Реклама 18+
Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Толерантний блоґ

Передісторія війни

Коли світ розділився на чорне і біле, ми зовсім забули, що серед нас є іще й сірі - і їх зовсім не мало. Толерантний блоґ пояснює, чому популярна теза, ніби Майдан винен у всіх бідах, є геть відірваною від реальності.

Ворожа пропаганда - це не тільки Дмітрій Кісєльов. Є у ній і більш тонкі техніки, розраховані не на махрових потомственних ватників, а на тих українців, які в силу різних обставин не прониклись ідеями Майдану, але й у сепаратних настроях не були помічені. Кремлю конче необхідно нейтралізувти цю верству населення, для чого вони використовують прийом противсіхства, вдало опробуваний Януковичем на передостанніх президентських виборах. Щось на кшталт "сепаратисти, звісно, сволота, - але нічого цього не сталося б, якби не Майдан".

І, на жаль, це діє - навіть на тих, хто до недавнього часу подавав ознаки розумової діяльності. Воно нібито і ладно все виходить: при Януковичі і долар був по 8 гривень, і Крим українським, і війни ніякої не було, - а от кролик Сєня, пастор Турчинов і шоколадний король Поroshenко довели країну до прірви. Ну і, звісно, мільйони майданутих у цьому теж винні - сиділи би собі вдома і все було як завжди. Не пакращення, так хоч стабільність.

Але навіть побіжний погляд в історію дає чітке усвідомлення того, що ця війна почалася аж ніяк не чотири місяці тому. Червона імперія, одягнувши на себе біло-синю маску, почала підготовку до неї ще за передсвітанку української незалежності.

1991 рік. Всеукраїнський референдум відправляє у нокаут СРСР, і, щоб зафіксувати це, троє арбітрів збираються у Біловезькій пущі. Проте ідуть вони з цієї зустрічі не кожен своїм шляхом, як планувалося, - а тією самою трасою, що й останні 70 років. СНД, на створенні якого наполягає Єльцин, в його планах має стати реінкарнацією Союзу. Кравчук, розуміючи складність та невизначеність ситуації, погоджується, проти на ратифікацію до ВР статут СНД так і не подасть. Як не зроблять цього ні Кучма, ні Ющенко, ні навіть Янукович.

1992 рік. Чорноморський флот переходить у власність України, бо знаходиться на її території. Проте частина офіцерів, підтримувана Москвою, бунтує проти української влади, і внаслідок цього ми вимушені піти на нерівнозначний розподіл ЧФ - Московія забрала 81,7% усіх кораблів. Те, що виглядало як реалізація інтересів моряків та сумнозвісний "захист співвітчизників", насправді було підготовкою плацдарму до захоплення Криму.

Тоді ж місцевий парламент приймає так звану "Конституцію Республіки Крим", згідно з якою автономія фактично отримує державну незалежність, а союз України і Криму базується навіть не на федеративних, а на конфедеративних засадах. Проходять вибори президента Криму. І знову тільки гнучкість, мудрість і хитрість старого комуняки Кравчука рятує територіальну цілісність України. Хоча кримчани і їхні московські хазяї отримують дуже важливий досвід.

1993 рік. У Сімферополі виходить посібник "Самооборона". У пригоді він стане тільки через 20 років.

1994 рік. РФ, ґрунтуючись на одному з біловезьких договорів - про спільний контроль над наявною в Україні, Білорусі та Московії ядерною зброєю, лобіює здачу ядерної зброї Україною. Після цього Київ втрачає найвагоміший аргумент агресивних переговорів, натомість отримує Будапештський меморандум.

1997 рік. Підписано договір, згідно з яким ЧФ РФ залишається в Україні до 2017 року. Очевидно, у Кремля були вагомі підстави вважати, що більш їм і не треба.

2003 рік. Московити випробовують на міцність яйця Кучми на острові Тузла. Будівництво дамби сусіди зупиняють всього за 100 метрів від українського кордону. Проба пера у загарбанні клаптику кримської землі виявилася невдалою.

2004 рік. Усі впевнені, що до влади прийде Янукович, який продовжить проросійську політику. На питання журналістів, що буде, якщо переможе Ющенко, впливовий тоді Медведчук (голова АП, на секундочку) відповідає просто: "Не переможе". У листопаді Путін радить Кучмі розігнати Майдан. Кучма згадує, що "Україна - не Росія". І Україна отримує шанс, а Росія отримує по носі.

2008 рік. Війна у Грузії. Вона в принципі є самодостатнім проявом агресивної політики Московії та доказом імперських амбіцій, але усі україноцентричні аналітики вже тоді кажуть, що "наступною буде Україна". Із них сміються. А підготовка до інтервенції "на кошках" пройшла успішно.У тому ж році на саміті НАТО-Росія Путін робить епічну заяву, що "Україна - це штучна держава, яка не склалася". Тоді це теж ніхто не сприйняв усерйоз, хоча заява, особливо у контексті грузинської війни, була більш ніж прозорою.

Ну а потім настав 2010 рік, і до влади дорвалось єнакієвське бидло. Без роду, без племені - людина, що не мала жодного ментального зв'язку з Україною, але дуже любила гроші, які їй міг дати тільки Кремль. І почалась планомірна здача України.

Спочатку прем'єр-міністром призначають росіянина, який не тільки не спроможний вивчити українську мову, але й в принципі не ідентифікує Україну як самостійну державу, і є носієм російського шовінізму.

У квітні підписують Харківські угоди. Згідно з ними, ЧФ РФ залишається до 2042 року (Московія убезпечує себе від вимог виводити його з України, бо, нажахана досвідом 2004 року, боїться, що до 2017 план із загарбання можна не встигнути реалізувати), а до того ж Московія продає Україні газ за найвищою у Європі ціною.

У цей же час починається здача силових структур України Москві. Міністром оборони призначено колишнього офіцера ЗС РФ Михайла Єжеля, а головою СБУ - Генерал-полковника КДБ Ігоря Калініна. Після парламентських виборів 2012 року їх змінять, але від того не стане легше - міністром оборони стане донедавна громадянина РФ Дмитро Саламатін, а головою СБУ - колишній офіцер ЗС РФ Олександр Якименко.

І весь цей час боротьба іде не тільки на політичному фронті, - але й на культурному. Нас отруюють російським шлаком, у якому возвеличується усе московитське і по можливості принижується усе українське - від "Мєнтів" і "Бригади" до "Брата" і "Ми із будущєва-2", вприскуючи у підсвідомість, що гади-українці ще мають відповісти за Севастополь та інші подібні штампи. А незліченні сантабарбароподібні "Єфросінії" недаремно знімаються саме в Україні. Українське село насправді різко відрізняється від російського, проте, знімаючи "російську глибинку" на українській землі, московити свідомо нищили цю різницю, створюючи ілюзію, ніби українці та московити - один народ. Ілюзію, яка була так необхідна Кремлю.

Таким чином, Москва готувалася до цієї війни ретельно і дуже довго. І жлоба Януковича із його непомірними апетитами продовжувала підгодовувати аж до самого кінця (пам'ятаєте грудневі домовленості?) тільки через те, що вірили, що національна ідентичність українців уже зведена нанівець, а маріонетковий президент допоможе їм взяти Україну малою кров'ю. Бо в Кремлі знали те, чого не знали пересічні українці, - рейтинги зовсім неважливі, коли за підрахунок голосів беруться навчені люди. І навчені люди були готові подарувати Януковичу ще 5 років, попередньо потренувавшись на Закарпатті та в Маріуполі.

І Кримська криза почалася зовсім не 27 лютого. Ще до старту Олімпіади з Балтійського моря до Криму направлено бойові кораблі флоту РФ. А 20 лютого (нагадаю, Янукович іще нікуди не втік і здається непохитним) - Путін офіційно називає датою старту "Кримської кампанії".

Так що всі ті, хто кажуть, що Майдан призвів до війни, - глибоко помиляються. Ця війна була неминуча. Але, якби не Майдан, то українське суспільство не змогло би так згуртуватися, не отримало б бойового досвіду і не змогло б протистояти агресії, а режим Януковича чинити опір і не подумав би.

Майдан врятував Україну. А Москва викрила усі свої карти, і тепер весь світ достеменно знає: Росія - агресор, а Путін - х*йло. Тому ми переможемо, і 23-літній план із повернення України в імперію накриється мідним тазом. А сама імперія піде туди, де місце усім імперіям, - на звалище історії.

Автор
  • ivasykus

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Реклама 18+
Реклама 18+
Включите уведомления,
чтобы быть в курсе самых важных новостей