«Я хотіла, щоб всі знали, що ми незламні та ми все переможемо!» — Чемпіонка Європи з боротьби Тетяна Ріжко

Позавчора закінчився Чемпіонат Європи з вільної боротьби, який проходив у Будапешті. Українській жіночій збірній вдалося забрати 5 європейських медалей (2 золота, 1 срібло, 2 бронзи) та вибороти друге командне місце. В черговий раз показавши, що українські дівчата і душею, і тілом готові боротися за незалежність нашої держави.

Разом з цією спортивною подією, сталася ще дещо, але вже на фронті. 15 військових українок, яких рашисти взяли у полон, повернулися на Батьківщину. Наразі жінки знаходяться у безпеці та відновлюються, щоб знов захищати рідні землі. 

Сьогодні нам вдалося поспілкуватися з однією з новоспечених чемпіонок Європи — Тетяною Ріжко. Яка розповіла про змагання, угорську привітність та поділилася особистими думками стосовно війни. 

Таня, розкажіть, як ви добиралися до Будапешту та наскільки складна була дорога? 

Перед поїздкою я була разом зі своєю родиною у селі на Полтавщині. І одразу, як тренера збірної повідомили нам, що ми можемо поїхати на Чемпіонат Європи і якось допомогти нашій країні в складній ситуації — ми разом з Аліною Грушиною вирушили до Львову. Їхали туди 3 дні. Спочатку зупинялися у Вінниці, потім у Хмельницькому і на 3 день вже були у Львові. А вже звідти поїхали до Будапешту на тренувальний збір, який нам влаштували за 2 тижні до початку змагань. Дорога хоч і була складна, але складніше було налаштуватися на тренування, коли в твоїй країні відбуваються такі жахливі події. 

Як пройшов ваш перший день війни та де ви знаходились, коли все почалось? 

В день, коли почалася війна ми їхали до аеропорту, щоб змагатися у рейтинговому турнірі в Туреччині всі були дуже налаштовані на гарну боротьбу. Але приїхавши до аеропорту нам повідомили, що його щойно бомбили і повітря закрили. Саме так і дізналися про початок. У всіх був шок і ми не знали, що робити. А думки про тренування і змагання взагалі пропали. Єдино що відчувалось — це сильних страх за життя рідних та за майбутнє, я питала себе «Що буде далі з нами всіма?»‎.

Ми знаємо, що вас дуже гостинно прийняла Угорщина і ви тренувалися разом з угорськими борчинями. Скажіть, яка атмосфера царила на тренувальному майданчику та взагалі? 

Коли ми приїхали на збір в Угорщину, нас дуже добре розмістили. При чому не тільки спортсменів, але й всю делегацію, яка поїхала з нами, щоб допомагати. Все зарання проплатили і нашій команді навіть приставили охоронця, щоб ми були у безпеці. І я дуже вдячна угорцям за таку допомогу. А вже на змаганнях — відчувалася велика підтримка з боку глядачів. Всі були дуже раді бачити наш прапор і наші перемоги. 

Це золото було складніше вибороти, ніж зазвичай чи вже в Угорщині ви повністю концентурвалися на виступі?

Для мене було складно психологічно концентруватися на змаганнях. Адже, коли ти приходиш, береш телефон і читаєш, що знову і знову повітряна тривога, що бомблять будинки, помирають діти, люди втрачають все, що мали — серце розривається. Хочеться тільки миру і щоб все було, як раніше. 

Під час боротьби ви встигали подумати про щось, може проводили якісь асоціації вільної боротьби та війни, яка наразі йде в нашій країні? 

Під час поєдинку я думала, що маю віддатися на всі 100% і виграти цю медаль для України, для моїх рідних. Хотілось, щоб наш прапор бачили всі і знали, що ми незламні і ми все переможемо. І як би нам тяжко не було — ми вистоїмо. 

А що стосовно спортсменів, з якими ви спілкувались? Яку вони позицію приймають стосовно усунення російських борців від змагань? 

Всі відносяться більш нейтрально. Деякі співчували нам, а деякі притримувались позиції «‎спорт вне політиці». 

А особисто ви, як вважаєте — спорт вне політиці? 

Раніше я рахувала, що спорт — це не політика. Але зараз, коли війна на нашій землі, коли гине велика кількість людей, а багато російських спортсменів підтримує війну — це неправильно. Вони повинні розуміти це і відповідати за слова, які говорили. Ми за мир у нашій державі і хочемо тільки одного, щоб російські війська припинили атакувати українські міста і пішли геть з нашої землі. Ми не просили «‎нас рятувати», в нас було добре. 

Ми дякуємо дівчатам за ці важливі перемоги, а Угорщині за теплий прийом та піклування про спортивне майбутнє нашої країни. Саме в такі моменти можна побачити, які держави герої на словах, а які готові допомагати на ділі і щиро боліють за нас.

Боріться — поборете. Слава Україні!