Tribuna/Футбол/Блоги/SporttravelerUA/Габовда: «У «Карпатах» завжди були проблеми із керівництвом. Може я не подобався Димінському. А може й ні»

Габовда: «У «Карпатах» завжди були проблеми із керівництвом. Може я не подобався Димінському. А може й ні»

Атмосферна розмова із українським футболістом Юрієм Габовдою під час його гри за угорський «Халадаш». Спортсмен розповів про скандальну сторіс в інстаграмі, невдале повернення в Карпати, втечу від зелених чоловічків в Криму, невідомий контракт із Дніпром та закулісся угорського футболу.

Блог — SporttravelerUA
Автор — Vovas Vovas
10 января 2020, 21:52
Габовда: «У «Карпатах» завжди були проблеми із керівництвом. Може я не подобався Димінському. А може й ні»

«Після «Таврії» мене кликали до «Карпат». Але зіграв там 4 місяці. Не знаю, що це було»

- Юра, ти вибрав «Халадаш», тому що зелено-білі прапори?

- Це напевно символічно. Та? Не знаю. Подобаються ці кольори, звичайно. Виростав з цими кольорами. І так закинуло сюди. Хто його знає. Може тут буду закінчувати з такими ж кольорами.

- Ти в клубі не розказував гімн «Карпат»? «Гей догори, гей догори. Зелено білі прапори». Може на угорську перекладуть?

- Нє. Деколи сам собі підспівую, але вони нічого не розуміють. Деколи собі так жартую.

- Юра, розкажи, тобі до душі такі малесенькі містечка як Халадаш чи міста побільше?

- Мене повністю влаштовує наше містечко. Полюбляю більш таке спокійне сімейне життя. Не люблю багато двіжу, великих міст і так далі. Мене все повністю влаштовує.

- Розкажи, в міжсезонні «Халадаш» вилетів, ти залишився в команді. Ти раніше казав, що в тебе були пропозиції від інших команд. Від яких?

- Напевно, зараз буде недоречно ці команди називати. Тільки скажу, що це були дві команди з чемпіонату Угорщини і одна команда не з чемпіонату Угорщини. Взагалі з іншої європейської країни. Так, дійсно вони були. Були на 100%.

-І в принципі, шкода, напевно, що так сталось. Можливо, це якийсь знак зверху. Тому що пропозиції до мене поступили тільки тоді, коли я вже травмувався. Буквально через два дні дзвонили угорські клуби. Я сказав, що отримав травму, але обіцяю за півтора-два місяці вилікуватись. Але на той час термін відновлення був більший: 2 місяці – мінімум. До 3 місяців. Я був повністю подавлений, але сильно працював над собою. І повернувся завчасно на футбольне поле завчасно. На місяць швидше, ніж прогнозували лікарі.

- Ти два рази грав в «Карпатах». Другий раз повернувся, але зіграв там тільки три місяці. Що це було?

-Я сам не зрозумів, що це було. Після «Таврії» мене кликали до Львова. Казали, що весь цей час спостерігали за мною як за своїм вихованцем. Казали, що розраховують на мене в майбутньому. Я зрадів цьому. Як не як, мав можливість повернутися в рідний клуб, в якому я починав і виростав як професійний футболіст. Ще якраз ми чекали поповнення в нашій сім’ї з моєю дружиною. Все збігалося до того, що може дійсно всліпу повернутись додому і почати все з чистого листа.

- Повернувся додому, але не все склалось так як я мріяв. Пробув там чотири місяці. Хоча міг далі там бути. Не входив у плани тренера і так далі, але міг чекати свого шансу. В «Карпат», як знаємо, можуть 5 тренерів буквально за 5 місяців помінятись. Тобто міг чекати і сидіти. Але мої амбіції не давали мені сидіти або грати за дубль. Я сам підійшов до керівництва клубу з проханням розірвати контракт.

- А запрошував тебе хто?

- Запрошував Ігор Михайлович Дедишин. На той час генеральний директор.

- І ти його попросив розірвати контракт?

- Я до нього підійшов. Тоді раніше мене відбулася зустріч тоді з тренером. Тоді тренером був. Треба згадати. Я прийшов при Севідові. І потім Севідов пішов. І Йовічевіч прийняв команду. Він відразу запросив до свого кабінету. Показав на відео, що підходжу як фланговий гравець, латераль, щоб закривав всю бровку. Все ніби йшло чудово. Поїхали на збори в Словенію. Там нормально себе проявив.

Потім повернулись зі зборів додому. Він викликав мене в ресторан на зустріч. Там сказав: «Юра, я не можу на тебе розраховувати». Я спитався, в чому причина. Він сказав: «Ну, до кінця тобі не можу сказати. Але є молодіші гравці. Буду більше розраховувати на молодь» і так далі. «Якщо хочеш йти, розмовляй з керівництвом. Якщо вирішиш питання, то все буде гаразд».

- Ти в одному інтерв’ю казав, що твій розвиток блокує особисто президент Димінський. Це ще, як ти перший раз в Карпатах грав?

 - В принципі, так, щоб я говорив конкретно, що особисто Димінський блокує, то ні. Трошки вибирали з контексту мої слова і робили заголовок, щоб людям було цікаво читати.

- Не знаю, можливо, я йому чимось не подобався чи не подобаюсь. Можливо, це так. Можливо, не так. Але завжди була якась проблема з керівництвом. Не в тренерах і так далі. Знаю на 100%, що всім тренерам підходив. В той же час, коли покинув Карпати, Кононов Олег довіряв мені.

"Програли матч. У всіх поганий настрій. Чекаємо на автобус. І тут приїжджає бусик Volkswagen. А там – президент Угорщини"

- Розкажи про твій футбольний клуб «Халадаш».

- Клуб з великою історією. В цьому році йому виповнилося 100 років. І на жаль, прикро, що саме в таку яскраву дату наш клуб покинув вищий дивізіон. Навіть не знаю, як це назвати, бо просто нереальний збіг обставин і нереальні матчі, які в нас були. І в такому чемпіонаті вилетіти. Трошки. Не те, що трошки, але несправедливо. Але це футбол і тим він цікавий.

-А клуб насправді, ще раз підкреслю, багатий своєю історією. Все є тут, щоб грати і насолоджуватись футболом. У нас надзвичайно круті фанати, які розміщуються на секторі. На кожен матч приходить повний сектор. Вони співають від першої до останньої хвилини, незалежно який це матч.

- Тут стадіон вміщає майже 10 тисяч. А саме містечко має 80 тисяч. Скільки людей приходить на футбол?

- Люди дуже люблять футбол. Звичайно, коли ми грали в вищому дивізіоні проти грандів як «Ференцварош», «Відеотон», то стадіон був заповнений вщент. Атмосфера – не передати словами. Дуже гарно. Якраз тут ми обіграли «Ференцварош» 1:0 з Петряком і Ребровим. А так в середньому на гру ходить 5-6 тисяч. Це дуже класно. Стадіон дуже компактний. На ньому така аура, що прийде 2-3 тисячі вболівальників, то вони роблять такий шум, що здається ніби граєш на заповненому стадіоні.

- Кількість глядачів зменшилась, після того як ви вилетіли?

- Плюс-мінус трошки так. Зараз, наприклад, в нас на домашні матчі приходить по 3 тисячі.

- В Угорщині взагалі такі стадіони це майже всюди? По всіх містечках?

- Так, це класика. Насправді президент країни дуже любить футбол, і він вкладає гроші в нього. Так само є його команда. Це «Пушкаш Академія». Він навіть живе в селищі, де команда розташовується. І ходить на матчі. Я був приємно здивований, коли грали проти них. Ми програли і сиділи після матчу засмучені. Чекали автобус. І тут приїжджає така проста машина Volksvagen, якийсь такий бусик. Так відкривається віконечко. І тут президент. Сам за рулем, без охорони. Опускає вікно і каже: «Хлопці, молодці. Дуже гарна у вас команда. Гарно грали. Не переживайте, я вам бажаю успіхів». Президент країни!

- Хто фінансує ваш футбольний клуб? Це приватний клуб чи це від міста?

- Тут і від міста, і деякі люди дають. Дехто має свої відсотки. Немає однієї людини, яка вкладає свої гроші. Так з більшістю клубів в Угорщині – вони державні.

- Відповідно, так як в Україні клуб просто зникнути не може?

- Ні. Клуб має гарантію. Перед початком сезону, щоб там не сталося, є гарантія, що всі гроші будуть виплачені. Не може такого бути, що клуб стане банкротом і тобі не віддадуть гроші. Бо Федерація футболу Угорщини так само забезпечує всі клуби грошима. І вони дають цю гарантію всім клубам. Федерація це контролює. Вона попереджає перший раз клуб. Якщо він далі не виплачує футболістам гроші, його можуть відразу понизити в класі в четвертий дивізіон.

- Були такі інциденти?

- Були. Шість років назад, якщо не помиляюсь, з командою «Діор», яка зараз йде на першій позиції в першому дивізіоні. Клуб заборгував перед футболістами гроші – його дискваліфікували одразу в четвертий дивізіон. І вони почали підніматися. Зараз вони в першому дивізіоні. Йдуть на першому місці. Знаю, що стоїть задача знову повернутися у Вищу лігу.

- Де ви тренуєтеся? У вас взагалі є база?

- Ні, в Європі ти взагалі так не зустрінеш такого як бази. От наша база – стадіон. Ми тут збираємось. Маємо кілька полів, щоб тренуватися. Деколи ділимо їх з молоддю. Кожен рік U-19 займають сильні місця. Дуже хороша молодь, грають в юнацькій Лізі чемпіонів.

- Як ти потрапив до «Халадашу?»

- Поступила дуже конкретна пропозиція. Я думав десь два тижні. Вони дуже сильно наполягали, дзвонили, писали, чекали відповіді. І мене це підкупило. Були й інші варіанти. Але мене зачепило, що дуже наполягали. І спортивний директор, і на той час тренер. Тут словак був один. Вони наполягали дуже. Я впевнений в тому, що цей клуб повинен повернутися у вищий дивізіон.

- Взагалі, важко тут грати?

- Звичайно, нереально, блін, тут важко. Тут 20 команд в першому дивізіоні. У вищому дивізіоні є цікаві команди, які грають в дуже хороший футбол. Якщо б поїздили, глянули пару матчів, тут дуже цікаво. І атмосфера на стадіонах. Шкода, звісно, що в Україні це пропало. Я поїхав з України ще тоді, як це все було. Потім воно розсипалось в один момент.

"Півроку просидів вдома. Поїхав в Білорусь реанімувати кар’єру. А там одне штучне поле. Ми там тренувалися, спали, їли"

- На якій позиції тобі найкомфортніше?

-Я вже три роки граю правого захисника. Для деяких людей це якось в новинку. Наші українські журналісти завжди звикли писати, що Юрій Габовда –  нападник. Деколи, коли це писали, я вже сам говорив в інтерв’ю, що я не нападник і не був ним ніколи.

«Ну а як ти так багато голів в дублі забивав?» – говорили мені. Ну я не був нападником, був півзахисником – лівим, правим. Просто вдавалося забивати багато м’ячів, віддавати гольові передачі. Але я не бачу великої різниці між позицією правого півзахисника і правого захисника. Тим більше, що в сучасному футболі хороший футболіст повинен грати на багатьох позиціях. Я грав і правого півзахисника, лівого півзахисника, правого захисника. Бувало два матчі в «Динамо Мінську», так склались обставини, грав як другий опорник. Немає різниці для мене. Мені подобається багато на полі працювати. Підключатись, бігти назад, відпрацьовувати, віддавати гольові передачі. Я від цього кайфую.

- А стандарти виконувати?

- В тому сезоні відповідав за стандарти. Виходило непогано. В принципі, і в «Динамо Мінську» відповідав на стандарти.

- Які саме?

Кутові, штрафні.

- З обох сторін?

- З обох сторін. Тому напевно і від того статистика. Тоді віддав 9 гольових за сезон, 3-4 голи забив. Точно не пам’ятаю. Гарний сезон вийшов. Я люблю це. Коли відчуваю, що від мене залежить на полі, то це мене дуже надихає. Виходить ще більше.

- Розкажи про те, як було в Білорусі? Як в «Граніті» було?

- Знаєш, я не відчував себе там легіонером. Тільки зараз відчув, третій рік в Угорщині, що таке легіонер. Це я дійсно відчув. А там легіонери тільки на папері були. Ну який я легіонер? Мовного бар’єру немає. Не бачив я там себе легіонером. З білорусами знаходили спільну мову дуже класно. Хороший, спокійний народ. Мені комфортно було там, і я себе не відчував легіонером.

- В «Динамо Мінськ» був твій найкращий сезон?

- Думаю так. Але в Білорусь я йшов, бо в мене був простій в футбольній кар’єрі після того, як я розірвав контракт з «Карпатами». Я півроку просидів вдома. Жінка народила дитину. І важкий період почався в Україні. На той час мав одну пропозицію. Міг їхати в «Іллічівець» з Маріуполя. Тоді якраз почалися події, коли бомбили, найважчі часи. Ми вдома порадилися. Жінка сказала, що ніякі гроші там не замінять здоров’я. «Я не хочу, шоб ти туди їхав», – казала вона. Я лишився вдома, допомагав жінці. Народилася дитина.

- Півроку просидів без футболу. І треба було реанімувати свою футбольну кар’єру. Поїхав в Білорусь, щоб отримати ігрову практику. В принципі, не за грошима їхав. Хотів грати, грати, грати. Ціль була така – добре грати, провести сезон, піти на підвищення. Хоча в принципі в мене тоді виникло бажання піти тільки в «Динамо Мінськ». Навіть тоді журналісти запитували упродовж сезону на кшталт «Зараз ви себе добре проявляєте, якщо буде у вас пропозиція, від БАТЕ, Динамо, куди хотіли б піти?». Я мріяв тільки про «Динамо». Поставив собі ціль, що хочу тільки в Динамо і все. І в кінці сезону поступає пропозиція в Динамо. Моя робота даром не пройшла. Віддавав себе повністю всього і думав тільки про футбол. Бо в «Граніті» умов не було ніяких. У нас було одне штучне поле – ми на ньому тренувались, грали, спали, їли.

- Місцевий стадіон?

- Та, дуже жахливі умови були. Закусив зуби і працював тільки. В мене було так: тренування, дім, тренажерка. Все.

- В «Динамо Мінськ» було вже зовсім інші умови?

- В принципі, так. Це і столиця. І «Динамо» – бренд. І нові задачі, нові вимоги. Відчуваєш себе там типу як в «Динамо Київ» в Україні. Для мене було там дивно, що йшов десь гуляти з жінкою, а нас фотографували. Були улюблені місця – на набережній. Таке типу тут містечко, озеро. Брали катамаран, каталися, проводили вільний час. І десь там журналісти або ще хтось нас там сфотографував. На другий день в газеті, в інтернетах, на різних ресурсах – «Габовда із сім’єю вчора відпочивав там то». Тобто, про кожен крок твій там писали. Це було прикольно. Мені дуже подобалося. Я також провів просто прекрасний сезон.

"Валєєв спеціально потрощив мій гомілкостоп. Я внього вигравав конкуренцію"

- Розкажи ще про клуби в Україні, в яких ти був після «Карпат» - «Таврія», «Кривбас».

- Перший мій відхід з Карпат це був Кривий Ріг. Але підписав я контракт насправді з «Дніпром». І пішов в оренду в Кривий Ріг. Про це ніхто не знав. Це була наша домовленість з «Дніпром». Я підписав контракт, його відклали і ми зробили новий контракт просто на рік в «Кривбасі». Була домовленість – я відіграю рік в «Кривбасі» і повернуся в Дніпро. Прийшов в команду, складалось супер – Максимов дуже гарно прийняв. Я отримав те, чого мені бракувало. Пішов з Карпат тільки через те, що мені бракувало ігрової практики. Відчував, що переріс рівень дублюючого складу. Хотів грати в Премєр-лізі, але мало шансів мені давали.

- В «Кривбасі» я отримав це, і все йшло супер. Але потім зазнав прикрої травми на тренуванні. Там мені спеціально стрибнув в голіностоп Рінар Валєєєв, якого я витіснив з основного складу. Це було видно. Це всі знали. В мене за 10 секунд голіностоп розпух. Там надрив звязок був, і я півтора місяці загубив. Повернутись було дуже важко. Я робив різні уколи в голіностоп і грав. Вже не той результат показував. Максимов злився, нервувався. Рік я провів там і не повернувся в «Дніпро», як це планувалося. А поїхав в «Таврію» до Олега Лужного. Теж супер, класний період. Класний колектив в нас був.

- Це був який рік?

- 2012-13. Тоді вже почалося в кінці 13-14 років. Якраз тоді в принципі я і поїхав з Таврії. Як тільки почалося, я буквально через тиждень поїхав з Таврії, подзвонив агенту.

- Контракт ще був?

Ще півтора року.

- Це під час сезону було?

- Так. Ми збиралися якраз на зимові збори до Туреччини. І я залишився в Сімферополі. Потім поговорив з агентами, поговорили з клубом, щоб мене відпустили. Ми написали документ, за яким вони мали віддати мені певні кошти. Потиснули руки – і я поїхав додому в Карпати. Я не хотів там перебувати в такий час, коли в один прекрасний день ти виїжджаєш на тренування, а місто все перекрите незрозумілими зеленими чоловічками. Я поїхав додому. Страшно було – вертольоти літали над тобою. Якась паніка була.

- В твоїй кар’єрі, який тренер зробив найбільший вклад для тебе?

- В будь-якому випадку я повинен сказати дякую Олегу Кононову за те, що він мені дав шлях у великий футбол. БО тільки при ньому я почав викликатись в першу команду і грати. Грав в Лізі Європи проти Севільї, проти ПСЖ. Це дорого коштує. За це я йому дякую.

- В принципі, від кожного тренера я дещо взяв. Зрозумів, як треба робити правильно, що не треба робити. Дуже добре до мене ставився Хрістопулос. В нас був грек тренер. Він великий професіонал. Але в складний період «Таврії», коли почалися фінансові проблеми і заборона на трансфери. Він витискав з нас максимум, але не було результату. Ми досі тримаємо з ним контакт. Один одного вітаємо на свята – на Новий рік, день народження. Класний тренер – я в нього грав всі матчі від свистка до свистка. Він також в якійсь мірі мене розкрив в Премєр-лізі.

Ну але в мене стільки було вже тренерів, що можу про кожного згадувати. Але відмітив цих двох тренерів.

- З ким з футболістів ти підтримуєш найбільший зв’язок і дружиш?

- За цей футбольний період, вже більше 10 років, в професійному футболі було багато друзів, знайомих і так далі. Багато в кому розчарувався. Щоб зараз когось одного виділити, що я з ним товаришую, дружу, спілкуюсь і так далі, то не можу. Я не знаю. Для мене друг зараз – це щось більше, ніж просто поспілкуватися і так далі. Тому всіх я можу назвати просто товаришами, колегами. Можу з ними спілкуватися. Але на жаль, когось назвати другом в наш час дуже складно. Я переконувався в цьому не раз в своїх життєвих ситуаціях. Тому зараз ставлюсь до цього дуже обережно.

- На сайті Трансфермаркет в тебе два громадянства – українське і угорське.

- Серйозно? Нє-нє-нє. Скажу відверто, в мене немає.

- Немає угорського паспорта?

- Ні. Зараз можете перевірити. Дійсно немає. В мене є просто деякі документи, звичайні документи. Аркуш А4, де зазначено про те, що в 60-ті роки мій дідо і баба були на території Угорщини. Це зафіксовано в документації. Через це я маю право тут грати не як легіонер. Паспорта в мене немає. Але є документ, який свідчить про те, що я можу грати як угорський футболіст. Тому напевно так відмітили. Але паспорта угорського не маю.

«Відбиті російські фанати писали, що Габовда фашист і бандерівець. Мав серйозну розмову у клубі»

- Що це за ситуація була на відео, де ти співаєш російську пісню?

- Йшли співати в караоке. Ну й що, я гарно виконую пісню Ice Baby. Розумієш, Гуфа. Всьо, я її виконав, хтось мене зазняв на відео і виклав в Інтернет. І все. На наступний день у всіх новинах – «Футболіст «Динамо Мінськ» Юрій Габовда, колишній футболіст Карпат, співає російську пісню у Львові». Я так само проти того всього. І проти тієї всієї ситуації, яка відбувається в Україні. На різних сайтах, на політичних сайтах, відео було викладено зі мною. Неприємно було.

- А після сторіс з «Краснодаром-2» в клубі була розмова?

- Була серйозна розмова.

- З головним тренером чи з президентом?

Зі спортивним директором. Відразу. Це було напередодні гри товариської. За день до гри мені сказали, що не буду грати.

- Проблем з контрактом не було?

- Ні. Піднімалася тема. Писали дуже багато на пошту клубу російські журналісти, і навіть лєві якісь люди знайшли адресу пошти «Халадаша», якісь відбиті фанати. Писали, що такий гравець як Габовда є фашистом, бандерівцем. Він не має право грати у вашій команді. Ми просимо розглянути це. Дякувати Богу, в клубі розумні люди працюють і ввійшли в моє положення. Нічого такого, тільки попередили мене.

- А в особисті повідомлення багато писали?

- Дуже багато. Навіть номер телефону взяли. Були три дзвінки з російських номерів. В Інстаграмі повідомлень десь 400-500 було, поки я не заблокував свою сторінку. 2-3 дні був такий великий кіпіш.

- А ще якийсь сайт російський подав запит в УЄФА. Було таке?

- Та, знаю. Вони відреагували, що вони ніякого відношення не мають до того матчу. Та я ж кажу, не було ніякої проблеми взагалі. Її просто роздули, бо вона була вигідна. Піднімали це питання навіть в Госдумі, коментували депутати.

- Серйозно?

- Ти не бачив? Я тобі покажу. (відео дивіться наприкінці інтерв'ю)

«Даушвілі і Кополовець – ходячі приколи. З ними нереально весело»

- Ти грав в багатьох командах, де було дуже багато партнерів різних. Розкажи найвеселіші історії. Хто був найбільшим весельчаком? Що просто розрив.

- Я ще з Даушвілі грав трохи в Карпатах. Той сезон він грав тут в «Халадаші». Це ходячий прикол. З нього тільки з одного вигляду смішно. Я тут ходив за ним як мама і тато. Він два слова навіть не міг зліпити по українськи. І за ним і туди, і сюди. Він такий. «Юра, что он хочет от меня. Скажи ему, я не понимаю». Я йому і перекладдаю, і допомагаю. Весела така людина.

- І звісно, Міша Кополовець. Це душа компанії. З ним сідаєш за стіл і все. Це просто тримаєшся за живіт і навіть прес не треба качати. Мішаня весела людина і душа компанії. В принципі, такі два персонажі. Щоб шось згадати одне, зараз якусь історію згадаю. Треба думати. В тій команді попередній зі мною грали також три грузини.

- В «Халадаші»?

- В «Баумазеварольші». Нам презентували 15 нових Фольксвагенів. Самі новинки. Ми прийшли на стадіон вибирати машини. Там хто яку хоче. Я такий кажу – дякую, мені не треба. Кажуть: «Як? Нічо собі, йому не треба машини. – Я кажу «Добре-добре, подивлюся». Кожен вибирає собі машину. Грузини вибрали одну машину: «Давай, эта харошая, будем ездить».

- Одну на кількох взяли?

Одну на трьох взяли, бо вони всі жили разом в одному будинку. І так один тільки вмів водити, двоє не вміли. Їм одної вистачало. Все було класно. Всі задоволені – є машина клубна. Через півроку в роздягалці пам’ятаю перед тренуванням приходять. На місці одного з грузинів, на якого цю машину зареєстрували, лежить пачка листів. Дивимось, а там така пачка штрафів – 1500-1600 євро в сумі штрафів. «Зачем мне эта машина, куда н***й нада. Не нада эта машина», – кричали вони.

- А ти тут навіть не побачиш, де порушив. Тут камери стоять. Десь на 1-2 км перевищив – вже тобі пишуть штраф. Ну я на своїй, на українських номерах, машинці можу десь порушити. Але штрафи куди прийдуть? В Україну хіба за моєю адресою. Хто буде відправляти. Я так сміявся тоді в роздягалці. Вони ж емоційні такі. На грузинській, на російські. «Я ж тебе говорил, это ти, это твой штраф. Это ти».

- Маєш якесь хобі? Якесь захоплення?

Хобі. Та є. Як хобі, не сказав би. Просто можливість. Містечко відкриває всю Європу. На вихідні їдемо в Відень, Грац, Братиславу. Можна сісти на літак з Відня полетіти в Амстердам – три рази в день літак злітає за копійки – від 15 до 35 євро. Квиток залежно від того, який зарезервуєш. Тут за один день можеш туди назад вернутися. А так хобі – я люблю великий теніс. Десь ще в тому році старався грати, ходити регулярно. Але тут не маю партнера, з ким грати. Книги спортивні читаю, люблю біографії дуже. Роналдо, Фергюсона, Златана, Тайсона. Зараз замовив дві книги, бо Роналду вже дочитав. Люблю таке почитати.

- Бокс дуже люблю. Коли у Львові, то завжди ходжу до одного й того ж самого тренера. Це кум Андрія Котельника. Спочатку зв’язався з ним, спитався, чи можна прийти. Він був дуже радий. Купив собі рукавиці, бинти. Отож, теніс, бокс люблю, окрім футболу.

- Які книжки замовив?

- Про Майка Тайсона і «Я – Златан». Перед тим Фергюсона читав, читав Роналду, читав Варді. Зараз порадили ці дві книжки. Кажуть, бомба.

- Розкажи ще про свою сім’ю. Я так розумію, вона завжди з тобою їздить.

Так. Це дуже важливо для мене. Бо навіть коли я їхав зі Львова в «Граніт» у Білорусь. Ну це ж, що тобі сказати, є одне дерево і навколо нього взагалі нічого. Це жахливо. Там дуже складно жити. Одне футбольне поле, яке ми мали, я спав на ньому день-ніч. А жінка з маленькою дитиною їде зі мною. Ми жили в такій квартирці однокімнатній. Не зовсім з євроремонтом. Але все пройшло нормально. І де б я не був, де б не перебував, жінка і дитина завжди зі мною поруч. І раді тому, що ми маємо на цей момент. Вони не вибирають: «Ай нє, я з тобою не поїду, бо там не куди в ресторан сходити чи там нема».

- Ні, такого в нас нема. Вона мене завжди підтримує. Я буду голий, босий – вона буде біля мене поруч. Це дорого коштує. Це мене надихає на працю, стимулює. Я знаю, заради кого я працюю, їду кожен день на тренування. Я знаю, що працюю на свою сім’ю. В першу чергу я думаю про них. Я – то таке. Проживу і виживу. Я відповідаю за свою сім’ю і родину – допомагаю батькам, сестрам. В мене в принципі, дякувати Богу, вистачить того, що маю.

- Як дружину і донечку звати?

Дружину звати Анна, Донечку – Сабіна. Вибирали ім’я. Потім я все віддав в руки жінки. Опинилися на ім’ї Сабіна, хоч багато хто дивувався. Моя бабця десь півтора року намагалася запам’ятати ім’я.

Для старших людей оригінальні ім.’я трохи в новинку. Але мені дуже сподобалося. Я зразу сказав, що супер.

Володимир КРУПЧУК

P.S. Якщо вам сподобалось це інтерв’ю, підтримайте нас лайком, підпишіться на блог, а також на наш Youtube і соціальні мережі, щоб не пропустити наступні цікаві розмови.

Другие посты блога

Мотобол. Невідомий спорт
9 сентября 2019, 10:11
3
Все посты