Сім причин зацікавитись турецьким футболом, якщо ви цього ще не зробили

Юзер Asphalt розпочинає низку матеріалів в україномовному блозі, присвяченому турецькому футболу, та доводить, що ігнорувати це явище - гріх.

АвторAsphalt
18 июля 2015, 21:24
4

Як показує практика, вся увага типового вболівальника-"обывателя", окрім рідного чемпіонату, зазвичай спрямована максимум на один-два турніри топ-5. У всіх них, безперечно, є власні неповторні особливості та колорит. Проте я спробую пояснити, чому турецька Суперліга - це круто, провали збірної Туреччини - це тимчасово, а турецькі вболівальники - найкращі в світі.

 

1. Турецький футбол - це стародавня історія та традиції.

В якості короткої затравки. Футбол в Туреччині бере свій початок ще з непристойно давніх навіть для континентальних європейців часів – з середини 1870-х, коли в Ізмірі був зіграний перший матч за участю англійських моряків, «розбавлених» місцевими. Там же був створений і перший турецький футбольний клуб, що звався «Смірна». Пізніше його слід втрачається і можна точно сказати, що до Другої Світової війни він не дожив, принаймні на цей час згадок про нього вже не знайшлось. У 1897 році було зіграно перший міжміський матч між командами Ізміру та Стамбулу, де виграли перші. Це, нагадаю, цілком собі часи Османської Імперії з діючими султанами, візирами та дервішами. 

 

                                                          Фенербахче в сезоні 1910/11.

 

Вже у 1904 виникає перше офіційне змагання – Стамбульська футбольна ліга. Мине ще трохи часу і у великий світ виходять флагмани турецького футболу – Бешикташ, Галатасарай та Фенербахче (в порядку появи). Національна турецька ліга в її класичному вигляді виникає у 1959 році, в ній взяли участь 16 команд з трьох міст – Стамбула, Анкари та Ізміра. Першим чемпіоном Туреччини став Фенербахче, обігравши Галатасарай в фінальній пульці, н Історія ж турецької національної збірної бере початок у 1923 році. До речі, статистично, збірна СРСР довоєнного сталінського зразка провела найбільше матчів саме зі збірною Туреччини. Вже у 1950 Milli Takım («національна команда») кваліфікувалась на Чемпіонат Світу у Бразилії, але не відправилась туди через брак коштів. 

 

                                          Перше задокументоване фото Бешикташа. 1903 рік.

 

Окрема тема, яка є особливістю національного (саме так) характеру чоловіків-турків – приналежність, ба навіть закріпленість за своїм клубом, і відданість йому. Навіть політики найвищого рангу рідко коли приховують  сімейну традицію вболівання за той чи інший клуб (куди рідше – вподобання команди по принципу «глорства»). Ні для кого не секрет, що Шюкрю Сарачоглу, іменем якого названий стадіон Фенербахче – це прем’єр-міністр Туреччини середини 1940-х років, а іменем Ісмета Іньоню, що при тому ж уряді був президентом, був названий старий стадіон Бешикташа. Думаю, зрозуміло, чому. Стосовно «батька всіх турків» Мустафи Кемаля і досі йдуть напружені суперечки і кожен житель Стамбулу переконаний, що Ататюрк вболівав саме за той клуб, що і він сам, ще й наведе кілька «безперечних» доводів. Такі доводи я чув особисто від фанів усіх клубів «великої трійки». Кому вірити – не знаю. Вважаю справедливим, що іменем Кемаля Ататюрка був названий найбільший за місткістю Національний стадіон. Знайшли, так би мовити, Соломонове рішення. Нинішній глава Туреччини Ердоган, до речі, підтримує Фенербахче.

Ну а як я cкладав іспити на університетській кафедрі турецькому доценту, що вболіває з дитинства за Фенер, після їх вльоту Галатасараю – про це якось в окремий раз :)

Що би хто не казав, а тамошні футбольні традиції, особливо в Стамбулі – такі ж нерушимі, як і стіни самого Долмабахче.

 

2. Турецький футбол - це досягнення на міжнародній арені. 

На європейській арені турецькі команди традиційно вважаються незручними з низки різноманітних причин. Поміж усіма – це також і високий рівень організації гри і жорстка дисциплінованість, завдяки якій туркам вдавалося «шуміти» не раз.

Вболівальникам зі стажем абсолютно точно пригадується Галатасарай зразку-2000, з єдиним і неповторним Фатіхом Терімом, а потім і Мірчею Луческу на чолі. Команда, вилетівши з третього місця в групі ЛЧ 1999/2000, поступово, натужно, але сміливо дійшла до фіналу КУЄФА, обігравши по черзі представників, як ми зараз називаємо, «великої четвірки» на цьому шляху: Болонья (3-2 за сумою), Борусія Д (2-0), Мальорка (6-2), Лідс (4-2). У фіналі підступних турків вже очікував лондонський Арсенал. Матч вийшов наднапруженим, а моментів була нереальна кількість.

У складі тієї команди ми згадуємо таких людей, як Таффарел, Попеску, Коркмаз, Давала, Хаджі, Шюкюр та ін.

«Краще один раз побачити»:

 

За пару місяців команда зробила два якісних ходи на трансферному ринку. Першим був тренер Мірча Луческу, який прийшов з бухарестського Рапіда. Другим – Маріо Жардел з Порту. Він і поклав у ворота Реала в Суперкубку УЄФА два голи, один з яких виявився «золотим».

 

Якщо ж ми згадуємо турецьку збірну, то тут випливають дві бронзи, на ЧС-2002, коли на шляху до фіналу Шюкюра і компанію зупинив лише Роналдо, і Євро-2008, де сильнішим був лише Бундесманншафт у півфіналі.

 

 

3. Турецький футбол - це якісна інфраструктура.

Турки люблять футбол і роблять усе можливе, щоб забезпечити йому якнайбільшу популярність. Що важливо, не лише кількісно, а і якісно.

Говорячи цифрами, в Туреччині на сьогодні розташовано 45 стадіонів місткістю понад 10 тис. осіб в усіх регіонах країни, і 13 місткістю понад 20 тис. Для порівняння, в Україні, включно з окупованими територіями, двадцять вісім «десятитисячників», близько третини з яких перебувають в аварійному стані.  

На сьогоднішній день в Туреччині спостерігається тенденція, яку не гріх назвати «стадіонним бумом». На території країни ведуться роботи по спорудженні або реконструкції близько десятку стадіонів. Фотопроекти додаються.

 

                                                         Timsah Arena, Бурсаспор.

                                                          Vodafone Arena, Бешикташ.

                                                           Şehir Stadi, Коньяспор.

                                                     Akyazi Stadi, Трабзонспор.

                                                        Samsun Stadyum, Самсунспор.

                                                           Antalya Stadyum, Антальяспор.

                                                          Başakşehir Stadi, Істанбул Башакшехір.

 

І крім того чимало стадіонів поменше для клубів нижчих ліг.

Тепер же поглянемо на те, що вже збудовано/реконструйовано останнім часом.

 

                                                           TürkTelekom, Галатасарай.

                                                           Şükrü Saracoğlu, Фенербахче.

                                                          Kadir Has Stadyumu, Кайсеріспор.

                                                            Rize Şehir Stadı, Різеспор.

 

Якщо все це буде збудовано в такому вигляді, ми можемо стверджувати, що Туреччина володітиме одним з найкращих інфраструктурних арсеналів у Європі, поступаючись, хіба що, Англії та Німеччині. Не дивно, що турки вже давно побиваються за великим міжнародним турніром, Євро-2020/2024 зокрема.

 

4. Турецький футбол - це маркетинг і гроші.

Три факти вам на розгляд.

1) У квітні цього року стало відомо, що  Türk Hava Yolları (вони ж Turkish Airlines) стали офіційним авіаперевізником Ліги Чемпіонів, підписавши контракт з УЄФА на три роки.

Контракти компанії, крім УЄФА та Турецької Футбольної Федерації, підписані також з такими клубами, як Манчестер Юнайтед, Борусія Дортмунд, Барселона, і такими людьми, як Ліонель Мессі та Дідьє Дрогба.

2) В 2013 році між Бешикташем та оператором мобільного зв’язку  Vodafone був підписаний контракт по схемі «3+2» на суму 145 мільйонів доларів. Іменем компанії також буде названий стадіон четвертої категорії УЄФА, що будується клубом і через рік буде зданий в експлуатацію.

Ходять легенди, що фани Фенера і Сарая юзають виключно ТюркТелеком чи шось подібне через цю подію.

3) Існує багато дискусій стосовно того, який же чемпіонат повинен носити право «шостого в Європі». Суперечки за спортивним принципом ніколи не будуть вирішені, а от за оборотом грошей в правах на телетрансляції чисте шосте місце після країн «великої 5» займає Туреччина. За даними Swiss Ramble 2012 року, по контракту з телесупутниковою компанією Digitürk, яка нещодавно була придбана катарцями, клуби по контракту в сумі заробили 260,3 млн. євро., тобто приблизно по 14,5 млн. на клуб. Говорити про те, що в Туреччині з давніх-давен існує єдиний телевізійний пул – не слід. За цими ж даними, Нідерланди, що йдуть сьомими в списку, отримали від компанії Eredivisie Live порядку 100 млн. євро. 

Висновки за вами.

 

5. Турецький футбол - це імена.

Не дивно, що за стабільної фінансової ситуації, в турецькому клубному футболі завжди вистачало відомих імен.

В цьому сезоні на турецьких полях ми побачимо таких людей, як Робін ван Персі, Нані, Дієго, Рауль Мейрелеш, Муслера, Снейдер, Подольські, Соса, Маріо Гомес, Куарежма, Ето’О та багатьох інших, розбавлених висококласними турецькими збірниками, що кожного нового сезону дарує якісну інтригу в боротьбі за високі місця.

В минулому турецького футболу згадуються імена таких футбольних китів, як Дідьє Дрогба (Галатасарай), Джей-джей Окоча (Фенербахче), Ніколя Анелька (Фенербахче), Роберто Карлоса (Фенербахче), Дірка Кюйта (Фенербахче), Емануеля Ебуе (Галатасарай), Георге Хаджі (Галатасарай), Гарольда Шумахера (Фенербахче), Йоахіма Льова (тренував Фенербахче),

 

6. Туреччина - це безшабашні вболівальники. 

Напевно, тільки лінивий не знає фрази «В Туреччині іноземцям грати важко, там дурнуваті вболівальники». І як би хто не сперечався, це цілковита правда. Напис «Cehenneme davetlisiniz» («вітаємо в пеклі») – це ті слова, якими все це явище можна описати. Фраза, до речі, всупереч штампу, зустрічається не лише на секторі Галатасарая, а і на стадіоні будь-якого іншого турецького клубу, де це саме пекло можуть влаштувати. Тобто на всіх.

У 2012 році в матчі на Іньоню Стаді між Бешикташем та Галатасараєм був зафіксований навищий рівень шуму на спортивних подіях – 132 децибели. Рекорд успішно зафіксовано, і якщо його хтось і поб’є, то це будуть, я переконаний, самі ж турки.  

Найавторитетнішими ультра-групами є UltrAslan («Леви», Галатасарай), Boğaz Hooligans («Хулігани Босфора», Фенербахче), Beşıktaş Çarşı (Бешикташ), «Чорноморці» з Трабзона та інші. За європейськими мірками, в Туреччині саппортинг перебуває на вкрай високому рівні. 

 

 

7. Турецький футбол - це війна.

В першу чергу це стосується Стамбула, де існує «непогана» концентрація заклятих ворогів на квадратний кілометр. Їх там три, а це означає, що за футбольний сезон щонайменше шість разів турецькі новини передають про сутички, підпали, бійки і рідко, але бувало і таке – смерті.

В Стамбулі розвинений «лондонський принцип», тобто історично утворились «межі впливу» клубів по районах міста. Фенербахче – це безальтернативно азійська частина міста. Бешикташ – це узбережжя Босфорського перешийку, плюс райони Султанбаші, Арнавуткьой, Башакшехір і, власне, район Бешикташ – місце, з якого почалась історія клубу. Галатасарай – це чорноморське узбережжя європейської частини міста, а також великий район навколо аеропорту.

Найепічнішим протистоянням Туреччини, безсумнівно, є «Kıtalar Arаsı Derbi» («Міжконтинентальне Дербі») між Сараєм та Фенером. Бешикташ, який несправедливо займає в нашій свідомості місце третього за значимістю клуба в Стамбулі (хоч статистично всередині міста ці три клуби підтримуються приблизно рівною кількістю жителів) – готовий вставляти їм палки в колеса.

У Туреччині хулігани готуються до гри як до походу на війну. Вони ніколи не йдуть на футбол без зброї. При ділі завжди опиняються або звичайний, або кишеньковий ніж чи ніж-метелик. Колись під час матчу між «Гьозтепе» і «Фенербахче» поліція роззброїла декількох фанатів «Гьозтепе», один з яких мав намір пройти на стадіон з киркою.

Все, що може летіти з трибун - монети, запальнички, ключі і т. д. - вилучається, проте до сих пір гравці команд-суперників побоюються підходити до кромки поля, щоб подати кутовий або ввести м'яч в гру з-за бокової лінії.

Отримувати рани в ході баталій або закидати камінням автобуси з командою-суперницею і її фанатами стало майже що традицією. Всі ці стосунки відрізняє справжнісінька ненависть, яка ніколи не згасне.

Не дивно, що в 2013 турецькою федерацією був прийнятий документ, який забороняє і досі відвідувати виїзні матчі в межах Стамбулу. Тобто, людей в футболках Галатасарая ніколи не буває на стадіоні Фенербахче і навпаки.

Але, як показує історія, навіть найзаклятіші вороги можуть стати заодно під час подій, які всіх їх однаково пригнічують. По мотивах протестів на площі Таксім в Стамбулі був знятий фільм «Istanbul United», присвячений єднанню ворожих угрупувань в одне ціле проти дій уряду та поліції.

Відео обов’язкове до перегляду. Щось таке ми спостерігали вже, правда?

 

 

Турецький футбол – своєрідне явище, як і сама країна. З одного боку це гроші, круті гравці, європейський підхід, новітні стадіони. З іншого це ісламська пристрасть, відданість кольорам та вічна ненависть.

Якщо ви є частиною цього – ми вітаємо вас у пеклі.

Лучшие
Новые
Старые
Очень хороший старт. Да, турки нынче в тренде
Ответить
5
PolakiUkrainiec Braćmi
Що ж, за українськими і польськими подіями стежитимемо ще й за Туреччиною:)
Ответить
1
Дмитрий Шостак
Великолепный материал, огромное спасибо автору. Будем смотреть)
Ответить
1
FootbollVaga
Хорошая статья , аж и вправду захотелось посмотреть Турецкую Лигу !
Ответить
1