Ретро хокей: «Червоний Екскаватор», «Машинобудівник», АТЕК.

Кольори: біло-червоно-сині.

Входив до добровільно спортивного товариства «Авангард».

У радянські часи керівництво хокейних клубів не дуже напружувались за назв своїх команд. Якщо це були не добровільні спортивні товариства, до яких мали відношення всі дружини так чи інакше, то й без цього їх фантазія далеко не заходила. Всі ці «автомобілісти», «трактори», «металурги», та інші «верстатобудівники» майже повністю перекочували у наш час. Причому їх прихильники вже звикли до назв, та прикриваються історією цих радянських мутантів. Але не розуміють: дата заснування клуба не обов’язково залишає якийсь слід в хокейній історії – нічого видатного виграти більшості з них у ті часи не вдалося. Можливо саме і й за назви - )). А якщо й змінюють, як це було в українському футболі, то виходить не краще м’яко кажучи, а грубо висловлюючись віддає маразмом – «Металург» з Маріуполя став наприклад «Іллічівцем»!

Український хокей у часи розвитого соціалізму не втік далеко від інших. Мабуть вважали, що якщо серед усіх «Торпедо», «Динамо», «Хіміків» з'явився гордий птах «Сокіл», то місія на цьому завершена…

У кінці сімдесятих у Києві було затверджено створити другу професійну команду, щоб вирішити проблему юних вихованців, та готувати їх для поповнення клубу майстрів. Вибір впав на ХК «Червоний Екскаватор», який як вже зрозуміло з назви, підпорядковувався однойменному київському екскаваторному заводу. Чому саме вони? Бо заснована сім років тому, як аматорська команда, вона дійсно вважалась другою у Києві. «Копати» екскаваторники почали майже зразу: у 1973 році вони виграли Кубок УРСР, де по дорозі до фіналі здолали «Спартак» з Івано-Франківську - 21:0, харківський «Серп і молот» - 10:3, а у фіналі не залишили шансів «Хіміку» з Дніпродзержинську – 9:2. З колишніми гравцями київського «Динамо» Г. Григор’євим, С. Серебряковим, Ю. Потєховим, О. Шоманом, які виступали нині за екскаваторників, з найкращого боку проявили себе спортсмени – вихованці заводського клубу. Насамперед, слюсарі! В. Лабунський, В. Сидоренко, токар В. Гітерс, колишній робітник, нині ( на той час звісно) студент політехнічного інституту С. Горностаєв. На цьому «Червоний Екскаватор» не зупинився і продовжував трощити суперників: чемпіони УРСР 1976 року, гравці команди ставали переможцями Спартакіади УРСР у складі збірної Києва у 1974, 1975, 1978 років. Завдяки цьому і було клуб заявлено у сезоні 1979-80 років до другої ліги чемпіону СРСР. Виступив він у прем’єрному сезоні не дуже вдало: чотирнадцяте місце серед 16 команд. Позаду залишились тільки «Авангард» Уфа та «Торпедо» Ярославль. Восьме місце зайняли динамівці Харкова. У період підготовки, коли решта учасників чемпіонату займалася закладанням підвалин фізичної форми, «Червоний Екскаватор» був зайнятий організаційними питаннями: «вибивали» автобус, роздягальні, лід, форму, комплектували склад. Перші матчі новоствореній команді довелося провести в Сєверодонецьку, де вона через брак льоду у Києві приймала суперників. Поразки з мінімальним рахунком істотно вплинули на юних спортсменів. Крім того, після першої половини сезону екскаваторники змінили назву, на більш «кошерну» - «Машинобудівник».

Наступного року «машинобудівники» виступили набагато краще посівши п’яте місце. При цьому здобули перемогу на турнірі  спорткомітету РСФСР серед восьми команд, який проходив у Архангельську. Серед гравців потрібно відзначити Олега Подузова (20 років) – 40 голів, Олександра Давиденко – 56 голів, та захисника Валерія Ширяєва (17 років).

Край невдало виступили кияни у сезоні 1981-82 років посівши передостаннє місце серед 12 колективів. Увесь сезон команда виконувала незавидну роль колекціонера поразок. Попервах, коли кияни ще не зовсім втратили інтерес до спортивної боротьби, основний тягар несли на плечах ветерани київського хокею О. Мосієнко, О. Давиденко, А. Данько. Вони здебільшого й ставали авторами шайб. Але потім ветерани втомилися, а вся команда розучившись вигравати, опустила руки і догравала чемпіонат. Боротьбу виявляли хіба що юний голкіпер О. Васильєв та нападаючий А. Терпиловський, котрий перед початком сезону у неофіційних матчах пробував сили в складі «Сокола».

Без змін пройшов й наступний сезон – знов передостанні, але вже серед 14 команд.

Останнє місце залишилось за архангельським «Спартаком». В порівнянні з попереднім сезоном різко змінився склад команди. Пішли ветерани, залишилося тільки кілько досвідчених, до яких приєдналися юні 18-20 річні хокеїсти, здебільшого вихованці школи «Сокола». Зокрема, в «Машинобудівнику» ми тепер побачили С. Бабія, А. Найду, О. Синькова, котрі одівали вже навіть форму головної команди і республіки. Ці хлопці, а також Успенський та Штефан вели молоду команду на суточки із значно досвідченішими суперниками. Не все, ясна річ, виходило у вчорашніх учасників юнацьких турнірів, але у важких поєдинках вони загартовувались, мужніли. Звичайно, до уваги бралась експериментальність сміливого кроку з метою омолодження команди. Тепер же на часі сходження до вищих позицій.

Сезон 1983-84 років «Машинобудівник» провів краще попереднього зайнявши сьоме місце. Приємно, що старт і фініш киян були дзвінкими. У вересні авангардівці захопили лідерство. Одразу відібрали три очки в одного з фаворитів – «Хіміка» (Енгельс). Потім іще в шести матчах  домоглися абсолютного результату. Отоді найсильніші команди ліги нарешті зрозуміли, що київська команда вже не та, що попереднього сезону. Проти наших земляків почали діяти завзятіше, пильніше, серйозніше… У 16 завершальних турах «Машинобудівник» добився успіху у 12 матчах, два звів у нічию та у двох поступився. Курс на омолодження виявився вірним. Хлопці не підвели. З початку Олега Синькова перевели до «Сокола», а за ним подібне запрошення дістали Євген Аліпов та Олег Посметьєв. Не виключено, що до них приєднаються й інші перспективні гравці. Серед них фахівці називають воротаря Павла Михоника, який у 18 років демонструє високий рівень.

Отож, поступово здійснюється мрія людей, зацікавлених у створенні потужного хокейного господарства у Києві. Зв’язка: школа – «Машинобудівник» - «Сокіл» існує і дедалі міцнішає.

З сезону 1984-85 років київський команда  ШВСМ змінила «Машинобудівник» у першості СРСР. З цього часу друга команда майстрів «Сокола» – ШВСМ Київ почала прогресувати більш швидкими темпами, добравшись свого часу й до першої ліги Чемпіонату СРСР. Але це вже інша історія…

Додамо, що «Червоний Екскаватор» з хокейної карти України не зник. У сезоні 1989-90 років вони прийняли участь у Кубку Профспілок серед колективів фізкультури, переможець якого на наступний рік розпочинав боротьбу вже серед клубів другої ліги Чемпіонату СРСР. В 1/16 кияни перемогли «Хімік» Уварово (Тамбовська область)  - 17:9, 22:2, 17:3 (грали до трьох перемог). У 1/8 екскаваторники програли рязанському «Спартаку» - 2:6, 5:4, 1:9, 1:15. Продовжувала діяти і юнацька команда, так у 1985 році у турнірі на приз «Авангарду» серед 16-річних у Києві «червоні» зайняли перше місце перегравши «Хімік» Сєверодонецьк – 7:0, «Ватру» Новий Роздол – 9:2 та «Промінь» з Дніпродзержинська – 5:2.

У часи незалежності екскаваторники починаючи з третього Чемпіонату України протягом чотирнадцяти сезонів поспіль брали у ньому участь.  Змінивши назву заводу змінилась й назва хокейного клубу. Тепер він зветься АТЕК. За цей час гравці команди один раз вигравали першість України (сезон 2006-07), сходження ХК АТЕК на український хокейний трон перервав чотирирічну гегемонію київського "Сокола", який в цьому сезоні зосередився на Відкритій Першості Білорусі; один раз брали срібні нагороди (1994-95) та чотири рази здобували бронзу (1996-97, 2002-03, 2003-04, 2008-09).

Залишили свій слід хокеїсти й у Європі. 10 листопада 1995 року в італійському місті Варезе вони прийняли участь у другому Кубку Федерації. У чвертьфінальному турнірі АТЕК поступився АЦ ЗПС Злін з Чехії – 3:12. А у зустрічі за третє місце в додатковий час програли французькому ХК Шамоні – 2:3. Була можливість покращити свої показники у Європі у киян в 2007 році, як чемпіони країни клуб був заявлений до Континентального Кубку, етап якого мав проходити у Тілбургу. Але в міжсезоння АТЕК залишили лідери команди, а якісно підсилитися "екскаваторники" не встигли, понадіявшись на давнішні дружні зв'язки з "Соколом", якому восени 2006 року самі простягнули руку допомоги в аналогічній ситуації (форварди Миколаїв і Млинченко, будучи гравцями АТЕК , виступали за "Сокіл" у Континентальному кубку в Мінську).  Але домовитись по людські з «Соколом» своєчасно не вдалось, адже терміни подачі заявки закінчилися. Виникнули проблеми і з своєчасним отриманням віз в  посольстві Нідерландів. І киян змінила загребська «Младость».

У 2009 році бронзовий призер попереднього чемпіонату столичний АТЕК не подав свою заявку на участь у 18-му чемпіонаті України. Так безславно завершилась майже сорокарічна історія хокейних «екскаваторників».

Додамо, що й хокейний майданчик АТЕК, який ще цього року був притулком для українських хокейних клубів, скоріш за все припинить своє існування. Жахливі умови як для уболівальників, так і для самих хокеїстів, які панували не один рік в цьому «палаці» вирішили припинити рейдери. Якщо інформація «Обозревателя» правдива і до цього причетний Давид Жванія, то нас чекає ще одне «покращення». Зрозуміло що ніякого майданчика не буде, бо це є чудове місце під забудову. Нажаль мабуть так і не встигнемо, хоч на один матч туди «запросити» усіх діячів української федерації хокею та ПХЛ, де витримати: у зимову погоду просидіти 60 хвилин, не потребляючи горілчані напої, та не відморозивши собі те, що колись кидали у кандидата в президента країни, може не кожний, хоча дивлячись на заступника міністра фінансів розумієш, що цім хлопцям все до снаги…