Блог Толерантний блоґ

А з іншого боку...

...нам дуже пощастило жити у такий час.

За одвічним протистоянням східної і західної культур, якось дуже непомітно підкрався момент, коли ми почали міряти своє життя древніми китайськими мудростями. І коли древні китайці кажуть: "Не дай вам бог жити у часи змін", - ми схильні приймати це на віру, хіба що модифікуючи під пацифістське "аби не було війни" чи обиватильске "дайте нам хоч трохи пожити спокійно", та десятиліттями слухняно їсти з ложечки стабільність і пакращення.

Необґрунтовано високі ціни? Ну так усюди так. Жалюгідно низькі зарплати? Зате виплачують щомісяця. Дідівщина в армії? Так гартуються чоловіки! Хабарі в університетах? Ні, що ви, це добровільна подяка улюбленій кафедрі. Корупція на кожному кроці? Ми нічого не змінимо, від нас нічого не залежить. Президент - зек? Зате ж він свій, донецький!

На кожному кроці.

Будь-який ваш аргумент homo soveticus розіб'є в пух і прах непереможним "і шо?", сформульованим у різних варіантах. Поганий мир краще доброї війни. Принизлива стабільність краще болісних реформ. Революція - це не для нас. Революція взагалі неможлива. А якщо можлива, значить її проплатили жидорептилоїди. Вони побудували піраміди, тож для них і Майдан зібрати не проблема.

Наше діло - маленьке. Ми поліземо в шахту і будемо "тягнути" економіку. І нам зовсім байдуже, що працюємо нелегально, податків не платимо, а собівартість нашого вугілля настільки перевищує всі розумні межі, що Янукович своїм останнім міжнародним договором дозволив завозити в Україну вугілля з Росії без обмежень. Кожного дня. Прокидаємось. Ідемо на вірну смерть у шахту. Виживаємо. Лягаємо спати. Кожного дня.

А якщо і не в шахту, то суті не змінює. У школу, в лікарню, в офіс чи на пост ДАІ - ми будемо ходити щодня, отримувати свої мізерні зарплати, і радіти. А чого б не радіти? Адже у нас усе стабільно, а раз на рік ми навіть вириваємось на море. Хто на Азовське, а хто і на Чорне. Багатії - навіть в Анталії бували. У нас усе спокійно. І не треба нам ваших революцій. Не для того ми вибудовували свої затишні світки у 33 квадратні метри, аби їх було зруйновано заради якогось там світлого майбутнього. Ми це уже чули. Дайте нам спокій.

Хоча я несправедливий. Це стосується не тільки Донбасу, і не тільки України. Будь-яка людина, якій пощастило жити в мирний час, скаже те саме. Але я не погоджусь. Людство живе пертурбаціями. А коли все спокійно, то - спитайте у пархатого брованя - це зветься "застій" і ігнорується підручниками історії.

Ні, людська сутність потребує змін і революцій. І війн - теж. І це навіть не від того, що треба якось боротися із сімома мільярдами паразитів. Просто кожен відчуває потребу розмірковувати про величне. Чи то під час п'яних посиденьок на пропахлій тютюном кухні, чи то під час перегляду випуску пропаганди на центральному каналі, чи то лежачи у теплій ванній, - людині завжди треба вирішувати долю світів. Ми всі цим займаємось час від часу, зізнайтесь. Але заковика трапляється тоді, коли суперечливі події минулого зрештою отримують якесь узгоджене трактування, і сперечатися немає про що. Тоді, кометою Галлея, така суперечлива подія має з'явитися наново.

Три чверті століття ми говорили про Другу світову війну. Сусіди навіть вибудували на ній національну ідею. Але тема вже обсмоктана: новому покоління потрібен новий івент. Аж ось він: зародившись у північній Африці, пережив статеве дозрівання в Україні, і вже осмисленим і дорослим перейде на інші країни, у тому числі західної демократії. Не обов'язково у такій формі (скоріше - обов'язково не в такій формі), але Майдан стане світовим явищем. Тільки тому, що світ потребує струсу. Щоб кожен міг запостити у Фейсбуку свою, нікому не потрібну, точку зору про актуальну історичну подію. А найбільш відчайдухі - взяти безпосередню участь у її творенні.

Ми зараз - в епіцентрі. Географічно, хронологічно, психологічно і багато-ще-як-ічно. Нам пощастило так, як щастило мало якому народу. Саме ми вирішуємо, яким буде світ у найближчі років сто. Це драйв. Це движ. Це - особиста слава кожного.

І хай китайці остерігаються змін і далі, козаки ж не бояться віддати за них життя, бо знають просту істину: "Двічі не вмирати".

Фото: Василь Максимов

Автор
  • ivasykus

КОММЕНТАРИИ

Комментарии модерируются. Пишите корректно и дружелюбно.