Виявляється, культова Dendy була піратським клоном консолі від Nintendo. Але вона все одно виростила ціле покоління

Від редакції: ви знаходитеся в блозі TELEMART.UA. Тут блогери змагаються за круті призи від TELEMART.UA (наприклад, за потужну ігрову відеокарту). Ви теж легко можете стати учасником. Всі деталі тут.

***

Напевно, кожен, хто народився у 80-90-х знає, що таке Dendy. У пострадянських країнах це слово стало синонімом будь-якої 8-бітної ігрової консолі. Для дітей тих часiв ігрова приставка була чи не єдиним джерелом радощів у складні часи. А точки продажу ігрових картриджів на різних ринках стали справжньою меккою для хлопців, дівчат та їх батьків, що хотіли побалувати своїх дітей.

Але історія Dendy – це про те, як нелегальний контент та товари змогли породити покоління геймерів.

«Батьком» Dendy був виходець із України. Він одним із перших запропонував продавати клон приставки від Nintendo

Планова економічна система, яка діяла у соціалістичних країнах, була в першу чергу налаштована на виробництво товарів, а не на створення чогось нового. Тому більшість, як нам кажуть наші батьки, «якісної» радянської техніки була точною копією західних досягнень науки. І у зв’язку із тим, що в країні діяла офіційна заборона на ввезення західних товарів, більшість населення навіть не здогадувалась, що культова радянська гра «Вовк, який ловить яйця» є точною копією японської портативної консолі Game&Watch. Але після розвалу Союзу, коли кордони відкрились, західний контент рікою полинув у пострадянські країни.

В той же час у цивілізованому світі японська компанія Nintendo домінувала на ринку домашніх консолей. У 1983 році вони випустили 8-бітну приставку Famicom (у США вона отримала назву NES – Nintendo Entertainment System), яка була світовим лідером продажів серед ігрових консолей протягом 80-х. Але на той час заходами безпеки та протидії зламам програмного забезпечення не надавали необхідної уваги, тому менш розвинуті країни заполонили дешеві піратські аналоги, вироблені у південно-східній Азії.

Основним видом бізнесу в пострадянських країнах на початку 90-х було човникове завезення товарів з інших країн. Одного разу хтось привіз у Москву із Польщі приставку Pegasus, яка була піратською копією Famicom. Місцеві бізнесмени, серед яких був і українець Віктор Савюк, одразу зрозуміли, що цей товар буде мати величезний попит і почали шукати спонсорів, які могли профінансувати виготовлення та завезення консолей. І такі спонсори швидко знайшлись у вигляді компанії Steepler. Вона організувала виробництво консолей на заводах у Тайвані. Савюк же став у компанії головним по відеоіграм. І його не даром називають «батьком» Dendy.  

Хоч на початку 90-х у світі вже масово продавались 16-бітні консолі, але через дороговизну у виробництві та низьким рівнем доходів населення Steepler вирішили зосередитись на виробництві саме 8-бітних консолей. З того часу і почалась офіційна історія Dendy. От так і вийшло, що головна консоль нашого дитинства є клоном клона. У зв’язку із тим, що після розвалу Союзу Україна все ще мала дуже тісні зв’язки із Росією, приставки Dendy швидко потрапили і в нашу країну. Сказати, що вони викликали фурор, значить нічого не сказати. Тоді взагалі майже не існувало ніяких цифрових розваг. І Dendy стала ковтком свіжого повітря.

До речі, Nintendo була настільки вражена попитом на Dendy, що вирішила не боротися з піратами, а стати їх партнерами. Steepler та Nintendo дійшли мирової угоди, за якою японська компанія відмовлялась від будь-яких претензій на усі випущені та ще не випущені консолі Dendy, а Steepler ставали офіційним продавцем 16-бітної консолі Nintendo SNES на території країн колишнього Союзу.

Але Dendy не єдина консоль, що продавалась у нас. Конкуренція на ринку піратських приставок виникла дуже швидко. Тому на полицях ми могли бачити такі приставки як Subor, Kenga, Lifa, UFO та інші. Але все ж усі вони у народі отримували просту назву «Денді».

Dendy виховала покоління хардкорних геймерів. Все через нелегальний контент

Українські геймери недарма вважаються одними із найбільш хардкорних у світі. Наші кіберспортивні команди знаходяться у світових топах. І Dendy має до цього пряме відношення. У зв’язку із тим, що приставки, які ми використовували, були піратськими, наші користувачі стикались із купою проблем, які були просто невідомі західним геймерам. Саме ці проблеми загартовували нас і допомогли вирости традиціям хардкорності.

По-перше, у перших версіях Dendy геймпади були вмонтовані у консоль, їх неможливо було відключити. А через дешевизну комплектуючих вони дуже часто ламались. Це призводило або до купівлі нової приставки, або до її ремонту. Звичайно, офіційних сервісів не існувало, тому люди, які розумілись на техніці та вміли працювати з паяльником, у 90-х були на вагу золота.

По-друге, часто на приставках на другому геймпаді була відсутня кнопка «Старт», що у деяких іграх унеможливлювала гру із товаришем. Насправді, це пояснюється тим, що у оригінальній Famicom на другому геймпаді був роз’єм для голосового управління, але у Dendy його не використовували через дороговизну. Хоча на самих платах геймпадів роз’єм для кнопки старт був. Під нього просто не зробили кнопку.

По-третє, разом із картриджами до оригінальних приставок йшли ще й брошури, де було розписано управління та підказки до проходження гри. У нас же їх не було. Були лише картриджі, успіхом вважалося, коли назва гри на малюнку картриджа співпадала із назвою самої гри. Але найбільшим болем було те, що на оригінальних брошурах також були розписані коди до рівнів, після введення яких можна одразу починати гру з того місця, де закінчив минулого разу. Ми ж кожного разу починали все заново і проходили стартові рівні по декількасот разів, навіть не проходчи гру до кінця.

По-четверте, усі ігри не мали локалізації. Добре, якщо вони були англійською. Але ж дуже часто увесь текст був японськими ієрогліфами. Тому ми просто грали, не знаючи сюжету та більшості інформації, що подавалась. Ми навпомацки шукали усі секрети та шляхи до проходження. Але це ще не все. Не лише консолі, а ігри також були зламаними та піратськими. А у деяких навіть повністю змінювались персонажі. У дитинстві мене дуже дивувало, чому в одній із ігор про Бетмена ми маємо бігати у зменшених декораціях та кидати у противників якісь величезні болти. Виявляється, що пірати замінили оригінальних персонажів гри на Бетмена та Робіна, бо вони були більш впізнаваними героями.

По-п’яте, і найголовніше. Оскільки рівень обізнаності населення у технічних можливостях приставок був не дуже високим, а рівень недовіри до західних товарів все ж залишався, це спричинило появу головної страшилки нашого дитинства. Хоч я та ніхто із моїх знайомих так ніколи і не посадили кінескоп, але і досі ця фраза навіває первісний жах.

Незважаючи на усі труднощі, Dendy досі згадується із теплом та ностальгією

Усі описані вище проблеми хоч і були вагомими і ускладнювали нам життя, але абсолютно усе це було не важливо, коли ми починали грати. Для усіх геймінг розпочинався із легендарного картриджа «9999999 в 1», куди входили не менш культова Super Mario Bros, Tetris, Duck Hunt, де замість геймпада використовувався пістолет, та Battle City (ті самі танчики).

На мою скромну думку, найбільшою популярністю у ті часи користувалися ігри по ліцензії Disney. В першу чергу це пояснювалося тим, що у той самий час телевізійні канали починали транслювати мультсеріали та мультфільми Disney. Саме тому ігри по Чипу та Дейлу, Качиним Історіям, Чорному Плащу, Алладіну, Королю Леву, Русалоньці та Мауглі були одними із найкращих. Не відствали і ігри по мультсеріалам інших студій. Черепашки-ніндзя і досі одна із моїх улюблених ігор. Було також багато ігор по фільмах. Це був і Бетмен, і Робокоп, і Чужі, і навіть Джеймс Бонд

Але оригінальних ігор також вистачало. Вперше на Dendy ми познайомились із Battletoads, які у нас отримали популярність через кроссовер із іншою грою Double Dragon. Саме ця гра навчила нас рівноправності статей, які зараз активно просуває феміністичний рух, оскільки там можна було однаково бити як чоловіків, так і жінок. У Contra ми дуже швидко навчились, що кожна помилка може вартувати життя. А Bomberman вчив мислити стратегічно.

Крім того, саме на 8-бітних консолях ми вперше познайомились із культовими серіями, які живуть і нині. Такі ігри як Megamen, Castlevania, Metal Gear, Final Fantasy, Dragon Quest та Ninja Gaiden пережили не одне покоління консолей. Вони мають мільйонні армії прихильників та виходять і донині.

Ностальгія дуже сильна штука. Ми завжди ідеалізуємо минуле, забуваючи про погане. Для більшості зрілих українців Dendy була першою ігровою приставкою. А перше справжнє кохання запам’ятовується назавжди. Тому цю приставку завжди пам’ятають як один із найкращих моментів дитинства.