Як Пеле став Королем футболу і чому не варто чекати на нових монархів
Дмитро Литвинов – про першу спортивну суперзірку медіакультури.
З різницею в три місяці 2022 року померли два останні монархи, яких справді знала і любила вся планета. Єлизавета Друга та Пеле були символами двадцятого століття – і, напевно, саме зараз це століття остаточно поступилося місцем двадцять першому. Їхня влада була відносна – інститут британської монархії давно вже виконує майже декоративні функції, а про звання (титул? прізвисько?) Короля і справді складно говорити всерйоз.
Над ними можна було посміюватися – капелюшки королеви, як і прогнози Пеле, регулярно збирали тонну саркастичних коментарів – або розчулюватися, бачачи чергове фото з коргі чи молодими зірками футболу. Але до них точно не можна було ставитися інакше, ніж до чогось унікального. Тому, що було завжди – і хочеться, щоб якомога довше не зникало. Бо навіть просто думаючи про шлях, що вони пройшли, відчуваєш дотик до історії. Але якщо в Єлизавети статус був набутий чи не з народження, з поправкою на те, що її батько став монархом через зречення старшого брата, то Пеле зробив себе сам.
А ось про те, що то були за обставини і як Пеле став тим, ким став, хочеться поговорити.
Йому унікально пощастило з часом злету. Ідеться і про обставини всередині країни, і про те, що взагалі відбувалося у світі. Почнемо з того, що чемпіонат світу 1958 став першим, який транслювався телебаченням більшості цивілізованих країн. Нарешті стало можливим хоча б заочно, на маленькому екрані, але самому оцінити рівень майстерності найкращих футболістів планети, не покладаючись на рвані кадри хроніки чи розповіді журналістів, як це було за довоєнних часів Андраде, Сінделара, Планічкі чи Меацци.
Не змінилася ситуація після війни. У 1950-му Бразилія була надто далеко від Європи, у тому числі технологічно, щоб говорити про якусь значну увагу до турніру. Провели – і вже добре. Та й від 1954-го хоч і залишилося трохи більше матеріалу, ніж від попередників, але все одно занадто мало, щоб говорити про повноцінне сприйняття турніру. Саме змагання 1958-го стало першим турніром, який справді був чемпіонатом світу у значенні «приковував увагу всього світу».
І саме там почався злет Пеле.
Він збігся з потребою його країни та того ж світу у новому герої. Бразилія другої половини 1950-х – це одна з найбільш швидко зростаючих економік світу. Місце, де поряд з фавелами вже могли братися за такі грандіозні проекти як будівництво нової столиці Бразиліа. Будівництво, де місто за планом мало мати форму літака як символу технічного прогресу і прагнення держави йти – та що там «йти», летіти! – у світле майбутнє. Майбутнє, в якому поступово зникає будь-яка дискримінація, расова чи класова – і тому молодий, завжди усміхнений темношкірий хлопчик із не найбагатшої родини сприймався як символ нової епохи.
Потребувала таких символів і планета. Зростало нове покоління, яке не хотіло приймати авторитетів минулої доби. Хтось із цих авторитетів дискредитував себе до і під час Другої світової, а хтось стрімко застарів після. Це прагнення досягне піку у 1968-му з антивоєнними протестами в США, а також студентською революцією в Парижі та її знаменитим слоганом «Забороняти заборонено». Пеле хоч і не був революціонером за натурою (про це ще поговоримо), проте чудово вписався в епоху.
Він був таким же символом нової хвилі у спорті, як Елвіс та «бітли» у музиці, Ворхол та Ротко – у живописі, Годар та Трюффо – у кіно.
Ворхол, котрий зробив кілька портретів Короля, добре сформулював відчуття від зустрічей з Пеле: «Він – один з небагатьох, хто суперечить моїй теорії. Замість 15 хвилин слави у нього буде 15 століть».
ЗМІ щойно стали дійсно глобальними. Ніколи до того ти не міг дізнатися з вечірніх новин і детально прочитати вже завтра в газеті про події, що відбуваються на іншому кінці світу. Нові інфоприводи були потрібні постійно – і людина, яка забивала голи регулярніше всіх у світі, постійно надавала такі приводи. А ЗМІ робили все можливе, щоб найкращий футболіст планети Земля був відомий кожному, хто живе на ній.
Відомий навіть завдяки рекламі та глянцю.
Пеле ніколи не нехтував будь-якими можливостями заробити, відмовляючись рекламувати лише сигарети та алкоголь. Все інше, від «Пепсі» до засобу проти еректильної дисфункції – будь ласка. Не дитині, яка росла в сім'ї із соціальних низів відмовлятися. Він знявся у такій кількості реклами, що позаздрили б і теперішні зірки – і за всієї зовнішньої скромності та простоти поводження з іншими завжди чудово вмів рекламувати не лише товари, а й себе. Діями на полі – передусім, але й поза зеленим прямокутником – теж.
Часто кажуть, що він був першим спортсменом-мільйонером. Це неправильно, навіть якщо не брати забутих візників часів гонок колісниць у Колізеї, і згадати, скажімо, боксерів початку століття (погугліть про Джона Саллівана) або Рене Лакоста, який успішно стрибнув зі спортсменів у бізнесмени.
Але Пеле був першим спортсменом, який зміг заробити мільйони і своєю грою та своєю діяльністю за межами стадіону. І навіть коли він двічі за кар'єру був близький до публічного банкрутства (спочатку надто довірився агенту, потім невдало став гарантом однієї позики), обидва рази уникав його – у першому випадку допоміг рідний «Сантос» (в обмін на ненайкращі умови контракту), у другому – перехід в «Космос». І, звичайно, розбагатів і втретє – тому що залишався магнітом уваги і після кар'єри.
А ще – одним із перших, хто усвідомив, що може використати свою популярність, щоб змінити щось у суспільстві.
Боєць на полі, він не був радикалом за його межами: не одного разу казав, що «спорт поза політикою». Мовчав після військового перевороту 1964-го, обіймався з диктатором Медісі після перемоги на чемпіонаті світу 1970-го. Не Мохаммед Алі, одним словом.
Але щодо соціальної політики Пеле свою місію чудово розумів – і усвідомлено хотів бути рольовою моделлю для мільйонів бразильців. Недарма міністерство освіти країни нагородило його медаллю за автобіографію, заради прочитання якої тисячі людей навчилися читати. І та сама відмова від реклами цигарок та алкоголю вписувалася в образ ідеального спортсмена.
Все це працювало на розкручування фігури Короля не гірше, ніж фільми, де він з'являвся чи записи пісеньок, які виходили на платівках.
Пеле був першою світовою медіазіркою зі світу спорту – і тому окремо не варто говорити про те, що хтось інший може стати Королем. Просто тому, що епоха зовсім інша – і вже ніколи не буде такого подиву від масштабу розкручування людини, яка ще недавно була тобі невідома.
Ми щодня бачимо фабрики зірок, що вже говорити про молодих футбольних талантів – коли нормально, що вже у 14-15 років за умовними ендриками стежать десятки тисяч людей з усього світу.
І це ми ще не обговорювали суто спортивний аспект зльоту Пеле.
Давайте не будемо про голи, правда, не хочеться рахувати, скільки він там забивав береговій охороні або скільки захисників грало проти нього – зрештою, завжди можна згадати, що теперішні правила дозволяють оборонцям набагато менше, ніж у часи Пеле.
Але ось, наприклад, ще кілька років тому часто вживаним аргументом за те, що Мессі та Роналду обійшли Пеле, називали їхнє безпрецедентно довге перебування на піковому рівні. Проте і Пеле, вперше зігравши за збірну у 1957-му, залишився у її складі на 14 років, будучи беззастережно основним, настільки, що коли тренер Салданья, комуніст за поглядами із досвідом роботи спортивним журналістом, сказав, що у Пеле проблеми з зором і тренер «селесао» ще подумає, чи брати того у збірну, то збірну залишив не гравець, а тренер. А в «Сантосі» Король і зовсім затримався на 18 з хвостиком років – кар'єра, яку можна порівняти за тривалістю, скажімо, з виступами того ж таки Мессі в «Барселоні».
Він був першим гравцем, який і довів, і показав, що можна бути найкращим або одним із найкращих так довго. Так, і до нього були люди, які грали тривалий час – ті ж ді Стефано з Пушкаш, до яких він так і не приєднався в «Реалі» кінця 1950-х. Але початок їх виступів був не у телееру, а Пеле пощастило. Він був переконливий і в 1958-му в ролі юної ракети, яка забиває м'ячі на будь-які смаки – і виглядав досконалим гравцем у 1970-му, коли і забивати встигав, і найкращим асистентом турніру став (4+6 за підсумками турніру).
Вдумайтеся: глядачі майже не бачили його у 1962-му та 1966-му. У першому випадку травмувався незадовго до турніру, приховував це від лікарів, а згодом добив себе у другому матчі. Шкода, це мав бути його турнір, гол мексиканцям у першому турі – один із найкращих в історії ЧС. У другому після м'яча болгарам на старті другий тур пропускав, щоб відпочити, вважали, що угорців і так обіграють, а потім його натурально вбивали португальці у третьому турі.
Так, за ці 12 років між Швецією та Мексикою мільйони бачили його гру за клуб або читали про неї, але не менша кількість уболівальників пропустила його трансформацію з тієї самої ракети в того, хто керує такими ракетами. І ця ось трансформація стала останнім штрихом для того, щоб коронувати його за життя. І Пеле майстерно підіграв (пас, не гірший за результативні асисти у фіналі) цьому враженню, пішовши на піку і вирішивши не затримуватися на чемпіонатах світу до 1974-го.
Ще одне ідеальне рішення, на яке багато хто (і до, і після нього) виявилися не здатними. Рішення, яке можна порівняти за впливом на масову свідомість із розпадом тих самих «бітлів» у 1970-му. В останній раз за збірну Пеле зіграв у 1971-му, але не суть, фактично пішов він із загальної пам'яті у тому ж 1970-му. Коли хтось, досягнувши такого рівня, наважується сказати «Стоп, досить», це вражає не менше, ніж сам процес зльоту. Тому й нових «бітлів» нема, і... Ну, ви зрозуміли.
Від'їзд у США став останнім штрихом у лакуванні досягнутого. Його навіть не гра, а кар'єра в «Космосі» сама по собі варта окремої статті, але поки що пораджу лише окремий фільм. Важливо, що Пеле навіть на схилі років збільшував масштаб своєї фігури, використовуючи американську медіамашину. Боронь боже йти в тренери, від цього тільки хворіють. А от нова та нова реклама, роль вже не в бразильському серіалі, а в голлівудському фільмі, спілкування з найвідомішими людьми світу – все це працювало на його статус і після завершення великої кар'єри у Бразилії.
Про таких у США говорять «The man, the myth, the legend».
І рольова модель не лише для бразильських дітей.
Усі інші футбольні суперзірки, за великим рахунком, лише повторювали його. Не на полі (тут на роль протогравця на всі часи краще підходить Кройфф), але за його межами. І перевершити того, хто першим пройшов цією дорогою, звісно, не могли. Бест міг скільки завгодно з'являтися на обкладинках журналів, той таки Кройфф або Беккенбауер – їхати до США, а Марадона – грати та яскраво програвати на чемпіонатах світу. Імена умовні, важливий принцип. Одним не вистачало вміння тримати рівень на дистанції, іншим – комунікабельності за межами поля, третім – просто харизми чи щастя.
Наразі популярне відео з футбольними прийомами у його виконанні, які порівнюються з аналогічними у гравців інших епох.
Але ж і порівняння кар'єр навіть нинішніх суперзірок змушує хмикнути щось на кшталт «Це вже було у «Сімпсонах».
Скажімо, Пеле задовго до Мессі в ті ж 34 роки їхав з клубу, де став суперзіркою, в не найсильніший чемпіонат. Задовго до Мессі він йшов із цього рідного клубу через фінансові проблеми (у разі бразильця – проблеми у нього самого, у разі аргентинця – проблем клубу, але байдуже). І задовго до Лео завершував кар'єру у збірній після невдач і повертався з перемогою, виграючи ЧС фактично на замовлення, заздалегідь повідомивши, що не гратиме на наступному чемпіонаті після цього.
Або задовго до Роналду не соромився бути зацикленим на особистій статистиці – звідси всі ці незграбні новини штибу «Пеле заявив, що Ромаріо/Кріштіану/Мессі/ваш варіант не обійшов його по голах у такій ситуації» і нагадування про власні нагороди. Не випадково він ніколи не соромився нагадати при порівняннях із Марадоною, що тому далеко до трьох золотих медалей чемпіонатів світу. Задовго до Кріштіану Пеле не боявся плакати на полі і поза ним, емоційно реагуючи і на успіхи, і на невдачі, свої та партнерів. І, звісно, у рекламному плані теж міг би дати фору португальцю.
І якщо в найближчі рік-два хтось зі згаданої пари суперлегенд все ж таки опиниться в нетоповій лізі, чи це Саудівська Аравія чи США, то ви напевно побачите десятки добірок з легендами футболу, які догравали кар'єру поза Європою/Південною Америкою – і Пеле точно буде у цих самих добірках.
Він пройшов не тільки саму гру, а й усе, що могло бути навколо неї. Пройшов не єдиним, але першим.
І тому він Король. Пеле Перший – і останній.
Почався час республіки.
Фото: Global Look Press, BBC
