Дякуємо, збірна, це було круто та емоційно. Давайте ще раз
Дмитро Литвинов – про хоробрі серця.
Дмитро Литвинов – про хоробрі серця.
Популяризований легендарним шотландським тренером «Ліверпуля» Біллом Шенклі вислів, згідно з яким футбол – це більше ніж справа життя та смерті, настільки часто згадувався за останні десятиліття, що трохи набрид навіть фанатам «червоних». Проте інколи стаються такі матчі, щодо яких ця фраза є надзвичайно точною. Гра України з Шотландією – саме з таких. І як же добре, що вона закінчилася такою важкою, але все ж перемогою.
Розуміння, що цей матч означатиме для всієї країни, може прийти до нас, якщо переможемо Уельс. Вихід команди з країни у стані війни на чемпіонат світу – історія з тих, про котрі згодом знімають фільми та запускаються серіали Netflix. Тому що такого просто не було. Енциклопедисти згадають так звану «футбольну війну» між Гондурасом та Сальвадором у 1969-му, проте той конфлікт тривав менше ніж тиждень і, за всієї поваги до згаданих країн, вплинув на значно меншу кількість людей та країн. Україна ж знаходиться у такому вирі подій, за котрим щодня стежать сотні мільйонів, якщо не мільярди людей у всьому світі.
Однак важливіше за будь-які фільми та серіали те, що сьогодні ввечері бодай на пару годин ті, хто знаходяться на «нулі» чи за сотні кілометрів від нього, із півночі на південь, зі сходу на захід, але все ж змогли видихнути. І можна скільки завгодно казати, що нам та Шотландія, коли ми самі чвертьфіналісти Євро. Але перед грою сумнів в успіху було чимало.
Було боязко як з суто психологічних причин: футболісти чудово розуміли тягар відповідальності та могли банально «перегоріти», так і з більш спортивних. Якщо не провалена, то вкрай невдала підготовка збірної до головних ігор в історії – так, навіть більш важливих, ніж у 2006-му з Італією та у 2021-му з Англією; відсутність змагальної практики у більшості футболістів складу; підтримка шотландців фанами, для котрих побачити Шотландію на першості світу – мрія з 1998-го.
Але вже на початку гри стало зрозуміло, що наші сьогодні в порядку. Мова не лише про картки Яремчука та Малиновського, що показали зарядженість на гру, а й у якості гри. Моменти Циганкова, Яремчука, Ярмоленка були наслідком натхненої гри українців, які не лякалися творити та загострювати за першої ліпшої нагоди. Шотландці, як здалося, були трохи не готові до такого розвитку подій: так, вони звикли і їм зручніше грати з позиції «другого номеру», проте до настільки потужного тиску звикнути було важко.
Чомусь буквально за хвилину до гола Ярмоленка в голову почала лізти думка, що буде дуже складно, якщо все ж не конвертуємо перевагу в год до перерви. Аж от чудовий пас Маліновського – в Серії А він не виконував таких вже досить давно і не кажіть, що це не пов’язано з тим, що сталося після 24 лютого – упіймав шотландців на намаганні створити офсайдну пастку. Одразу стало легше.
Можливостей вирівняти гру у суперника не було. До перерви шотландці так і не могли прийти до тями – фактично єдиним, хто вирізнявся, був Робертсон, але навіть такому суператлету було важко. Той таки Ярмоленко охоче допомагав захисникам, відпрацьовуючи з Енді в обороні.
Естетика – не найперше, про що думаєш у матчах великого значення. Однак суто з глядацької точки зору футбол, котрий демонструвала команда Петракова до перерви, справді був непоганим. І тому дуже цікаво було, як налаштує тренер команду в перерві. Ми стільки разів бачили у цьому довжелезному – на кілька життів вистачить – відборі, як наші втрачають перевагу, що побоювання були.
На щастя, вже на 4-й хвилині другого тайму Яремчук вгатив ще один м’яч. І одразу стало ще легше. Коли вже шотландці пропускають після удару головою не найбільшого майстра в цій справі Яремчука, а в атаці активну участь бере Забарний, то чогось варто.
Еллі Маккойст перед початком зустрічі – так вийшло, що я дивився перший тайм у шотландській трансляції – сказав щось на кшталт «It’s а good evening to see Ukraine here». Шотландцям та їхнім фанам варто віддати належне – вони були дуже чемними, у післяматчевому скандуванні «Мо-лод-ці» були й місцеві вболівальники. Але після другого голу їхня гостинність зникла, принаймні в гравців.
Неабияк посприяв цьому Бущан. В якийсь момент Георгій вирішив, що він Едерсон: поцілив м’ячем у набігаючого суперника, віддав пару неточних передач, що призводили до швидких атак шотландців. Георгій чергував ці дії з сейвами, але його нервовість поступово передалась й захисту – певні претензії можна висловити і йому самому, і партнерам, що дали пробити Макгрегору. Усім, крім Степаненка, котрий у стилі Джона Террі на Євро-2012 виносив м’яч з воріт, але трохи не встиг.
Але все ж перетерпіли. Петраков почав знімати з гри лідерів – та його ризикована ставка спрацювала. Якби не невезіння Довбика, то долю гри можна було б остаточно вирішити ще раніше. Але головне, що шансів не мав суперник, який в кінцівці вже й за свіжими українцями майже не встигав, і створити щось серйозне у воріт Бущана не міг.
Так, з Уельсом легше не буде. Там є своя суперзірка, котра на відміну від Робертсона грає в атаці та у збірній згадує, що не гольфом єдиним. Але гра з шотландцями вселяє надію. Не можна розслаблятися, але ми бачимо, що команда не забула, як грати в футбол. Вона вміє і боротися, і креативити, і добивати суперника, і не боїться грати за переповнених трибун, які вболівають проти. Цій команді залишився крок для того, аби увійти не лише в футбольну історію країни.
А поки – дякуємо, хлопці, це було круто, емоційно, яскраво. Ви повертаєте надію на краще мільйонам людей, котрі чекають на ваші звитяги. Давайте ще одного разу так. Будь ласка.
