«Розкриваю таємницю, в мене з тренером є один ритуал» — Артур Фельфнер про рекорди України з метання списа

Минув тиждень, як одразу 2 українських рекорди у категоріях U20 та U23 було оновлено. Власником нових державних бестів став скромний спортсмен з міста Ірпінь — Артур Фельфнер. А тренерські лаври дісталися наставнику спортсмена — Вячеславу Румко. Сьогодні нам вдалося поспілкуватися з Артуром. 

В інтерв'ю атлет розповів про умови тренувань у Фінляндії. Про своє ставлення до юнацької спортивної гордині у молодому віці. А також розказав, чому в нього не виникло думки йти до ТРО чи у ЗСУ. Запрошуємо до читання всіх юнаків, юніорів, дорослих та любителів легкої атлетики. Адже у цього хлопця є чому повчитися. 

Артуре, розкажи про свій виступ. З якими емоціями виступав? Чи розраховував на рекорд? І взагалі задоволений таким досягненням чи мав інші цілі? 

Так, виступ справді був дуже вдалим і я відчував неперевершені емоції. Але насправді, на рекорд взагалі не розраховував, бо під час змагань були трішки незручності з погодою. А у моєму виді — це дуже важливо. Ну і про виступ — так, я задоволений, але є куди рости і завжди хочеться покращити рекорд, який щойно встановив. 

Мабуть, ти тренуєшся в дуже гарних умовах? Скажи де ти зараз, як вдалося поїхати з України та чи є відчуття суму за Батьківщиною? 

Зараз я тренуюся у Фінляндії, її ще називають країною метання списів. Тому так — умови дуже гарні і я рад, що можу тут тренуватися. Стосовно виїзду — з України виїхав в кінці березня. Не хотілось виїжджати та покидати родину. Але я розумів, що це просто треба зробити, щоб показувати результат і представляти свою країну на високому рівні. Адже саме це допомагає всьому світові дізнатися про події у нас.

Ти кажеш, що поїхав у березні. Можеш розказати, поїздку організувала наша збірна чи фінансово тебе підтримують інші держави?

Так, мені допомогла наша збірна, вона мене сильно підтримує і я дуже вдячний за це. Якщо казати саме про цей тренувальний збір (перед змаганнями), то його спонсорувала Фінляндія. І мені ще раз хочеться подякувати всім — і нашим, і фінам за таку підтримку.

В одній з публікацій ти написав, що глядачі дуже підтримували тебе. Як саме? Вигуки? Словесна підтримка? Тепла атмосфера у секторі?  

Кожного разу, коли я виходив в сектор на свою спробу, чув, як всі кричали: “О це Україна! Клас!”. Саме це спонукало мене докладати максимум зусиль. Особливо запам'яталась одна жінка, яка кричала, що вся Україна зі мною. Це дуже приємно і мотивує метати далі та доказувати, що наші спортсмени — найсильніші. 

А тренер був чи ти тренуєшся один? 

Так, тренер був. Ми майже завжди разом і я дуже вдячний йому за все, що він для мене робить.

А як ти думаєш, чому саме тобі з всіх молодих метальників, яких достатньо в Україні, вдається досягати таких високих результатів зараз? 

Не тільки мені вдається показувати дуже гарні результати. Наприклад, Михайло Кохан — 4 місце на Олімпійських Іграх. Думаю, що не всі можуть реалізуватися через події в Україні. Не всі мають можливість тренуватися. А мені повезло - я маю гарне харчування, тренер поряд, мотивація робити задля країни все — є. Тому так і виходить. 

Коли зрозумів, що встановив рекорд, чи думав його комусь присвятити чи взагалі про таке не замислювався? 

Наразі, я нікому не хотів би присвятити цей рекорд. Зазвичай роблю це, але на більш престижних стартах — Чемпіонатах світу, наприклад. А зараз можу сказати, що ця перемога, цей рекорд — це все для моєї країни. Тільки для неї. 

У юнаків та юніорах є таке поняття, як “Спіймав зірку” чи “Одягнув корону”. Ти — дуже успішний молодий спортсмен, чи помічав у своєму характері зміни після гучних перемог? Чи попри усі рекорди вважаєш, що треба зберігати скромність та бути самим собою? 

Це дуже гарне питання. Розкрию таємницю — в мене з тренером є один ритуал. Наприклад, сьогодні ми метнули, показали гарний результат. Завтра — все забули. Тобто так, ми пораділи один день, але наступного дня обнулилися і повернулися у стан, як нічого ніби і не сталося і продовжуємо тренуватися. І так, звичайно, попри всі рекорди я намагаюсь бути скромним. Знаєш, є така приказка: “Тихіше їдеш — далі будеш”. Дію за цим принципом. 

У юнацькому та юніорському віці багато спортсменів показують надзвичайні результати, як твій. Але тільки 10% доростає до дорослого професійного життя. Чи не боїшся ти спаду у дорослому спорті? 

Ні, немає чого боятися. Вважаю, що якщо я можу зараз метати ці метри, то чому мені їх не метати у дорослому віці. Гадаю, що у дорослому спорті ще більш буду себе самовдосконалювати та метати ще далі і представляти свою країну на високому рівні. 

Скажи, а коли почалась війна ти думав піти воювати чи записатися в ТРо?

Ні, такою думки взагалі не виникало. Я з Ірпеня і був там на початку війни разом з родиною. Коли ми зрозуміли, що обстріли все ближче і ближче, всі зібралися та поїхали до мого друга у Хмельницьку область. Там не було ТРо, але ми допомагали, чим можемо. І на блокпостах стояли і чергували. Плюс, я вважаю, що в цій війні кожен з нас має свій фронт. І якщо в мене є змога тренуватися і представляти Україну на міжнародних змаганнях, то це принесе набагато більше користі для мене і для всіх. Наразі твоя родина в безпеці ти ніби зі Сходу і мабуть хвилюєшся за них?

Ні, зараз все добре. Всі в безпеці. Тато в Україні весь час, а мамо з братами також у березні поїхали до Болгарії. Зараз вони повернулися додому — в рідний Ірпінь. Там вже стало тихо і я сподіваюсь, що так буде і надалі. Як ти ставишся до російських спортсменів? Чи вважаєш правильним, що їх відсторонили? 

Так, це правильне рішення. Бо, як мінімум, вони не повинні мовчати. 

Артур, спорт вне політиці? 

Зараз спорт в політиці.