Томаківський Фергюсон - Олександр Степанов

«Томаківський Фергюсон» - саме таке називають головного тренера і  директора футбольного клубу «Скорук» Олександра Степанова, який очолює команду ось вже 12 років. Спочатку він був граючим тренером команди (загалом за «Скорук» у чемпіонатах Дніпропетровської області Степанов провів 117 матчів і забив 39 м’ячів), а з 2017 року фахівець повністю зосередився на тренерській роботі.   

- Олександр Олександрович, коли з’явилася ідея у ФК «Скорук» стати професійним клубом?

- Це рішення обмірковувалося вже давно. Президент нашого клубу Максим Скорук – справжній фанат футболу і ще чотири – п’ять років тому він казав: «Братику, ми будемо грати у Другій лізі у будь-якому разі. А потім будемо ще вище». Він оптиміст і максималіст, який багато працює. Раніше всі ці слова я дещо пропускав повз себе, але коли побачив, що президент клубу справді усім цим живе, і дуже сильно завівся, то після цього і я у все це повірив, і ми почали потихеньку рухатися вперед.  Спочатку з обласного футболу ми перейшли на рівень аматорського чемпіонату України. Там після першого сезону ми посіли шосте місце у групі і дещо розчарувалися цим результатом, але вже тоді ми прагнули чогось більшого. При цьому головним завданням у нас було чогось досягти на обласному рівні – виграти тут чемпіонат і Кубок Дніпропетровщини, а потім вже думати про якісь інші цілі.

- Як команді дався перехід з аматорського чемпіонату України до Другої ліги? 

- Хвилювання перед стартом у Другій лізі було. Хоча раніше ми вважали, що великої різниці між аматорським чемпіонатам і Другої ліги не так і багато, але ми помилялись. Так, можливо лідери аматорського чемпіонату і можуть грати у Другій лізі, і навіть займати високі місця, але все ж таки загальний рівень чемпіонату Другої ліги значно вище і по підбору гравців, і по рівню команд та і взагалі по організації.

Коли ми улітку доукомплектовувалися, то у нас було дуже мало часу, буквально два тижні, які ми провели на зборі. За великим рахунком ми не знали можливостей багатьох футболістів, адже у нас змінилося фактично пів команди. Плюс ми знали, як грають ті хлопці, які у нас залишились з аматорів, але як вони себе зуміють проявити на професійному рівні ми ще передбачити не могли – побачили це тільки зараз і, Слава Богу, не помилилися. Ну а про тих, хто до нас прийшов, ми знали тільки імена: той грав у Першій лізі, той у Другій, але як вони покажуть себе у нашій команді ми не знали. Вже після двох тижнів на зборах ми зуміли отримати якусь інформацію, побачити хто тягне рівень, хто ні. З деякими довелося попрощатися, але повторюся, що в основному в сезон ми фактично входили всліпу. Ми не могли точно зрозуміти в який саме футбол ми будемо грати, як себе проявлять футболісти, як вони себе будуть вести, хто з них дотримується режиму, у кого які людські якості, адже для нашої команди це дуже важливо, оскільки у нас дуже хороший колектив. Слава Богу, що ми не помилилися.

Звичайно, що були складності, оскільки деякі футболісти прийшли у команду не готовими функціонально, хтось можливо був не готовий психологічно, але ми кожного попереджали, що ставимо перед командою максимальні завдання у кожному матчі. Тоді ми не говорили, що хочемо одразу вийти у Першу лігу, або поборотися за якесь високе місце, а просто сказали, що прагнемо до перемоги у кожному матчі, а ви це повинні розуміти. Ми створимо для вас хороші умови, ми будемо ставитися до вас порядно, як у нас завжди і було, а ваше завдання виходити на поле і битися за клуб, емблему, за команду і колектив. Це найголовніше. 

-За рахунок чого вдалося створити в ФК «Скорук» такий злагоджений і дружній колектив?

- В команді повинна бути хороша і здорова атмосфера, тоді усі себе будуть відчувати комфортне і мати бажання грати в команді. Якщо брати тих футболістів, що залишилися, то, наприклад, капітану команди Володимиру Приземліну, який багато з нами пройшов, ми не гарантували, що він буде грати у кожному матчі у Другій лізі, але ми йому казали, що потрібна буде твоя допомога і якщо треба буде вийти на поле, і десь завести команду, і у роздягальні пожартувати, і він нас не підводить, за що ми йому дуже вдячні.

Той же Артем Перебора, який вже шість років в команді, і за весь цей час я жодного разу не мав до нього якихось претензій. Це хороша, порядна людина і він дуже добре додав, якщо порівнювати його гру із тим, що було на аматорському рівні. І хоча йому вже 30 років, але і у Другій лізі він добре виглядає. Артем дуже старається, дотримується режиму і він справжній професіонал. Задоволений, що ми з ним вгадали і повірили у нього.

У нас дійсно класний колектив. Ми намагаємося створити таку обстановку і ауру, щоб усі хлопці відчували себе однаково потрібними. Щоб не було якихось улюбленців, або когось гнобили – про це немає навіть ніяких розмов. І я чудово розумію, що у першу чергу все тут залежить від головного тренера. Тільки головний тренер керує командою і на футбольному полі, і відповідає за те, що відбувається у колективі поза грою. Який буде тренер, такий буде і колектив. Це все я вже пройшов, адже в ФК «Скорук» я працюю 12 років - це для мене друге життя і улюблена команда. І ми все це разом створювали спочатку з Анатолієм Володимировичем Скоруком, а потім вже з його сином Максимом Анатолійовичем, який почав більш серйозно розвивати клуб.

- Є у «Скорука» свій притаманний стиль гри?

- Виходячи на матч ми готуємося до кожного суперника окремо.  Ми не «Барселона» і не мадридський «Реал», і не маємо якогось свого історичного малюнка гри. Ми будуємо власну гру від того, як грає суперник. Звичайно, ми знаємо сильні сторони нашої гри – це флангова гра, хороші флангові підключення, виконання стандартів, гра у центральній зоні, куди ми влітку взяли хлопчика з «Кривбасу-2» Тараса Гевлича і вгадали з ним. Ми взяли його на збори і вже після першого тренування я сказав нашому тренерському штабу, що цей хлопець буде грати і у нього великий потенціал. Спочатку він додавав після кожного тренування, а потім Тарас зіграв практично усі матчі у стартовому складі. Йому лише 21 рік і є куди прогресувати. Переконаний, що він ще заграє на більш високому рівні. Теж саме стосується ще одного молодого хлопця Владислава Клименка, якого ми взяли в оренду. Ну і ще відкриття - це наш томаківський хлопець, голкіпер Антон Осадчук, який прийшов з «Металурга-2», де в нього ніхто не вірив, а тут він половину з усіх матчів відіграв і у збірну туру потрапляв, і пенальті брав, і загалом тягнув команду. Йому тільки 19 років і він прогресує з кожним тренуванням. Тут я хочу відзначити нашого тренера по воротарям Андрія Бобровського, який працює і з ним, і з Ігорем Варцабою, але якщо Ігор вже досвідчений голкіпер, то Осадчук дуже додав у першу чергу на тренуваннях, що перейшло і у гру.

Так що я завжди говорю хлопцям, що сьогодні ми граємо в один футбол - атакуючий, у наступному матчі із іншим суперником ми, можливо, зіграємо і другим номером, а у наступному матчі знову повернемося до атакуючої моделі. Ми дуже ретельно розбираємо кожного суперника, проводимо тут серйозну роботу. У нас є людина, яка усім цим займається – це Антон Приймак, який сам з Кривого Рогу, але приїжджає до нас і надає дуже багато інформації. І тоді вже ми думаємо, як будемо грати. Все ретельно розповідаємо футболістам, як грати при стандартах, усі інші ігрові моменти. Так що говорити про те, що у нас є якийсь визначений малюнок гри, то я би так не сказав.

- Як ви будуєте взаємовідносини в колективі?

- Якщо я бачу, що людина хоче, старається, але у нього щось не виходить - це одна справа. Я знаю його потенціал, знаю, що футболіст може додати. У нас багато було нюансів із різними гравцями. Я знаю, як вони можуть грати у футбол, і нехай у них був якийсь спад після травм, а потім на зборах і на початку чемпіонату вони довго набирали форму, проте ми до останнього вірили у цих виконавців.

У того ж Олексія Разуваєва, який прийшов до нас ще весною в аматорський чемпіонат, була травма і він випав на певний час, хоча ми на нього покладали великі надії, оскільки він сильний футболіст, але через травму він себе не зумів показати з кращого боку. Потім брали на збір і там він знову виглядав не кращим чином, хоча і став поступово додавати. Ми з ним розмовляли, я бачив, що хлопець прагне грати з великим бажанням, він хотів, щоб йому довіряли, і я йому повірив і, чесно кажучи, не пожалкував про це. Зараз він приносить дуже велику користь команді і є одним з лідерів на полі.

Теж саме можу сказати і про Олександра Мішуренка. Сашко – класний футболіст і професіонал, пограв у сильних командах на хорошому рівні. Знову таки прийшов до нас після травми з «Кривбасу» і функціонально був не готовий на зборах. Ми все це бачили, але знаючи його потенціал ми в нього вірили. Він дуже довго за ходом чемпіонату набирав форму, і, відверто кажучи, ми з ним серйозно розмовляли, адже я очікував від нього більшого. Мені хотілося, щоб він краще працював на тренуваннях і тут у мене до нього були претензії, про що я йому казав в очі, оскільки за спиною я нікого не обговорюю. У нас  була розмова, коли я жорстко сказав йому, що у нього є ще певний час, щоб додати, а він відповів, що не підведе і попросив поставити його у склад на один з матчів. Я його випустив, він зіграв здорово і поступово став додавати від матчу до матчу, а в результаті Сашко у п’яти матчах поспіль забив шість м’ячів. Так що по цьому футболісту спрацювала чуйка, і ми побачили нарешті те, що від нього чекали.

Я завжди говорю хлопцям одне: ви для мене усі однакові, але я вас усіх люблю, поважаю і у нас з вами робочі стосунки. Я не лізу в їх особисте життя, хоча можу і поцікавитися як там здоров’я в родині, але де вони там ходять з дружинами і подругами - в це я не лізу. Я завжди їм казав: «Хлопці у нас є гра. Якщо ми перемогли, то хто хоче може розслабитися, відпочити день-два, відвідати ресторан, дискотеку з друзями, але ви потім повинні приїхати на збір свіжими і з хорошим настроєм включатися у тренувальний процес». Головне, щоб  футболіст у першу чергу був порядною людиною і професіоналом, працював на тренуваннях і у матчах, та грав не за якісь фінансові блага, а за емблему на футболці. Вони усе це розуміють. Я ніколи просто так нікого не лаю і не хвалю. Я вважаю, що колектив здоровий завжди там, де у всіх рівні умови. У нас повинно бути все по чесному. Ти граєш, стараєшся і тобі буде подяка. Якщо ти цього не робиш, то я можу сказати про це раз, другий, але це не може тривати нескінченно – потім я попереджу і просто попрощаюсь із цим футболістом, тому що не витримую того, коли гравець байдужий і не відпрацьовує у якомусь моменті. А тим більше, якщо він порушує режим і приходить на тренування не свіжий – це взагалі недозволено.

Загалом можу сказати, що у нас вийшов хороший сплав і перспективної молоді, і ветеранів команди, і тих, хто вже пограв на хорошому рівні і тільки влився у колектив. Все тут залежить від підходу до футболістів, тренувального процесу. Ні для кого не секрет, що у тебе може бути купа зірок, але у команди результату немає Можуть бути у клуба суперумови і амбіції, але команда програє. Може прийти досвідчений тренер, який привів з собою своїх виконавців, яких він знає, але знову таки це не гарантія перемог. І навпаки, ти береш команду, усі розуміють, що саме треба робити і команда за рахунок роботи і відношень у колективі досягає певного результату. 

- Для розвитку клубу питання інфраструктури залишається зараз одним з найголовніших. Як тут йдуть справи?

- М’яко кажучи у Нікополі, якщо брати міську владу і власника стадіону (НТЗ), то їм, мабуть, футбол не потрібен і не цікавий. Ви самі чудово бачите, у якому стані знаходиться поле і сам стадіон, при цьому ми платимо досить немаленьку оренду за те, що там граємо. Плюс ні для кого не секрет, що ми платимо гроші футбольному клубу «Нікополь», щоб вони там не тренувалися, про що ми домовлялися ще на початку сезону, і це при тому, що команда взагалі базується у Дніпрі. Але ми все одно платимо, проте усі бачать, що там нічого не робиться, не говорячи вже про якусь реконструкцію самого стадіону. Звісно, що навесні ми ще будемо грати на «Електрометалурзі», де плануємо завершити поточний сезон, а вже з літа 2022 року, якщо буде все добре, то будемо перебиратися у Покровське, Нікопольського району, де ми грали домашні матчі у минулому аматорському чемпіонаті. Там чудове поле, стадіон, хоча і не великий, але ми його добудуємо. Місцева громада дуже сильно зацікавлена, щоб ми там грали. Вже є і новий проект, за яким на стадіоні у Покровському будуть нові роздягальні і для жінок-арбітрів, і великі для команд. Додаймо там ще пластикових сидінь і загалом зробимо усе, щоб цей стадіон отримав ліцензію. Плюс поруч у Капулівці є ще одне зелене поле, і хоча воно не стандартне, але воно дуже хорошої якості, тому для тренувань це поле відмінне. В Олексіївці, Нікопольського району, зараз добудовується наша база і там є поле зі штучним покриттям. Там ми і почнемо збори 1 лютого у нових роздягальнях, де є усе необхідне, у тому числі і гаряча вода. Загалом це буде чудове місце для футболістів, де вони зможуть і мешкати, і відпочивати та відновлюватися після матчів. Сама база знаходиться на березі Каховського водосховища, і у нас там буде свій пляж, баня, волейбольний майданчик, літня і зимова їдальні -  усе для комфорту футболістів. І добре, що все це знаходиться в одній територіальній громаді. Тобто є усі умови, щоб команда ні чого не потребувала. За все це, звісно, ми дякуємо нашому президенту Максиму Скоруку, який робить усе для того, щоб у команди були ідеальні умови для досягнення результату.

- Чи є завдання у клубу виходу у Першу лігу?

- Ми хочемо рости. Скажу відверто, хоча, можливо ви і не повірите, але у нас немає і на початку сезону не було якийсь такої ейфорії, що ми зараз вийдем у Другу лігу і усім покажемо, як треба грати і одразу підемо у Першу лігу. Президент клубу адекватна людина і він усе це розуміє. Головне, що він попросив, щоб команда не пасла задніх, а була б хоча у середині турнірної таблиці, десь місці на восьмому. Ми розуміли, що тільки зайшли, і могли вдало чи не дуже розпочати сезон, але завдання було одне - викладатися у кожному матчі, намагаючись набрати максимум очок. Коли вже ми будемо базуватися у Покровському, і ми вже це обговорювали із тамтешньою громадою, і буде ціль йти у Першу лігу, то ми за клубний рахунок добудуємо ще одну трибуну, щоб стадіон відповідав усім нормам дивізіону.

- Власник ФК «Скорук» - представник аграрної сфери бізнесу. Саме тут останнім часом з’являються нові футбольні амбітні колективи. Чому так сталося, на ваш погляд?

- Земля – це головне золото, що є в Україні і вже зараз близько 70 відсотків професійних клубів у різних лігах – це команди, чиї президенти так чи інакше пов’язані із аграрним бізнесом. Зрозуміло, що це не такі суми, які фігурували в українському футболі до 2014 року, але саме завдяки таким людям, як президент нашого клубу, президенти «Інгульця», «Колосу», «Олександрії» та багато інших, що вкладають не жаліючи власні гроші, і прагнуть того, щоб розвився спорт в цілому і футбол зокрема. Саме на цих людях футбол не просто тримається у нашій країні, а і взагалі існує. І цим усім людям великий респект. Все це стосується і нашого президента Максима Скорука, який дуже багато часу і грошей витрачає на футбол, і не тільки на професійний, а у тому числі і на дитячий, хоча міг би знайти цим коштам інше застосування, там на них просто кудись поїхати і відпочивати. Дай Бог, щоб таких людей  було більше.

- Вболівальники «Скорука» вже давно порівнюють Олександра Степанова з Алексом Фергюсоном, який 26 років очолював «Манчестер Юнайтед». Ви зараз в ФК «Скорук» практично на половині цього шляху. Як вам таке порівняння?

- Насправді, були навіть моменти, коли я сам збирався усе це кидати, але Максим Скорук мене постійно підбадьорював і допомагав, за що я йому дуже вдячний.  Цій команді я ніколи не зраджу. Я «Скоруком» займаюся з першості району, і ще коли був гравцем команди, і коли у нас преміальні були по 50 гривень. І ось зараз ми вже у Другій лізі, а у самому клубі працюють дуже хороші фахівці – це і начальник команди Максим Мирний, який робить дуже великий обсяг роботи, а раніше працював у ФК «Нікополь», і забагато саме завдяки його роботі ми пройшли атестацію в ПФЛ. Я, як головний тренер і директор клубу, не можу усе охватити, а він мені повністю у всьому допомагає. Теж саме стосується і наших тренерів, і адміністратора, і лікаря ми взяли хорошого хлопця. Всі разом ми робимо певний обсяг роботи, і нам багато що вдається. Але усе залежить від того, як я можу підійти до цих людей, знайти з ними загальну мову і у підсумку вся відповідальність, безумовно, буде кластися на мене. Тобто я повинен усе контролювати, але у нас повна довіра один до одного і все це у сумі дає результат. І я завжди казав і їм, і футболістам, і президенту, що якщо у мене, як у тренера, щось не буде виходити, не буде результату і я перестану знаходити з командою загальну мову, або просто наступить втома і опустяться руки, то я усім подякую і скажу президенту, що буду займатися іншими справами, а ми запросимо хорошого фахівця, можливо з якимись новими поглядами, і нехай він вже прогресує разом із командою. Але поки що все вдається, результат є і я працюю. Проте у нас немає такого, що я буду тут сидіти на цій посаді, доки борода не виросте і я буду займати чиєсь місце(посміхається). Ні, такого не буде, ні в якому разі.

- Президент «Інгульця» мріє про те, щоб у Петрове приїхав мадридський «Реал». Про що мріють у Томаківці?

- Моя мрія, щоб «Скорук» зіграв з київським «Динамо» на НСК «Олімпійський» або на «Динамо» імені Лобановського і при цьому в ФК «Скорук» грали б вихованці нашої томаківської дитячої школи, і чим більше тим краще. Від цього я би отримав найбільше задоволення, адже саме для цього колись і створили команду та місцеву ДЮСШ. Хотілося, щоб наші хлопці вийшли і показали класний футбол. Хто раніше знав Томаківку? Зараз трошки стали більш відомим за рахунок того, що ми вже у Другій лізі займаємо високе місце. То ж хочеться, щоб наші хлопці зіграли у гостях з «Динамо», не важливо у якому саме турнірі. Мені б цього дуже хотілося.