журналіст — це коли шукаєш і знаходиш, а не тупо переповідаєш інформацію. А перемагає завжди той, хто кидає себе в інформаційний казан без страху буде обсмаженим. У кого страху найменше? Правильно, у молодих і по-хорошому схиблених. Тому тенденція омолодження, як на мене, неминуча. До того ж, чимало якісних писак походить із племені юних блогерів.

— Газетам у друкованому та електронному варіантах віддаю 45 хвилин між станціями метро Вдома-Робота (дорогою назад читаю літературу), хвилин 30 в офісі, хвилин 15 увечері у WC. Першочергово читаю хокейні сторінки, а  також розгорнуті інтерв’ю футбольних персонажів.

— Інформація — продукт харчування із критичною дозою домішок. Згідно з підрахунками якогось дуже мудрого дядька (забув ім’я), її 95 відсотків на ТБ — шлак, в Інтернеті — усі 96. Твіттер — геніальний винахід людства, з ним я просто перестав відкривати половину сайтів.

Самоконтроль — це як допуск неповнолітньої дитини до дешевого порно: ти просто закриваєш собі доступ до шлаку і привчаєш себе не читати те, що і є шлаком, а ти заздалегідь це знаєш.

— В Україні телебачення ще років 20 на рівних боротиметься із павутиною. Не та країна, не той технічний прогрес… Не варто орієнтуватися на густонаселені міста: проїдьте 20 км убік від обласних центрів, і скільки юзерів із села Цуциків Івано-Франківської області зареєстровані на Фейсбуку? Як заходити в Інтернет, якщо телевізор ловить лише колишні УТ-1, УТ-2 та УТ-3?

— Першочергово цікавить спортивна преса. Якщо стаття/репортаж/інтерв’ю написана другом/товаришем/знайомим журналістом, стараюся прочитати вдумливо. «Спорт-Експрес», «Футбол», «Команда»… Якби у метро продавали іспанську Marca, обов’язково купував би. А так, доводиться читати через сайт. Як і The Sun. У намаганні знати все про англійський футбол віддаю перевагу їхній пресі. Дивлюся картинки у L’Equipe — з французькою не склалося…

— Сказати, що ми не відстаємо у технологіях, зможу лише у телевізійному інтерв’ю, коли мене показуватимуть по всіх каналах у форматі 16 на 9. Для того, щоб говорити про відсталість, треба для початку хоча би перейти на HD. Тоді можна буде оцінювати наші недоліки, порівнюючи їх із досягненнями телебачення-передовиків.

Андрій Малиновський, ТК «Футбол»

— Що буде із журналістикою завтра? Вона вдосконалюватиметься та прогресуватиме, оскільки це цікаво, продуктивно і затребувано.

— З приводу майбутнього друкованої періодики, то відповім так: на наш з вами вік її вистачить (сміється). Інтернет? Його вважаю якісним ЗМІ. Між цими джерелами комунікацій закладений конфлікт, однак порівняння не зовсім доречне. Розумієте, те, що є в Інтернеті, немає на телебаченні, рідше — навпаки… Якщо ж це питання щодо прямих ефірів, трансляцій, випусків новин тощо, то в такому випадку однозначно віддаю перевагу телебаченню. Ну, а якщо це тема глобалізації, то, безумовно, майбутнє за мережею. Утім, поки у телебачення занадто міцні позиції.

— Друковану періодику активно читаю. У середньому, годину на день. Як правило, вітчизняні «Команду», «Комсомолку». Іноземні ЗМІ — виключно спортивні, і тільки в електронному форматі при підготовці до коментарю матчів зарубіжних чемпіонатів.

Роман Бебех, телеканал «2+2»

Журналістика в широкому розумінні вже пішла в народ. Тепер кожен сам собі журналіст на Фейсбуку. Водночас журналістика, як професія, безумовно, житиме. На перший план вийде її авторська складова. Не елементарне хто на якій хвилині забив, а подробиці, деталі чому так сталося.

Ще не кожен в Україні може дозволити собі провести інтернет чи придбати планшет. А старше покоління сліпо довіряє газеті та телебачення. Видання, на мій погляд, житимуть іще століття. Однак через років 50 стануть ознакою багатіїв: дешевше буде читати з екрана.

В Інтернеті насправді не менше якісного контенту, аніж у газетах (передаю вітання від усіх «десятикласників» головному редактору «Українського футболу»!). І в мережі є кому відповідати знаним зубрам періодики. Такими я передусім вважаю Несенюка, Франкова, Липовецького, Новобранця, Греся. Світ не стоїть на місці, і якщо раніше я не міг себе уявити, аби в понеділок уранці не купити «Футбол» й не прочитати, що ж Франков та банда написали, то сьогодні все трохи змінилось. Football.ua — не якісний продукт? Footboom.com? UA-football.com? Десятикласники?.. Я вам скажу, що отим «десятикласникам» часто складніше, аніж газетярам. Бувають такого їм понаписують у коментарях! Нещодавно на НТВ Леонід Слуцький приходив, так він розповів, що перестав вести блог у Інтернеті через неадекватні коментарі.

— Я не можу назвати точну цифру охоплення Інтернетом України, але вона на рівні 20 відсотків. Й коли цей показник сягне позначки у 80 процентів, то все може змінитись. Водночас телебачення тпристосується до нових технологій. Вже нині у нас на «2+2» впродовж трансляції глядачі голосують за найкращого гравця матчу (до речі, дуже крута ідея з погляду залучення аудиторії). З приводу закриття спортивних редакцій на багатьох телеканалах, то, зрозуміло, що новини в стилі: «На 25 хвилині Дрогба забив свій 2 м’яч у чемпіонаті, а на 52-й — 3-й, нікому не цікаві». Такі новини робилися під спонсора. Спонсор звалив, і редакція  стала нікому не потрібна. Це раніше люди вранці дивились результати матчів Ліги чемпіонів у випусках новинах…

Читаю «Спорт-Експрес», «Команду», «Футбол» та «Український футбол». Переглядаю усе, що пишуть колеги. Якісні ж матеріали особливо смакую. Як у п’ятницю не прочитати «Разговор по пятницам» в «С-Е»? Або інтерв’ю Греся чи Ільченка з Блохіним? Все має йти у ногу з часом, а наші видання перетрансформовуватимуться. Приміром, нещодавно російський тижневик «Футбол» ухвалив нову концепцію. То журнал цікаво в руки брати, а не так, просто погортати! Інша річ, як саме трансформуватись, якщо для цього не створено умов? В одній редакції, наприклад, заборонили за кордон дзвонити. Дорого! От набирає мене колега й каже: «Маякни Єщенку, щоб в’юху дав!» — «Окей» — «Тільки ми по телефону не можемо. Можна скайпом?». Для тих, хто колись організовував інтерв’ю, стане зрозуміло, який шанс це поважне видання мало записати Єщенка… От і спробуй трансформуватися, якщо такі умови праці…

Олександр Михайлюк, ТК «Футбол»:

— Без сумніву, електронні ЗМІ в майбутньому матимуть ще більшу частку з-поміж усіх засобів масової інформації. Вже сьгодні на вулиці, у метро або в кафе часто зустрічаєш людей, котрі у своїх ноутбуках чи смартфонах гортають сторінки не лише соцмереж (які, до слова, з часом частково втратять свою популярність, на мій погляд), а й сторінки інтернет-видань, що спеціалізуються переважно на новинах та блогах. Новини у мережі, блоги й особисті колонки дають можливості висловити свою думку з того чи іншого приводу. Користувачі мають можливість посперечатися з авторами, а також із іншими користувачами сайту, і це найбільша перевага електронних видань над друкованими чи навіть телевізором. Інтернет дає також економічні переваги над газетами, які ще потрібно купувати й іноді не задешево. А загалом щодо газет і телебачення, то вони точно нікуди не подінуться… Можливо, видозміняться, або модифікуються.

— Газети намагаюся читати щодня, тим більше, у нас в родині за друковану пресу відповідає мама, а тому щоранку у мене є свіжа інформація на будь-які теми, й одразу з кількох джерел. Мені особисто подобається читати з паперу, адже це є також частиною відпочинку і дозвілля. Враховуючи постійну роботу за комп’ютером, гортання сторінок газети є таким собі релаксом. Клікання в інтернеті втомлює все ж таки більше…

— Справді, інтернет — оперативне та спеціалізованіше джерело, адже дещо ( як, наприклад, результати футбольних матчів чи виборів) ти можеш відслідковувати в режимі онлайн. А це дає значну перевагу над тими ж новинами на телебаченні чи інформацією в газетах. Водночас повноту котроїсь події, фаховий, розгорнутий погляд на неї, маєш більше шансів зустріти на ТБ, або в друкованому виданні. Тож кожне інформаційне джерело — інтернет, телебачення чи газета — корисне по-своєму.

— Іноземними інтернет-виданнями користуюся в основному задля роботи, рідше на дозвіллі. На мою думку, краще прочитати в оригіналі твори відомих письменників, аніж те, що пишуть іноземці сьогодні в новинних стрічках. А пишуть вони дуже часто так само, як і наші ЗМІ… Тільки іншою мовою.

Автор

КОММЕНТАРИИ

Комментарии модерируются. Пишите корректно и дружелюбно.