Вікторія Ус: Хвилююсь за свою країну, тому що хочу бачити її вільною, незалежною і процвітаючою

Українська веслувальниця, віце-чемпіонка світу-U23 2013 року, призерка етапів Кубку Світу та учасниця Олімпійських Ігор у веслувальному слаломі Вікторія Ус дала інтерв’ю Міжнародній Федерації Каное, в якому розповіла про те, як на неї вплинула війна росії проти України.

***

Розпочну з того, що скажу, наскільки ми щасливі бачити Вікторію, тут, у Празі. Вікторія представляє Україну, виступала на Олімпійських Іграх, але останні шість місяців були доволі складними...

Так, це були складні часи для мене. Я розпочала підготовку до сезону в Реюніоні і в цей час росія напала на Україну, розпочалась війна і всі наші плани повністю змінились. Ми почали думати, що робити — було важко навіть щось планувати, ми не знали, що робити, передбачити щось було неможливо. Але, на щастя, я відправилась до По, де провела два місяці. Було добре мати змогу залишатись в одному місці, де є можливість жити і бути в безпеці.

Коли Ви вперше почути про вторгнення росії, які були Ваші думки, перебуваючи так далеко?

Ми до останнього, до останньої хвилини не вірили, що росія може вторгнутись в Україну. Коли я прокинулась 24 лютого і прочитала новини, то була в шоці. Я була в розпачі, не могла повірити, але це була правда. Я прочитала багато поганих новин про те, що відбувається у моєму місті (Вікторія Ус з Києва — прим. перекл.). Це було дуже важко.

Чи були Ви налякані?

Я була налякана, оскільки уся моя родина була в Україні. Я взяла телефон, почала дзвонити їм, питати, чи з ними все добре. Вони були дуже налякані, не очікували такого. Вони прокинулись та побачили ракети, почули вибухи. Звичайно, ми усі були налякані.

Зараз вони в безпеці?

Так. Моя мама навіть у найскладніші часи для Києва вирішила залишитись вдома, тому що постійно була там і казала: “Це моя земля, це мій дім, я звідси не поїду”.

Вау! І що Ви відчували при цьому? Для Вас було нормально, що вона вирішила залишитись?

Я її розумію, оскільки сама багато подорожувала, знаю, що таке багато часу бути не вдома, але для неї залишатись не вдома може бути ще складніше. Але вони були готові поїхати, якщо щось трапиться з будинком, або щось ще. Речі були зібрані і вони були готові їхати будь-якої миті.

Ви намагались готуватись до сезону. Думаю, що Вам довелось вирішувати, чи продовжувати веслувати, чи повернутись до України, що робити. Непростий вибір...

Після того, як почалась війна, я вирішила залишитись в Європі. В перші тижні було важко тренуватись, бо думками була дуже далеко. Було важко зосередитись, навіть важко було спробувати поспати, поїсти та робити усе, що було нормальним. Саме тоді я зрозуміла, що маю бути здоровою, маю продовжувати робити те, що можу, те, що мені вдається найкраще. І я розпочала тренуватись, а потім почала знов отримувати від цього задоволення. Зараз планую повноцінно виступати у цьому міжнародному сезоні. Але важко передбачити, що буде через три місяці, але мені є, де залишатись у Франції і добре, коли про це знаєш.

Припускаю, що для Вас добре також мати змогу відволіктись від того, що відбувається вдома, щось інше, на чому можна зосередитись?

В будь-якому випадку, я слідкую за новинами. Прокидаюсь і одразу дивлюсь, що сталось, чи моя родина в безпеці, що відбувається у моєму місті. Я протягом цілого дня у цьому, переживаю за друзів, які воюють, волонтерять і вирішили залишитись вдома, щоб допомагати армії, допомагати людям. Ця війна торкнулась усіх українців, змінила життя усього українського народу. Хвилююсь за свою країну, тому що хочу бачити її вільною, незалежною і процвітаючою. Це частина мене і щодня я хвилююсь про це, слідкую за новинами і за усім.

Ви, мабуть, раді підтримці з боку веслярської спільноти. Знаю, що вас дуже підтримують і, напевне, це дуже полегшує життя?

Так, я дуже вдячна усій нашій слаломній спільноті, спортсменам, людям навколо, які допомагають, тому що, як я вже казала, в перші дні та навіть тижні було дуже важко щось робити, щось планувати. Багато людей нам допомагали, допомагають залишатись у безпечному місці, допомагали вирішувати чимало питань, допомагали з переїздами. Я їм дуже-дуже вдячна, тому що це була така величезна підтримка, яка дала сили щось робити, продовжувати, намагатись жити не те, щоб нормальним але якомога ближчим до нормального життям. Ми дуже раді бачити Вас тут, дуже щасливі, що Ви вийшли до півфіналу. З другої спроби, але вийшли туди і це добре, і все буде добре. Тож, усього найкращого Вам, Вашій родині, Вікторіє. Сподіваємось, що скоро все буде добре.

Я в цьому впевнена.

Фото обкладинки: Dezso Vekassy/canoeicf.com