Перший тренер «Ворріорз» – виходець із України. Він перемагав у НБА та привів у лігу Вілта Чемберлена
Ще один привід підтримувати «Голден Стейт» з України.
Від редакції: ви знаходитесь у блозі Dolce Vita. Його автор написав цей текст у рамках конкурсу «Найкращий блогер України-2021». Підтримайте плюсами, коментарями та підпискою.
***
В американських школах існує неписана традиція щиро пишатися своїми вихованцями та якомога гучніше про це заявляти всім новим школярам, їх батькам та кожному, хто бодай буде проходити повз навчального закладу. Не виключення й Південна школа Філадельфії.
Обійшовши декілька офісних приміщень з західного боку, можна упертися у вітрини, присвячені актору Джеку Клагману (багаторазовий переможець премії «Еммі») та співакам Едді Фішеру (улюбленець 33-го президента Гаррі Трумена) і Маріан Андерсон (лауреатка премії «Греммі» та власниця зірки на Алеї слави). Але додаткова хвилина прогулянки в тому ж напрямку приведе вас до меморіалу Едді Готтлібу.
Меморіал Едді Готтлібу в Філадельфії
Такої честі американський єврей, який ще й родом з Києва, удостоївся не випадково. По суті, він був уособленням філадельфійського професіонального спорту усередині 20 століття: окрім баскетболу, володів бейсбольною командою, був комісаром регіональної футбольної конференції, організовував поєдинки з вільної боротьби, реслінг та букмекерство. Остаточно статус місцевого героя Едді отримав через поєднання вищезгаданого з активною соціальною діяльністю єврейської спільноти.
Але про все це по черзі.
Переїзд до Штатів та заснування Філадельфії СФХА
Доля Едді дуже схожа на шлях засновника НБА Моріса Подолоффа. Обидва вихідці з території сучасної України, обидва емігрували до Америки, обидва стали успішними бізнесменами та зробили значний внесок в розвиток баскетболу. Сидор, як його назвали батьки при народженні, попрямував напрямком Київ – Філадельфія на стику століть. Філа на той час вже встигла втратити статус столиці Штатів, але і до статусу розвиненого індустріального мегаполіса, дух якого сповна можна відчути під час ранкової пробіжки Роккі Бальбоа, ще було далеко.
Готтліб потрапив у пункт призначення багатьох мігрантів – німців, італійців, ірландців, як виявилося, і для українців місце знайшлося. Конче важливо було не загубитися серед інших, брати своє, виживати. Для нього гілкою порятунку став спорт. Антропометрія дозволяла юнаку податися у будь-якому напрямку – від соккеру до футболу, але вибір пав на баскетбол.
Вже у 19-річному віці Едді, як він став себе йменувати, засновує свою баскетбольну команду, яка орієнтується переважно на місцевих євреях. Згодом це допомогло отримати спонсорство Єврейської асоціації південної Філадельфії, а з тим – і отримати повноцінне ім’я команди Філадельфія СФХА (South Philadelphia Hebrew Association, SPHA). Таким чином вдалося об’єднати два захоплення з можливістю заробітку: «Ми грали на багатьох танцювальних майданчиках. Спочатку це був баскетбол, який заміняли танці. Відмінний суботній вечір для вашого побачення».
Що цікаво, Едді встигав не лише грати, а й бути тренером команди. Під його керівництвом та за його безпосередньою участю СФХА стала флагманом баскетболу східної Америки. Спочатку команда домінувала у філадельфійській та східній лігах, після їх розпуску вдало грала виставкові матчі проти «Клівленд Розенблюмс», «Нью-Йорк Оріджинал Селтікс» та «Нью-Йорк Ренесанс Файв». А це, на хвилинку, були провідні команди Американської баскетбольної ліги, які Готтліб власноруч привіз до Філадельфії та сколотив немаленький статок з цього. Настав час перевозити СФХА до Американської баскетбольної ліги.
Проте з часом вже АБЛ почала втрачати свої позиції, здебільшого через Велику депресію, а разом з тим і інтерес самого Готтліба. Команди продовжували грати на невеликих аренах, збройних складах, танцювальних майданчиках, але Могул (або Магнат, як його деякі називали) встиг відчути запах справжніх грошей, його увагу стала перетягувати на себе інша команда. Щодо СФХА, то клуб проіснував під керівництвом Готтліба 31 рік до 1949-го, а потім був проданий місцевій баскетбольній легенді Луїзу Герману «Ред» Клотцу.
Едді – тренер, менеджер і власник «Ворріорз»
У 1946 році філадельфійський підприємець Пітер Тіррелл вирішив розширити свої спортивні володіння. Паралельно з хокейною командою «Філадельфія Рокетс» він вирішив заснувати й баскетбольний клуб, який назвав в честь місцевої команди 1920-х – «Ворріорз». Команду заявили в щойно створену Баскетбольну асоціацію Америки, а очолив її добре знайомий Едді Готтліб.
Готтліб з ще одним представником Ворріорз у Залі слави – Гаєм Роджерсом (по центру)
І повноваження його виходили далеко за межі лише тренерських. Скоріше Едді був генеральним менеджером, який додатково тренував команду. Але йому це було в радість: «Після тренувань Едді йшов на вулицю та продавав квитки у людних місцях. Здавалося, він не обмежував себе завданням лише перемогти. Його ціллю було досягнення результату при більшій кількості глядачів. Адже так легше було поповнити кишені», – писав відомий колумніст Майк Лупіка.
І варто зазначити, що справлявся Готтліб із всіма обов’язками на відмінно, особливо в першому сезоні, коли привів команду до чемпіонства. До речі, хоч і чітерським способом в рік заснування БАА, але до 2015 року протрималося досягнення Готтліба та тренера Чикаго Стегз Гарольда Олсена, які між собою розіграли титул чемпіона у якості тренерів-дебютантів. Сім років тому це провернули Стів Керр та Девід Блатт в протистоянні тих же «Воїнів» з «Клівленд Кавальєрс».
Надалі командні результати «Ворріорз» пішли на спад. Можливо, це було пов’язано з зайнятістю Едді на спортивно-політичному фронті. Впродовж декількох років – з 1949 по 1952 – відбулося декілька важливих подій у житті Готтліба та баскетболу в цілому: БАА не судилося довго існувати, вона об’єдналася із Національною баскетбольною лігою та утворилася нині відома нам НБА; у лізі дебютував перший афроамериканець; 25 тисяч доларів дозволили Готтлібу стати власником «Ворріорз».
«Філадельфія» – чемпіон НБА: без Чемберлена, але з тріо Арізін, Гола та Джонстон
«Якщо у вас є питання – ви прямуєте до Готті», – писав тоді Леонард Коппетт для The New York Times, тим самим демонструючи важливість тренера команди для всієї ліги. Розумів це і сам Едді: «Напевне, я останній, хто може пояснити, чому це правило існує, а будь-яке інше – ні».
Тим паче, що його статус дозволяв змінювати правила, дещо підстроювати їх під себе. Так вийшло з правилом територіального драфту (право першим обирати гравця, який вчиться у ВУЗі міста, з якого команда) та приходом в НБА Вілта Чемберлена. Але і без нього Могул запровадив правило 24 секунд на реалізацію кидка, чи то право бонусного штрафного за 6 командних фолів.
Перший титул чемпіона НБА та протистояння Чемберлена з «Бостоном»
Одразу потрібно зазначити, що Чемберлен так і не привів «Ворріорз» до чемпіонства, хоча підстав для цього було вдосталь. Тріо майбутніх холоффеймерів Пол Арізін, Том Гола і Ніл Джонстон під керівництвом нового тренера Джорджа Сенескі вже встигли оформити титул чемпіонів у 1956 році, але потім почалося тотальне домінування «Бостона», який за десять років взяв дев’ять титулів і лише одного разу поступився у фіналі «Сент Луїс Хоукс».
Чемберлен підписує контракт з «Ворріорз»
Що ж до Едді? Він прекрасно розумів, що пора змінюватися і запрошення Чемберлена було чи не єдиною надією протистояти команді Реда Ауербаха. На превеликий жаль, такий талант як Вілт тягне за собою темного попутника, який не грає командно, не розмовляє з тренерами, які йому не подобаються, після дебютного сезону оголошує про рішення піти з баскетболу.
Як власник клубу Готтліб не міг дозволити собі такі репутаційні втрати, довелося лізти в кишеню. Чемберлен і так отримав в дебютний сезон контракт на 30 тисяч доларів, що з запасом було найбільшим в лізі, так у другому він подвоївся до 65 тисяч. Знову не спрацювало, феноменальна індивідуальна гра не конвертувалася у командні результати: «Моя помилка в тому, що я не зміг знайти достатньо сильного тренера», – Готті взяв вину на себе, але чи заслужено.
Роки брали своє, ентузіазм залишався, але проблем в управлінні франшизою (в тому числі фінансових) вистачало. Готтліб прийняв соломонове рішення продати «Ворріорз». Проте цього разу клуб не залишився у Філадельфії, а пішов шляхом, який відкрили парою років раніше «Лейкерс», які перебралися із Мінеаполісу до Лос-Анджелесу. «Воїни» ж попрямували до Сан-Франциско, Едді отримав 850 тисяч доларів і залишив за собою статус консультанта, який тримався за ним до 1964 року, коли він вийшов на пенсію.
Ламело Болл та Джа Морант, останні два переможці в номінації Найкращий новачок сезону
Багато причетних до американського баскетболу людей любили говорити, що Готтліб носить НБА у своєму портфелі. Це насправді так і було, адже саме він складав розклад всіх змагань власноруч, відмовившись від цього лише за рік до своєї смерті. Та відданість грі, можливо, і завадила йому побудувати особисте життя, але вона дозволяє не сумніватися у словах Реда Сміта: «Готті любив баскетбол. Напевне, ніхто і ніколи так не любив баскетбол, як він».
І хотілося б віддати йому належне, адже «Голден Стейт» це не лише ера Сплеш бразерс, Кріса Малліна, Нейта Термонда з Ріком Баррі чи Вілта Чемберлена. Добре, що його справа не забута: Готтліба включено в Баскетбольний зал слави та Міжнародний єврейський спортивний зал слави; його ім’я носить нагорода найкращому новачку сезону НБА; його історія стала частиною документального фільму «The first basket».
А ще йому встановлено меморіал в південній школі Філадельфії. І якщо будете там, обов’язково відвідайте це місце та зробіть фото чи селфі. При нагоді, я точно зроблю.
Фото: NBA
