Tribuna/Футбол/Блоги/Тайны Днепровского футбола/Новачок ФК «Скорук» Богдан Шмигельський: агроном, борець і фанат про здійснені мрії та нові цілі!

Новачок ФК «Скорук» Богдан Шмигельський: агроном, борець і фанат про здійснені мрії та нові цілі!

Сьогодні ми знайомимо вас із першим новачком футбольного клубу «Скорук» у 2022 році Богданом Шмигельським:

Автор — Levko Nagornyi
12 января 2022, 22:39
2
Новачок ФК «Скорук» Богдан Шмигельський: агроном, борець і фанат про здійснені мрії та нові цілі!

Сьогодні ми знайомимо вас із першим новачком футбольного клубу «Скорук» у 2022 році Богданом Шмигельським:

- Богдане, перші дані про твою кар’єру з’являються тільки, коли тобі вже виповнилося 22 роки. Тоді ти виступав у першій обласній лізі за «Темп» з Соленого. Чому так пізно розпочалася твоя футбольна кар’єра?

- Це довга історія. У футбол я починав грати в рідному Соленому, а першим тренером був мій батько, який був не тільки директором місцевої школи і викладачем математики, а і організовував різні спортивні секції, і взагалі намагався розвивати спорт у селищі. А з 6-го по 11-й класи, я вже навчався і грав за ДЮСШ «Ювілейний» в Новоолександрівці у Анатолія Ісламовича Бурганова. Коли вже закінчив школу, то, як кажуть, треба було обирати професію, а о грі у футбол на професійному рівні я хоча і мріяв, але до цього було дуже далеко. Був варіант поїхати на оглядини у «Шахтар-3», але там не зрослося, і батьки наполягли на тому, щоб я пішов вчитися. Таким чином, я поступив до дніпровського Агроуніверситету і по його завершенні отримав диплом агроному. І у цьому є щось символічне, адже бачите, як доля мене, професійного агронома, кидає про по аграрним командам (посміхається).

Поки навчався, то грав у міні-футбол за університетську команду під кермом Олександра Васильовича Капустіна, але паралельно почав ще і займатися боротьбою (самбо, вільна боротьба, фрі-файт) – більше для себе, хоча іноді і брав участь у змаганнях. Хоча скажу, що у майбутньому це мені стало у пригоді в футболі, адже коли після боротьби ти виходиш на футбольне поле, то не помічаєш суперників, які значно більше тебе. Ну а крім того я ще з 8-го класу почав брати активну участь у фанатському руху ФК «Дніпро». Це мені дуже подобалося – бути у фан-секторі, вирушати на виїзди…

- Скільки у тебе їх загалом виїздів і які найпам`ятніші?

- Близько 20. Після десятого вже не рахував, адже після десятого тебе вже символічно переводять у справжні фанати (посміхається). І у Харків їздив на дербі, а найдовший виїзд був в Ужгород, коли по дорозі ще і зачепили матч «Карпати» - «Чорноморець». На єврокубки не їздив, тільки по Україні. Багато з тієї пори залишилося друзів і ми досі спілкуємося. 

Ну, а коли я ще грав за ДЮСШ «Ювілейний», десь з 15-16 років, почав виступи за солонянську команду «Темп» у першості району. І так я за неї і грав до 23 років, при чому потім вже був навіть граючим тренером. Починали ми з другої ліги районної першості, а потім через багато турнірів дійшли до першої ліги області. Там зараз ця команда і виступає. У «Темпі» ж ми трошки посварилися і тому я перейшов до «Петриківки», яку тренували Андрій Калько і Євген Фетісов. З цією командою виграли Кубок Кудрицького, Кубок Придніпров’я, довго лідирували у Суперлізі області. Там Андрій Станіславович вселив в мене впевненість, що можу грати на професійному рівні, і наступного року перейшов до ФК «Нікополь».

-Чим запам’яталися тобі ті два сезони, що ти грав за нікопольську команду?

- За цей час Нікополь і справді став для мене другої Батьківщиною. Зараз мені багато пишуть вболівальники: «З поверненням!» За півтора роки я дуже сильно звик до Нікополя, ми там постійно мешкали, знали місцевих жителів. На ринок приходиш і тебе вже знають, що ти граєш за їх команду – це було дуже приємно. Цікаво було попрацювати і із тренерами Григорієм Тихоновичем Варжеленком, Віталієм Олексійовичем Пантіловим, Костянтином Миколайовичем Сімашком. Це був хороший досвід професійних змагань. Тим більше, що у нас були такі суперники, як СК «Дніпро-1», ФК «Дніпро», «Металіст 1925». Дуже цікаво було пограти на таких стадіонах! Коли я ще був фанатом, то мріяв зіграти на «Дніпро-Арені» і тут за один сезон я провів одразу кілька матчів, при чому у гостях (посміхається).

- У фан-секторі ФК «Дніпро» тебе впізнали?

- Так! При чому я переходив у «Нікополь», коли чемпіонат вже тривав (це було у серпні), а після пропозиції від команди я подивився календар і  побачив, що якщо я підпишу контракт, то за два тижні зіграю на «Дніпро-Арені», та ще і проти «Дніпра», і моя мрія виповниться! А вже у кінці сезону ми знову приїхали грати проти ФК «Дніпро» і цей матч був останнім домашнім для дніпрян на професійному рівні, а після нього вся команда господарів пішла до фанатів, а знайомі по сектору хлопці мені теж почали махати, мовляв підходь, і я разом з гравцями «Дніпра» підійшов до трибуни вітати вболівальників. Це були просто незабутні емоції! Про це я мріяв у дитинстві!

- Міг уявити десь за п’ять років до цього, що тобі буде аплодувати фан-сектор ФК «Дніпро?

- Звісно, що я про це мріяв, але мріяти не шкідливо (сміється). Все ж таки уявити собі, що це насправді станеться – ні, не міг.  Коли я ходив у фан-сектор,  то у «Дніпра» була легендарна команда із справжніми зірками футболу. Але все одно було дуже приємно.

- Чим запам’яталися нікопольські вболівальники?

- Своєю теплотою. Там дуже віддані вболівальники, які приходили на кожний матч. І є багато таких, хто знає кожен нюанс, хто як у команді грає. І місцеві ультрас нас добре підтримували. Навіть коли я вже приїжджав до Нікополя, як гравець «ВПК-Агро», то мене дуже тепло зустрічали, і кричали з трибун: «Бодя, ми тебе пам’ятаємо!», аплодували мені після матчу, хоча ми тоді виграли у «Нікополя». І пам’ятаю, що тоді була сильна злива, але все одно на стадіон приходило багато людей. Так що у Нікополі дуже люблять футбол і добре його розуміють. І запам’яталося те, що завжди було багато вболівальників. Були матчі, коли ущерть забивалися обидві трибуни, а на такі матчі ти і справді виходиш, як на останній бій.

- Далі ти перейшов до «ВПК-Агро», з яким пройшов від аматорської першості до Першої ліги ПФЛ. Наскільки великою різниця була між цими турнірами, і наскільки складно було перелаштовуватися?

- Сергій Миколайович Соловйов мене кликав з «Петриківки» ще у зачепилівський «Колос», але тоді не склалося. Ну а в «ВПК-Агро» був одразу дуже хороший рівень, зібраний сильний і дружній колектив. І коли я прийшов туди після Другої ліги, то в чемпіонаті аматорів була мета тільки одна – стати чемпіонами! І я дивився на хлопців, і вони були налаштовані також тільки на перемогу. Так воно і вийшло.

- У  складі магдалинівців ти мабуть забив один з найпам`ятнішіх своїх голів, коли у фіналі Кубка Єдності своїм ударом зі штрафного вирішив долю трофею у протистоянні  з ФК «Дніпро»?

- Дійсно, той гол для мене дуже важливий, і тоді я його присвятив батьку, якого, нажаль, вже зараз з нами немає… Фанати «Дніпра» сказали після гри, що я молодець (посміхається). Звісно, що вони вболівають за ФК «Дніпро», але коли я граю, то вони і за мене вболівають персонально. Багато хто з них за мною стежать і зараз, навіть ті, з ким тільки трошки перетиналися у секторі. Все це мені дуже приємно.

- І все ж таки, повернемося до минулого питання: рівень Другої і Першої ліги сильно різниться?

- Звісно, що є вже велика різниця у майстерності, швидкості, ставленні. Але, як ми кажемо, усе йде від голови. Якщо правильно себе налаштувати, зробити міцний колектив, надати впевненості хлопцям, добре підготуватися, то крок за кроком можна йти до перемог і у Першій лізі. Так і було з «ВПК-Агро».

- Як ти дізнався про зацікавленість з боку «Скорука»?

- Ми тут на обласному рівні, можна сказати, усі один одного знаємо. Я вже давно знайомий і з Олександром Олександровичем Степановим, і з Олександром Миколайовичем Шипою. Щодо переходу ми спілкувалися ще раніше. Вперше ця пропозиція надійшла, коли після скандалу у матчі «Альянс» - «Металіст» керівництво «Альянсу» наголосило про те, що закриває клуб. Проте клуб залишився, я продовжив там виступи і сказав, що можемо повернутися до цієї розмови вже після осінньої частини чемпіонату. Ну і зараз так склалося, що ми попрощалися із «Альянсом» і після цього зі мною на зв'язок вийшов спочатку Олександр Миколайович, а потім і Олександр Олександрович. Ми все обговорили і домовилися, що і стану гравцем «Скорука».

- Ти переходиш до складу одного з лідерів Другої ліги з клубу, який є одним з лідерів Першої ліги і ставить завдання виходу в УПЛ. Для багатьох це був би крок назад?

- Знаєте, щоб стрибнути вперед треба добре розбігтися (посміхається), або, як ще кажуть, після кроку назад ти зробиш два вперед. Колись я так саме переходив з команди Другої ліги «Нікополя» до аматорського «ВПК-Агро», але з магдалинівцями ми за два роки одразу пройшли до Першої ліги. У «Скорука» дуже амбітні плани, і я вважаю, що нам все вдасться. В команді все солідно, усі працюють на результат, намагаючись його досягти.

- Тобі вдавалося стежити за «Скоруком» останні півроку?

- Так, я взагалі намагаюся стежити за нашими обласними командами. Іноді повністю дивлюся матчі, іноді тільки огляди. Було таке, що спеціально собі ставив будильник, щоб не пропустити якусь трансляцію. У «Скорука» мені особливо запам’яталися два матчі проти «Вікторії» з Миколаївки у Кубку і чемпіонаті, адже у команди з Сумщини дуже потужний склад, але томаківці обидва рази зуміли переграти суперника. Ці матчі показали, наскільки серйозний результат може показати «Скорук» у цьому сезоні.

- Мабуть адаптуватися у новому колективі тобі буде не дуже складно, адже тут багато твоїх колишніх одноклубників?

- Так. Зі Святославом Шаповаловим, Олексієм Красовим, Антоном Шарком грали разом у «ВПК-Агро», а з Андрієм Бобровським, Володимиром Приземліним і Микитою Жуковим ще у складі «Петриківки». Плюс у тренерському штабі є Григорій Тихонович Варжеленко і Максим Васильович Мирний, з якими я працював у ФК «Нікополь». Думаю, що все тут буде добре.

- Відомо, що ти можеш зіграти і на правому, і на лівому фланзі півзахисту. Де тобі комфортніше?

- В «ВПК-Агро» я більше грав на правому фланзі, хоча іноді мене використовували взагалі на позиції центрфорварда. А на лівому фланзі, в залежності від суперника, я грав і у півзахисті, і в обороні, тобто по всій бровці. Хоча все ж таки з правого флангу мені більш зручно грати. Мені з дитинства подобався Ліонель Мессі, і він саме там і знаходився (посміхається).      

- А в складі ФК «Дніпро» у тебе був кумир?

- Мабуть, Руслан Ротань. Хоча коли я ще був у ДЮСШ «Ювілейний», то у нас питали, хто твій кумир у «Дніпрі», за який, звісно, усі вболівали. А я там грав як раз на лівому фланзі півзахисту та оборони і сказав, що мені подобається Віталій Денисов, тоді мені відповіли: «О, так ти молодець, прямо по своєму амплуа кумира обрав» (посміхається). Подобались ще Матеус, Жуліано… та усі. Команда була блискуча. Дуже сумую за тією командою.

- А з Олександром Степановим вже спілкувалися, на якій саме позиції він планує тебе використовувати?

- Ми спілкувалися, але саме про це не говорили. Поспілкувалися за чашкою кави, коли підписували контракт, поговорили про цілі і завдання у клубі. В кінці він сказав, щоб я відпочивав і готувався до роботи на зборах.

- Ти славишся своїм виконанням стандартів. Поборешся у складі томаківців за право бити штрафні з Олексієм Разуваєвим і Ярославом Щербиною?

- Важко сказати. Буду намагатися і просити хлопців дати вдарити (посміхається). Олексій Разуваєв дуже добре виконує штрафні, і теж лівою ногою, і можливо, колись мені уступить це право.

- У тебе є улюблена точка, з якої ти виконуєш штрафні удари?

- Та я взагалі бив би з будь-якої точки, якби мені давали таку можливість (сміється). От я до цього був в «Альянсі», а там є такі майстри, як Артур Карноза і Костянтин Ярошенко, і мені було дуже приємно, що при таких гравцях мене писали першим на виконання пенальті чи кутового. І штрафні я там виконував, навіть один пощастило забити, хоча якби давали більше, можливо і забив би більше (посміхається).   

 - Чи ставиш ти перед собою на початку року якісь завдання, що треба забити стільки голів, віддати стільки передач. І взагалі стежиш за своєю статистикою?

- Звісно, що голи я рахую і ставлю цілі перед сезоном. Хоча не хочеться ніколи забігати наперед, але для себе особисто завжди ставлю певне завдання забити якусь кількість голів за сезон, хоча ніколи про це не говорю. А там далі вже дивишся, де і у якому компоненті гри тобі треба більше працювати. Але буває і таке, що поставив перед собою якусь снайперську ціль, забив цю кількість і застопорився. Ставлю основне завдання побільше забивати, побільше віддавати і бути корисним для команди. 

- Чого б ти собі побажав і своїй новій команді у новому році?

- Хочеться щоб у всіх було побільше позитивних емоцій від переможних матчів і забитих м’ячів, Звісно, що у футболі неможливо вигравати завжди, але невдачі треба проходити дружно, усім разом, і тоді будуть нові перемоги. Ну і звичайно треба виконати завдання, яке поставило перед командою керівництво клубу. 

Лучшее в блогах
Больше интересных постов

Другие посты блога

Все посты