Блог Танкове буратіно

Вершники постапокаліпсису. 9 українців, які зробили сезон Суперліги особливим

Фесенко, Мішула та інші герої.

Іван Ткаченко, «Черкаські Мавпи»

Устанавливайте приложение Tribuna.com для Android и iOS. Здесь есть все о спорте!

Як може змінювати лігу на краще людина із середньою статистикою у сім очок та п’ять підбирань за гру? Дуже просто, якщо вийти за межі статистичних протоколів. Форвард «Мавп» протягом сезону вражав не цифрами, а досі дещо нехарактерною для нашого баскетболу манерою гри. Та ще й довів, що Максим Міхельсон – найбільш американський з українських тренерів.

Серед носіїв радянського менталітету у тренерському цеху на рівні дитячо-юнацьких шкіл давно побутує правило: не бий згори, данками ти принижуєш суперника, а це геть неправильно. Через подібну упередженість ми вже в часи незалежності отримали два покоління вінгів, які вперто завершували швидкі відриви простенькими лей-апами. Нудненько, зате так, як навчали. Навіть за наявності непоганого вертикального стрибку.

Івану, як і його наставнику, на пережитки минулого начхати. Якщо ви, не дай боже, не поставили спину після неточного кидка умовного Кольченка, то готуйтеся отримати два очки з ефектного додавання. Аллей-упи за участю Янга та Ткаченка взагалі стали класикою жанру зразка сезону 18/19. Трибуни у Черкасах після таких епізодів шаленіли, тренери опонентів майже завжди змушені були брати хвилинну перерву, аби привести підопічних до тями. Так-так, подібні речі деморалізують, навіть якщо згори щойно вгатили не через тебе.

Якщо повертатися до сухих цифр, то помітними стають два факти. По-перше, в особі Ткаченка «Черкаські Мавпи» вже мають елітного за мірками Суперліги персональника. 1,4 блок-шоти за гру – показник, недосяжний для деяких бігменів. Однак найголовнішим є геть не це: головний тренер небезпідставно довіряє молодому гравцю опіку лідерів суперника. З чіпких рук Івана вирватися можна було лише з величезними складнощами – в цьому переконувалися і Мішула, і лідери інших команд з американським громадянством. Біда полягала в тому, що ламані-переламані «Мавпи» через обмеженість ротації та сил не могли викладатися в захисті так, як це робила «запальничка Міхельсона».

По-друге, претендент на звання відкриття сезону є на диво ефективним на чужій половині майданчику, і мова не тільки про 1,6 підбирань у нападі за гру. Шалений відсоток реалізації двоочкових кидків (69%) пояснюється дуже просто: за сезон Іван виконав лише два дальніх середніх. Обидва вимушено, під сирену та неточно. А в цілому він атакує відповідно до заповідей Джорджа Карла, який єдиними ефективними кидками вважав триочковий, лей-ап та штрафний. Виходів на лінію, щоправда, поки замало, дальні не летять так, як слід, однак з часом це виправляється.  Приклад Ткаченка чудово доводить, що елітного рольового виконавця виховати складно, але можливо. Тим більше за американськими лекалами.

Олексій Онуфрієв, «Миколаїв»

Вихованець дніпровського баскетболу лишився останнім з могікан. Ні, справді – у 37 він ще не «зачохлив кулемета», доки його однолітки вже намагаються випробовувати себе у тренерському ремеслі. Здається, що Олексій старанно відстрілюватиметься з улюбленої точки «справа під 45» навіть тоді, коли зі сцени почне поступово сходити генерація Кравцова, Лукашова і Пустозвонова, бо вміння зберегти форму у солідному віці дається геть не всім.

Насправді Онуфрієв суттєво змінився. Відсоток влучань дальніх кидків по сезону не дотягнув навіть до 30, з найбільш небезпечної зазвичай зони взагалі прилетіло 4 з 19. Ветеран перелаштувався на режим трамвая-одноколійки. Якщо вистачає сил добігти до чужого кошика – забиває у проходах чи після скидань захисників. Якщо ні – кладе триочковий «в лоба», як говорять у баскетбольному середовищі. І все це за неймовірного ігрового часу у 28 хвилин, зауважте. Характерно, що «Миколаїв» суттєво просідав за відсутності на майданчику саме Олексія, хоча більше за нього в середньому начебто набирали аж четверо.

Що там Буба Кікабідзе про багатство співав, не нагадаєте?

Павло Крутоус, «Київ-Баскет»

До поточного сезону Павло асоціювався переважно із незрозумілою третьою чвертю матчу з Латвією на Євробаскеті-2015. На рівному місці він за кілька хвилин зловив чотири фоли, поставивши таким чином у скрутне становище не лише себе, але й команду. Ніхто ще не знав, що Липовий битиме без промахів, господарі завалять останню атаку за рахунку 74:75, і Україна раптово переможе, зберігаючи шанси на вихід з групи. Тому в голові і промайнула думка з серії «молодо-зелено, трясця».

Зараз ту десятихвилинку Крутоус не згадує навіть як страшний сон. Він провів найкращий сезон у кар’єрі не стільки статистично, скільки в плані впливу на загальну картину. На клубному рівні у командах під керівництвом Євгена Мурзіна перші ролі за можливості грали легіонери. От і у «Київ-Баскеті» м’яча переважно тягали Крік та Латковіч. Але американець частенько невиправдано загравався, а чорногорець з дивною завзятістю кидався «цеглинами» з-за дуги (21% - так ще примудритися треба). Мимоволі довелося покладатися на більш стабільну опцію, якою виявився екс-форвард «Будівельника» та БК «Київ». Глобального порятунку від силових проривів Павла під кошик так і не віднайшли: або два очки, або вихід на лінію штрафних. Та й 36 відсотків влучання триочкових (в тому числі з ведення) – цілком непогано для гравця, який в юніорські часи вважався свінгменом без кидка.

Чемпіоном Крутоус цього сезону не став. Та без нагород він точно не лишився, зламавши сталу систему. Матч зірок Суперліги у ситі та грошовиті часи влаштовувався задля зібрання в одному місці найкращих легіонерів – своїх добирали вже «на решту». Тим більш дивно було спостерігати за тим, як Павло у Запоріжжі в форматі Україна – Легіон вибиває 42 очки і стає найціннішим гравцем поєдинку. Як не крутіть, а досвід виступів у команді, тренер якої щиро зізнавався у невмінні малювати комбінації, дається взнаки.

Ілля Сидоров, «Хімік»

Українському баскетболу завжди не вистачало власної версії Стіва Неша. Люди на кшталт Мурзіна чи Раєвського швидше були прикладами типажу «Айверсон у тілі Стоктона», оскільки в першу, другу та третю чергу перед ними ставилося завдання набирати очки. Розігруючого з «очима на потилиці», що несеться вперед на шаленій швидкості і має кілька однаково небезпечних варіантів продовження атаки, не було з прозаїчної причини – виконавців подібного амплуа наші спеціалісти історично не вміли готувати.

Якщо подивитися за грою Сидорова, то невловима на перший погляд схожість  із канадцем стане очевидною. В плані рівня майстерності це порівняння очеретяного кота з тигром чи левом, але в іншому Ілля на диво нагадую Стіва зразка сезону-06/07. І не лише зачіскою. Він остаточно затвердився в якості найкращого модератора швидкого нападу серед українських перших номерів, що надало «Хіміку» перевагу над іншими командами Суперліги. Ефективність Джонса та Едвіна у позиційних атаках під час ізоляцій – це чудово, але частенько підопічні Степановського брали своє за рахунок темпу. І тут учорашній юніор із двома п’ятірками на майці якраз ставав в нагоді. Непогана реалізація триочкових з обох точок під 45 додається приємним бонусом.

Найцікавіше те, що в Южному зазвичай не ставляться належним чином до розвитку специфічних навичок гравців окремих позицій (саме тому Пустовий, скажімо, став прогресувати лише після від’їзду до Іспанії). А руку до становлення нестандартного поки що плеймейкера-шестифутера доклав – сюрприз, сюрприз – Максим Міхельсон. Ілля перетнувся з творцем чемпіонських «Мавп» на початку десятих у кадетській збірній, побудованій навколо Святослава Михайлюка. Сидоров серед тієї талановитої дітвори був навіть не на других ролях (ага, спробуй вилізти з-за спини топового тоді Зотова), але іноді нетривалого дотику до чогось премудрого вистачає, аби почати повільно перетворюватися з жабеняти на спершу принца, а потім і короля швидких відривів.

В’ячеслав Петров, «Київ-Баскет»

Колись Славко був одним з багатьох перспективних українських бігменів, яких вели за зразком та подобою Кирила Фесенка. Він гармонічно доповнював Сидорова під час розіграшу нескінченних пік-енд-ролів, максимально ефективно працював спиною до кошика і закривав собою чимало простору в захисті. Нічого іншого від стереотипного важкого форварда/центрового тоді не вимагалося. «Хімік» регулярно виходив до фінальних серій Суперліги, тактична революція на американський штиб ще не планувалася.

А потім все склалося майже за Висоцьким: хотіли Шака, а з’їли отримали Брука. Дійсно, за напрямком еволюції Петров та Лопес виявилися дуже схожими. До арсеналу обох через потреби часу додався стабільний триочковий кидок. У випадку із В’ячеславом, який розпочався ще в Южному – лише з однієї точки по центру, оскільки на краях майданчику він перебуває нечасто. Однак 35% винятково кидками з отримання – статистика, якою не всі захисники в Суперлізі похвалитися можуть.

На додачу колишній «наступний Фес» суттєво підтягнув роботу ніг. Якщо раніше йому треба було створювати момент для атаки з-під кошику переважно у статиці, то тепер Славко із граціозністю молодого грізлі протискає суперників на подвійному кроці. З покращенням дальнього кидку прийшло й покращення реалізації штрафних, яких через вміння забивати з контактом форвард заробляє достатньо. Власне, його 11/12 з лінії у першому матчі півфіналу в Запоріжжі великою мірою вирішили долю серії. В цілому серед українських гравців важливішим для «Київ-Баскету» є лише Крутоус. А новий тренер збірної під час підбору фронткорту, швидше за все, остаточно припинить орієнтуватися на класичних бійців трисекундної зони, яким вже переважно добряче за тридцять.

Олександр Беліков, «Одеса»

За великим рахунком, Беліков – це Ткаченко, якому надали ігровий час та відсоток залучення до атак Крутоуса. Але не все так просто. Лідер одеситів вразив не стрімким перетворенням з рольового виконавця на першу скрипку – доки наприкінці сезону терміново не підвезли американців, саме Сашко найчастіше брав на себе гру у складних кінцівках, коли був здоровим. Вихованець «Хіміка» для Суперліги-18/19 був тією силою, що вічно хоче зла, але творить добро через вічний надлишок енергії.

Раніше агресія Белікова мала швидше негативні прояви на кшталт суперечок або навіть бійок з опонентами. І не лише з ними – Олександр Пащенко ще у южненському дублі марно намагався перевиховати конфліктного юнака, що міг легко обкласти тренера матюкам (і геть не витончено, на відміну від творчості Подервянського). Але останнім часом енергія спрямовується у правильний бік. Агресивний захист як на лінії м’яча, так і по гравцю, регулярна підтримка швидких відривів і слем-данки. За останнім показником Олександр навіть без ретельних підрахунків суттєво випереджає колег за амплуа в лізі.

З таким полум’яним лідером «Одеса» цілком могла б зайти далі за перший раунд, якби не епідемія травм та суддівські помилки, якими рясніла серія з «Дніпром». Тим цікавіше буде дочекатися наступного сезону, якщо все лишиться в тому ж вигляді.

Станіслав Тимофеєнко, «Дніпро»

,

З баскетбольної точки зору Стас є «пізньою дитиною». Михайлюк у 16 вже справляв несамовите враження на американських та європейських скаутів, а одна з найтрагічніших (поки що) постатей сучасного українського баскетболу у цьому ж віці все ще працювала над помилками, що зазвичай виправляються ще на рівні середньої школи. Тимофеєнко жахливо виглядав під час силової боротьби, програвав підбирання першим номерам і не знаходив собі чіткої позиції на майданчику. На щастя, на життєвому шляху Станіслава трапився Вальдемарас Хомічюс – литовець навчив форварда перетворювати недоліки на чесноти. Однак це був лише початок.

Останній штрих до чемпіонського портрету мав зробити сезон-18/19. Глєбов поїхав спробувати легіонерського щастя до Угорщини, Мішула вперше за кар’єру почав регулярно зазирати до лазарету. І раптом з’ясувалося, що у «Дніпрі» нема кому створювати можливості для атаки як собі, так і партнерам. Менеджмент дніпрян – привід для окремої розмови. Але влітку та восени саме Тимофеєнко змушений був перетворитися з другої опції та лідера роздягальні на пойнт-форварда.

Він організовував швидкий напад, хоча дриблінг завжди був швидше його вадою, ніж очевидним плюсом. Іноді майже не сідав на лаву запасних, зачищав обидва щити і був каталізатором вирішальних ривків. Відсоток реалізації триочкових (30,7) залишав бажати кращого, через надмірні навантаження не обійшлося без травм. І все це у команді, яка через невідповідність рівнів компетентності головного тренера та чемпіонату фактично грала у режимі автопілоту.

Не дивно, що замість довгоочікуваного чемпіонства у повноцінній лізі доля скрутила «Дніпру» дулю в серії з «Хіміком». Але особисто капітана дніпрян важко в чомусь звинуватити. Хвилює лише те, що до трагічного образу сучасного Сізіфа додалося штрихів масними фарбами. Тимофеєнку влітку виповнюється 30, а він ще як слід не встиг понюхати пороху на міжнародній арені. При цьому Станіслав і в сучасні тренди майже ідеально вписується, і статистику має непогану.

Олександр Мішула, «Дніпро»

Якщо Міхельсон – найбільш американський з українських тренерів, то Мішула є таким серед гравців. І навіть кумедно, що ці двоє в реаліях Суперліги є антагоністами за всіма статтями, а не союзниками. Колись батько Олександра нервував з приводу того, що сина в юніорській збірній примушують грати першого, а не другого номера. Зараз же ж межа між позиціями остаточно стерлася. Час, мабуть, за аналогією з німецьким дієсловом «muellern» на честь Герда Мюллера ввести неологізм «мішулити» – влучати важливі кидки у напружених кінцівках з неймовірних позицій із кам’яним виразом обличчя. Так, навіть якщо в попередні 35 хвилин вперто нічого не летіло.

Якщо відволіктися від зовнішніх ефектів і подивитися на суху статистику, то саме виходець з Перемоги став ледве не головним винуватцем провалу чемпіонського походу. У серіях проти суперників з Одещини він кілька разів неприпустимо зривався та відправлявся до душу із двома неспортивними. А коли не було конфліктів із суддями, підводив приціл (3/12 триочкових у другому матчі з «Хіміком» більше схожі на спробу викликати Сатану). Минулого сезону «Дніпро» програв фінал «Мавпам» винятково через відсутність Мішули. Зараз він був живим-здоровим, але команду до вирішальної серії на своїх плечах не втягнув.

Втім, є один нюанс. Видатний італійський воротар Вальтер Дзенга за кар’єру не відбив жодного пенальті, але більшість любителів футболу пам’ятає його не за це. Ось і у випадку з Сашком результат частенько є вторинним. Згадайте дебютний (і провальний) для України чемпіонат світу. Той самий матч із турками, яким майже невідомий тоді за межами неньки хлопчисько накидав 21 очко з виразом обличчя Африкана Свиридовича з «Казки про рєпку». Таких поєдинків було чимало навіть цього сезону. Вісім метрів чи дев’ять, з кута чи в лоба, з-під заслону чи крізь руки – якщо треба вгатити рятівний триочковий, то ви знаєте, кого шукати.

При цьому варто зауважити головне. Олександр – не просто штучний крам, таку зброю масового ураження система зразка УРСР виготовити не здатна за визначенням. Вирішальний внесок у становлення повноцінної зірки ще в шкільні часи зробив нестримний дух вулиць. Якщо ти попри застереження тренерів насмілюєшся данкувати через суперника у суботньому поєдинку «на ящик пива» на асфальтовому майданчику Новокримки, то холоднокровно накидати четвертака якійсь «Одесі» – справа непристойно легка. Тому поспішайте бачити.

Кирило Фесенко, «Дніпро»

Сезон-18/19 для колишнього центрового «Юти» важливий не стільки спортивною складовою, скільки оточуючою атмосферою. У 32 роки він вперше зіграв за клуб з рідного міста, хоча переконатися в особливих зв’язках Кирила з одним із районів горішнього правобережжя Дніпра довелося значно раніше. Пам’ятаєте матчі відбору до Євробаскету-2011 проти британців та боснійців, які Україна проводила в цілісінькому тоді ще «Метеорі»? Авжеж, пам’ятаєте. Тому й не забули, як після кожної вдалої дії Феса трибуни (нехай і напівпорожні) вибухали. Аналогічною була і зворотна реакція центрового.

Тут, мабуть, варто зробити географічний відступ. Райончик із давніми спортивними традиціями, що зветься місцевими «Титова», насправді прихоплює крім однойменної вулиці територію в радіусі кількох кварталів. В тому числі й частину проспекту Хмельницького, на якому розташований «Шинник», поточна домашня арена «Дніпра». Чотири зупинки трамвайчиком від «Силуету». А народ ну просто свій в дошку. Одні разом навчалися з зірковим спортсменом у сто двадцятій школі, інші що вихідних рубалися на вищезгаданому майданчику школи тридцять першої, хтось просто був співучасником бурхливого іноді вечірньо-нічного життя.

Неважливо, як Фесенко грав, хоча 9+6 у зіпсованій травмами регулярці та 12+6 у плей-офф з трьома дабл-даблами – розкішні цифри для ветерана з обмеженим ігровим часом. Важливий сам факт наявності місцевого героя, не просто уродженця міста на Дніпрі, а свого, «титовського». Такого ж, яким у футбольному «Дніпрі» був Сашко Рикун. Кирило й сам ловить несамовитий кайф, коли зливається з юрбою прихильників, немов поринаючи у безмежний оазис позитиву. Якщо ви не маєте світлини з цим привітним здорованем, то швидше за все не відвідали жодного домашнього матчу БКДД.

Погодьтеся, у баскетболі вистачає безцінних речей крім переможних кидків та рятівних блок-шотів.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...