Про збірну і роль фарту у футболі

Кожен вболівальник, досягнувши пубертатного футбольного віку, вже знає, що випадковостей в футболі не буває і що будь-яка поразка чи перемога має під собою матеріалістичне підґрунтя – правильно чи неправильно обрана тактика, ліпша реалізація моментів, зрештою – чиє завзяття – наше чи суперника – більше. «Щастить сильнішому» – ця максима передається фанатами з покоління в покоління.

Вчорашня поразка збірної України, якій є рівносильна нічия проти такого суперника, як Казахстан, саме таку реакцію серед вболівальників і викликала. Зганьбилися, бо задерли носа/не вміємо забивати/не налаштувалися на другий тайм/не тих крайніх захисників обрали тренери/не викликали Буяльського/викликали Марлоса – потрібне підкреслити, можна обирати одразу кілька варіантів. Зіграли внічию – отже на це і заслуговуємо, ми в лайні – це, якщо двома словами. Так – за канонами, так нас вчить «сім’я і школа», як співав один добре відомий любитель спорту.

На ділі ж, як показує досвід будь-якого футбольного вболівальника, який має років надцять за плечима, не все так просто в цій грі і часто премудрістю – «щастить сильнішому» чи vice versa – можна підтертися, бо нікуди її не приткнеш, хоч ти трісни. Бувають матчі, які твоя команда не мала вигравати чи програвати за жодних обставин, але трапилося саме так. Будь-який футбольний олдфаг вам наведе, мінімум, кілька таких прикладів, які він бачив на власні очі, а потім тиждень ходив з похоронним виглядом на обличчі або, навпаки, після гри біг у супермаркет за шампанським. Приказуючи: «це – футбольне нещастя» чи, навпаки, «футбольне чудо».

З власного досвіду можу навести матчі «Динамо» проти «Баварії» в 1999-му і збірної України проти Греції в 2005-му. Це футбольні двобої, результат яких я досі не можу пояснити нічим іншим окрім фатального нефарту і неймовірного футбольного везіння. Безумовно зараз віднайдуться експерти, які розщепивши ті матчі на атоми, пояснять закономірність обох результатів. Але найліпші футбольні аналітики мене не переконають, що гол Тарната чи незабитий м’яч Кану Белькевичем, так само як гол Гусіна, який телепортувався до карного майданчика греків, у абсолютно програшному матчі – це закономірність, а не випадковість і програв слабший чи виграв сильніший. Що вже казати нещасним мадярам, які досі не розуміють, як їхня золота збірна програла західним німцям у тому злощасному фіналі в 1954-му, який, до речі, якраз «бернським чудом» і називають. Є такі матчі-еталони футбольного фарту і нефарту водночас, хоч у палату мірил і ваг занось.

Повертаючись до гри збірної, зараз я наважуся висловити непопулярну думку, але попри всі наші помилки вчора – нам просто не пощастило. Нехай такими твердженнями і непристойно оперувати в солідному футбольному товаристві – дивись перший абзац. Але потім дивись другий.

Давайте спершу про помилки. Про неправильну тактику, неправильних футболістів і взагалі все неправильне і без мене розкажуть аналітики, яких вдосталь на Трибуні і поза її межами. Я ж маю одну претензію до Шевченка і його італійців, якщо казати про вчорашній матч. Це погана робота тренерського штабу в перерві. Перший тайм нашим футболістам вдався і треба було зробити все можливе, щоб підтримати такий тонус гравців до другої половини гри, зберегти агресію. Не можу тут не порівняти збірну і Шевченка з «Динамо» і Луческу. Київська команда грає в набагато гірший футбол, ніж національна – нічого гріха таїти – але її тренер вміє мобілізовувати своїх гравців на другий тайм. І в поєдинках проти внутрішньоукраїнських «автобусів» «Динамо» часто переломлює гру саме в другому таймі – ми таке бачили не раз і не два. Учора ми спостерігали діаметрально-протилежну картину.

Все інше – це, насправді, дрібниці на фоні того, як складалася гра, хоча я вже чую хор обурених голосів, які навипередки кричать, що «дрібниць у футболі не буває» (максима номер два). Але коли команда створює стільки моментів і з них реалізує лише один мені не хочеться заглиблюватися в особливості тактичної побудови, проблеми білдапу і фулбеків. Забий Кривцом з п’яти метрів і Довбик з 11-ти і всі ці вкрай важливі елементи гри цікавили б хіба футбольних гіків.

Чому наші форварди невміло реалізовують моменти – це окрема тема для розмови. Підозрюю, проблема витікає з небажання наших футбольних академій ставити на чільне місце індивідуальну підготовку гравців і зі специфіки нашого чемпіонату, для якого характерне сильне розшарування команд, що змушує слабших грати проти сильніших тільки від глухої оборони. Відповідно, перефразовуючи слова Циганкова після «Барселони», тренувати реалізацію виходів один на один можна лише в футбольних симуляторах – більше нема де. І жодні перестановки фулбеків чи виклик Буяльського цю проблему не вирішать.

Повертаючись до матчів проти Казахстану і Фінляндії – так, можливо, ті ігри ми провели недостатньо добре, щоб засипати збірну компліментами, але я не можу сказати, що обидві зустрічі команда провела так, щоб обзивати її останніми словами. На перемогу ми награли, нехай і не з такою якістю гри, як хотілося найвимогливішим вболівальникам, але генератор випадкових чисел під назвою «футбол» чи «життя» – вибирайте, що вам більше до вподоби – видав нам 666 в обох разах. Миколенко не просто так зводив очі до неба після своєї незбагненної помилки.

Буває таке, і навіть двічі поспіль, що поробиш. Інша річ, що навіть після найпарадоксальніших результатів треба робити банальні висновки – цього ми чекаємо і від Шевченка, і від його помічників, і від хлопців.

Ну, і сподваємося, що під час наступного мізеру нам не прийде два тузи в прикупі.