10 визначних перемог клубів СРСР

Радянський чемпіонат був неабияким, команди з СРСР — конкурентними в Європі, і, взагалі, нинішнім пострадянським клубам далеко до своїх попередників. Таку думку досі розділяє чимала аудиторія вболівальників, включно з тими, хто бачив матчі кількадесятирічної давності лише на відео в YouTube. Одразу скажу, що це не про мене — поважаючи здобутки радянського футболу, я не схильний їх перебільшувати і ось чому:

• Радянські клуби не спромоглися виграти бодай один Кубок чемпіонів і навіть до півфіналу цього турніру, значно легшого за Лігу Чемпіонів у сучасному форматі, дійшли лише тричі. Причому одного разу учаснику від СРСР пощастило з жеребкуванням. Йдеться про сезон 1986/1987, коли київському "Динамо" на шляху до півфіналу трапилися такі суперники, як болгарський "Бероє", шотландський "Селтік" і турецький "Бешикташ".
• Клуби з Радянського Союзу жодного разу не пробилися в півфінал другого за вагою європейського змагання — Кубка Ярмарок/УЄФА. Найвище досягнення — чвертьфінал. Причому в ті часи турнір-попередник Ліги Європи починався з 1/32-ї чи навіть 1/16-ї фіналу, тобто радянські команди зазвичай долали лише кілька раундів.
• Собі в актив клуби СРСР можуть занести тільки один Суперкубок Європи, три Кубки володарів кубків (RIP) і один вихід у фінал того ж таки турніру. Давайте порівняємо з досягненнями українських та російських команд, починаючи з 1992-го року. Маємо:

                 - один вихід у півфінал Ліги чемпіонів київського "Динамо";

                 - три Кубки УЄФА (ЦСКА, "Зеніт" та "Шахтар");

                 - один Суперкубок УЄФА ("Зеніт");

                 - один вихід у фінал Кубка УЄФА ("Дніпро");

                 - три виходи в півфінал Кубка УЄФА ("Спартак", "Динамо" (Київ), "Шахтар");

                 - три виходи в півфінал Кубка володарів кубків ("Спартак" та двічі московський "Локомотив").

Давайте будемо об'єктивними, міжнародним визнанням радянський футбол завдячував передусім: 1) непоганій системі підготовки молодих гравців, що спродукувала такі таланти, як Лев Яшин, Едуард Стрельцов, Олег Блохін, Федір Черенков, Давид Кіпіані, Олександр Заваров, Олексій Михайличенко; 2) Валерію Лобановському і його київському "Динамо" (пояснення зайві); 3) збірній СРСР, періодичні успіхи якої здебільшого були результатом поєднання перших двох факторів.

Але, хоч і не часто, бувало, що і радянські клуби давали перцю ліпшим континентальним командам, і я пропоную до вашої уваги всі такі випадки.

Одразу скажу, що в цьому списку ви не знайдете матчів на кшталт виступів київського "Динамо" в Кубку кубків-1985/1986, адже ні "Утрехт", ні "Рапід", ні навіть "Атлетико" не можна було назвати грізною силою в Європі, і кияни це підтверджували, розгромлюючи таких суперників у турнірі, який на той момент не відповідав рівню команди Лобановського. Я вказую лише ті зустрічі, у яких радянському клубові протистояв один з лідерів європейського футболу на той час, а поєдинок мав вагоме значення для обох команд. Природньо, що майже всі вони з когорти Кубка чемпіонів, де були зібрані всі "вершки" європейського футболу.

Поїхали.

1. 1967. 1/16-та фіналу Кубка Чемпіонів. "Селтік" (Ґлазґо) — "Динамо" (Київ) — 1:2.

Перший в історії матч динамівців у Кубку чемпіонів закінчився гучною сенсацією. Вони здолали чинного володаря кубка — "Селтік", та ще й в гостях. У Києві, на полі по вінця заповненого стадіону шотландцям треба було забивати два м'ячі, але вони спромоглися лише на один і до того ж пропустили наприкінці зустрічі від супердриблера Анатолія Бишовця. На жаль, перемігши такого сильного суперника, у наступному раунді кияни примудрилися вилетіти від "Шахтаря" "Гурніка" з польського Забже. Хейтери Сабо, вам сюди — на цьому відео можна побачити, як Йожеф Йожефович маже з одинадцятиметрової позначки в києвському матчі.

2. 1975. 1/4-та фіналу Кубка Чемпіонів. "Арарат" (Єреван) — "Баварія" (Мюнхен) — 1:0.

Десь наприкінці 1960-х серед вже гонорових київських вболівальників ходив такий бородатий анекдот:

Радянське радіо запитують:

"— Що треба "Арарату", щоб стати чемпіоном СРСР?

— Мунтян, Поркуян і ще дев'ять киян."

Але після того як єреванський клуб став у 1973-му році чемпіоном СРСР та ще й відправив у відставку тренера киян Олександра Севидова, перемігши його підопічних у фіналі Кубка СРСР, цей жарт у столиці України вже цідили крізь зуби. На цьому звитяги "Арарата" не завершилися — вони першими з усіх радянських команд дісталися 1/4-ї Кубка чемпіонів, та ще й ледве не вибили на цій стадії чинного (і майбутнього) володаря титулу "Баварію". З приблизно половиною чемпіонів світу у складі на чолі з Францом Бекенбауером та Гердом Мюллером. У Мюнхені вірмени поступилися 0-2, але вдома забили вже в першій половині зустрічі і ледве не перевели гру в овертайм. Є в цій блискучій вікторії вірменського футболу і "київський" внесок, адже тренував тоді "Арарат" колишній тренер "Динамо" Віктор Маслов.

3. 1975. 1/2-га фіналу Кубка кубків. "Динамо" (Київ) — ПСВ (Ейндховен) — 3:0.

Це єдиний матч з другорядних турнірів, який я включив у список і то з певною натяжкою. Певною мірою за сукупністю причин. По-перше, усе-таки, ця перемога відкрила дорогу команді з СРСР до першого єврокубка. По друге, по моєму, це той випадок, коли півфінальний матч важче виграти, ніж фінальний. Ейндховенці, хоч і не вважалися європейським грандом, але знаходилися близько до футбольних небожителів, як і "Динамо" тих часів. У їхньому складі грало кілька віце-чемпіонів світу, а також один з найліпших європейських форвардів Ральф Едстрьом. Клуб з Ейндховена в тому сезоні став чемпіоном Нідерландів, а потім виграв локальну першість ще двічі поспіль, дійшовши до півфіналу Кубка чемпіонів і вигравши Кубок УЄФА. Ну, і ви розумієте, як ставилися до голандського футболу після Чемпіонату світу-1974.

Решту ви, переконаний, знаєте і неодноразово бачили на архівних відео: зокрема чудовий гол Віктора Колотова ("це не він голову підставив, це я йому попав м'ячем у маківку," —  жартував автор передачі Володимир Трошкін). Удома ейндховенці все-таки взяли реванш, що є черговим доказом сили супротивника, (це була єдина єврокубкова поразка "Динамо" в тому сезоні!), але для загальної перемоги цього виявилося замало.

Наостанок — ще один дотеп від Трошкіна, про який у своїй книзі "Безкінечний матч" згадує сам Лобановський: "В Базеле, перед финалом с "Ференцварошем", он подошел ко мне и спросил: "Васильич, сколько, по-вашему, весит эта чашка?" и показал на афишу, на которой красовался Кубок кубков. "Какое это имеет значение?" – "Для вас, может быть, и не имеет, а мне ее тащить в раздевалку. У нас ведь как, если что тяжелое, пусть Трошкин тащит, он здоровый".  

4. 1975. Суперкубок Європи. "Баварія" (Мюнхен) — "Динамо" (Київ) — 0:1.

5. 1975. Суперкубок Європи. "Динамо" (Київ) — "Баварія" (Мюнхен) — 2:0.

Дві добре відомі вболівальникам "Динамо" перемоги з блискучим голом Блохіна, про які вже стільки всього написано, що мені й додати нічого. Похизуюся тільки сімейним здобутком, пов'язаним з цим двобоєм. Мій дядько, завзятий вболівальник, який тоді був 13-літнім хлопчиною, перед матчем з "Баварією" в Києві виграв приз однієї радянської газети, правильно вгадавши фінальний рахунок — фотографію Франца Бекенбауера з його автографом. Дбайливо зберігається в сімейному архіві і не продається за жодні гроші.

6. 1977. 1/4-та Кубка чемпіонів. "Динамо" (Київ) — "Баварія" (Мюнхен) — 2:0.

Якщо до попередніх перемог динамівців над "Баварією" ще можна прискіпуватися, адже, доводилося читати, що німці зневажливо ставилися до нового і незрозумілого турніру, то звитяга над безумовним лідером європейського футболу середини 1970-х у чвертьфіналі Кубка чемпіонів сумнівів не викликає. Тим паче сюжет цього поєдинку був "голівудським" — у першому виїзному матчі кияни поступилися 0-1, а вдома не могли забити аж до 81-ї хвилини. Ба більше, Блохін драматично не реалізував пенальті - чемпіон світу Зепп Маєр відбив м'яча в штангу, той відскочив йому в голову і вилетів за лінію поля! Але за останні десять хвилини Леонід Буряк та брат власника концерну "Оболонь" Петро Слободян все-таки вибили "Баварію" з турніру. "Динамо" стало першою радянською командою, що кваліфікувалася в півфінал Кубка чемпіонів. Уявіть собі, який екстаз ми б переживали, якби такий матч за таких обставин трапився сьогодні.

7.1977. 1/2-га Кубка чемпіонів. "Динамо" (Київ) — "Борусія" (Менхенгладбах) — 1:0.

Ніколи "Динамо" не було так близько до виходу в фінал Кубка/Ліги чемпіонів, як у 1977-му. Так, динамівці ще двічі — у 1987-му і 1999-му — доходили до півфіналу, але результат після першого матчу і в тому, і в тому разі не був настільки оптимістичним. 1-0 вдома — значно ліпше ніж програш 1-2 на виїзді чи нічия 3-3 вдома. За "Борусію" тоді грали такі зірки, як захисник Берті Фогтс, який "з'їв" самого Кройфа у фіналі минулого чемпіонату світу, інший чемпіон світу Райнер Бонхоф, данець Аллан Сімонсен — володар Золотого м'яча в тому році. Попри те, що цей матч проходив 40 з лишком років тому, гра динамівців зачаровує — якість і точність передач, переміщення, пресинг, ух! Обов'язково подивіться відео (воно — у хорошій якості), не пошкодуєте! "Борусія" відскочила — німецька команда мала пропустити значно більше, ніж один м'яч від Володимира Онищенка.

Ахілесовою п'ятою "Динамо" в півфіналах Кубка/Ліги чемпіонів виявлялися голкіпери. І Олександр Шовковський, і Віктор Чанов провели ті матчі, м'яко кажучи, не найліпшим чином. Критичної помилки припустився і Євген Рудаков у 1977-му, невдало пішовши на перехоплення тривіальної подачі. "Динамо" мало нагоди для забиття м'яча і в Менхенгладбаху, але не судилося. 0-2 (зверніть увагу на небанальний розиграш штрафного німцями, коли забивався другий м'яч) і прощавай Кубок чемпіонів. Тоді ще здавалося — тільки до побачення...

8. 1979. 1/16-та Кубка чемпіонів. "Динамо" (Тбілісі) — "Ліверпуль" — 3:0.

Десять виграних першостей Англії і чотири Кубка чемпіонів за 14 років — такою грізною силою був "Ліверпуль" у другій половині 1970-х — 1980-х роках. Коли з ними зустрілися динамівці Тбілісі, за команду Боба Пейслі (треба представляти?) грали такі зірки, як Кені Далгліш та Грем Сунесс. Тбілісцям потрібна була мінімальна суха перемога вдома після 1-2 в гостях. А вони забили три! Реакцію темпераментних грузинських вболівальників після кожного гола треба бачити. Для ледачих скажу, що вітати гравця, який забив м'яч, бігли на поле вболівальники і навіть місцеві міліціонери! На жаль, у наступному раунді тбілісці поступилися іншій титулованій команді тих років — "Гамбургу". Але своє слово на європейській арені вони ще скажуть — вигравши Кубок володарів кубків у 1981-му році, утім там їм трапилися набагато скромніші суперники. До речі, у матчі за Суперкубок Європи динамівці мали грати якраз з "Ліверпулем", що виграв Кубок чемпіонів, але не судилося — у тому році розиграш цього трофею не відбувся.

9.1990. 1/8-а Кубка чемпіонів. "Спартак" (Москва) — "Наполі" (Неаполь) — 0:0. По пенальті — 5:4.

Кінець 1980-х у СРСР. З прилавків пощезало майже все, країни Балтії відкололися, стали спалахувати міжнаціональні конфлікти, велетенська держава впевнено прямувала в прірву, утім радянські клуби виступали в єврокубках напрочуд вдало. Київське "Динамо" дійшло до чвертьфіналу Кубка кубків, вилетівши з пристойним рахунком від самої "Барселони"; симпатичне московське "Торпедо" дісталося тієї самої стадії в Кубку УЄФА, але справжній фурор зробив московський "Спартак".

Команда молодого тренера Олега Романцева спочатку пройшла чемпіона Італії — "Наполі" з Дієго Марадоною у складі, щоправда лише по пенальті. Вирішальний одинадцятиметровий реалізував Олександр Мостовой, який в ті роки забивав ось такі м'ячі (вболівальникам "Металіста" не відкривати!).

10. 1991. 1/4-та Кубка чемпіонів. "Реал" (Мадрид) — "Спартак" (Москва) — 1:3.

Але по-справжньому "Спартак" розквіт у виїзному матчі з "Реалом" у наступному раунді попри те, що після нульової нічиї в Москві мадридці забили м'яч вже на початку зустрічі. Але "Спартак" раптово відзначився тричі, від чого "Сантьяго Бернабеу", зрозуміло, принишк. У півфіналі на москвичів чекав "Олімпік" з Марселя — один з ліпших європейських клубів у ті часи. Кріс Уоддл, Абеді Пеле, Жан-П'єр Папен вже були зірками і з ними молоді Валерій Шмаров, Валерій Карпін, Олександр Мостовой змагатися не могли. Щоправда і марсельці в тому році Кубок чемпіонів не взяли, поступившись у фіналі іншій східноєвропейській команді — "Црвені Звезді" з Белграда.

Перемога югославів була для радянського футболу певною мірою і прикрою, і символічною. За приблизно 20-ть років участі в єврокубках футболісти з СРСР так і не спромоглися бодай раз потримати в руках найпрестижніший клубний кубок, на відміну від колег з соціалістичного табору з румунської "Стяуи" та згаданої "Црвени Звезди".