Tribuna/Футбол/Блоги/Трибуна-Л/За перспективи «Динамо» не варто хвилюватися – навіть без Циганкова та Забарного

За перспективи «Динамо» не варто хвилюватися – навіть без Циганкова та Забарного

Дмитро Литвинов впевнений - навіть без Циганкова і Забарного все буде гаразд.

Блог — Трибуна-Л
1 июля 2022, 13:45
12
За перспективи «Динамо» не варто хвилюватися – навіть без Циганкова та Забарного

Дмитро Литвинов впевнений, що все буде гаразд. 

Ми все ще не знаємо, яким буде формат та де гратимуть учасники майбутнього футбольного чемпіонату України. Але точно знаємо, що наш футбол вкотре відкотиться у розвитку. Цей процес тривав з 2014-го, коли олігархічний футбол поступово почав здавати позиції. І зараз про моменти, на кшталт перемог «Шахтаря» над «Челсі», вибору Бельханда «Динамо», а не «Інтера», у якості місця продовження кар’єри чи штурму «Металістом» та «Дніпром» останніх етапів Ліги Європи можна лише мріяти. 

Замість приємних спогадів – необхідність думати не про трансфери «на вхід», а про тих, хто може покинути українські клуби. Доводиться обмірковувати, як виглядатимуть наші клуби без легіонерів та підглядати, що там з тими, хто вже пішов.

Справа точно незвична щонайменше для фанів «Динамо» та «Шахтаря» – останніх островів старого світоустрою. І навіть у завжди вилизаних інтерв’ю Сергія Палкіна вже можна побачити фрази «Ми незадоволені сутністю нових правил ФІФА», «Деякі агенти знищують нас» і «Сьогодні ми не купуємо гравців. Але ми в змозі продати їх». 

Заперечення, гнів та компроміс як є. 

Вочевидь, вже незабаром можна буде очікувати й на депресію, коли, скажімо, замість 10 мільйонів євро за Марлона, котрі хотіли від «Фіорентини», доведеться спостерігати, як гравець безкоштовно перейде, скажімо, до «Монци». І питання в тому, коли настане прийняття – не лише в «Шахтаря», а й у «Динамо». 

І насправді у киян значно більше шансів на те, аби досягти цієї стадії швидше за традиційних супротивників.  

По-перше, в них не було такої потужної трансферної кампанії, як та, що минулого сезону провів «Шахтар». Витратити близько 60 мільйонів євро на новачків і спостерігати за тим, як Педріньо, Траоре, Нерес, Вінісіус, той же Марлон, а також де Дзербі тікають від тебе, а ти нічим не можеш завадити – йой, це справді боляче. Так, десь вдається мінімізувати втрати, як із продажем Нереса в «Бенфіку», але все одно, коли планував одне, а виходить зовсім інше – це боляче б’є і по кишені, і по самолюбству. 

По-друге, у «Динамо» є можливість реалізувати свої головні активи і все одно залишитися боєздатним. Мова йде насамперед про Забарного та Циганкова, хоча й у випадку отримання хорошої ринкової пропозиції по Шапаренку Ігорю Суркісу слід замислитися. Головне для президента «Динамо» розуміти – не слід чекати за Забарного 50 мільйонів, а за Циганкова 25 лише тому, що Ігор Михайлович дуже цінить футболістів. 

Так, Ілля є одним з потенційно найсильніших центрбеків Європи цього десятиліття, а Віктор здатний вирішувати долі матчів самотужки. Проте завжди є «але». В Циганкова це те, що матчі здебільшого рівня першості України, цікава медична картка та добігаючий кінця термін контракту. У Забарного – лише півтора сезону у дорослому футболі та банальний брак ігор з топ-суперниками, щоб просити за нього ті самі 50 мільйонів.  

І в обох існує фактор, що потенційні покупці чудово знають про ситуацію в українському футболі і не будуть налаштовані переплачувати. Якщо «Динамо» отримає пропозиції у 10 мільйонів за Циганкова і 25 за Забарного, то Суркісу (чи Суркісам) слід погоджуватися. Так, можливо, з якоюсь опцією у вигляді відсотка від майбутнього перепродажу, але це вже дрібниці. 

Умовні 35 мільйонів євро – це сезон, два, а те й три безпроблемного існування клубу без необхідності додаткових витрат. Витрати на «Динамо» скоротяться, у тому числі через від’їзд легіонерів. Запросити в Україну (якщо взагалі ігри тут будуть проводитися, в чому є серйозні сумніви) іноземців буде проблемно. Та й чи потрібно? 

Ми так вболівали за молодіжку «Динамо» у цьогорічній юнацькій Лізі чемпіонів. То ж чи не варто й власникам клубу скористатися нагодою і попросити тренера давати більше шансів молоді? Так, Діалло скористався ситуацією і пішов, але ж не ним єдиним. Вівчаренко, Боль, Яцик, Волошин – ці імена, звісно, не так круто звучать, як Антунеш, Драговіч, Велозу чи Ленс. Прізвища тут умовні, головне – сам принцип. 

Але й рівень чемпіонату просяде достатньо навіть у порівнянні з часами чемпіонств Реброва, й рівень таланту у молоді «Динамо» цілком достатній для того, аби вже зараз починати бути помічниками старшим товаришам принаймні в чемпіонаті України. 

Єврокубки? Так, зараз це буде непросто. Проте будемо відверті: навіть із Забарним та Циганковим «Динамо» дуже складно розраховувати на вихід у групу Ліги чемпіонів. А до Ліги Європи команда здатна потрапити і без них. І в групі тієї ж Ліги Європи битися за вихід до «весняного» етапу.

Це, нагадаю, охоплює й Лігу конференцій, вже на третє місце в групі Ліги Європи «Динамо» спроможне навіть у складі Бойко – Кендзьора (чи Тимчик, якщо поляк все ж піде), Попов, Бурда (Сирота), Дубінчак – Сидорчук, Шапаренко, Буяльський – Караваєв, Антюх – Бєсєдін. Здатне воно боротися і за титул із «Шахтарем», по котрому ситуація останніх місяців б’є ще сильніше. 

Минулого сезону у плей-офф Ліги Європи грало, скажімо, загребське «Динамо». Клуб, котрий роками живе за моделлю, яку нарешті може опанувати хоча б тимчасово «Динамо» київське – виховувати молодь та продавати за кордон. При цьому для поточних завдань клуб не цурається запрошувати й досвідчених футболістів – як от зірок поточного складу Оршіча та Петковіча. Чим не варіант? 

У «Динамо» вже був період за Суркісів, коли клуб в першій половині 90-х не претендував на вагомі успіхи в єврокубках, робив ставку переважно на українців і грав у чемпіонаті відверто низького рівня. І нічого, якось вижили, втрималися, а згодом внаслідок повернення Лобановського, котрий зміг вивести гравців на новий рівень, повернулися на передові позиції у Європі.  

Між 1987-м та 1999-м, коли «Динамо» знову зіграло у півфіналі головного єврокубку, минуло 12 років, котрі вмістили від’їзд на Захід всього основного складу, розвал країни, де грала команда, зміну власників клубу, тренерську чехарду та скандали європейського рівня з шубами для іспанського арбітра Лопеса Ньєто. І нічого – все одно вдалося повернутися на рівень топ-4 у Європі. То невже без Забарного і Циганкова клуб не зможе повернутися на рівень боротьби за вихід у Лігу чемпіонів чи 1/16 Ліги Європи? 

Головне – як і тоді – зацікавити у проекті дійсно топового тренера. І можливий відхід Луческу, котрому може не сподобатися в його віці працювати з молоддю, може вдарити по команді значно більше за трансфер будь-кого з гравців. Але й це у короткостроковій перспективі, у середньо- та довгостроковій в «Динамо» все має бути гаразд.  

Чого-чого, а тренерів, котрі вміють працювати з молоддю, в Україні вистачає. Мороз, Костюк, в перспективі навіть Петраков – було б бажання керівництва клубу. Воно, до речі, отримує класний шанс уникнути критики, сказавши: мовляв, ви ж самі просили дати шанс молоді, отримуйте тепер. 

Хоча, звісно, знаючи Ігоря Михайловича, більше віриться у те, що він захоче повернути Ярмоленка цього літа, ніж в те, що і Забарний, і Циганков підуть за ринковою ціною. Ну, бо вилетіти у кваліфікації Лізі чемпіонів не від «Фенербахче», а від «Бенфіки» – це ж так круто. 

Але раптом ні?

Лучшее в блогах
Больше интересных постов

Другие посты блога

Все посты