Сказання про червоного козлика, героя земель манкуніанських

Ви ніколи не задумувалися про те, що усі огляди матчів занадто академічні і від того поступово втрачають свою цікавість? Хіба рядовому вболівальнику справді необхідно знати, за якою схемою грали команди, які в них були кадрові втрати та які комбінації вони розігравали під час голів? Іноді футболу бракує справжньої романтики. Як у середньовічних баладах про героїв-лицарів, які своїми подвигами рятували цілі села, а то й країни.

Тож я на прикладі осіннього матчу Ліги Чемпіонів між «Манчестер Юнайтед» та «Аталантою» (3:2) започатковую авторський жанр літературних оглядів. Хоча я не є фанатом ані самого Кріштіану Роналду, ані його клубу, але саме цей поєдинок за своїм сценарієм найбільше підходить до мого дебюту. Сподіваюся, вам сподобається.

Лицар на прізвисько Козел

Вся Європа була сколишена лицарськими баталіями та війнами. Не було на цілому світі жодного міста, яке жило б спокійно – настільки буремні були часи. Та у фортеці Манкуніум той жовтневий вечір був особливо напруженим. Місцеві плебеї з нетерпінням чекали на поєдинок двох гладіаторів, що обіцяв подарувати неймовірне видовище. Мешканці фортеці скупчилися біля легендарного Театру Мрій, і ніщо не могло їм завадити отримати свою порцію вражень – навіть чума, що вже півтора року бушувала в тих землях.

Ніхто достеменно не знав, хто саме мав приїхати на цей двобій, але фортецею ходили чутки, що суперник місцевого героя прибув із самого центру Римської Імперії. Це був зухвалий лицар-новачок, котрий вже тримав у страху всі Апенніни. Та вся увага була прикута не до нього.

У своїх червоних обладунках із зображенням зухвалого диявола на Арену першим виходив він. Наче кочовий яструб, він оглянув кожен клаптик Театру, зробив перед виходом фірмовий стрибок і зупинився в самому центрі сцени. Оркестр заграв оду лицарям-чемпіонам, до яких з гордістю належав і цей герой. Його орлиний погляд пильно стежив за кожним захопленим глядачем, наче вишукував наступну жертву, до якої кинутися у стрімкому піке. Проте серед своїх шанувальників цей лицар був відомий зовсім не як орел, а як козел. Здавалось би, зовсім не геройське порівняння, але ж саме козел, а аж ніяк не орел, був однією з частин легендарного чудовиська Химери.

Народжений на далеких південних островах, він підкорив усю Європу: Альбіон, Іберію, Апенніни… Але саме в Манкуніумі Козел замолоду прославився як один із найвідважніших воїнів свого часу. Він був останнім з тої легендарної лицарської команди, зібраної за одним круглим столом Театру Мрій старим скотським мудрецем. Саме завдяки цьому мудрецю слава про Козла сягала найдальших монгольських земель, і навіть тамтешні воїни боялися кидати йому виклик. А на берегах Дніпра мешкав літописець Андрій Мінливий, котрий складав легенди про Козла у свою збірку «Лицарський Рональд», завдяки якій цілі покоління знали про його подвиги.

Хоча останнім часом Європою ходили чутки, що цей лицар постарішав та вже не є тим грізним воїном, як у часи переможної Лісабонської битви. Тож розлючений Козел повернувся до Манкуніуму, щоб показати, що ще має порох у порохівницях.

І тут вийшла… Вона. Усі вкрай здивувалися, адже чекали на брутального римського гладіатора, що голіруч задушив не один десяток лютих левів, але замість нього побачили богиню неймовірної краси. Її звали Аталанта. Лише вродлива богиня зуміла кинути виклик зухвалому дияволу. Саме красою, а не лише силою, вона зуміла підкорити Римську Імперію. Плебеї з усіх куточків цієї могутньої держави захоплювалися її бойовим мистецтвом.

Козел захоплено розглядав красуню, котра ввібрала у собі сили найкращих воїнів зі Скіфії, Далмації та навіть з невідомих заморських земель. Її лискуче та пишне волосся елегантно спадало на синьо-чорні обладунки, котрі їй неймовірно личили. Вражений Козел не знав, що робити з чарівною Аталантою: він був доблесним лицарем і не міг напасти на даму. Хоч би які наклепи не розповсюджувала про нього заморська блазниха Катерина Майорська, та свою честь Козел завжди беріг.

Богиня скористалася несподіваним сум‘яттям Козла: нанесла перший постріл з далматинського лука, а потім була ладна проштриктнути червоні обладунки гострим османським мечем. Та він був не з тих, хто ладен був здатися навіть у бою з вродливою жінкою. Козел приберіг свій головний козир на самісінький кінець – коли вже навіть найвідданіші прихильники його слави змирилися з його поразкою – і одним помахом сильної руки… Зірвав із себе обладунки. Усі були вражені, побачивши ідеальний м’язистий стан героя. Невже це й був той самий секрет перемоги над Аталантою? Та лише це могло подіяти, аби здолати красуню. Цей несподіваний хід став фатальним для неї: богиня безсило впала, шокована його ідеальною вродою.

Манкуніанський Козел знову показав, хто найсильніший, та ще й найхитріший лицар на всьому Туманному Альбіоні. Виклик йому кинути міг лише інший козел, що нині мешкав на фермі у Галлії та розважався з місцевими галльськими півнями. Плебеї з усього світу стверджували, що обидвоє можуть із гідністю носити титул Козла, і лише деякі блазні серед них двох завжди виділяли лише одного, в кого, на їх думку, були довші роги.

Дорогою з Театру Мрій після такого захопливого двобою двоє місцевих красунь вражено перемовлялися:

- Чуєш, а у цього лицаря Козла є своя дама серця? – запитала одна з них, досі вражена неочікуваним переможним ударом манкуніанського героя, який подіяв не лише на Аталанту, а й на багатьох прихильниць.

- Звичайно, – відповіла їй інша, відома скіфська глашатайка Владислава Каретська, що мешкала зі своїм чоловіком – лицарем Олександром Бульдозьким у Манкуніумі. – Під час свого походу Піренеями Козел врятував з лап дракона місцеву принцесу з квітковим іменем – Жоржина. Подейкують, що її вкрали з далекого півдня – тих земель, де народився інший відомий Козел.

І дівчина розчаровано пішла геть, чекаючи на свого лицаря, котрий порятує і її, як Олександр Бульдозький свого часу врятував її подругу з лап половців Борячуцьких.

А Козел продовжив здійснювати свої доблесні подвиги на полях Європи: він навчив молодих хлопців з Альп гладіаторському мистецтву, а також потопив на Піренейських берегах жовте підводне чудовисько, котре кілька місяців тому налякало весь Манкуніум. Також Козел врятував з полону Манкуніанської фортеці одного скандинавського рибалку, повернувши того додому, до рідного причалу. Лише одне йому не вдалося: привести власну Батьківщину до світової слави. Він залишив цю справу мореплавцям.

І, хоч усі чекали на вирішальний двобій між двома козлами за звання найкращого, один чаклун з боліт далекої Півночі усе зіпсував. Хитрий князь Андрій Очікувано-Проблемний відправив нашого героя назад, до Іберії, відстоювати свою честь у бою з цілою колісницею, що робила найкращі пухові перини для усіх європейських королів. Козлу доведеться згадати легендарні часи, коли він одним ударом свого шпичака розірвав картату перину на шмаття за часів Лісабонської битви.